Монастир Босих кармелітів з першого погляду справляє враження своєю незвичністю, сумішшю архітектурних стилів та неповторною красою. Спочатку бачиш статую папи римського Йоана Павла II, розглядаєш фортифікаційне укріплення, потім бачиш ковану решітку, за яку так хочеться зазирнути…

Бердичевлянину Олександру Якименку вдалося зазирнути не тільки за цю решітку… Хлопець з’являвся тут досить часто, адже відвідував художню школу при монастирі. Любов до місць, оповитих історією залишилася з ним на все життя. І після зміни країни проживання не перешкодила створити унікальний допис-дослідження про фортецю-монастир Босих кармелітів, переклад якого ми вам пропонуємо. 

Мені пощастило прожити дитинство та юність в місті, в якому була справжня фортеця. З раннього дитинства вона зачаровувала мене своїми підземними ходами, величною архітектурою й легендами, якими була оповита. Коріння моєї любові до середньовічних замків й фортець беруть свій початок саме тут, в бердичівській фортеці, де я вперше побував 7-річним хлопчиськом, а потім протягом чотирьох років відвідував розташовану всередині художню школу. 

Замок на цьому місці було побудовано ще в 16 столітті. Він належав роду графів Тишкевичів, які володіли цими землями з 14 століття. У 1627 році Януш Тишкевич в честь свого чудесного порятунку з татарського полону подарував замок католицькому ордену Босих кармелітів, виділивши кошти для розміщення в замку костелу й монастиря. У 1634 році Боси кармеліти починають будівництво монастиря: зводять “дольний” (підземний) костел, келії, торгові склади, різні господарські приміщення, підсилюючи стіни фортеці. В результаті монастир перетворюється в добре укріплену фортецю з гарматами, обнесену валом з підйомним мостом. Всередині фортеці постійно знаходився гарнізон для захисту монастиря від нападів татар й козаків. У 1642 році монастир був урочисто відкритий. Коли костел освячували, Януш Тишкевич подарував монахам чудотворну ікону Пресвятої Діви Марії, яка здавна зберігалася в його роду.

Незабаром, в 1648 році під час національно-визвольної війни українського народу проти польського панування війська Максима Кривоноса штурмом взяли фортецю і майже повністю її знищили. Кармелітам вдалося втекти з Бердичева, захопивши з собою чудотворну ікону. Лише після придушення народного повстання, кармеліти на початку 18 століття повертаються і починають відновлювати зруйновану фортецю-монастир. Роботи по відновленню фортеці починаються в 1717 році і через те, що час був неспокійний, особливу увагу ченці ордена приділяють укріпленню фортеці: відновлюють і підсилюють кріпосні стіни, всередині розміщується посилений гарнізон й потужна артилерія. Фортеця перетворюється в військове укріплення.

Монастир Босих кармелітів у XIX cт.

З 1739 по 1754 роки всередині фортеці ведеться будівництво великого надземного костьолу над старим долинним (підземним) костелом. На будівництво розкішного Маріїнського костелу грошей не шкодують: запрошуються видатні німецькі й польські архітектори, які керують будівництвом, з Італії запрошують відомого художника Веніаміна Фредерічче для внутрішнього оздоблення костелу. В результаті собор перетворюється в архітектурну перлину регіону. Вже в 1756 році з небаченою в цих краях пишністю проходить коронація чудотворної ікони Пресвятої Діви Марії.

Маріїнський костел на початку ХХ ст. 

У 1758 році кармеліти привозять в фортецю-монастир друкарню, створюючи тут один з головних центрів друкарства в Польщі. За роки свого існування (з 1758 по 1844) друкарня надрукувала тисячі книг латиною, ідишем, польською, російською, німецькою та французькою мовами. Друкарня приносила величезний прибуток монастирю, дозволяючи безбідно існувати чернечому ордену, утримуючи кілька католицьких шкіл в Бердичеві та сусідніх селах. Крім друкарні в костелі перебувала багата бібліотека, що робило його великим культурно-просвітницьким центром в регіоні.

У XVІІ-XVІІІ століттях положення Польщі різко погіршується і з 1795 року Польща, як самостійна держава, припиняє своє існування. З цієї причини положення Босих кармелітів змінюється в гіршу сторону. За наказом російського царя в 1832 році закриваються кармелітські школи, а в 1844 році друкарню переводять в Житомир.

Листівка із зображенням фортеці. Початок ХХ ст. 

У 1866 році російська влада ліквідувала монастир, конфіскувавши його приміщення для потреб державних установ. У фортеці тепер розмістилася поліція, пожежники й військові, а частина будинків були передані місцевим купцям в якості складів для товарів. Крім фортеці були також конфісковані всі землі і підприємства кармелітів. Лише в 1904 році монахам повернули вежу-дзвіницю фортеці.

Російська влада не особливо піклувалася підтриманням фортеці-костьолу в належному стані і вже до початку ХХ століття стан головної міської пам’ятки сильно погіршився. Лише в період з 1909 по 1914 роки було проведено перший за багато десятиліть капітальний ремонт костелу, але подальша громадянська війна обернулася для фортеці черговими руйнуваннями. У 1918 монастир знову повернули кармелітам, але він недовго пробув в їх володінні — лише до 1926 року.

У Другу Світову Бердичів було окуповано. Одразу почався грабіж музею. Більша частина музейних експонатів й коштовностей була вивезена в Німеччину або знищена пожежею, що сталася в храмі в липні 1941-го. Зникла в тому числі головна монастирська святиня – ікона Пресвятої Діви Марії. Згоріла вона у вогні або була викрадена й вивезена німцями — досі невідомо.

Коли в 1941 році німці увійшли до Бердичева, почалося масове знищення єврейського населення. Одне з місць масових розстрілів знаходилося на території фортеці, де протягом року було знищено близько 1000 євреїв. Під час боїв за визволення Бердичева в 1944 році фортеця-монастир була практично повністю знищена, а костел було зруйновано на 40%.

Руїни монастиря Босих кармелітів. Початок 50-х рр. 

Після серії вдалих та не дуже реставраційних робіт монастир постає перед глядачем у всій своїй величі. Щоправда без кріпосних веж, які вирішили не відновлювати, та з кріпосною стіною, яка виглядає також дещо інакше, ніж на архівних фотографіях. 

Таким його побачив Олександр, затамувавши подих, побачивши підземні ходи. 

Монастир Босих кармелітів. 1988 р.

Таким ми бачимо його зараз. 

З повним текстом оригінального допису російською мовою можна ознайомитися на сторінці Олександра в ЖЖ.