Іноді здається, що послідовність подій могла б бути й іншою. Це ж логічно, спочатку познайомитися на живо, а вже потім листуватися?! Та XXI століття диктує свої правила, беземоційно переставляючи ланки того ланцюжка. Спочатку — «привіт» у фейсбуці, а шість місяців по тому — потискання рук.
І добре, що було саме так, бо очікуєш зустріти одну людину, на зустріч йде зовсім інша. Високий, худорлявий, з кучерявим волоссям. Такий собі сучасний Оскар Уайльд. Блідість шкіри видає в ньому аристократа…
— Аристократа?! З Донеччини. Атож.
Сашко сміється, я посміхаюсь. Напруга розсіюється.
Справжнє ім`я: Олександр Завара
Сфера: проза
Жанри: горрор
Рідне місто: Велика Новосілка (Україна)
Зараз: Мелітополь (Україна)
UnexploredCity: Що для вас писати?
Сашко Завара: Відповідь буде надто банальною. Писати – це жити і дихати, створювати нові світи, заселяти їх цікавими персонажами, мучити їх і слідкувати за тим, як вони вилізуть – чи не вилізуть – з тої чи іншої халепи (сміється).
UnexploredCity: Коли це почалося? Чи була спроба зупинитися?
Сашко Завара: Тут все як у всіх. Творчість починається ще в ранньому дитинстві. Згадайте, ми всі у щось гралися, вигадували якісь обставини, моделювали ситуації і пірнали в них з головою. Фактично ми вигадували вже згадані нові світи і так само заселяли їх персонажами, ролі яких виконували наші друзі або іграшки. А щодо спроб зупинитися, так. Як завжди буває, соціум нав’язує свої умови існування і іноді потрібен час для того, щоб усвідомити, хто ти є і чим насправді хочеш займатися.
UnexploredCity: Чи намагалися змінити сферу занять?
Сашко Завара: Постійно. Маєте розуміти, що існує, наприклад, спосіб життя офісного менеджера: робота п`ять днів на тиждень з дев`ятої до п`ятої, обідня перерва, аванси, стабільна зарплатня, відпустки і можливість кар’єрного зросту… Це насправді класно і респектабельно. Але є люди, які не вписуються у подібний формат життя, хай би як вони намагалися це зробити… От і я не вписався. А перспективи були всюди, та зрештою прийшло вищезгадане усвідомлення.
UnexploredCity: Письменник чи рецензент? Що первинне?
Сашко Завара: Наразі це невід’ємне одне від одного. Як Інь і Ян. По суті, всі письменники десь всередині себе рецензенти чужих творів, а всі рецензенти потенційні письменники. Отож мій внутрішній оповідач любить вигадувати, планувати і моделювати, тим часом як рецензент намагається вчитися у інших.
UnexploredCity: З чим пов`язана необхідність читати твори інших та коментувати? Це спроба дати оцінку? Чи все ж таки висловити свої думки з приводу?
Сашко Завара: Необхідності немає жодної. І насправді ніколи не було. Просто в якийсь момент з`явилося усвідомлення, що є багато цікавих книжок, інформації про які, чесно кажучи, нуль. Максимум на що можна сподіватися – це анотації в інтернет-книгарях або сюжетні спойлери в коментарях. Але ні те, ні інше не дає чіткої уяви про написане. А цікавими творами обов’язково треба ділитися з іншими. От я й почав писати відгуки, і досі намагаюся це робити.
UnexploredCity: Як ставитеся до рецензій на Ваші твори? Яким чином вони впливають (якщо впливають) на те, що Ви робите?
Сашко Завара: Ну тут класика. Від доброї рецензії стає добре на душі, а від поганої погано і іноді хочеться покалічити автора за таку недалекоглядність. Це, звісно, жарт. Насправді, мабуть, найкраща політика це не звертати уваги на подібні речі хоч хороші, хоч погані, і просто робити свою справу мовчки. Тут треба пам`ятати, що хороші відгуки надто розслаблюють, а погані часто збивають з курсу. Тому краще працювати і вдосконалюватися, тобто робити це так, щоб можна було зауважити позитивний результат.
UnexploredCity: Чи спілкуєтеся з читачами? Взагалі, хто він, Ваш читач? (портрет)
Сашко Завара: От чого не робитиму, так це не описуватиму портрет читача і якісь, можливо, притаманні йому якості і погляди. А щодо спілкування, це залюбки, коли для цього є можливість і час. Днями одна така людина спитала про спільну роботу над її романом. Радо приділив їй час на розгляд ідеї. Загалом, я відкритий для спілкування.
UnexploredCity: Розкажіть, будь ласка, про Ваші книги?
Сашко Завара: Власне, дебютував я в 2013 році з книжкою «IQ = FAQ (Історія Хворого розуму». Це своєрідна спроба показати, чим для простого смертного можуть закінчитися загравання із силами, яких він насправді не розуміє. Далі був роман «Ката-моргана (Апокаліпсис уже завтра)». Такий собі треш на тему як захопити світ за допомогою мобільного телефону. Ну і «Песиголовець» – спроба показати, наскільки глибокими можуть виявитися знайомі з дитинства казки, а ще чим іноді доводиться платити за матеріалізацію своїх бажань.
UnexploredCity: Чому горрор? Чи є зв`язок між тим, до чого «тягнуло» в період формування смаків та тим, що пишете зараз?
Сашко Завара: Чому горрор, це питання на яке не існує відповіді. Чому у Бітлз був рок-н-ролл, а не тогочасна естрада? Чому Джеймс Вон знімає і продюсує фільми жахів, а не комедії для сімейного перегляду? Хтозна. Ймовірно, людина просто відчуває, що це її тема, ось і все. До того ж цікаво іноді погратися в гру світла й тіні. А стосовно зв’язку, його немає, бо те, до чого тягнуло, зрештою і сформувалося. Сер Артур, Стівенсон, Едгар По, Лавкрафт… Потім той самий Кінг. Від себе не втечеш, це правда.
UnexploredCity: Які плани на майбутнє? Вже працюєте над чимось?
Сашко Завара: Є речі, які мене цікавлять, так. Але поки що працюю над оглядами, бо їх накопичилося надто багато.
Нарешті познайомилися…
Спілкувалися: Сашко Завара та Марина Черновол
P.S. Не можемо не нагадати про крутий маршрут Мелітополем із Сашком Заварою, який було презентовано у січні цього року. Вже у Telegram-помічникові та мобільному додатку для Android.
