Магія Костянтина Зоркіна

Автор статті: Marina - 07 червня 2017 року

Справжнє ім'я: Костянтин Зоркін

Сфера: графіка, скульптура, театр ляльок, інсталяція, перформанс.

Техніки: туш, папір, дерево, метал.

Рідне місто: Харків (Україна)

В даний час: Харків (Україна)

 

UnexploredCity: З чого починається творчість?

Костянтин Зоркін: Творчість починається зі страху. Ти живеш, сумніваєшся, відчуваєш невпевненість, відчуваєш безсилля в суперечці з усталеною реальністю. Якщо пощастить, в якийсь момент ти можеш раптом подумати, що цей стан триватиме до кінця життя. І стає дуже страшно. Цей страх повинен стати усвідомленим до кінця, тоді він починає щось міняти, спочатку всередині, а потім і зовні. Оскільки в будівлі системи не передбачено виходу, народжуються нові шляхи. Нове — це і є творчість. Потім здається, що це було з тобою завжди, але ти просто не бачив в ньому практичної інструкції з виживання.

 

UnexploredCity: Коли у Вас виникла потреба творити?

Костянтин Зоркін: Мені здається, що в дитинстві я дуже багато дивився. Є слухачі світу, а я скоріше був спостерігачем. Тому багато візуального матеріалу, образи місць, тварин, людей накопичувалися і зберігаються досі. Час від часу в моєму житті з'являлися люди, які пояснили на різних етапах мого розвитку, що робити з цим матеріалом. Вони вчили мене робити щось матеріальне з моїх безтілесних фантазій і спогадів. Я вдячний їм. Коли я відчув себе художником, то став менше довіряти вчителям. Це був перший знак появи чогось, по-справжньому, свого.

 

UnexploredCity: Наскільки важлива профільна освіта? І освіта, в цілому.

Костянтин Зоркін: Освіта — це доступ до людської культури через людей, які отримали доступ раніше тебе. Це важлива частина навчання будь-якої людини, як представника своєї просторово-часового поясу. Але мене завжди цікавили самі передавачі знання — вчителі й викладачі. Вони були живими та різними людьми. У більшості випадків їх знання не давали їм достатньої сили. Знання повинне бути практично застосовним і корисним. Думаю, люди, які писали книги про життя, хотіли, щоб читач повірив їм і діяв, а не вчив короткий зміст перед іспитом з літератури.

Освіта для мене будується на відносинах «учитель-учень». Таку ситуацію не обов'язково офіційно підтверджувати дипломом. Учитель повинен уміти сам і повинен вміти навчати діяти, а учень відповідати справами. Поки не зможе вчити сам. Тоді є сенс говорити про практичне знання.

 

UnexploredCity: Як оточення впливає на творчий процес?

Костянтин Зоркін: Впливає однозначно і дуже по-різному. У 70% випадків оточення відволікає, дратує і напружує. Тобто відповідає змісту слова «оточення». У 20% випадків — мотивує і перевіряє на міцність думки й ідеї, відгукуючись на них. У 10% — заспокоює, дає відпочинок від себе.

 

UnexploredCity: Чи потрібен Вам глядач? Наскільки важлива його реакція? Чи впливає вона якось на Вас і те, що Ви робите? Чи вносите коригування після отримання зворотного зв`язку?

Костянтин Зоркін: Глядач є учасником гри «намалював-показав-подивився». Художник робить — глядач дивиться. У кожного — своя робота. Тільки глядач на роботу може не приходити, а художник не може. У мене немає довіри й вдячності до глядача, думаю, що роблю свої справи для себе, а побачити їх можу тільки, коли на них ще хтось дивиться. Така гра. Є, правда, люди, думка яких для мене важливо, але я їх до глядачів не відношу. Це не ті, хто підходить і каже: «Вітаємо, нам все сподобалося, молодець!»

 

Вони так не говорять..

 

UnexploredCity: Живопис статична, перфоманси динамічні. Чи пов'язано це з Вашим «перемикання» на перформанс?

Костянтин Зоркін: Моя дорога до перформансу не згорнулася відразу з траси живопису. Шлях був довгим і непрямим. Тепер я не дивлюся на свої картини, хоча розумію, що з них все почалося. Я втратив багато часу і сил, малюючи, тому що просто не міг звільнитися від цього процесу, від цієї форми існування мистецтва. Тепер я можу малювати знову, але мене це вже не обмежує.

Мета була навіть не в динамічності перформансу, а в пошуку тієї мови, який міг би передати максимальну кількість енергії. У живописі я не бачив магії. Швидше думки й почуття, а цього було недостатньо. Крім того, важко знайти свою мову в межах дуже розвиненого чужого. Щоб намацати щось дійсно ірраціональне, треба робити те, що ніяк не називається, то, чого ти ніде не зустрічав.

 

UnexploredCity: Хоча тяга до роботи з деревом залишилася

Костянтин Зоркін: Дерево — це дуже хороший матеріал. Я не можу обробляти його як різьбярі або столяри. У мене не виходить робити рівно й акуратно. У свій час мене захоплював алюміній, але він виявився обмеженим у своїх можливостях. Дерево вчить працювати з собою, вчить стратегічно й інженерно мислити, дисциплінує. І взагалі мені дуже важливо бачити результат. Річ, об`єкт. Дерев'яні вироби дуже конкретні, вони виглядають самостійними.

 

UnexploredCity: Знову про взаємодію. На цей раз про учнівство. Чи є потреба ділитися знаннями та напрацюваннями? Чим для Вас було викладання?

Костянтин Зоркін: Я викладав в художній школі 7 років. Вчив дорослих і дітей. Перших вчив малювати (хоча сам не дуже вмію), других — ще й історії мистецтва. Це був колосальний досвід ораторського мистецтва та пошуку засобів переконливості. Я навчився пояснювати складні речі простими словами, що потім застосовував не раз на лекціях для різних аудиторій.

Тепер мені все важче говорити про мистецтво інших художників. А то, що роблю я, не може бути предметом навчання. Хоча останній проект, який ми робили з Сандро Гарібашвілі і Юрієм Штайдой, показав, що перформансу теж можна вчити. Кілька місяців ми працювали з молодими художниками над розумінням мови дій в просторі, і, в підсумку, вони зробили свої роботи, які стали повноцінними творами мистецтва. Це дуже приємний результат, але присвячувати своє життя педагогіці я не можу. Втомлююся від розмов.

 

 

UnexploredCity: Трохи про магію. Що для Вас привнесення магії в життя? Як взагалі магія співвідноситься з життям? Де ця тонка грань між життям і магією?

Костянтин Зоркін: Магія — це доступ до прихованих механізмів реальності. Вони так само реальні, як і неприховано, але є продумана кимось, складна система їх маскування. Ступінь допуску визначається силою і волею того, хто шукає. Я не можу похвалитися містичними здібностями або одкровеннями, а також силою і волею потрібного рівня. Для мене досить знати, що життя — це таємниця, а наші спроби розкрити її є найцікавішою грою. Мистецтво, напевно, найближче підібралося до кордону таємного і явного, тому той, хто став на шлях творчості, несе особливу відповідальність. Адже талант — це унікальна можливість контакту з невідомим, причому не тільки для художника, а й, через нього, для глядача.

 

Саме від магічних здібностей художника залежить, чи відчує глядач таємницю, або залишиться в межах передбачуваності.

 

Розмовляла: Марина Чорновол

Читайте також: