Храми стародавнього Володимира

Успенський собор — єдина збережена на Волині пам'ятка архітектури домонгольського періоду. Він збудований у 1156-1160 рр. князем Мстиславом Ізяславовичем — правнуком великого Київського князя Володимира Мономаха.

Церква зведена з плінфи, у давнину її стіни були оздоблені фресками — спеціальними малюнками, зробленими мінеральними фарбами по мокрій штукатурці. Збереглися лише окремі фрагменти фресок, які знаходяться у запасниках місцевого історичного музею.

В соборі якісна акустика — цей ефект досягнуто завдяки глечикам-голосникам (резонаторам), які замуровані в склепінні споруди.

У часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства при соборі функціонували богословська школа, іконописна майстерня, підписувалися угоди між князівствами, вінчалися княжі особи.

У 1340 р. розпадається Волинсько-Галицьке князівство, Волинь входить до складу Великого князівства Литовського, а з 1569 р. — до Речі Посполитої.

У 1596 р. укладено Берестейську унію і пам'ятка потрапляє під юрисдикцію греко-католицької церкви. Наприкінці 18 ст. Володимир входить до складу Російської імперії, собор повертають православним, але після частих перебудов він зруйнувався.

У 1900 році за клопотанням голови православного Братства Святого Володимира Омеляна Дверницького святиня була відбудована за проектом російського архітектора Г. Котова. Церква не закривалася впродовж 20 ст, навіть в атеїстичні часи.

Варті уваги шанувальників історії князівські гробниці (аркасолії), розташовані у північній і південній стінах храму — там поховані князі Мстислав Ізяславович, Василько Романович, Володимир Василькович.

Оригінальною пам'яткою сакрального малярства в інтер'єрі собору є хрест-розп'яття з 15 століття.

На подвір'ї розташований Будинок з дзвіницею (єпископський замок) — пам'ятка архітектури з 15 століття.

Василівська церква — оригінальна пам'ятка архітектури 14-15 століть. Вона належить до рідкісного типу ротонд: вісім контрфорсів різних розмірів створюють враження, що стіна хвиляста, отже ця споруда — кругла церква з хвилястими стінами, котра нагадує собою квітку з восьми пелюстками.

Згідно з місцевою легендою вона збудована воїнами князя Володимира Великого за один день — як подяка князя Богові за переможний похід проти племені білих хорватів.

В архітектурі споруди відчутний вплив романського стилю. Сучасного вигляду церква набула на початку 20 століття, після реконструкції.

Цінною для історії пам'яткою, є ікона Богородиця-Одигитрія (16 ст.), котра знаходиться в інтер'єрі храму.

У 1914 р. в північній стіні споруди знайшли шиферну дошку з таємничим написом, з якого вдалося прочитати лише такі слова: «Боже, поможи князю!», яка нині зберігається в музеї м. Загреб (Хорватія).

На подвір'ї церкви знаходиться поховання Даміана Герштанського(1856-1936) — священика, депутата польського Сейму та царської Думи.

Римо-католицька громада Володимира своїми витоками сягає часів Середньовіччя. Перший костел — Пресвятої Діви Марії не зберігся до нашого часу. У 16 ст. шляхтянка Ганна Збаразька будує дерев'яний костел, який згорів під час великої міської пожежі.

У 18 ст. військовий Мартин Божидар Підгородненський фундує будівництво цегляного костелу.

Пам'ятка зведена у стилі пізнього бароко. Оригінальний орган, дзвіниця і чимало скульптур святих було втрачено у часи радянського атеїзму.

Серед місцевого населення побутує легенда про те, що в костелі зберігалися скарби польських королів, але вони ніколи не були знайдені.

У стилі пізнього бароко збудовано Собор Різдва Христового, який раніше функціонував як католицький костел.

У 1755 р. єзуїтська місія (організована Ядвігою Загоровською) розпочинає будівництво храму (архітектор — Міхал Радзимінський, меценат — Гнат Садовський), який освятили у 1770 р. під титулом костел Серця Ісусового.

Після того як папа Римський Климент заборонив діяльність єзуїтів в Україні, святиня переходить до греко-католиків (орден братів-василіан), які будують монастирські келії та приміщення двоповерхової аптеки.

З 19 ст. пам'ятка використовується для Богослужінь православної церкви. У 1921-1939 рр. Володимир-Волинський входить до складу Польщі й у храмі функціонує римо-католицький костел Послання Апостолів.

У повоєнний час — склад. Церква має наземну і підземну частини — у підземеллі Церква Пресвятої Покрови з криптами (прихованими похованнями) та сповідальнею.

Належить до УПЦ Київського Патріархату, у келіях — жіночий монастир та церква Успіння Пресвятої Богородиці.

У 1780 році з ініціативи греко-католицького єпископа Порфирія Скарбки-Важинського була збудована каплиця святого Йосафата (Кунцевича), оскільки у 16 столітті на цьому місці знаходився будинок його батьків.

З огляду на архітектуру — це споруда у стилі пізнього бароко.

У 1795 році Волинь увійшла до складу Російської імперії, каплицю передали православній церкві й освятили на честь святого Миколая.

Наприкінці 18 - у 19 столітті вона виконувала функцію головного храму міста, оскільки Успенський собор знаходився в руїнах.

За радянського часу не використовувалася за призначенням (у ній був склад).

Оригінальна дерев'яна дзвіниця з 18 ст. втрачена. У 2001 р. поруч з храмом збудовано муровану дзвіницю.

З кінця 18 ст. на Волині оселяються німецькі колоністи. Були такі переселенці й на Володимирщині. У 1890 р. вони будують кірху в готичному стилі, оскільки значна кількість німців сповідують лютеранство — одну з протестантських (християнських) течій, заснованих німецьким ченцем Мартіном Лютером у 16 ст. Поряд з кірхою збудували дім пастора.

У 1939 році лютерани виїхали до Німеччини. Радянська влада розмістила в кірсі спортивну школу. У 1991 р. споруда передана греко-католикам під церкву святого Йосафата. В будинку пастора — чоловічий василіанський монастир.

У 1908 році для солдатів російської царської армії (149 Чорноморський полк), які дислокувалися у Володимирі-Волинському, було зведено церкву на честь святого Юрія, який у православ'ї вважається покровителем вояків.

Споруда збудована в так званому цегляному стилі, з червоної нетинькованої цегли. На окремих цеглинах є автографи військових, зроблені ще на початку 20 ст.

У 60-70 х роках 20 ст. тут знаходився Будинок офіцерів.

У 1991 р. передана УПЦ КП.