ГРАФИКА: Львов XX/XXI

Автор статьи: Marina - 26 октября 2016 года

В рамках проекта «ГРАФІКА: Львів XX/XXI» состоялась кураторская экскурсия с Екатериной Пидгайной и Ириной Боровец. Говорили о мировой практике графического искусства, географии украинских графиков, делились размышлениями, переживаниями... Единым было чувство восхищения, ведь глазам экскурсионной группы открылись невиданные доселе работы, мастерство которых вряд ли сможет оставить равнодушным кого-то — ни аматора, ни профессионала...

 

Почему графика? Почему в Киеве? Почему XX/XXI?

Давайте разбираться вместе.

Екатерина Пидгайна: «Добрый день. Позвольте представиться. Ирина Боровец и я. Мы кураторы этой выставки, генераторы, те, кто собрал, те, кто придумал.

Расскажем, что такое львовская графика, об авторах, представленных здесь. Идея организовать выставку пришла, когда мы гуляли по Львову, и зашли в галерею «Зеленая канапа», которая потом, в будущем, стала нашим партнером, соратником и другом. Посмотрели, какие представлены работы и техники. Самое главное, что удивило — насколько львовская графика самобытна и отличается своим качеством, уровнем исполнения и сюжетами на фоне всей остальной украинской графики. Не зря ее считают достойным пластом в мировой культуре, в европейской культуре. И не зря львовские графики продаются больше в Европе. Их знают больше в Венгрии и Чехии, чем, к сожалению, в Украине. В принципе, этот факт и послужил причиной организации выставки в Украине — для того, чтобы и киевляне могли увидеть эти работы, восхититься техникой.

  Эта выставка — об однозначном, бескомпромиссном стопроцентном искусстве.

Если в современном искусстве мы говорим о том, что нам что-то нравится, что-то не нравится, что-то нам понятно, а что-то нет, то, глядя на эти работы, усомниться в виртуозности техники и мастерства не представляется возможным. Да, некоторые сюжеты или символы нравятся больше, некоторые — меньше. Но то, что это технически очень сильно и является искусством — бесспорно. Что касается львовской графики и почему ее можно назвать брендом, чем-то особенным по сравнению с другими регионами, хотя я ни в коем случае не хочу умалять чьих-то заслуг и достижений. Львовская графика и в начале 20-го века, и уже в послевоенные годы в советское время, очень многое черпала из европейских школ. Очень большой вклад сделала Львовская академия, преподаватели, которые, несмотря на то, что советский режим был против этих европейских веяний, они все равно внедряли в основу композиций наработки, которые уже были в Польше в Венгрии. Даже несмотря на то, что из-за этого многие из них вынуждены были уехать из страны, чьи имена вычеркивались из списков украинских художников многие годы, но тем не менее, благодаря этим людям традиции сохранились. Если мы говорим о второй половине XX века, то, конечно, нужно сказать спасибо, Леопольду Левицкому, Роману Сельскому, Ярославу Музыке. Позже, в 60-е годы, это Караффа-Корбут. Более поздняя генерация — Сорока, Пинигин, которые тоже здесь есть, 70-е годы, Генриетта Левицкая опять же, Иван Остафийчук. В тот момент, в 70-е годы, этим людям удалось сохранить свою самобытность, комплекс и интеграцию европейских традиций и этнических национальных традиций благодаря тому, что графика была очень близка к прикладному, народному искусству, во-первых, а во-вторых, потому что очень многие из них начинают иллюстрировать книги. В частности, на той стене представлены работы Владимира Пинигина — вот он как раз известен своими иллюстрациями к фантастическим книгам. И многие из нас, кто читал Уэльса, Бредбери, могли видеть именно его иллюстрации в этих книгах. А уже более современная генерация с новыми сюжетами и новыми техниками, — это Романишин, один из самых известных на сегодняшний день в Европе (сначала в Европе, и только потом в Украине).»

(Ірина: «До речі, Романишин зараз в Китаї, де дає клас графіки»)

 

«Когда было открытие, нас спрашивали, почему графиков пришло так мало, из участников имеется в виду, потому что пришел только Ярослав Кочмар. Ответ простой: одна часть — за границей, как Романишин.»

(Ірина: «Денисенко на пленері в Закарпатті, це святе для художників»)

 

«Нескольких, к сожалению, уже в живых нет — это Богдан Сорока и Владимир Пинигин. Они год назад ушли из жизни.»

(Ірина: «Сергій Іванов і Богдан Пікулицький ще викладають, один — у Львівській академії друкарства, другий — у Львівській академії мистецтв, тому в них викладацькі обов'язки переважують художницькі»)

 

Екатерина продолжает: «Кто-то уже в возрасте и физически из Львова приехать просто не может. То есть, можно сказать, что здесь представлено, наверно, три генерации графиков, и каждая последующая шла по стопам предыдущих. Многие не представлены. Нам много раз говорили: «Ну почему же вы представили не всех? Ведь их гораздо больше».  Во-первых, это связано с помещением, мы представили здесь не все работы. Вообще здесь представлено около 100 работ, а мы привезли около 130. Ну, и еще по некоторым причинам: кого-то не узнали, кто-то вывез уже все свои работы за границу, у кого-то работы находятся здесь в частных коллекциях. С каждым годом становится все сложнее и сложнее собирать такие проекты. Однако, хорошо, что выставка состоялась»

 

Ірина Боровець: «Слід зазначити, що це не тільки в Україні, графіка — для поціновувачів мистецтва. Більшість людей все одно люблять більше живопис, зокрема наш Юрій Чаришніков, якій на початку 90-х рр. емігрував в Америку і там також вимушений був перекваліфікуватися в живописця. Він там малював аквареллю, а графіку він приїздів і робив в Україні. Тобто слід розрізняти: це вид мистецтва для людей, які більш інтелектуально сприймають мистецтво, аніж візуально, кому не потрібен вибух кольору, хто шукає символів, можливо, хоче подумати, можливо, хоче чогось абстрактного. Графіка, навіть якщо вона з фігуративним сюжетом, все одно більш абстракатна, ніж живопис. Якщо вже говорити про наших учасників, це три генерації. Молодих небагато. Ми дуже хотіли зробити упор на молодь і подивитися, яким чином ця молода школа графіки, що успадкувала майже у живих класиків — класиків, які від нас пішли, звичайно, і живих класиків — Денисенко, Романишина, Чаришнікова — це все імена майже вже вкарбовані, скажімо, в «Книгу мистецтв» України. До речі, монографії не пишуться. Це поле не пахане, можна робити багато досліджень, це 70-і, 90-і роки, початок 2000-х. І ми думали: а хто ж після них підтримає цей рівень Львівської графічної школи?

 

Нам вдалося знайти три імені. Це не означає, що їх всього лише три, але за цей час, що нам було відведено на організацію, вдалося знайти лише трьох. Всі вони закінчили Львівську академію мистецтв. Ніхто з них, на жаль, професійно графікою не займається. Це означає, що вони не заробляють нею на життя. Вони всі перекваліфіковані на 3D, 2D-дизайнерів, дизайнерів інтер'єру або графічних дизайнерів. Тобто вони дуже успішні в цій сфері, зокрема Михай Тимошенко — румун українського походження, його роботи також представлені. Він дуже динамічний, його комп'ютерна графіка також динамічна. Він дуже успішно працює в цій сфері, але, на жаль він не займається офортами. Андрій Крицун займається, він такій більш карикатурний, він робить карикатуру, шарж, і це його стезя в офорті, але ж, знов-таки, він має професію, якою заробляє на життя. Так само як і наша наймолодша учасниця. Вона закінчила Львівську академію мистецтв — Богдана Федорович. Ви також побачите її мушок. Дуже талановита дівчина, також дизайнер. Звичайно, вони ще молоді, здорові, активні, вони ще (сподіваємося) десятиріччями підтримуватимуть львівський бренд. Зокрема, Пикулицький нам сказав, що дедалі менше молодих людей хочуть царапати голками. Тому що графіка — це не живопис. Тобто графіка, окрім таланту художника, вимагає таланту до технічних моментів. Просто так ви графіку не зробите, не купите тюбик фарби і не намалюєте картину.

Сподіваємося, щось зміниться в нашій державі... Мета (не тільки нашої виставки, але й будь-якої сучасної виставки) в тому, щоб показати те, що ви не побачите в музеях. Ми не говоритимемо про мистецькі збірки, які інколи показують в Арсеналі, або якісь персональні виставки наших відомих художників. Ми про загал. Таких робіт ви не побачите — приблизно 90 % ми брали в майстернях у самих художників або в приватних колекціях. Ще, може, в галереях, через які вони намагаються продати свої роботи.

 

(Екатерина: «Одна работа Романишина есть в фонде Национального музея»)

 

«Так, тільки Романишина. Уявіть собі, в Національному музеї лише одна робота сучасного українського графіка.»

 

(Екатерина: «В музеях Америки работ Романишина больше, чем в Украине»)

Екатерина Пидгайна: «Работы Богдана Сороки, выполнены в технике цветного линорита — большую часть своей творческой жизни он посвятил именно этой технике. Разные ассоциации вызывают его работы. Кто-то говорит, что видит в них Пикассо... Несмотря на то, что его работы очень красочные и жизнерадостные, жизнь у Богдана Сороки была не самая простая с самого рождения. Родился он в тюрьме, и восемь первых месяцев он провел там, потому что его родители были политзаключенными. Его отец был участником ОУН. Всю жизнь он боролся за свое право, за свободу и т.д. Кто общался с Богданом, говорят, что он был очень категоричным. Он в глаза говорил все, что ему не нравится. Он никогда не шел наперекор своим принципам. За это его многие не любили, но для тех, кто любил, он, конечно, был душой компании. На сегодняшний день эти работы не продаются. Его жена (пані Любов), у которой все его работы находятся, говорит о том, что она их не будет вывозить из Украины и никому в Украине она их продавать не будет, потому что это то немногое, что сталось от Богдана Сороки. Вклад его велик. Он тоже преподавал в Львовской академии, был первым руководителем кафедры промышленной графики. Последующие поколения учатся на его графике.»

Ірина Боровець: «Якщо ви у Львові скажете Валерій Дем'янишин, то люди зрозуміють, але він більш відомий, як Дем. Він вже літня людина (1947 року народження). Представник львівського андеграунду 70-80 років, яким до сьогоднішнього дня і залишається. Він вже сьогодні дуже хворий. Він не хотів навіть брати участі у виставці, оскільки йому це вже не цікаво, але Олег Денисенко при мені вмовляв його по телефону, сказав, що нічого робити не треба: «Ми приїдемо, візьмемо, привезімо, відвезімо». Він був взірцем і неофіційним вчителем багатьох графіків більш молодшого покоління, які тут представлені.»

 

До розмови приєднується Олександр Лєжнєв (графік, Львівська школа, викладач Київського університету ім. Б. Грінченка — прим. авт.): «Це дуже андеграундна людина. Серед студентів казали, що є дві точки, де збирався андеграунд — «Нектар» (одна з перших кав'ярень у Львові — прим. авт.) і Вірменка.»

(Екатерина: «У Андруховича, кстати, есть стихи, этому посвященные»)

Це старі-старі хіпі. Їх ганяли, арештовували. Люди жили без паспортів... (У них забрали паспорта, так вони жили без них). Вони були перші хіпі взагалі у СРСР, які їздили на мотоциклах в Крим і з Криму. Потім вони хотіли зробити таку комуну, як у Голландії, десь під Орлом. Вони зробили, але ж їх там теж розігнали, зрозуміло, як то — селище, що нікому не належить, і тут приїхала якісь патлата молодь...

Коли ми були у Голландії, мені виносили колекціонери тремтячими руками роботи Валерія Дем'янишина. Він — визначна постать. Це формація як раз «Аксінін — Анусайтіс — Пікулицький — Дем'янишин.»

 

Ірина: «До речі, це нові роботи 2016 року. Він досі працює. «Швидка» від нього поїхала — він сів працювати. Дуже послідовний. Дуже впізнаваний. Протягом його кар'єри різні сюжети могли з'явитися, але він дотримувався напрямку, який вважав правильним, тож завжди залишається впізнаваним — така тонка ювелірна робота. Ця серія — взагалі якийсь мікрокосм.»

 

Екатерина Пидгайна: «У нас коллекционеров немного, но они все-таки есть. Они увидели эти работы, несколько купили. Много не буду говорить, скажу только про особенности работ Николая Красника. Если сравнить с остальными работами, которые представлены на выставке, то Красник — единственный, у кого графика ушла полностью в абстракцию. Сначала у него тоже был какой-то фигуратив, какие-то образы, но чем дальше, то все больше он уходил в абстракцию и тем сложнее ему было работать во Львове. Именно поэтому он проводил много времени за границей. Сейчас его работы уже представлены во Львове, и сейчас он живет, по-моему, тоже во Львове, никуда не уехал.»

 

Ірина Боровець: «Вони всі у Львові, крім Чаришнікова і Подольчака, які за кордоном.

Це Парута. До речі, техніка акватінта. У нас зараз мало чистої акватінти, і я так розумію, що її мало, хто зараз робить. Чому?»

 

Олександр Лєжнєв: «Люди шукають інші ідеї. Додаються різні техніки.»

 

Ірина Боровець: «Дмитро Парута. Чим цікавий? Техніка акватінта досить особлива, дуже стара — десь в 17 сторіччі її вигадали французькі художники. Вона дуже схожа на акварель, тому її так назвали. Це також друг чи, навіть, різновид офорту, просто трішечки по-різному робиться.»

 

Олександр: «Бачите, от ці крапочки — це у нас або бітум, або каніфоль. Це все сиплеться на пластину, потім під температурою воно приплавляється, отримуємо тон, а вже в залежності від того, скільки ти травиш, отримуємо різні по тону малюнки.»

 

Ірина: «Акватінта саме для цього. Для роботи із заливкою різних площин. До речі, як в техніці гризайль, робота з градаціями одного і того самого кольору. Є і кольорова, але це вже, я так розумію, змішані техніки?! Дуже цікаві роботи Дмитра Парути. Це та генерація, яка в 80-х роках вже були в підручниках про українську графіку. Але живі, активні, і ми ними пишаємося.

Сергій Міхновський. До речі, всі, про кого ми говорили, закінчували Львівську друкарську академію, тобто це така школа, яка кожне десятиріччя давала якісь визначні імена. Міхновський же закінчив Львівську політехніку. Він і живописець, до речі. Та навіть ті ж самі Денисенко і Романишин, вони також і живописом, і скульптурою займаються. Але вони всі в графіці по своєму менталітету, скажімо так. Тут цікаво, що він застосовує золото, такій у нього прийом. Комусь подобається, комусь не подобається. У нього свій стиль. У нього спрямованість на поп-арт в живопису, але це накладає і на графіку якийсь відбиток. Він і безпредметний і предметний, якийсь колажовий. Він дуже відомий за кордоном, дуже добре продається. Постійно проходять персональні виставки у Львові, тобто працює досить успішно.»

 

Екатерина Пидгайна: «Вообще когда мы авторов просили: «Дайте нам что-то о себе, какую-то информацию», то было очень сложно. Потому что все это люди старой формации и закалки. Дать информацию — это сказать, сколько персональных выставок прошло, сколько наград получил — все. Мы им: «Дайте нам описание авторской техники, какие-то свои мысли, которые вы вкладываете». Ответ: «Это уже ваше дело». Вот так и собираем, что называется, по крупицам.

Роман Романишин. Это, действительно, один из самых известных и в Украине, и за границей, во-первых, своими сюжетами, образами, во-вторых, своей техникой. В-третьих, тем, что Романишин, в принципе, работает абсолютно во всех графических техниках, какие только известны. Без преувеличения. Как Ира говорила, он занимается и живописью, и скульптурой. Кстати, в скульптуре он также совмещает графические техники, также использует эстамп в создании скульптуры, но все-таки основная концентрация у него на графических работах. У него уникальная авторская техника, разработка — это «печать в три доски».

 

А здесь глубокая печать, глубокий оттиск. Зодиакальное коло. Отдельные работы, которые, однако, собирается в единое целое.

Сейчас он уже несколько лет работает в старой технике, которую он пытается возродить и не потерять в Украине. Именно так создавались иконы. И Денисенко тоже. Два таких мастодонта, которые еще и экспериментируют.»

 

А еще на выставке представлены работы Игоря Биликивского, Ореста Гнатива, Олега Денисенко, Сергея Иванова, Ярослава Качмара, Андрея Крицуна, Ивана Остафийчука, Богдана Пикулицкого, Владимира Пинигина, Игоря Подольчака, Михая Тимошенко, Юрия Чарышникова, Мирона Яцива и Богданы Федорович. Каждый график удивительно самобытен.

Екатерина и Ирина подчеркивают комплексный характер феномена украинской графики. Поэтому на одной выставке представлены, с одной стороны, такие разные, с другой стороны, такие похожие художники. Которых порой кажется, объединяет страна, в которой они родились и творили, и графика...

 

Экспозиция «ГРАФІКА: Львів XX/XXI»

Где: БЦ «Леонардо» (ул. Б. Хмельницкого, 19-21).

Когда: 13 октября — 04 ноября.

 

Продолжение экскурсии — после закрытия выставки...

Читайте также: