Чудова нагода відвідати «ГогольFest» ще раз та насолодитися секцією від «Скульптурного цеху».
Ексклюзивна екскурсія з Катериною Підгайною.
Катерина Підгайна: «Химери при надії» — спецпроект в рамках «ГогольFest» під егідою «Скульптурного цеху», студії та спільноти скульпторів, що організували ми з Іваном Підгайним.
8 місяців тому виникла ідея створити скульптурний парк. В червні ми затвердили формат та кількість учасників. Вирішено було проводит його в рамках «ГогольFest’у», який відбувався на «Платформі».
Проект отримав назву «Химери при надії», оскільки цьогорічна концепція «ГогольFest’у» — Вавилон. Наш проект створювався на перетині релігійної, біблейної тематик, а також вірувань людей в ідоли, знаки, символи — не важливо це віра в церкву, конкретну людину, знак або Покемона. Ми спробували розкрити тему нездорового відношення людини до будь-чого (-кого).
Автори намагалися розкриту тему завдяки скульптурним формам. Через символи, знаки, персоналії. В основному, це абстрактні форми. Так склалося, що я залучаю у свої проекти авторів, які тяжіють до нефігуративного мистецтва. Але є і фигуратив.
У проекті взяло участь 16 скульпторів. Серед них і молоді, і імениті. В результаті у нас вийшов один з найуспішніших проектів у рамках «ГогольFest’у» за відгуками організаторів та відвідувачів фестивалю.
UnexploredCity: Як проходив відбір?
Катерина Підгайна: Спочатку було оголошено open call. Кожен художник мав змогу надіслати свої ескізи. З тим ми розуміли, що така схема не завжди ефективна. Оскільки художники, особливо відомі, потребують (й вимагають) персонального підходу. Тому я, як куратор, взяла на себе відповідальність запросити тих художників, результат яких можна передбачити (якісно, вчасно, зрозуміло). Звичайно, для усіх, в т.ч. для мене, було загадкою, що вийде.
Серед відомих скульпторів брали участь Василь Татарський, Влад Волосенко, Левченя-Константиновська, Зігури, випускники НАОМА й Львівської академії.
UnexploredCity: Скільки часу було на підготовку?
Катерина Підгайна: Цінність нашого проекту в тому, що практично всі скульптури були створені для фестивалю. Зазвичай залучаються вже готові роботи в рамках концепції. Ми зробили інакше. В цьому була складність. Перш за все, для авторів, тому що їм за короткий проміжок часу (за місяць) треба було підготуватись. Хтось, звісно, почав працювати над ескізами раніше. Але саме робота почалася за місяць, а у багатьох — за два тижні. Для скульпторів це складне завдання. Тому останній тиждень багато з них просто не спали. А якщо спали, то прямо тут, в майстерні на «Платформі». Це була гонка на виживання. Дошліфовували в ранок відкриття фестивалю…
UnexploredCity: Тобто над скульптурами працювали тут?!
Катерина Підгайна: Так. «Платформа» й «ГогольFest» представили нам окрему майстерню (ще один великий плюс цього майданчика). Це можна назвати «міні-будівництвом» (створення таких скульптур, переробка тонн бетону й заліза, з кранами, карою, фурами). Дуже вдячна «ГогольFest’у» й «Платформі» за те, що вони надали велике приміщення, в якому скульптори могли знаходитися вдень і вночі.
Під час фестивалю наші скульптури пройшли тест на вандалостійкість. Діти налаштовували конструкції з мішків-подушок, спираючись на скульптури, залазили або стрибали з них… На «Діалогах» їли, пили…
Всі намагалися дітей приборкати — марно. Стояли та спостерігали, як вони знову тихенько пробиралися до скульптур й продовжували свої «будівництва».
Це робота Василя Татарського під назвою «Діалоги». Листове залізо. Він робив її в своїй арт-резиденції в Музичах. Але спеціально для фестивалю. Робота виконана настільки якісно, що пройшла крізь усі випробування.
Скульптура була оброблена спеціальним розчином, щоб проступила іржа. Василь зробив її за 2 тижні. Дуже якісна робота. Він завжди робить якісно. Може, якби робив хтось інший, конструкція не витримала б стільки дітей…
UnexploredCity: Це чоловік і жінка?
Катерина Підгайна: Ні. Він каже, що це, швидше, два чоловіки.
До речі, натхненням для цієї роботи (й для скульптури «Кістка») став фестиваль вуличної їжі, який проходить на «Платформі» у вихідні. Люди п’ють, гуляють… Кістка, як відгомін того, що після свята залишається…
UnexploredCity: Схоже на ребро Адама…
Катерина Підгайна: Цілком вірно. У розрізі «Вавілону» вона отримала нове прочитання.
«Кістку» завозили на двох автомобілях. Вона важить більше тонни. Якщо скульптура «Небо» зроблена з полімерів і важить близько 80 кг, то тут бетон й арматура. Ілля її зробив за тиждень. Каркас. В’язальний дріт й в’язальна сітка.
Ще на цій галявині є скульптура Микити Зігури.
«Небосхил» («Небосвод»).
Вона дуже крихка. Ми викликали кран, щоб її туди підняти. Потім скульптори підіймали по сходах, і там встановлювали на спеціальну підставку.
UnexploredCity: Хто фінансував проект? Це ж чималі кошти. Тонни бетону, арматури, сітки…
Катерина Підгайна: «ГогольFest» і «Платформа».
2 роки тому я шукала на Видубичах обрізки арматури по цехах. Неодноразово отримувала відповідь “ні”. Наприклад, генеральний директор «Бетони від Ковальської» мені пояснив, що його мистецтво не цікавить, що зараз до нього звертаються всі — на АТО, для інвалідів, а тут ми з фестивалем. Та потім все ж таки дав арматуру. Я до того, що тоді ми шукали все самі. Все робилося на партнерських відносинах або за свої гроші. Але цього року нам виділили кошти. Фестиваль росте, і ми теж…
Це «Портал» Івана Підгайного. Правильна назва роботи — «В інший світ», але тут її всі знають, як «Портал». Крізь нього можна пройти й потрапити на Алею скульптур.
Це каркас, сітка, бетон. Бетон наносився з бетономішалки руками. Завдяки цьому вдалося зробити таку фактуру.
Тут ще були дві роботи Влада Волосенка.
А тут — Петро Гронський «Занурення». Дивовижне поєднання геометричних форм. Поєднання непорушності бетону й дуже м’яких форм всередині. Абстрактних форм з фігуративними. Це бетон та епоксидна смола.
UnexploredCity: Чому «Занурення»? Занурення куди або у що?
Катерина Підгайна: Занурення в рідину або в твердиню. Двох людей. Та й занурення один в одного.
(Повз нас проходить Іван Підгайний з картинами. Він прямує на четвертий поверх, де проходила виставка «Продажне мистецтво». 50 грн за квадратний метр. Нею опікувалися Альберт і Вова з групи «Хамерман знищує віруси».)
Катерина Підгайна: А ця «штука» вже розвалилася. Це я її плела. Традиційно роблю «великі штуки». Це було павутиння, а від неї до всіх скульптурам тягнулася стрейч-плівка, немов невидима сила, яка змушує людину повірити у щось. Як би ми не хотіли, як би ми не наполягали на тому, що атеїсти, тим не менш, ми всі є заручниками чогось… Я згадала прочитаний колись роман «Кись» Толстої про ефемерного героя, який керував людьми та змушував їх робити щось. Вони знали про його існування, але не знали, що це… Павутиння й стрейч-плівка була чимось накшталт…
На відкритті у нас була ще вогняна скульптура, створення ще одного ідола. У супроводі барабанщиків (3 барабанних школи) плюс барабанний флеш-моб. І актори з вогняним шоу, що йшли алеєю, зривали плівку, шаленіли…
Це дерево. Теж робота Влада Волосенка. Незвичайна для нього форма. Експеримент. Назва довго не давалася. Пізніше прийшли до «V9». Взагалі у нього більше фігуратив і камінь. Тут він вирішив поекспериментувати з деревом, фарбами та абстрактною формою.
UnexploredCity: Як часто декілька скульпторів працюють над однією скульптурою?
Катерина Підгайна: Допомагати може будь-хто.
UnexploredCity: Це скоріше асистенти?! Зашліфувати, підфарбувати?!
Катерина Підгайна: Наприклад, робота Петра. До нього приходили хлопці з Академії, допомагали. Оскільки робота важка (1,5 тонни), її залити в опалубку, дістати з неї самотужки не реально. Автор і основний керівник один — Петро Гронський.
Наприклад, на позаминулому «ГогольFest’і» хлопці робили Атланта, який підтримує Землю (зараз стоїть в парку Пушкіна — прим. авт.), його пофарбували в кислотний колір. Висота його — 12 метрів (з арматури й сітки). Його робили чотири скульптори. Але такі колаборації рідкісні. Творчі люди закриті. Вони мають ідею, знають, як її втілити. Я думаю, це має сенс.
Це Костя Синицький. «Метаморфози». Не знаю, чим Костя надихався, чи то Овидієм, чи то Апулеєм, чи то Кафкою. А, може, життєвими метаморфозами.
Зазвичай він працює з металом. Цього разу він вирішив попрацювати з трубами, показати, якими вони можуть бути гнучкими. Він викладає в Академії мистецтв. Ось такий триптих.
Та ж техніка, що у Татарського. Роботи виконані з нових труб, але покриті спеціальним розчином, щоб проступила іржа.
З приводу техніки. Якщо у Татарського — внутрішня пайка, яка зашліфована, то у Кості Синицького навпаки все шви показані, «груба» робота. Навіть абревіатура його імені виконана в такому стилі. І в цьому його «фішка».
UnexploredCity: Зараз гарні фото виходять. Похмуро. Мало людей.
Катерина Підгайна: Так, коли багато людей, вихопити момент для фотографії дуже важко. Але, з іншого боку, відразу стає зрозуміло, які роботи подобаються…
Це Віталій Протосеня. «Портал»
UnexploredCity: Знов «Портал»?!
Катерина Підгайна: Ця алея нагадує вулицю Процесій в Вавилоні, місце зосередження ідолів. У нас вийшов один вхід і вихід. І випадково, і не дуже.
Ця робота як раз добре «працює» на сонці. Всі грані й просвіти всередині дають тінь і працюють, як сонячний годинник. За нею дуже цікаво спостерігати протягом дня. Вона нагадує land art Дональда Джадда (Donald Judd), який був піонером американського абстрактного мистецтва, що працював з плитами, геометричними фігурами.
Цю роботу дуже люблять. Всередині неї обожнюють фотографуватися діти. Навіть танцюристи в шпагаті… Певно, люди відчувають щось справжнє…
UnexploredCity: А як Ви відноситеся до інтерактивної скульптури?
Катерина Підгайна: Дуже добре. Цей напрям, який можна й потрібно розвивати. На жаль, у нас він тільки починає розвиватися. І те, що ми бачимо, це скоріше його інтуїтивні прояви.
Протосеня, якщо і далі так працюватиме, стане дуже потужним українським скульптором. А, може, і не лише українським. У нього дуже цікавий погляд на речі.
Єгор Зігура. «Колос, що пробуджується». Спочатку скульптура створювалася не для цієї виставки. Але ми вирішили взяти цю роботу, оскільки вона ідеально вписувалася в концепцію. Це найдорожча робота, оскільки вона з бронзи.
Малюків Антона Ільчука ми сюди посадили («Малюки» або «Людці»). Один впав. Багатьох, що сиділи на віконці, забрали на пам’ять.
UnexploredCity: Один без голови. Невже хтось стояв і намагався поцілити?
Катерина Підгайна: Для наших людей немає нічого неможливого. Люди різні. Потрібно розуміти, що це фестиваль. Тисячі, десятки тисяч людей. Як вони можуть себе повести, передбачити складно. Це не галерея. Якщо в галереї ти поставив — охоронець дивиться. Так, щось може статися, але таких шансів в тисячу разів менше, ніж на фестивалі.
В’ячеслав Гуденок та Тетяна Максимчук «Сегмент життя» — робота, яка дуже вписується в формат «Платформи». Сегмент чуттєвих переживань людини в його житті. Формування поняття кумиру в дитячому віці через власні переживання дитини. Чуттєві відносини дітей й батьків, зафіксовані в бетоні.
Це Оксана Левченя-Костянтиновська та її «Зіготи» («Totipotency»). Вона художник. Її стихія — живопис. Вона звернулася до Івана, розповіла про свій задум, Іван (Підгайний — прим. авт.) допоміг втілити.
UnexploredCity: А що це за помаранчева тварина?
Катерина Підгайна: Це кінь технічного директора. Щороку він вивозить його на фестиваль. Він його дуже любить. Люди його теж люблять.
UnexploredCity: Які перепони постають перед реалізацією такого проекту?
Катерина Підгайна: Наші автори не звикли працювати в фестивальних умовах. Це випробування для авторів, кураторів, відвідувачів… Люди починають сприймати цю скульптуру, як частину свого оточення. І починають використовувати.
Але треба не забувати, що таке оточення формує естетичний смак. Таких проектів має бути більше. Здорово, що є «ГогольFest».
Йдемо до вогненної скульптури, до місця, де її запалювали. Цю роботу представили Тетяна Максимчук та В’ячеслав Гуденок. «Вогненні жорна» («Огненные жернова»). Алеї були заповнені людьми. В’ячеслав й Тетяна запалили скульптуру. Іскри розліталися метра на три вгору і в сторони. Весь цей час пожежна машина була поруч. Дивовижне видовище.
…Зараз для того, щоб витягнути людей, їм мало сказати, що у нас класні скульптори. Люди хочуть більшого. Шоу, чогось незвичайного. В принципі, вони хочуть того, що намагається зробити фестиваль. Не без допомоги Влада Троїцького, який дуже допомагає і спрямовує кожного куратора, залишаючись режисером, він курує театральний напрямок. Завдяки йому все і відбувається.
