Сергій Шауліс — український Гормлі або «спостереження крізь призму відчуття»

Автор статті: Marina - 01 грудня 2016 року

Сергій Шауліс — український Гормлі або «спостереження крізь призму відчуття», фото-1

Почалося наше «знайомство» з того, що в Pinterest я побачила серію 'The man without a rod'. Фотографії супроводжувалися тільки підписом. Про автора не було сказано ні слова. Оскільки назва була англійською, а перед цим в закладки «відправилися» Antony Gormley, Robin Wight, Alejandro Muniz Delgado, Jaume Plensa, Milton Keynes, я не могла припустити, що автор робіт не іноземець. Довго розглядала цю серію, а потім відправила її в теку до вищеперелічених — щоб насолоджуватися на дозвіллі.

Яке було моє здивування, коли я виявила ці ж фотографії на просторах Facebook, але тепер вже з підписом російською мовою — «Людина без стрижня».

«Так, гаразд, — подумала я, — бути не може».

Може.

 

Справжнє ім'я: Шауліс Сергій

Сфера: скульптура, околоскульптурная сфера

Матеріали і техніки: бронза, латунь, глина, технологічні матеріали (сегменти, зациклення, контр-форма)

Рідне місто: Харків (Україна)

Виріс: Харків (Україна)

Зараз: Харків (Україна)

Серія складається з 7 композицій, «7 робіт на кубах — 5 старих робіт і 2 нових», пов'язаних спільною ідеєю і художнім вирішенням. Вона про людину, яка не знає, куди йти й що робити. У нього немає сил рухатися вперед, у нього немає ні цілей, ні планів. Він порожній в середині. Однак, скульптор хоче показати не тільки цей переломний момент. Автор натякає на те, що необхідно трохи почекати й відкриється друге дихання: «В цій серії я намагався показати саме цей момент, адже те, що вчора здавалося бездонною душевною порожнечею, сьогодні можна заповнити новими життєвими цілями. Це як почати з нового аркуша — можна кардинально змінити свій життєвий вектор і заповнити порожнечу новими досягненнями».

Спочатку серія з'явилася в м'якому матеріалі, потім була відлита в бронзі. Перша згадка про серію — у 2007 році. Потім вона була показана в Академії. Завдяки Союзу художників серію побачив не тільки Харків, але й Україна, що, на жаль, ні до чого не привело.

Останній рік (2016) скульптор присвятив творчості. З'являються нові ідеї та нові серії. За 2016 рік з'явилося 27 робіт, з яких виставлялися тільки 4 (в м.Харкові в галереї 'Come in' в липні цього року пройшла спільна виставка Дениса Саражина, Костянтина Лизогуба і Сергія Шауліс під назвою 'Corpus' — автори міркували про ставлення частини до цілого, узявши за приклад тіло людини, «як найбільш повне і разом з тим фрагментарне ціле» — comeingallery.com).

 

UnexploredCity: З якими матеріалами та в яких техніках працюєте?

Сергій Шауліс: Бронза, латунь, глина. Все, що пов'язано з зацикленням — сегменти, зациклення, контр-форма. Це пошук. Пошук творчий. Поки я визначаюся.

Все нове цікаво. Цікаво все технологічне. Хочеться дивитися на зразки світового мистецтва. Не на те, що у нас відбувається. Спостерігаю за відомими скульпторами: у них все технологічно і складно. Хочеться розвиватися. Не хочеться звертатися до старих технік

 

UnexploredCity: Хочеться не формату?

Сергій Шауліс: Чому? Може, це в Україні не формат. Але формат в Англії, Америці, Франції... У нас мало contemporary.

Взагалі скульптура — це дорогий процес. Художнику важко реалізувати щось в хорошому матеріалі. Також це пов'язано з виробничими потужностями: необхідна електроенергія, потрібні сушильні апарати та печі, ливарні печі, формувальні, зварювальні приміщення

 

UnexploredCity: Як мінімум, окреме приміщення.

Сергій Шауліс: Це міні-фабрика, яка повинна відповідати процесам. Необхідно розділяти приміщення. Наприклад, приміщення, де ти ліпиш, від приміщення, де відбувається плавка металу, від приміщення, де ти вариш, збираєш... Одному важко. Мені пощастило, я працюю в команді. Ми працюємо разом, беремо участь в конкурсах, хоча часто переможець відомий заздалегідь... Намагаємося в кожному проекті взяти участь.

Особливо коли є ідея. А ідеї є завжди

 

UnexploredCity: Розкажіть про команду.

Сергій Шауліс: Мій батько Олександр Шауліс познайомився з Олександром Демченко і Василем Семенюком. У 90-х рр. вони об'єдналися. Поки я ріс, часто відвідував майстерню. До 17 років я взагалі не думав себе пов'язувати зі скульптурою. А коли батька не стало, я зрозумів, як мені катастрофічно не вистачає скульптури. Будинок завжди був просякнутий мистецтвом — розмови, зустрічі... А я був від цього відсторонений, я ж математик, фізик ... Вступив в Політех на інженерно-фізичний. І в той момент батька не стало. І я зрозумів, що хочу робити. Батько мені завжди казав, що у мене має вийти, хвалив за ідеї. Я завжди по трішки ліпив, малював. У 2005 році я потрапляю до Петра Павловича Юрченко. Два роки з ранку до вечора в Академії, паралельно навчаючись в ХПІ. А в команду батька я потрапив, закінчивши Академію. У якийсь момент зрозумів, що хочеться займатися тим, що приносити радість. Щоб з радістю вставати та бігти на роботу. Спочатку ми брали участь, як помічники

 

UnexploredCity: Ми? Ми це хто?

Сергій Шауліс: Ми — це ми з Максимом, мій напарник, син Олександра Демченко. Ми з дитинства дружимо. Він тісно вплетений в історію, як я пішов в скульптуру. Разом з ним почали з чорновою, підсобної роботи — вдавалися в процес, як відбувається створення чогось великого — зварювання, формування, розбирання форм... Паралельно пробували робити свої роботи й брати участь у виставках. Були продажі, але, в основному, якісь випадкові. Оскільки такі виставки проходять часто в Союзах художників

 

UnexploredCity: Це скоріше художники для художників?!

Сергій Шауліс: Так. Це скоріше звіт перед своїми

 

UnexploredCity: Коли відбувся перший продаж?

Сергій Шауліс: Перший продаж був на третьому курсі Академії. Я пробував себе в техніці зварювання і сегмента. Під впливом Ентоні Гормлі (Antony Gormley). Все, що було у мене «в обоймі» — це іржаві ланцюги й армійські підкови. І я створив 2 роботи. Давид був створений з армійських підківок (сам матеріал наштовхнув на те, щоб зробити Давида). Я трохи переробив позу Давида, в яку його поставив Мікеланджело, відкрив йому руку, вклав в неї пращу. Висота роботи — 1,97 м.

Купили її на ГогольFest'e (виявляється, на такі заходи приходять і колекціонери). Колекціонер попросив зробити другу композицію, тому що в колекції у нього зазвичай по дві роботи одного художника: «Не важливо, що це буде. Роби

 

Давид (2008) і Венера (2009)

UnexploredCity: Такий коментар прискорив?

Сергій Шауліс: Це скоріше меценатство. Він вирішив проспонсорувати, щоб я не зупинявся. Щоб не здавався. Я так на це дивлюся

 

UnexploredCity: Чи продовжуєте «варити»?

Сергій Шауліс: Після цього майже не варив. Нещодавно, правда, зробив 2 роботи. Зараз пішов в символізм

 

UnexploredCity: З чим це пов'язано? З літературою, яку читаєте?!

Сергій Шауліс: Мені подобається, коли робота навантажена якимось сенсом. При погляді на неї людина починає замислюватися над тим, про що вона

 

UnexploredCity: А любите розповідати, про Ваші роботи?

Сергій Шауліс: Взагалі перед тим, як починати, я пишу концепцію роботи. Спочатку я генерую ідею, прописую все на папері. Чомусь у мене так. А потім ескізую. Коли ідея сформується у тебе в голові, втілити її — це день-два-три. У пластиліні або в глині

Адам і Єва

Сергій Шауліс — український Гормлі або «спостереження крізь призму відчуття», фото-2

 

UnexploredCity: Серія «Людина без стрижня» в мережі її частіше називають 'The man without a rod'

Сергій Шауліс: Я відразу перевів назву на англійську. 5 років пройшло після створення — нічого не змінилося. А як тільки про роботу написали в Великобританії й Америці, інтерес з'явився. Якщо і націлюватися, то на за кордон, тому англійською

 

UnexploredCity: Що змінилося після цих публікацій?

Сергій Шауліс: Поки про художника не напишуть в авторитетному виданні — тиша. А після публікації люди починають проявляти інтерес. Часто приходять за серією «Людина без стрижня», а, в результаті, цікавляться, що ще є в наявності... Хочуть купити інші роботи.

Але це дуже особиста серія, яка пов'язана з Україною. Хотілося б показати її тут, а вже потім продавати

 

UnexploredCity: Ми зараз про «Людину без стрижня»?

Сергій Шауліс: Не тільки. Зараз працюю над серією 'Known Unknown', присвяченій загиблим невідомим солдатам, яку планую спочатку показати в Україні (і не тільки в Україні), а вже потім продати. Та і якщо продавати, то всій серією. Проект цілісний, не хотілося б доробити, так втрачається сенс. У серії 15 робіт. Тому завдання складне.

Це серія черепів в різних інтерпретаціях, які я розбиваю, потім збираю з осколків, спаюю, потім заливаю в метал, коли вони розбиті. Є черепи-пазли: з пазлів я намагаюся зібрати череп, в якому є бракуючи частини, які я залишаю для композиції. Також інформаційна серія — черепи, пронизані цвяхами. Ця серія теж є в Instagram, але показую її фрагментами. Думаю, де її показувати

Known Unknown

UnexploredCity: Де показувати?

Сергій Шауліс: Так. Я звик до того, що у нас зустрічають «по одягу», до розмов про «вигідності й престижність» місць, в яких виставляєшся. А я так не хочу. Я хочу сам вибирати, де буду виставлятися.

Важливо подивитися місце, де буде проходити виставка. Щоб роботи були розташовані так, як треба. Оскільки, наприклад, ця серія повинна бути підсвічена. 8 черепів і 5-6 карт в різних матеріалах — від кераміки до зварених сегментів

 

UnexploredCity: А як ставитеся до співпраці, меценатства?

Сергій Шауліс: Добре. Але зараз я так не працюю. Я заробляю, тому можу дозволити собі займатися тим, що цікаво мені

 

UnexploredCity: Якщо повернутися до розмови про пам'ятники, нещодавно Ви в facebook писали про скандал, який розгорівся навколо пам'ятника героям АТО

Сергій Шауліс: Добре. Так. Нещодавно проводилися збори, на якому обговорювалося це питання, говорили про те, яким чином у нас оголошуються конкурси, що переможець один, і він спочатку відомий.

Ми ж живемо в Україні, боремося за незалежність, а повертаємося до совка — з'являються «шаблонні» пам'ятники («шаблон №5»)...

 

UnexploredCity: Конкурси

Сергій Шауліс: Так. На жаль, рідко виходить взяти участь в конкурсах, які передбачають роботу з пам'ятниками висотою понад 5 м, тому що це складний процес, трудомісткий. Але робота така цікава чим? Тим, що скульптура таких розміром несе якусь функцію. Вона повинна вписуватися в навколишнє середовище: відігравати чільну роль або навпаки розчинятися в просторі. Звичайно, це складніше, ніж підготувати роботи для виставки, які вже готові, ти їх приносиш і розставляєш.

А тут ти працюєш з великою вагою... Мені така робота дуже подобається. Але поки що я такі речі не робив

 

UnexploredCity: Повертаючись до пам'ятника героям АТО. Це Ваш проект або командна робота?

Сергій Шауліс: Ідея моя. Виконання Олександра Демченко. Я зробив 3D-макет, а він за один день зробив ескіз в матеріалі. Дізналися ми про цей проект за 3 дні (у нас все так робиться, щоб інші не встигли підготуватися). Адже за цей час нічого путнього не подаси. Ідею треба виносити. Це місяць-два-три...

У нас же було по-іншому. Я до цієї теми часто повертаюся, були якісь напрацювання, тому ідея народилася швидко. Але необхідно було її реалізувати, як мінімум, 3D-макет. Тому 2 дні я малював на планшеті, а в останній день Олександр Демченко ліпив ескіз висотою 80 см. Такі правила конкурсу. Нічого не поробиш. Або дотримуєшся правил і береш участь, або участі не приймаєш

 

UnexploredCity: Пам'ятник Висоцькому. Як вдалося зламати систему? Прорватися через низку бар'єрів

Сергій Шауліс: Один з тих рідкісних випадків, коли справедливість перемогла. Всі ескізи були виставлені на загальний огляд на площі біля пам'ятника закоханим. На суд людей, на суд комісії. Проект віддали нам.

Проте після пам'ятника Висоцькому ми думали, що більше брати участь в подібних конкурсах участі не будемо

 

UnexploredCity: Чому?

Сергій Шауліс: Класний пам'ятник Ви зробили, хлопці! Але чомусь ці хлопці останню частину суми за пам'ятник так і не побачили. Це як раз був наш заробіток, авторський. Поточні витрати були оплачені, а от команді, яка працювала над ідеєю і створенням так і не заплатили

 

UnexploredCity: Що подобається?

Сергій Шауліс: Подобається англійська скульптура. За нею ж я зараз пишу дисертацію. Якщо про період, то все, починаючи з Генрі Мура. Це ті, хто надихають. Ідеями, технологічністю

 

У мене все — спостереження крізь призму мого розуміння і відчуття...

 Сергій Шауліс — український Гормлі або «спостереження крізь призму відчуття», фото-3

 

Розмовляли: Сергій Шауліс і Марина Чорновіл

Читайте також: