Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу»

Автор статті: Marina - 01 листопада 2017 року

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-1

Спецпроект Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу» для ГогольFest 9-10 вересня ВДНГ, 1-й павільйон.

Школа сучасного мистецтва — інституція, націлена на відкриття та підтримку нових імен у візуальному мистецтві. Окрім реалізації освітньої програми, її метою є поетапна, послідовна професійна соціалізація молодих художників. Пріоритетний напрямок розвитку Школи — проектна виставкова діяльність.

Зупинка часу

Зупинка часу як зупинка серця — фінал існування. Для більшості сучасників першим «вершником» нового апокаліпсису стає втрата відчуття часу. Він або ж застигає в мертвій точці, як в цих величних стінах імперської архітектури ВДНГ, або ж летить з космічною швидкістю. Жити поза часом — це те, що лякає найбільше. Його не просто бракує, його не вистачає ні на що. Вранці прокидаєшся із передчуттям нескінченного дня попереду, увечері засинаєш із тривожною думкою — знову нічого не встиг. І паралізуючий цейтнот – ти не встигнеш, не варто навіть намагатися – як його вимкнути? Уся культура створювалася у часі, у переживанні часу — реального або ж фантасмагоричного, стрілоподібного, або ж міфологічного, зацикленого. Складно уявити, як це було колись можливим — жити і працювати розмірено, неспішно. Відчуття плину часу змінюється відчуттям його втрати, яке зводиться в культ. «Пошуки втраченого часу&raquo — назва роману-спогаду Пруста, який вчить нас жити втратою, жити ностальгією, звучить зовсім не фігурально. Так само усе значуще автоматично відкладається на завтра. Більшість наших грандіозних стратегічних планів і проектів так і залишаються нереалізованими. Проектами майбутнього, яке ніколи не настає, хоча щось, звичайно, втілюється у життя. Сьогодні кожен носиться зі своїм проектом як дурень із писаною торбою. У засліпленні проектоманією, ми живемо від проекту до проекту, не відчуваючи смаку життя. Втрата реальності як втрата відчуття часу — питання дійсно болісне, тому, воно досліджується усебічно — від фізики до психології, від опису ефекту «часового стиснення» до закликів до усвідомленого існування, до занурення в перебування «тут-і-тепер». Певною мірою нас навчили розтягувати задоволення від життя, а значить — й саме життя. Часткого допомагає, в цілому ж — ні. З кожним роком час летить усе швидше — і це не прискорює, а паралізує нашу рішучість жити повноцінно. У Хайдеггера є страшнувате визначення — «всепоглинаюча повсякденність». Вона дійсно всепоглинаюча, всепожираюча, ненаситна. Щодня — маса справ, але в сухому залишку — духовне та інтелектуальне невдоволення. Відчути буття — це вистрибнути із жорен повсякденності, зайняти позицію відстороненого спостерігача. Чи можлива сьогодні така vita contemplativа — не жити, не проектувати майбутнє, але просто споглядати життя довкола? Питання спірне. У зникненні часу/зникненні в часі є ще один цікавий аспект — естетичний. Мистецтво традиційно прагнуло бути поза часом — щоб залишатися у вічності. Але старий всесвіт руйнується увесь і відразу як картковий будиночок — зі зникненням часу вічність теж зникає. Залишається Ніщо — чорний квадрат. Головний концептуальний і темпоральний переворот в сучасному мистецтві полягає в тому, що воно більше не орієнтується на створення матеріальних цінностей, які зношуються, морально застарівають, зникають, врешті-решт. Воно саме провокує зникнення — перестає бути твором і стає процесом. Що є реакцією на втрату відчуття часу і витікаючий з цього страх небуття — оскільки, час і є головний індикатор буття. Згадаємо епохальне відкриття Харальда Зеемана: «Коли відносини перетворюються на форму». Ці відносини, як правило, прагнуть бути швидкоплинними. Щоб не боятися, художники активно насолоджуються красою розпаду. Краса в сучасному її розумінні — це краса ентропії. Від ідеального, застиглого у вічності, акцент зміщується до тимчасового, підвладного руйнації. На цьому грунтується сучасна естетика, точніше, антиестетика. Як би там не було, несучи на своєму прапорі маркер співзвуччя часові, сучасності, мистецтво не може бути іншим — і в цьому його сенс.

Художники: Василь Равлюк, Альона Кирпа, Олександра Доцок, Антон Логов, Олексій Бурдій, Анна Роєнко, Марія Прошковська, Юлія Кисіль, Карина Громова, Аліна Богова, Стан Квітко, Ріна Голуб, Анна Пилипчук, Анна Тесло, Наталя Сокоренко, Ярослав Пономаренко, Марія Куліковська.

Куратори: Вікторія Бурлака, Аліса Гришанова.

 

Наталя Сокоренко та Ярослав Пономаренко

«Дух»

2017

Змішана техніка, акрил

Нескінченна аморфність духу в місці його існування. Дух-творець і дух-руйнівник.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-2

 

Алiна Богова

«Вихiд за межi…»

2017

Картонні коробки, акрил

Метаморфози теперішнього часу затягують нас в епоху фьюджн, коли все змішується з усім і все має місце бути. Тиск і агресивність потоку інформації змушує людину шукати приватне місце порятунку, місце комфорту, точки концентрації важливого — власний ковчег.

Мондріанiвский стиль, як ніщо інше кричав про парадигму поєднання мистецтва і реальності. Асиметричний баланс фігур символізує єдність і взаємне доповнення вселенських сил. Відчуття світу у вигляді протилежностей: вертикалі і горизонталі, плюси і мінуси, динаміка і статика, чоловічого і жіночого начала...

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-3

 

Анна Тесло

«Глухий кут»

2017

Інсталяція

Іноді відчуваєш себе «загнаним звір».

Біжиш, біжиш...

Хочеться нарешті прибігти! Зупинитись і знайти спокій, але водночас залишити слід.

Цей «кут» — уявний фініш, місце де можна почути себе, сховавшись від усього світу, зупинивши час на мить.

«Глухий кут» для когось — це відчай, а для когось — наснага.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-4

 

Антон Логов

«Пейзаж»

2017

Картонні коробки, акрил

В більшості своїй інсталяція побудована з картонних коробок і речей побуту. Але основу складає зелена фарба, яка створює умовний ландшафт.

Це соціальний і сучасний пейзаж України з поломаними стільцями і кусками фанери. Це про людей, які не вийшли за рамки пейзажу і потонули в ньому назавжди, а потім проросли зеленою травою.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-5

 

Андрій Лобов, Марія Прошковська

«Ковчег #1986101»

2017

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-6

 

Ріна Голуб

«Цілюща вода»

2017

Леза, дріт, кран водопровідний

Безперервний потік інформації, яку суспільство п'є, ніби воду. Та чи є ця вода чистою та безпечною? Чи варто бездумно ковтати все, що створює інформаційний світ? Ви точно впевнені, що це питна вода, а не потік гострих лез?

 

Анна Роєнко

«Сфера»

2017

Картонні коробки, акрил

Спроби віднайти формулу чистого спокою та життєвої симетрії в потоці інформаційного сміття. Сферичний об'єкт з гострими кутами є візуалізацією крихкої гармонії світоустрою, де все ще присутній центр, як основна умова сферичності. Фокус на формах, об'ємах та монохромному кольорі неначе вказують на те, що час застиг і став неважливим.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-7

 

Юля Кисіль

«Ляльки»

2017

Бетон, пластик

Блошині ринки і барахолки — джерело милих штучок і яскравих емоційних інсайтів. Вони забирають у радянське дитинство, де одна схожа тарілочка нагадує про дитячий садок, а ось те плаття або туфлі носила сусідка, а шаховий набір був у кожному радянському будинку. І серед цих речей зустрічається щось жахливе, що не піддається логіці, дивне ЩОСЬ, що можна зустріти в трилерах або романах Стівена Кінга про людські девіації і розлади психіки.

Це ЩОСЬ — страшні, напівголі брудні ляльки, з оголеними пластиковими тільцями і скальпи. Ти не знаєш або смутно припускаєш яка історія стояла за кожною з них, які ручки обіймали і давали імена цим Машам-Катям та Андрійчикам, але зараз, вони чекають незрозумілого продовження своєї нескінченної лялькової історії, замість того, щоб по-чесному канути в Лету. Ці ляльки настільки привабливі в своєму треші і жахливості, що їх нескінченно хочеться знімати та рятувати.

Художниця проводить ритуал поховання ляльок, увічнення їх в історії. Вона створює символічне кладовище для ляльок, з одного боку щоб полегшити їх «долю», з іншого — ілюструє свій особистий страх перед тілесністю і материнством, вторгненням в особистий простір жінки, позбавлення її самостійно приймати рішення. Вона вершить долю цих ляльок, будучи деміургом і лютим критиком себе самої.

 

Каріна Громова

«Зв'язок»

2017

Сіно

Жіноча коса, як символ зв'язку поколінь, та стереотипів пов'язаних із традиціями. Змалечку, дівчинці «вплітають» соціальне значення, обов'язки, передаючи «знання» із покоління в покоління формуючи сталий соціальний пласт та стійку «релігію». Жінка передає свій досвід далі, готові до реалізації «сценарії». Та один із варіантів меседжу Всесвіту: жінка — любов, жінка — світло, жінка — життя.

 

Василь Равлюк, Альона Кирпа

«Перспектива»

2017

Картонні коробки, акрил

Ця інсталяція, це поєднання двох робіт художників Альони Кирпи, і її «Карми юрби», та конструкторської імпровізації з перспективою Василя Равлюка, які разом утворили ілюзію втягуючого чорного тунелю, руху в незвідане.

 

Василь Равлюк

«Червона доріжка»

2017

Картонні коробки, акрил

 

Олексій Бурдій

«Монумент втраченому часу»

2017

Армований бетон

Піраміда є одною з найпростіших відомих форм, створених людством. Та задумуючись, де можна ії зустріти у просторі часу, ви маєте згадати про пісочний годинник, як одну з початкових спроб виміру вічності. А тепер уявіть собі такий годинник, який відмірював би весь згаяний час. Кожна піщинка застигла у міцному з’єднанні, без здатності відтворення, але з великою метою — створити іскру для появи думки.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-8

 

Олексій Бурдій

Серія «Ігри Атлантів»

2017

Папір, акрил

Всі знають, яким складним і суперечливим може бути повсякденний світ. Це світ, в якому ми живемо кожен день. У ньому ми керуємося «повсякденною свідомістю», «здоровим глуздом». Повсякденність як би зовсім не помічається, немов повітря, яким дихаємо.

Життя більш вище за своїм змістом і більш високого порядку представлене в серії робіт «Ігри атлантів».

 

Стан Квітко

«У цій грі тобі не перемогти»

2017

Картонні коробки, фарба

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-9

 

Марія Куликовська

«Об’єкт # 2, 3, 4, 5, 6 із проекту Memento mori»

2017

Авторська техніка, смоли, метал

 

Олександра Доцок

«Кубики льоду»

2017

Картон, папір, акрил

Кубики льоду — це наші мрії плани та дії, відкладені на потім, заморожені. Вони зберігаються майже в незмінному вигляді і ми спокійні, вони не зіпсуються, а коли прийде час ми втілимо все в життя. Але цей лід не тане. Скільки всього так і не зроблено! А може й справді треба діяти сьогодні, не відкладаючи все в довгий ящик, де мрії одразу ж перетворюються на кубики льоду, що так і не розтануть.

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-10

 

Анна Пилипчук

«Лабіринт»

2017

Картонні коробки, аркуші зі Словника української мови (вид. 1973р)

Школи сучасного мистецтва «Зупинка часу», фото-11

Читайте також: