«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія

Автор статті: Marina - 03 квітня 2017 року

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-1

За традицією, після проведення виставки, а в цьому випадку низки виставок, публікуємо звіт для тих, хто не встиг насолодитися «ВнутрішнєюЯпонією» особисто.

В запрошенні на кураторську екскурсію вказано було ім'я пана Андрія Накорчевського, вельми відомого мистецтвознавця, знавця японської культури та літератури. Яким було наше здивування, коли замість нього ми побачили пана Костянтина Кожем'яку, ідейного натхненника та бізнес-куратора заходу. Тож знайомство із творами проходило в дещо новому розрізі — із компіляцією коментарів бізнесмена та поціновувача мистецтва.

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-2

 

Костянтин Кожем'яка: Вітаю Вас у музеї історії Києва на виставці «ВнутрішнЯпонія». Ми поставили перед собою завдання — дати громадянам України якісний тренд для підняття загального культурного рівня. Хто його буде створювати?! Атож, творці. Чи є у нас творці? Є. Дати можливість творцям реалізувати себе в проекті — круто, це ми і спробували зробити.

Все треба робити в потрібний час та в правильному місці.  2017 рік було оголошено роком Японії. Ми можемо використати цю новину та в рамках оголошеного запропонувати культурну подію. Ми подумали і сформували цю пропозицію, так і з'явилася виставка.

 

UnexploredCity: Як Ви відбирали художників?

Костянтин Кожем'яка: Це робота куратора. Треба було чітко увійти в рамки, щоб це було цікаво, по-перше, публіці, по-друге, потенційним авторам. До авторів були наступні вимоги: автору це повинно було бути цікаво, та він повинен був бути готовим створювати роботу конкретно під цей проект. У нас було кілька неприємних розмов з метрами, коли із засіків Батьківщини митець витягав роботу трирічної давнини й казав: «Японія»... Я кажу: «Ні, ось написано: листопад 2016». Ще одна вимога — це рівень професіоналізму. Це основне. Були пропозиції від хлопців, яким ще багато потрібно працювати в професійному сенсі, тому вони сюди не долучилися — поки зарано.

 

UnexploredCity: Тобто було кинуто клич по своїх колах, що готується така виставка?

Костянтин Кожем'яка: У чому полягає робота куратора? Куратор відвідує всі виставки, які тільки можна. Він знає, що собою представляють ті чи інші художники, які працюють в полі зору на арт-сцені. І коли виникає якийсь творчий задум, він вже розуміє, кого б хотів запросити. Тут вже ставилося запитання, що Шелешевський сюди навряд чи підійде, Вайсберг, мабуть, підійде, Волязловський не підійде, Гамлет підійде. Тобто у куратора вже є розуміння по стилістиці, за змістом творчості, хто потенційно з творців може підійти для вирішення цього творчого завдання. Ось за що я люблю свою продюсерську роботу — я не лаюся з художниками. У мене завжди є на кого звалити — на куратора.

 

UnexploredCity: А яким чином вибір впав на пана Накорчевського?

Костянтин Кожем'яка: Тому що він — японіст, сходознавець. На сьогодні в Україні таких знавців не так вже багато, і він серед них яскрава особистість.

 

Костянтин Кожем'яка: Дозвольте розпочати. Наталія Корф-Іванюк, молодий і талановитий митець.

Взяла в якості епіграфа до своїх робот цитату: «Життя звеліло: милуватися квітами». Ось як коментує свою роботу Наталія: «Продовжуючи тему квітів, я спробувала поєднати, але не протиставити, ставлення до квітів двох різних культур: Україна—Японія.

В Японії існує три естетичних культи: квіти, місяць, сніг, що знаходять своє відображення в живописі, поезії, побуті. Україна ж надзвичайно квітуча країна. Ця мова квітів несе глибинну інформацію про культуру та вірування. Таким чином я знаходжу спільні риси між, на перший погляд, різними країнами, транслюючи їх глядачеві через мову живопису. Можливо, саме тому і виникла ідея використати спільну національну особливість як окремий образ... дещо абстрактний, емоційний та спонтанний.

Різниться лише кольорова гама. Це гра на протиставленні — лаконічний мінімалізм. Японія та щедре різнобарв'я України.

Мої квіти — то спільна мова двох країн».

Олексій Іванюк. В житті досить небагатослівний, а тут...

Олексій Іванюк: «Земля має пам'ять, історію, силу, енергію. Ця жива субстанція щороку народжує і народжується, оновлюється, регенерує. Навіть тисячолітня історія не знебарвлює і не виснажує її. Земля завжди буде молодою. Її нескінчений потенціал надихає, а предковічний образ дає колір та фактуру. Я, як художник, не маю права знехтувати цим. Моя мета полягає в тому, щоб розкрити тему нової і молодої землі, зорати її кольоровими спалахами, оживити мовою живопису.

Моя Японія — це синтез внутрішніх переживань та відчуттів. Я вслухаюсь в музику землі, надихаюсь її тисячолітнім образом, відчуваю її, таку близьку і таку далеку.»

Роман Романишин, досить відомий успішний український автор. Він представлений тут однією роботою. Працює в багатьох техніках.

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-3

 

Взагалі, якщо говорити про авторів, то деякі ображаються на одного українського арт-дилера. А що на нього ображатися? Він же не може один за всю Україну відповідати. Він працює в рамках своїх фізичних можливостей. Потрібно не ображатися, а сумувати через те, що, крім нього, у нас нема таких з десяток, щоб за кожним з них йшла така плеяда митців... За великим рахунком, при добре побудуваній арт-інфраструктурі в Україні цілком може протягом двох-трьох років сформуватися досить показовий і якісний пул художників. До 200. Це точно. Тому якщо вам хтось скаже, що у нас все скінчилося, і все погано, не вірте.

Роман Романишин та його «Nippon» — не про якісь абстрактні, а про реальні відчуття...

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-4

 

Його друг і колега, теж львів'янин, Сергій Савченко. Тут представлений трьома абстрактними роботами. Я часто запитую глядачів про те, які роботи з експозиції справили враження. Дуже багато звертають увагу саме на них. Це триптих. Кожна з робіт саме в ансамблі виглядає абсолютно цілісно і створює настрій. Серія називається «Дрібниці».

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-5

 

Тут представлений диптих молодого художника Дениса Струка, теж львів'янина. Для участі в проекті його роботи запропонував Сергій Савченко. Каже, що це хороший живописець, з нього вийде хороший майстер. Я кажу: «Ну, нехай покаже портфоліо».

— Але, на жаль, у нього нема портфоліо.

— Чому?

— Тому що у нього не було можливості себе десь показати. Він ще не потрапляв в поле зору галеристів, арт-критиків, кураторів і т.д. Ну, і, взагалі, він тільки вийшов із зони АТО, він 2 роки прослужив добровольцем на сході, тому йому зараз потрібна соціальна адаптація.

Для мене це був останній вирішальний аргумент, після якого я сказав: «Звичайно, так». І не помилився.

Його роботи звертають на себе увагу.

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-6

UnexploredCity: Кажете, молодий?!

Костянтин Кожем'яка: Він 78 року народження. Художник і в 40, і в 50 молодий. Буває, що в 30 років людина — сум-печаль. Я хочу, щоб Ви зрозуміли: я — людина бізнесу. Я цей проект робив за для того, щоб зробити свій внесок в підвищення загального культурного рівня. Моє глибоке переконання: все, що три роки відбувається в нашій країні, це результат низького культурного рівня. Це мій внесок в національну безпеку. Культуролог чи арт-критик розповів би іншими словами, я вам розповідаю з точки зору бізнесу.

 

Переходимо в другий зал.

Зверніть увагу на ці дві роботи. Дмитро Сметана, 85 року народження, м. Львів. Його перший каталог я друкував десь півтори роки тому. Я — власник друкарні, в якій друкуються багато художників. Коли я дивився цей каталог, я відчував, що у хлопця є щирість, і він це не кітч. Він прагне досягти успіху. Коли він надіслав дві роботи для цієї експозиції, я зрозумів, що ці півтора роки він прожив недаремно...

А ось інсталяція Костянтина Зоркіна. Рекомендую подивитися його перформанси, тоді Ви краще зрозумієте те, що я зараз прочитаю, то, як він це побачив, і що він взагалі зробив.

Костянтин Зоркін: 'Stone cranе' — це дерев'яний ієрогліф, який складається з двох частин. Перша частина «ЛІС». Вона має значення — «зворотній процес, повернення, відновлення життя». Це п'ять вертикально розташованих криволінійних форм.

Друга частина «ЖУРАВЕЛ». Його буквальне значення можна трактувати так: «тінь журавля, що зачепилася за камінь». Більш абстрактне значення:«нестійка рівновага, хиткий баланс», а в деяких випадках — «спроба утримати швидкоплинне відчуття». Разом ці дві частини утворюють ієрогліф, сенс якого важко перекласти дослівно. Приблизна інтерпретація звучить таким чином: «Думка про смерть, яка згладжує протиріччя між тугою за минулим та страхом перед майбутнім».

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-7

Костянтин Кожем'яка: Чесно скажу, в цьому проекті це моя улюблена робота. Хоча неправильно мати улюбленців.

Робота називається 'Stone cranе' («Кістяний журавель»). Костянтин — професійний культуролог, не аматор. Він викладає в одному з харківських вузів історію культури. Виходить, що це його хобі?! Але ж яке це хобі?! Я не здивуюся, якщо з часом це стане його основним видом діяльності. У будь-якому випадку у нього таких робіт і скульптур достатньо для того, щоб зробити персональну виставку, і ми її будемо робити. Я на цього автора звернув увагу ще в червні, коли в Харкові робив проект «Невідомі». Він був одним з 19 художників. Він звернув на себе увагу неординарністю, своєю технікою, а також різноплановістю. Він ще й непоганий художник, графік. Далі сучасності.

Коли постало питання, кого запросити в якості ілюстратора до збірки оповідань Віктора Єрофєєва «Тіло», яке ми зараз готуємо до видання (до речі, презентація буде в 20-х числах квітня), то, трохи ризикуючи, я запропонував Костю. І коли він надіслав перші 4-5 скетчів — це 100% потрапляння в яблучко. На даний момент він повністю надав весь ілюстративний матеріал (це 67 графічних робіт). Я навіть не знаю, хто буде головніший в цій книзі — чи то Віктор Єрофєєв і його розповіді, чи то Костя Зоркін і його графіка...

24 квітня на Десятинній, 12 в «Д12» ми будемо презентувати ще одну його інсталяцію, графіку та книгу Єрофєєва. Тому такі проекти не випадкові, вони — початок чогось нового...

«ВнутрішнЯпонія» із Костянтином Кожем'якою. Кураторська екскурсія, фото-8

 

Ось три роботи Гамлета Зіньківського. Європейський мінімалізм і колористичний аскетизм, звичайно, не завжди нашому українському темпераменту може здатися звичним, але в якийсь момент, вдивляючись в ці картини, домальовуючи та домислюючи, ти починаєш відчувати, що ти занурюєшся в лірику... І починається магія. «Мене немає», «На березі», «Істеричний момент».

Друга картина — його автопортрет. Не можна сказати, що він епатажний, але енергійний і дуже приємний інтелігентний молодий хлопець. Живе він в місті Харкові. Останнім часом багато приділяє часу напрямку «стріт-арт». Особливо, коли почалися події на сході. Він створив приблизно 72 об'єкти по Харкову. Харків скоро стане містом імені Гамлета Зіньківського. Всі його роботи не політизовані, це не кіч чи треш. Вони про вічні сенси, про сенси життя, людські цінності: дружбу, любов, повагу, шану місця, в якому живеш... Іронічний, з почуттям гумору, тому будь-який проект, в якому він бере участь, це завжди точка тяжіння, на яку завжди цікаво подивитися.

Наталія Карпінська, професійний художник. Тривалий час знаходилася в тіні і не виставляла свої роботи, тому багато хто з критиків не може згадати її ім'я. Я теж не був знайомий з її роботами, тож в якомусь сенсі ризикував, запрошуючи її до проекту. Але текст, який вона надіслала, зміцнив думку, що я не помилився.

Забігаючи наперед, хочу сказати, що в нас вже є план на осінь — персональна виставка.

Наталія Карпінська: Під час дощу Таємний ліс зовсім інший. Вузлувате коріння дерев напивається вогкості, а щільна тканина нестримних хмар вкриває темні шпилі їхніх верхівок. Спочатку містичний пейзаж і оглушлива тиша захоплюють та лякають. Ліс стоїть суцільною стіною, немов готується до візиту непроханих гостей. Хвилююче шепотіння хвої поступово підсилює це тривожне відчуття. Аж раптом море дерев починає колихатися, вирувати, пінитися, зливаючись у бурхливому танку з густими хмарами. Білий танок акцентує оточуючу свіжість дощовими бризками. Дерева роблять ще кілька па і замикають танцювальне коло. Коло, яке зазвичай символізує сонце, тут уособлює замкнену круговерть природи. Одне задає питання, інше дає відповідь за різних обставин. І, жонглюючи ними, можна створити новий сенс — одинокі сутінки в дощовому загадковому лісі; холодний сонячний диск, що ледве проглядає між хмарами або інше хайку, в якому все одно буде занадто багато слів...

Це Андрій Блудов. Наш метр.Придивіться, на картинах часто використовуются журавлі-орігамі (символ щастя). Десь маленькі, десь ледве примітні. А ось розмірковування митця на тему внутрішньої Японії...

Андрій Блудов: Крізь тонке марево горизонту проглядається ледь помітний шлях. Він майже пустинний, загадково оповитий темрявою кущів. В ньому відзеркалюється минуле та майбутнє, розкривається метафізика усього сущого, сходяться точки дотику неба і землі, зірок та планет. Це радше нагадує монохромний сон на межі яви; подорож в далекі світи і, водночас, повернення додому. Рух іде повільно, на дотик. Лише зім'яті паперові журавлики вказують його напрямок. Вони залишені кимось для новоприбулих, як схема руху в тумані, майже наосліп, довіряючи лише відчуттям, слуху та дотику. За старою японською легендою, тисячна пташина зграя виконує будь-яке бажання. І, судячи, з кількості журавлів, цього разу воно обов'язково збудеться, адже шурхіт паперу веде все далі і далі вперед, до сонця, що сходить...

Микола Журавель, успішний автор. Моє знайомство з ним відбулося в березні 2014 року, коли з Петром Бевзою їм потрібно було летіти в Нью-Йорк і до ювілею дня народження Шевченка робити там виставку в українському інституті Америки. Були у них певні організаційні негаразди. І ми допомогли. Тоді було набагато простіше підняти необхідну кількість людей, зібрати, завантажити, відправити. Ось в тій ситуації я познайомився з Миколою Журавлем. Про нього не можна сказати, що він поза межами політики. Але це право кожного — бути «в» чи «поза». Для Колі Журавля характерна робота у змішаних техніках. Його роботи бувають активними, як в даному випадку, а можуть бути і меланхолійними. Але в будь-якому випадку його завжди впізнаєш. Його важко копіювати, в чому й полягає цінність його, як автора.

Ось такою постала перед нами Японія на виставці в Києві завдяки 11 митцям та їх 30 роботам.

Дякуємо проекту «ВнутрішнЯпонія», кураторам виставки та тим, хто був поряд, тим, хто зробив цей проект винятковим!

 

P.S. До речі, в Одесі до проекту приєдналися Альбіна Ялоза та Вадим Бондеро.

Читайте також: