Справжнє ім’я: Брітцев Олександр Миколайович

Сфера : живопис, граффіті, стрит-арт, мурализм

Техніка : олія, акрил, акварель, олівець, аерозольні балончики

Рідне місто: Донецьк (Україна)

Виріс: Донецьк (Україна)

Зараз: Харків (Україна)

UnexploredCity: Олександр Брітцев — це Ваше справжнє ім’я?

Олександр Брітцев: Так.

 

UnexploredCity: Ваше рідне місто?

Олександр Брітцев: Народився і виріс в Донецьку. 10 років вже живу в Харкові.

 

UnexploredCity: Ваш мурал на Бажана. У мережі його називають «Скарбниця»

Олександр Брітцев: «Скарбниця» или «Сокровищница». «Скарбниця внутрішнього світу людини» — розгорнута назва.

 

UnexploredCity: У мережі зустрілася наступна цитата: «В кожному з нас є вогонь, який треба відкрит», що нібито належить Вам.

Олександр Брітцев: Загалом це підкоригований коментар. «У кожному з нас є внутрішній світ, і він багатий. І кожен його може відкрити», — говорилося про це.

 

UnexploredCity: Ви звернулися до образу українського козака?!

Олександр Брітцев: Це збірний образ. Прообразом був мій друг Олег Гугля. Він — корінний харків’янин, живе в Харкові. Він теж творча людина. Його внутрішній світ дуже багатий. Він — музикант (займався і хіп-хопом, і читав реп). Зараз він — кліпмейкер і битмейкер. Це якщо про музику. Пише красиві вірші. Це один з образів. Другий образ — український козак.

 

UnexploredCity: «Смушева шапка» там була або ні?

Олександр Брітцев: Так, звичайно.

 

UnexploredCity: У руках скринька?

Олександр Брітцев: Так. На якій є камені-символи (жовтого і синього кольору — прим. авт.). Таким чином я показав, що йдеться про наш край, про нашу країну.

 

UnexploredCity: Мурал Ви створювали у рамках проекту ”ArtUnitedUs”

Олександр Брітцев: Все вірно.

 

UnexploredCity: Чи довгі були переговори? Як швидко Ви погодилися? І взагалі наскільки цікавий такий монументальний живопис?

Олександр Брітцев: Все склалося дуже швидко. З Гео ми швидко зрозуміли один одного. Я показав йому свою роботу. Йому сподобалася і техніка, і ідея. Знайшли стіну, підібрали. І так склалось, що зупинилися на стіні 16-поверхового будинку. Я розраховував на стіну трохи менше (сміється). Побачив — почав обмірковувати, як це зробити. Усе це робити потрібно було швидко. Час — гроші (сміється).

 

UnexploredCity: Впродовж якого часу малювався мурал?

Олександр Брітцев: 10 днів. Доводилося працювати по 12-15 годин.

 

UnexploredCity: Чи узгоджувалася чернетка малюнка? Чи говорили про те, що буде зображено?

Олександр Брітцев: Так. Звичайно. Відправив візуалізацію.

 

UnexploredCity: А що означає «візуалізація»? Яким чином вона виглядає?

Олександр Брітцев: Я роблю ескіз. В даному випадку малюнок був на полотні. Потім в Photoshop переношу її на фотографію (фотографію простору, місцевості, міського середовища), потім накладаю ескіз або фото роботи й дивлюся, як вона виглядатиме.

 

UnexploredCity: Яким чином розміщується картина, спочатку намальована на полотні, на фасад будинку? Робиться якась розмітка? Чи це секрет?

Олександр Брітцев: Ні, це не секрет. Для мене це теж було в новинку. Я, в принципі, на 16-поверхівці був 2 разів у житті (сміється). І тут мені довелося переступити через борт 16 поверху в люльку. Треба було зібрати всю свою мужність і дух, щоб це зробити. Цілий день я катався вгору, вниз — звикав до висоти, обсягу. Як наносилось ?! Я зробив для себе позначки по поверхах — провів лінію і підписував поверх.

 

UnexploredCity: Клітка?

Олександр Брітцев: Ні. Горизонтальна лінія. Це 5-й, це 12-й поверх… Далі — на око.

 

UnexploredCity: Який розмір вийшов?

Олександр Брітцев: 50 м у висоту, 12–15 м завширшки.

UnexploredCity: Цей мурал був першою монументальною роботою?

Олександр Брітцев: Ми робили великі роботи. У мене є команда «Добрі люди», ми робили великі розписи. Найбільша — 21 м. Знаходиться в центрі Донецька. У нас там є близько 6 стін. Ми робили Арлекіна на фасаді колишнього кінотеатру «Червона шапочка», красива стіна, дуже поважна, виходить на критий ринок.

 

UnexploredCity: Якщо говорити про команду, можна говорити про якийсь загальний стиль? Чи ви намагаєтеся компілювати? Чи все-таки один художник — один розпис?!

Олександр Брітцев: В сольній роботі легше виразити індивідуальність. У командній роботі важливо не суперечити, а навпаки треба йти нога в ногу. Стиль, звичайно, відрізняється. Якоюсь (певною) мірою дуже в плані композиції. Але цей стиль однорідний.

 

UnexploredCity: Однорідний у кінці?! Кожен вносить свої елементи, а потім виходить єдина картина?

Олександр Брітцев: Ні. Ми обумовлюємо, що привнести, що прибрати. Усередині ми обговорюємо, що варто прибрати, що додати. Але це незначні коригування.

Створюється малюнок, ескіз, який обговорюємо і переносимо. Стараємося, щоб це виглядало цілісно, наче картина створювалася однією людиною. Поетапно: етап малюнка, етап розкриття якихось локальних площин, колірних, потім деталювання й акценти, прояви центру композиції.

 

UnexploredCity: Тобто композиція починається не з центру?!

Олександр Брітцев: До центру все підходить. Найголовніше — в самому кінці. Родзинка якась чи що. Не відразу розкриваємо її.

 

UnexploredCity: Як Ви відноситеся до експромту?

Олександр Брітцев: Експромт має бути. І навіть доводилося робити експромтні речі. Але, в основному, зараз це підготовлені, продумані речі. Навіть в короткий час задається тема — можна взяти її та придумати. Але ось так відразу взяти кисть і малювати — немає, так ми не працюємо.

 

UnexploredCity: Для цього є полотно?

Олександр Брітцев: Так. Для цього є полотна, папір, скетч-буки, блокноти, де можна викладати свої думки щодня. Що ми й робимо.

 

UnexploredCity: Крім масла малюєте аквареллю?

Олександр Брітцев: Акварель, пастель, акрил, олівці, соус, сангіна, вугілля — пробую різні матеріали. Художник завжди розвивається завдяки тому, що експериментує з матеріалами, технікою… Завдяки таким експериментам народжується щось, іноді щось нове…

 

UnexploredCity: Чи є якісь художники, які подобаються, у яких вчилися, на яких, може, хотіли б бути схожим?

Олександр Брітцев: Хочеться бути схожим на себе — це головна мета. До цього, напевно, прагне кожен художник. Коли робота виконана, можна побачити свою сильну сторону, яка, можливо, ще не розкрита. Є привід попрацювати та удосконалюватися.

Художники, які надихають?! Напевно, це Микеланджелло Буанаротти, людина, яка повністю присвячувала себе мистецтву, попри те, що на нього давили (при нім помінялося 11 римських пап, які хотіли так чи інакше впливати на його творчість). При цьому він не втрачав себе, домагався того, щоб його почерк був його почерком. Напевно, це найяскравіший приклад.

Зі стрит-артистов мені подобається Aryz, Nunca, в Києві є його мурал, дуже сподобався. Подобаються українські хлопці Interesni Kazki.

 

UnexploredCity: Ви знайомі з ними?

Олександр Брітцев: Особисто не знайомий. Сподіваюся, що незабаром познайомимося, поспілкуємося.

 

UnexploredCity: Те, що відомо про них : усе це розпочиналося з графіті, потім це плавно перейшло в стрит-арт, дійсно, в арт, мистецтво, потім хлопці надихнулися досвідом Південної Америки й, власне, монументальним живописом, мурализмом і почали робити монументальні роботи.

Олександр Брітцев: Я бачив їх роботи давно. До речі, в Харкові є їх мурал. Всі милуються, фотографуються. А перший раз я бачив їх на фестивалі в Криму, вони робили цікавих прибульців на балконі. Мене зацікавила їхня робота, вони виділялися з усієї компанії. Там було багато художників, в тому числі мій друг — Олександр Гребенюк, який також член команди «Добрі люди», він теж брав участь, зробив хорошу роботу — намалював таку людину-растамана, цікава композиція, навіть зайняв 2 місце, якщо не помиляюся. Ми тоді, до речі, теж ще знайомі не були.

 

UnexploredCity: Що таке «Добрі люди»? Чи бувають в такому творчому союзі лідери або керівники? Чи все-таки члени групи рівнозначні?!

Олександр Брітцев: Я — крайня ланка цієї компанії, оскільки хлопці знають одне одного більше, ніж я. Але і ми вже дружимо понад 10 років. Вони малювали разом. Андрій Кравченко з Олександром Гребенюком робили ще стіну в Донецьку. Тоді вони дуже здивували. По суті, це було оформлення магазину, а вийшов справжній твір. Їх роботу побачили на фестивалі, запитали, могли б вони розписати магазин, вони погодилися. Увесь Донецьк був здивований, який великий і незвичайний малюнок вийшов. Тема — West Land, Захід.

 

UnexploredCity: Як Ви відноситеся до класичної школи живопису? Імпресіоністи, може?

Олександр Брітцев: Імпресіоністи якраз були проти класичної школи, але, у результаті, перетворилися на класику на сьогодні.

Добре відношуся до імпресіоністів, модерну. Дуже тяжію до модерну. Якщо імпресіоністи, то дуже люблю Ван Гога, людина з колосальною силою волі, силою духу.

 

UnexploredCity: Ви називаєте Микеланджелло, Ван Гога. Якщо подивитися на їх творчий шлях, то можна відмітити, що у кожного з них він був складним. Але те, що їх об’єднує — вони йшли своїм шляхом, який би тернистий він не був…

Олександр Брітцев: ІЄ хороша книга під назвою «Муки й радощі» про Микеланджелло. Я думаю, муки та радощі переслідують художника завжди. Те, що створюється, не завжди може бути цікавим для нього самого, людей, суспільства — в цьому є борошно. Але коли це все-таки «знаходить вихід», створюється — в цьому полягає радість. У художника завжди є сумніви, якісь внутрішні переживання.

 

UnexploredCity: А чи правильно я йду?

Олександр Брітцев: Не лише це. Ще «чи зрозуміють».

 

UnexploredCity: Наскільки це важливо, чи зрозуміють? Наскільки важливе визнання?

Олександр Брітцев: Якщо я роблю для людей, то мені важливо це.

 

UnexploredCity: А Ви робите для себе або для людей?

Олександр Брітцев: Напевно, все ж для себе, оскільки якщо я зроблю, з чим не буду згоден, це навряд чи сподобається людям. Спочатку я роблю так, щоб сам був задоволений, а потім хочу, щоб це сподобалося людям.

 

UnexploredCity: Якщо повернутися до прикладу Ван Гога. Всю його життя підтримував брат…

Олександр Брітцев: Так, підтримував. І навіть дуже. Якщо говорити про матеріали, то велика частина картин Ван Гога були намальовані на дорогих полотнах хорошими фарбами, які досі не втратили яскравість, прекрасно тримаються на полотнах. Багато художників, Гоген, приміром, використав погані матеріали, і його тому часто відмовлялися виставляти в салонах, тому що полотна темніли. Велика частина його робіт написана в південних широтах(у Полінезії) і із-за вологого клімату роботи потьмяніли… У цьому плані у Ван Гога був хороший бонус — підтримка брата.

 

UnexploredCity: А якщо все-таки повернутися до питання підтримки. Як Ваша сім’я відноситься до Вашої творчості? Чи підтримують? Хто головний поціновувач?

Александр Брітцев:Олександр Бритцев: Напевно, завдяки моїй мамі я вибрав з легкістю цей шлях. Я закінчував і художню, і музичну школу(клас труби – прим. авт.) одночасно. Мама свого часу мені так і сказала: «Вибирай. У тебе два шляхи, на яких однаково досягаєш» успіху.

Я схилявся до малювання, тому як малював з дитинства ще в трамваях на вікнах. Після цього мама почала возити з собою блокноти.

 

UnexploredCity: У 2000 році ви надійшли до Донецького художнього училища. У 2011 році закінчили Харківську академію (ХДАДМ). Тобто 11 років.

Олександр Брітцев: Так. Це прекрасний шлях. Він мені дав багато хороших учителів і людей. Я упізнав дуже багато творчих людей в Донецьку в період навчання, потім в Харкові. Харків взагалі полюбив усім серцем. Тут живу і нікуди не збираюся. І по волі долі працював на станції метро «Харківська» (сміється).

 

UnexploredCity: У чому себе пробували окрім живопису?

Олександр Брітцев: Близько 3 років займався тріатлоном. Це досить складний спорт. Тренер мій виховував чемпіонів, у нього у вихованцях Віктор Земцев (IronMan), 10-кратний чемпіон світу.

 

UnexploredCity: Тобто такий шлях теж був можливий?

Олександр Брітцев: Тренер пропонував продовжити зайняття тріатлоном в Харкові, але я сказав, що їду за живописом. З усією повагою, але ні.

UnexploredCity: Що про Вас говорить інтернет: «Український живописець, майстер пейзажу і натюрморту». У соц мережах є фотографії, зроблені Вами. Будь ласка, прокоментуйте.

Олександр Брітцев: Я не фотограф. Фотографією займаюся чисто для себе. Це якась частина мене…

 

UnexploredCity: Натхнення. Що натхнення для Вас? Де Ви його черпаєте?

Олександр Брітцев: Була у мене вчителька з креслення, ще в початкових класах, вона колись сказала, що успіх — це 1% таланту і 99% роботи. Я почув її слова, мені здалося це близьким. Я люблю багато працювати, малювати, і тоді щось виходить.

Натхнення? Звичайно. Дружина моя мене надихає. Надихає природа.

UnexploredCity: А музика? Як Ви відноситеся до музики?

Олександр Брітцев: Дуже люблю музику. Різну. Якщо говорити про те, що подобається зараз, то це інструментальний хіп-хоп. Хоча, коли вчився в Донецьку, щочетверга ходив у філармонію, слухав класику. Музика дуже надихає.

 

UnexploredCity: А як Ви відноситеся до поїздок, подорожей? Надають сили? З’являються нові мотиви, можливо?

Олександр Брітцев: До поїздок відношуся добре. Якщо в них є момент, де я малюю. Якщо я беру з собою матеріали або розписую щось в поїздці, тоді це плюс. Тому що мені без цього складно.

…у поїздці можуть народитися ідеї, які згодом перетворяться на великі. До речі, найчастіше так і буває. Швидкоплинна думка, зафіксована у блокноті, може перетворитися на велике полотно або стати великим муралом.

 

UnexploredCity: Тобто блокнот завжди з собою?!

Олександр Брітцев: Так. І рекомендую це. Мені це, до речі, підказала моя вчителька в Донецьку, вже покійна, на жаль, Валентина Еськова : «Саша, якщо до Вас прийде ідея, і у Вас не буде під рукою олівця, коли Ви приїдете додому, Ви вже не згадаєте, про що думали. Не зможете передати, що хотілося передати тоді. Візьміть це на замітку».

 

UnexploredCity: Якщо говорити про техніку, в якій Ви працюєте. Окрім пейзажу, натюрморту, Ви працюєте з портретом. Що для Вас портрет? Це від любові до людини? Це спроба розібратися з собою? Чи з людиною, яку малюєте?

Олександр Брітцев: Портрет людини — одна зі складних тематик. Цей настрій, внутрішній стан, його світ, образ, його жести. Коли працюєш з портретом, про усе це потрібно думати. Фотографічна схожість для мене не така важлива. Наскільки важливо, щоб образ не був втрачений. Передати внутрішній стан — я більше схиляюся до цього завдання.

 

UnexploredCity: А завжди є прототипи?

Олександр Брітцев: Бувають збірні образи. Як з муралом. Де немає передачі усіх рис, аж до зморшок. Бувають, звичайно, моделі. Є студія в Харкові «Дежа-ню», куди я ходжу 2 рази в тиждень. Це теж надихає, якісь ідеї народжуються. Ми робимо тематичні постановки — усі переслідують образ… Це теж допомагає.

 

UnexploredCity: А як би Ви назвали свій стиль? У статтях про Вас згадується термін «декоративно-графічний реалізм».

Олександр Брітцев: Це складне питання. Є група живописців, в якій я перебуваю, називається вона «ДеГраж» (декоративно-графічний живопис). Мурали — ні, це не декоративно-графічний живопис. Остання робота на Бажана — це «орнаментальний штрих» я б так її назвав, або «мозаїчний штрих».

 

UnexploredCity: А пробували себе в скульптурі, приміром?

Олександр Брітцев: Не пробував навіть. …зібратися і приготуватися – це воля наміру, але малювати я настільки люблю, що навіть не хочеться від цього відходити, від олівця або від валика.

 

UnexploredCity: Тому що втратите час і щось не намалюєте?

Олександр Брітцев: Тому що втрачається, втрачається навичка. Коли малюєш завжди, то око і рука діють спільно. Без роздуму робиш правильний мазок, штрих. А якщо робиш перерву, щось втрачається. Напевно, тому не розпилююся, удосконалюю те, що є.