Поруч із старим Середмістям існує інший міський центр, сформований у ХІХ ст. після того, як Львів став столицею автономного королівства Галичини і Володимирії (Лодомерії) Австро-Угорської імперії. Замовники, а разом з ними і архітектори, понад усе керувались бажанням зробити Львів схожим на інші блискучі столиці імперії. Відтоді новий проспект став зосередженням громадського, торгово-ділового та культурного життя міста.
Сьогоднішній проспект Свободи був утворений на місці давнього оборонного валу і русла ріки Полтви у 80-х рр. ХІХ ст. Пішохідний бульвар посередині проспекту з рядами каштанів і кленів називався Гетьманські Вали. Бульвар був завершений у 1888 р. після того, як річку остаточно сховали у підземні бетонні колектори.
GPS: 49.843970, 24.025986
GPS: 49.843970, 24.025986
Останнім акцентом у формуванні ансамблю нової головної вулиці Львова стала будівля Львівської опери (сьогодні — Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької). Споруда будувалась три роки і урочисто відкрилась 4 жовтня 1900 р. за участі численних делегацій з багатьох міст. Офіційна церемонія проходила у вестибюлі. Із вступним словом виступив перший директор театру Т. Павликовський, промови виголошували також артисти і архітектори. Голова чеської делегації вручив львів’янам «Дар Праги» — срібну галузку липи, як символ спільного походження слов’янських народів — відгалужень одного дерева.
Головним архітектором, а також ідейним розробником багатьох живописних та скульптурних прикрас в інтер’єрі театру був Зигмунт Горголевський, який запропонував низку оригінальних рішень при будівництві театру. Пишно декорований фасад театру виконаний у стилі віденського неорененасу. Оскільки споруда будувалася для оперного театру, її не випадково увінчують скульптури: зліва — геній Драматичного Мистецтва з театральною маскою і кинджалом в руках, справа — геній Музики з лірою і лавровим вінком на голові. Автор нагадує нам, що опера — це синтез музики і драми. Люди мистецтва завжди мріють про славу, тому Горголевський на найвищу точку будівлі театру поставив фігуру величного генія Слави з золотою пальмовою гілкою, яка є символом найвищої нагороди для людей, які присвятили себе мистецтву.
Останнім акцентом у формуванні ансамблю нової головної вулиці Львова стала будівля Львівської опери (сьогодні — Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької). Споруда будувалась три роки і урочисто відкрилась 4 жовтня 1900 р. за участі численних делегацій з багатьох міст. Офіційна церемонія проходила у вестибюлі. Із вступним словом виступив перший директор театру Т. Павликовський, промови виголошували також артисти і архітектори. Голова чеської делегації вручив львів’янам «Дар Праги» — срібну галузку липи, як символ спільного походження слов’янських народів — відгалужень одного дерева.
Головним архітектором, а також ідейним розробником багатьох живописних та скульптурних прикрас в інтер’єрі театру був Зигмунт Горголевський, який запропонував низку оригінальних рішень при будівництві театру. Пишно декорований фасад театру виконаний у стилі віденського неорененасу. Оскільки споруда будувалася для оперного театру, її не випадково увінчують скульптури: зліва — геній Драматичного Мистецтва з театральною маскою і кинджалом в руках, справа — геній Музики з лірою і лавровим вінком на голові. Автор нагадує нам, що опера — це синтез музики і драми. Люди мистецтва завжди мріють про славу, тому Горголевський на найвищу точку будівлі театру поставив фігуру величного генія Слави з золотою пальмовою гілкою, яка є символом найвищої нагороди для людей, які присвятили себе мистецтву.
GPS: 49.842910, 24.026203
Йдучи від оперного театру, справа, на просп. Свободи, 35 знаходився торговельний пасаж Феллерів. Пасаж тягнувся від вул. Кароля Людвіга (нині просп. Свободи), де 1903 р. було збудовано помпезний чотириповерховий будинок за проектом архітектора Артура Шлеєна, до вул. Різницької (нині вул. Наливайка). У 1908-1909 рр. фасадну кам’яницю перебудували під керівництвом архітектора Фердинанда Касслера. Тоді встановили дві алегоричні жіночі скульптури на аттику — «Комерція» та «Комунікація», роботи Петра Війтовича.
З просп. Свободи повертаємо на невеличку вул. І. Тиктора. До 1789 р. тут знаходився костел св. Станіслава. Теперішні будівлі датуються ХІХ-ХХ ст. Зліва привертає увагу будинок № 5 з симпатичними орнаментальними гратами входу. До 1940 р. тут знаходилась єврейська школа «Хедер» з цінною бібліотекою єврейської громади.
GPS: 49.842910, 24.026203
Йдучи від оперного театру, справа, на просп. Свободи, 35 знаходився торговельний пасаж Феллерів. Пасаж тягнувся від вул. Кароля Людвіга (нині просп. Свободи), де 1903 р. було збудовано помпезний чотириповерховий будинок за проектом архітектора Артура Шлеєна, до вул. Різницької (нині вул. Наливайка). У 1908-1909 рр. фасадну кам’яницю перебудували під керівництвом архітектора Фердинанда Касслера. Тоді встановили дві алегоричні жіночі скульптури на аттику — «Комерція» та «Комунікація», роботи Петра Війтовича.
З просп. Свободи повертаємо на невеличку вул. І. Тиктора. До 1789 р. тут знаходився костел св. Станіслава. Теперішні будівлі датуються ХІХ-ХХ ст. Зліва привертає увагу будинок № 5 з симпатичними орнаментальними гратами входу. До 1940 р. тут знаходилась єврейська школа «Хедер» з цінною бібліотекою єврейської громади.
GPS: 49.841997, 24.025620
GPS: 49.841997, 24.025620
Будинок № 3 з довільно трансформованими середньовічними мотивами побудований 1909 р., де на нижньому поверсі функціонував театр-вар’єте «Casino de Paris». Невеличкий овальний зал, де тепер відбуваються модерні постановки академічного театру імені Леся Курбаса, зберіг деякі елементи старого оформлення. Мистецька аура цієї вулиці приваблювала муз здавна, ще відтоді, коли в одному із будинків, що не зберігся, мешкав і творив у 1820-1830-х рр. син Вольфганга Амадея Моцарта — Франц Ксавер (1791-1844 рр.)
Будинок № 3 з довільно трансформованими середньовічними мотивами побудований 1909 р., де на нижньому поверсі функціонував театр-вар’єте «Casino de Paris». Невеличкий овальний зал, де тепер відбуваються модерні постановки академічного театру імені Леся Курбаса, зберіг деякі елементи старого оформлення. Мистецька аура цієї вулиці приваблювала муз здавна, ще відтоді, коли в одному із будинків, що не зберігся, мешкав і творив у 1820-1830-х рр. син Вольфганга Амадея Моцарта — Франц Ксавер (1791-1844 рр.)
GPS: 49.841498, 24.025720
Виходимо на вул. Гнатюка, яка виникла на місці дороги, що вела від міських мурів до фільварку багатого міщанина Штанцля Шольца. Наприкінці XVI ст. Шольц заснував на своїх землях поселення Штанцльову Волю, в околицях нинішнього головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка. У 1602 р. фільварок купили оо. єзуїти і заклали на своїх землях великий сад, що згодом перетворився у перший львівський міський парк, який до війни називався парком Костюшка, а тепер носить ім’я Івана Франка.
Вартий уваги теж дім під № 8 на вул. Гнатюка, споруджений у 1901-1902 рр. для мецената Антонія Дзєндзєлевича за проектом Зиґмунда Кендзєрського. Над вікном третього поверху встановлено жіночі скульптури, які символізують Малярство та Музику. Зараз тут знаходиться ресторан «Прага», перед яким стоїть фігура пиячка Лукаша у мельоніку. Так у Львові називали капелюх «котелок».
GPS: 49.841498, 24.025720
Виходимо на вул. Гнатюка, яка виникла на місці дороги, що вела від міських мурів до фільварку багатого міщанина Штанцля Шольца. Наприкінці XVI ст. Шольц заснував на своїх землях поселення Штанцльову Волю, в околицях нинішнього головного корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка. У 1602 р. фільварок купили оо. єзуїти і заклали на своїх землях великий сад, що згодом перетворився у перший львівський міський парк, який до війни називався парком Костюшка, а тепер носить ім’я Івана Франка.
Вартий уваги теж дім під № 8 на вул. Гнатюка, споруджений у 1901-1902 рр. для мецената Антонія Дзєндзєлевича за проектом Зиґмунда Кендзєрського. Над вікном третього поверху встановлено жіночі скульптури, які символізують Малярство та Музику. Зараз тут знаходиться ресторан «Прага», перед яким стоїть фігура пиячка Лукаша у мельоніку. Так у Львові називали капелюх «котелок».
GPS: 49.841131, 24.025458
GPS: 49.841131, 24.025458
Зверніть увагу на будинок зліва з протилежної сторони по вул. Січових Стрільців, 3. Це колишній будинок Дирекції залізниць, збудований із застосуванням стилів неоренесансу та необароко у 1885-1887 рр. Спорудженню передував конкурс, на якому обрано проект Вінцента Равського-молодшого. Триярусний колонний портик увінчано аттиком зі скульптурою Меркурія у польоті авторства Леонарда Марконі. Від 1897 р. тут розмістився один із найпрестижніших готелів Львова — «Імперіал». У попередньому будинку, що стояв на цьому місці від 1878 р., знаходилось бюро львівського архітектора і будівельного підприємця Зигмунта Кендзерського.
Зверніть увагу на будинок зліва з протилежної сторони по вул. Січових Стрільців, 3. Це колишній будинок Дирекції залізниць, збудований із застосуванням стилів неоренесансу та необароко у 1885-1887 рр. Спорудженню передував конкурс, на якому обрано проект Вінцента Равського-молодшого. Триярусний колонний портик увінчано аттиком зі скульптурою Меркурія у польоті авторства Леонарда Марконі. Від 1897 р. тут розмістився один із найпрестижніших готелів Львова — «Імперіал». У попередньому будинку, що стояв на цьому місці від 1878 р., знаходилось бюро львівського архітектора і будівельного підприємця Зигмунта Кендзерського.
GPS: 49.841657, 24.024764
Зліва, по вул. Гнатюка, 11, у приміщенні колишнього Єврейського театру, спорудженого у 1938-1939 рр. за проектом Даніеля Кальмуса, розташований Перший український театр для дітей та юнацтва. На подвір’ї театру створено казкове містечко, де діти можуть побачити героїв книжок та сфотографуватися з ними. Гебрейські театральні трупи виступали тут у старому театральному приміщенні ще з середини ХІХ cт.
GPS: 49.841657, 24.024764
Зліва, по вул. Гнатюка, 11, у приміщенні колишнього Єврейського театру, спорудженого у 1938-1939 рр. за проектом Даніеля Кальмуса, розташований Перший український театр для дітей та юнацтва. На подвір’ї театру створено казкове містечко, де діти можуть побачити героїв книжок та сфотографуватися з ними. Гебрейські театральні трупи виступали тут у старому театральному приміщенні ще з середини ХІХ cт.
GPS: 49.841669, 24.024367
GPS: 49.841669, 24.024367
В будинку № 13, 29 вересня 1881 р. народився Людвіг фон Мізес, австрійський економіст, основоположник неолібералізму, засновник новоавстрійської школи економіки. Послідовний критик економічної бази соціалізму, глибокий аналіз культури ринкових відносин якого став основою класичної ліберальної перспективи політичної економії та правової держави. На фасаді будівлі 4 жовтня 2011 р. на його честь було встановлено меморіальну дошку.
В будинку № 13, 29 вересня 1881 р. народився Людвіг фон Мізес, австрійський економіст, основоположник неолібералізму, засновник новоавстрійської школи економіки. Послідовний критик економічної бази соціалізму, глибокий аналіз культури ринкових відносин якого став основою класичної ліберальної перспективи політичної економії та правової держави. На фасаді будівлі 4 жовтня 2011 р. на його честь було встановлено меморіальну дошку.
GPS: 49.841856, 24.023069
Вул. Гнатюка виходить на пл. Генерала Григоренка. Майдан, посеред якого колись стояла криниця з великою чавунною вазою, яку пізніше перенесли до нинішнього парку ім. І. Франка, існував давно. На цьому місці розходились дороги до Єзуїтського городу (а згодом — до Святоюрської гори) та до церкви Благовіщення і монастиря Бриґідок, які не збереглися.
Спочатку майдан оточували садибні будиночки з садками, а в першій половині ХІХ ст. з’явилися кам’яниці. В одній із них жив найхаризматичніший із галицьких політиків ХІХ ст. Францішек Смолька (Франц Шмольке), якого газета «Діло» називала «найприхильнішим для нас серед поляків». Хоча за походженням він не був поляком, бо народився в Калуші в родині Вінцента Шмольке, офіцера, а потім урядника солеварні, що походив з Сілезії. На місці будинку, де жив Смолька, магістрат встановив своєму «видатному громадянинові» меморіальну таблицю, яка є донині на будівлі № 4 на пл. Григоренка. Окрім того, цей будинок вважається одним з кращих зразків орнаментальної сецесії у Львові.
Найновіший будинок на пл. Григоренка, 5, споруджений 1912 у р. архітектором Ю. Пйонтковським у стилі модернізованого бароко. Раніше у цьому будинку був пасаж Ґрюнерів з кінотеатром «Марисенька», в якому нині знаходиться театр «Воскресіння».
GPS: 49.841856, 24.023069
Вул. Гнатюка виходить на пл. Генерала Григоренка. Майдан, посеред якого колись стояла криниця з великою чавунною вазою, яку пізніше перенесли до нинішнього парку ім. І. Франка, існував давно. На цьому місці розходились дороги до Єзуїтського городу (а згодом — до Святоюрської гори) та до церкви Благовіщення і монастиря Бриґідок, які не збереглися.
Спочатку майдан оточували садибні будиночки з садками, а в першій половині ХІХ ст. з’явилися кам’яниці. В одній із них жив найхаризматичніший із галицьких політиків ХІХ ст. Францішек Смолька (Франц Шмольке), якого газета «Діло» називала «найприхильнішим для нас серед поляків». Хоча за походженням він не був поляком, бо народився в Калуші в родині Вінцента Шмольке, офіцера, а потім урядника солеварні, що походив з Сілезії. На місці будинку, де жив Смолька, магістрат встановив своєму «видатному громадянинові» меморіальну таблицю, яка є донині на будівлі № 4 на пл. Григоренка. Окрім того, цей будинок вважається одним з кращих зразків орнаментальної сецесії у Львові.
Найновіший будинок на пл. Григоренка, 5, споруджений 1912 у р. архітектором Ю. Пйонтковським у стилі модернізованого бароко. Раніше у цьому будинку був пасаж Ґрюнерів з кінотеатром «Марисенька», в якому нині знаходиться театр «Воскресіння».
GPS: 49.841731, 24.022421
GPS: 49.841731, 24.022421
Посеред площі стоїть пам’ятник із зображенням Святого Юрія Змієборця на коні. Цей пам’ятник міліціонерам — захисникам української державності був створений 1999 р. скульпторами Андрієм та Володимиром Сухорськими.
Бронзова скульптура губиться на фоні будівлі обласного управління МВС, яку спорудили 1911 р. для Акційного спілчанського банку на місці триповерхової кам’яниці другої половини ХІХ ст. Автором проекту банківської будівлі був Альфред Захаревич. Колись аттик будівлі прикрашали шість вазонів. За львівською традицією останніх десятиріч, прийнято прибирати зайві архітектурні деталі, які можуть колись впасти. Так і прибрали декоративні вазони 1999 р.
Посеред площі стоїть пам’ятник із зображенням Святого Юрія Змієборця на коні. Цей пам’ятник міліціонерам — захисникам української державності був створений 1999 р. скульпторами Андрієм та Володимиром Сухорськими.
Бронзова скульптура губиться на фоні будівлі обласного управління МВС, яку спорудили 1911 р. для Акційного спілчанського банку на місці триповерхової кам’яниці другої половини ХІХ ст. Автором проекту банківської будівлі був Альфред Захаревич. Колись аттик будівлі прикрашали шість вазонів. За львівською традицією останніх десятиріч, прийнято прибирати зайві архітектурні деталі, які можуть колись впасти. Так і прибрали декоративні вазони 1999 р.
GPS: 49.841060, 24.021442
Виходимо на вул. Листопадового Чину, яка піднімається від пл. Генерала Григоренка до пл. Св. Юра. Спочатку ця вулиця була польовою дорогою між парковими володіннями святоюрських владик і єзуїтів. На планах початку ХІХ ст. ця вулиця називалася Цісарською. Саме нею, перепочивши після довгої дороги у митрополичих палатах на Святоюрській горі, в’їжджав до міста 10 липня 1817 р. цісар Франц І. Внизу, біля каси на колишній вулиці Гехта та Єзуїтського городу, цісаря з дружиною львівські достойники зустрічали біля тріумфальної арки, збудованої за проектом архітектора Антона Кімштеттера й оздобленої скульптурами та рельєфами.
Потім вулиця мала назву Святого Юра, а з 1871 р. її патроном став видатний польський поет Адам Міцкевич. Від 1993 р. ця вулиця носить назву Листопадового Чину на згадку про те, що 1 листопада 1918 р. тут відбулася подія, яка увійшла в новітню історію України під назвою «Листопадовий Чин», коли група військовиків Українських Січових Стрільців на чолі з сотником Дмитром Вітовським числом усього 1400 чоловік в ніч на 1 листопада провела у Львові військовий переворот, роззброївши польські війська і зайнявши державні установи, проголосила утворення Західноукраїнської Народної Республіки.
З правого боку вул. Листопадового Чину з багатим скульптурним оздобленням розташований будинок № 6. Його спорудили у 1897-1898 рр. за проектом віденської архітектурної фірми Германа Гельмера та Фердинанда Фельнера для Народного казино. Його ще називали шляхетським або кінським, бо більшість членів цього елітного клубу займалися розведенням коней. У міжвоєнний період тут було Міщанське казино, а після Другої світової війни — Будинок учених.
Ця двоповерхова будівля з високим мансардним дахом споруджена на високому цоколі в стилі необароко. Фасад акцентований на другому поверсі просторою лоджією з рядом високих арок. Під склепінням лоджії, над вікнами встановлені картуші з гербами Волині, Поділля, Руської і Белзької земель та Речі Посполитої (Польщі і Литви). З обох боків будинку влаштовані арки проїздів, завершені бароковими балконами, що спираються на монументальні фігури атлантів. Ці скульптури та інші декоративні елементи фасаду створили віденські майстри Теодор Фрідль та Райнгольд Фелькер за моделями австрійського скульптора Рудольфа Вейра.
Імпозантне вирішення фасадів будівлі гармонійно поєднується з пишним оздобленням інтер’єрів. Динамічно закручені дерев’яні сходи, галерею та інші столярні роботи виконав віденський різьбяр Шандор Яраї та львівська майстерня Вчеляків. За деякими даними, тут виступав один із нащадків Моцарта. Зараз в ній проводять Львівські бали, підтримуючи традицію проведення львівських балів, яка розпочалася ще в 1482 р.
GPS: 49.841060, 24.021442
Виходимо на вул. Листопадового Чину, яка піднімається від пл. Генерала Григоренка до пл. Св. Юра. Спочатку ця вулиця була польовою дорогою між парковими володіннями святоюрських владик і єзуїтів. На планах початку ХІХ ст. ця вулиця називалася Цісарською. Саме нею, перепочивши після довгої дороги у митрополичих палатах на Святоюрській горі, в’їжджав до міста 10 липня 1817 р. цісар Франц І. Внизу, біля каси на колишній вулиці Гехта та Єзуїтського городу, цісаря з дружиною львівські достойники зустрічали біля тріумфальної арки, збудованої за проектом архітектора Антона Кімштеттера й оздобленої скульптурами та рельєфами.
Потім вулиця мала назву Святого Юра, а з 1871 р. її патроном став видатний польський поет Адам Міцкевич. Від 1993 р. ця вулиця носить назву Листопадового Чину на згадку про те, що 1 листопада 1918 р. тут відбулася подія, яка увійшла в новітню історію України під назвою «Листопадовий Чин», коли група військовиків Українських Січових Стрільців на чолі з сотником Дмитром Вітовським числом усього 1400 чоловік в ніч на 1 листопада провела у Львові військовий переворот, роззброївши польські війська і зайнявши державні установи, проголосила утворення Західноукраїнської Народної Республіки.
З правого боку вул. Листопадового Чину з багатим скульптурним оздобленням розташований будинок № 6. Його спорудили у 1897-1898 рр. за проектом віденської архітектурної фірми Германа Гельмера та Фердинанда Фельнера для Народного казино. Його ще називали шляхетським або кінським, бо більшість членів цього елітного клубу займалися розведенням коней. У міжвоєнний період тут було Міщанське казино, а після Другої світової війни — Будинок учених.
Ця двоповерхова будівля з високим мансардним дахом споруджена на високому цоколі в стилі необароко. Фасад акцентований на другому поверсі просторою лоджією з рядом високих арок. Під склепінням лоджії, над вікнами встановлені картуші з гербами Волині, Поділля, Руської і Белзької земель та Речі Посполитої (Польщі і Литви). З обох боків будинку влаштовані арки проїздів, завершені бароковими балконами, що спираються на монументальні фігури атлантів. Ці скульптури та інші декоративні елементи фасаду створили віденські майстри Теодор Фрідль та Райнгольд Фелькер за моделями австрійського скульптора Рудольфа Вейра.
Імпозантне вирішення фасадів будівлі гармонійно поєднується з пишним оздобленням інтер’єрів. Динамічно закручені дерев’яні сходи, галерею та інші столярні роботи виконав віденський різьбяр Шандор Яраї та львівська майстерня Вчеляків. За деякими даними, тут виступав один із нащадків Моцарта. Зараз в ній проводять Львівські бали, підтримуючи традицію проведення львівських балів, яка розпочалася ще в 1482 р.
GPS: 49.840127, 24.021911
GPS: 49.840127, 24.021911
Зліва — головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка. Споруда університету будувалася у 80-х рр. ХІХ століття за проектом архітектора Ю. Гохбергера в стилі віденського неоренесансну для резиденції Галицького сейму — регіонального парламенту часів Австро-Угорщини. Резиденції свого парламенту галицька аристократія намагалася надати імпозантності та величі.
По боках головного фасаду знаходяться скульптурні композиції «Праця» та «Освіта», зверху, на аттику — алегорична група «Опікунчий дух Галичини» (Галичина благословляє своїх дітей — Дністра та Віслу) скульптора Т. Рігера. Під аттиком скульптури автора З. Трембіцького «Любов» і «Справедливість» та «Правда» і «Віра» Ф. Мікульського. В різні часи університет носив різні імена: австрійських імператорів Йосифа II та Франца I, польського короля Яна Казимира. З 1940 р. університет носить ім’я Івана Франка.
Львівський університет був заснований за наказом польського короля Яна Казимира у 1661 р. на базі Єзуїтської колегії. У ньому було тоді чотири факультети, типових для середньовічних університетів Європи: філософський, правничий, теологічний та медичний. Навчання велося латиною. У часи Австро-Угорщини університет перейшов на німецьку мову викладання, згодом на польську. У ХІХ ст. з’явилися українські кафедри, але доступ української молоді в університет був обмежений. Українці, в основному, вивчали теологію.
Серед видатних учених університету, чиї імена відомі далеко за його межами — філософ П. Лодій, петрограф Ф. Ціркель (на честь якого було названо мінерал ціркель), біолог Б. Дибовський, фізик Н. Смолуховський, історик І. Крип’якевич. Двадцять років життя віддав університету видатний історик, автор фундаментальної, неперевершеної “Історії України-Руси“, перший президент України Михайло Грушевський. Працював тут також математик Стефан Банах – автор теорії функціонального аналізу, на якій базується вся сучасна математична наука.
Перед будівлею університету стоїть пам’ятник Івану Франку, видатному українському поету, письменнику, філософу, перекладачеві, відкритий у 1964 р. Постамент пам’ятника складений з великих блоків рожевого граніту. До основної фігури пам’ятника прилягають два горизонтальні пілони, на яких висічено тематичні рельєфи — «Гніт», де зображено бориславських нафтовиків, героїв відомого твору письменника «Борислав сміється» та барельєф «Визволення», про яке мріяв Іван Франко.
Зліва — головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка. Споруда університету будувалася у 80-х рр. ХІХ століття за проектом архітектора Ю. Гохбергера в стилі віденського неоренесансну для резиденції Галицького сейму — регіонального парламенту часів Австро-Угорщини. Резиденції свого парламенту галицька аристократія намагалася надати імпозантності та величі.
По боках головного фасаду знаходяться скульптурні композиції «Праця» та «Освіта», зверху, на аттику — алегорична група «Опікунчий дух Галичини» (Галичина благословляє своїх дітей — Дністра та Віслу) скульптора Т. Рігера. Під аттиком скульптури автора З. Трембіцького «Любов» і «Справедливість» та «Правда» і «Віра» Ф. Мікульського. В різні часи університет носив різні імена: австрійських імператорів Йосифа II та Франца I, польського короля Яна Казимира. З 1940 р. університет носить ім’я Івана Франка.
Львівський університет був заснований за наказом польського короля Яна Казимира у 1661 р. на базі Єзуїтської колегії. У ньому було тоді чотири факультети, типових для середньовічних університетів Європи: філософський, правничий, теологічний та медичний. Навчання велося латиною. У часи Австро-Угорщини університет перейшов на німецьку мову викладання, згодом на польську. У ХІХ ст. з’явилися українські кафедри, але доступ української молоді в університет був обмежений. Українці, в основному, вивчали теологію.
Серед видатних учених університету, чиї імена відомі далеко за його межами — філософ П. Лодій, петрограф Ф. Ціркель (на честь якого було названо мінерал ціркель), біолог Б. Дибовський, фізик Н. Смолуховський, історик І. Крип’якевич. Двадцять років життя віддав університету видатний історик, автор фундаментальної, неперевершеної “Історії України-Руси“, перший президент України Михайло Грушевський. Працював тут також математик Стефан Банах – автор теорії функціонального аналізу, на якій базується вся сучасна математична наука.
Перед будівлею університету стоїть пам’ятник Івану Франку, видатному українському поету, письменнику, філософу, перекладачеві, відкритий у 1964 р. Постамент пам’ятника складений з великих блоків рожевого граніту. До основної фігури пам’ятника прилягають два горизонтальні пілони, на яких висічено тематичні рельєфи — «Гніт», де зображено бориславських нафтовиків, героїв відомого твору письменника «Борислав сміється» та барельєф «Визволення», про яке мріяв Іван Франко.
GPS: 49.839736, 24.021294
За пам’ятником простягається парк ім. Івана Франка, який вважається найстарішим парком Львова, України, а також одним із найдавніших муніципальних парків Східної Європи. Він має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення. Його заснував у XVI ст. бургомістр Львова Шольц-Вольфович. У XVII-XVIIІ ст. його орендували монахи-єзуїти, котрі збудували тут фільварок, корчму, бровар та цегельню. У 1779 р., австрійські власті зробили його міським парком, розширивши територію до 12 гектарів й оздобивши цінними породами дерев.
Парк перетворився в улюблене місце відпочинку львів’ян у 1799 р., коли підприємець Йоганн Гехт викупив парк, збудував кілька альтанок, театр під відкритим небом, карусель, поле для феєрверків. Біля парку Гехт спорудив готель із клубом та казино. Єдиною пам’яткою тих часів, яка дожила до наших днів у парку, є кругла ротонда в дорійському стилі, яка видніється в глибині за деревами. Колись кожної суботи та неділі в ротонді грав духовий оркестр. Парк був місцем прогулянок Артура Гротгера, видатного польського художника. У нього тут навіть був улюблений дуб, який після смерті художника з невідомих причин засох. Парк і сьогодні є популярним місцем відпочинку львів’ян, особливо студентів.
GPS: 49.839736, 24.021294
За пам’ятником простягається парк ім. Івана Франка, який вважається найстарішим парком Львова, України, а також одним із найдавніших муніципальних парків Східної Європи. Він має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва національного значення. Його заснував у XVI ст. бургомістр Львова Шольц-Вольфович. У XVII-XVIIІ ст. його орендували монахи-єзуїти, котрі збудували тут фільварок, корчму, бровар та цегельню. У 1779 р., австрійські власті зробили його міським парком, розширивши територію до 12 гектарів й оздобивши цінними породами дерев.
Парк перетворився в улюблене місце відпочинку львів’ян у 1799 р., коли підприємець Йоганн Гехт викупив парк, збудував кілька альтанок, театр під відкритим небом, карусель, поле для феєрверків. Біля парку Гехт спорудив готель із клубом та казино. Єдиною пам’яткою тих часів, яка дожила до наших днів у парку, є кругла ротонда в дорійському стилі, яка видніється в глибині за деревами. Колись кожної суботи та неділі в ротонді грав духовий оркестр. Парк був місцем прогулянок Артура Гротгера, видатного польського художника. У нього тут навіть був улюблений дуб, який після смерті художника з невідомих причин засох. Парк і сьогодні є популярним місцем відпочинку львів’ян, особливо студентів.
GPS: 49.839838, 24.019258
GPS: 49.839838, 24.019258
Продовжуємо рух по вул. Листопадового Чину. Будинок № 16 Палац графів Голуховських, є однією з перших неороманських споруд Львова. Будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 р. Власник палацу граф Агенор Голуховський, пропольський політик Австрійської імперії, неодноразовий намісник Галичини у другій половині XIX ст., автор ідеї запровадження латинської абетки для української мови. Тепер в колишньому палаці Голуховських розташований діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.
Продовжуємо рух по вул. Листопадового Чину. Будинок № 16 Палац графів Голуховських, є однією з перших неороманських споруд Львова. Будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 р. Власник палацу граф Агенор Голуховський, пропольський політик Австрійської імперії, неодноразовий намісник Галичини у другій половині XIX ст., автор ідеї запровадження латинської абетки для української мови. Тепер в колишньому палаці Голуховських розташований діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.
GPS: 49.839605, 24.018648
На початку вул. Гоголя, в будинку № 1 височіє будівля Управління Львівської залізниці. Цей чотириповерховий будинок збудували у 1912-1913 рр. у стилі модернізованого класицизму за проектом архітектора Збіґнева Броховича-Левинського. Вежа будинку з годинником, увінчана куполом, є домінантою вулиці.
GPS: 49.839605, 24.018648
На початку вул. Гоголя, в будинку № 1 височіє будівля Управління Львівської залізниці. Цей чотириповерховий будинок збудували у 1912-1913 рр. у стилі модернізованого класицизму за проектом архітектора Збіґнева Броховича-Левинського. Вежа будинку з годинником, увінчана куполом, є домінантою вулиці.
GPS: 49.837863, 24.015611
GPS: 49.837863, 24.015611
На третьому поверсі будинку, по вул. Листопадового Чину, 7, спорудженого у 1890 р. за проектом архітектора Бруно Бауера, мешкала відома художниця Олена Кульчицька, котра яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство, навіть проектувала меблі. У цьому будинку зараз діє її меморіальний музей, де Ви зможете глибше познайомитись з її творчістю.
На третьому поверсі будинку, по вул. Листопадового Чину, 7, спорудженого у 1890 р. за проектом архітектора Бруно Бауера, мешкала відома художниця Олена Кульчицька, котра яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство, навіть проектувала меблі. У цьому будинку зараз діє її меморіальний музей, де Ви зможете глибше познайомитись з її творчістю.
GPS: 49.837609, 24.015276
На розі вул. Листопадового Чину, 11 та вул. Олекси Новаківського привертає увагу мальовничий будинок із червоної цегли під кольоровою дахівкою. Його збудовано у 1889 р. будівничим Іваном Левинським за проектом Юліана Захарєвича для вілли художника Яна Стики, одного з творців «Рацлавицької панорами». Основою композиції наріжного будинку була майстерня митця з великим вікном. Фасад будинку декорований орнаментами з цегли та керамічних кахлів. Над входом — картуш з трьома щитами — гербовий знак цеху малярів. Зараз тут діє меморіальний музей відомого українського живописця і педагога Олекси Новаківського, котрий був талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму.
GPS: 49.837609, 24.015276
На розі вул. Листопадового Чину, 11 та вул. Олекси Новаківського привертає увагу мальовничий будинок із червоної цегли під кольоровою дахівкою. Його збудовано у 1889 р. будівничим Іваном Левинським за проектом Юліана Захарєвича для вілли художника Яна Стики, одного з творців «Рацлавицької панорами». Основою композиції наріжного будинку була майстерня митця з великим вікном. Фасад будинку декорований орнаментами з цегли та керамічних кахлів. Над входом — картуш з трьома щитами — гербовий знак цеху малярів. Зараз тут діє меморіальний музей відомого українського живописця і педагога Олекси Новаківського, котрий був талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму.
GPS: 49.838644, 24.013378
GPS: 49.838644, 24.013378
Вул. Листопадового Чину виводить нас до пл. Святого Юра, яка з XVII ст. була відома своїми ярмарками. У 1897 р. міський садівник А. Рігер заклав тут сквер. У правій частині площі під № 5 знаходиться греко-католицький собор Святого Юра, яскрава пам’ятка в стилі бароко, споруджена за проектом архітектора Бернарда Меретина в 1744-1761 рр. Розташований на вершині узгір’я (321 м над рівнем моря), собор домінує над оточуючим середовищем і вдало поєднується з ландшафтом.
Крізь браму, оздоблену алегоричними фігурами авторства М. Філевича, проходимо на велике подвір’я. Зліва бачимо головний фасад храму з могутнім порталом і статуями Святих Афанасія і Льва роботи Пінзеля. Аттик завершує скульптурна композиція «Юрій Змієборець», авторства Пінзеля, сповнена динаміки та емоційного виразу. Двомаршеві сходи ведуть до тераси і входу у храм.
У підземній частині собору — крипта, де знаходяться саркофаги митрополита А. Шептицького, патріарха Й. Сліпого та інших відомих діячів УГКЦ. Навпроти собору стоїть палац митрополитів, споруджений в стилі рококо з елементами класицизму. З північно-західної сторони до ансамблю собору приєднується дзвіниця, де знаходиться найдавніший в Україні дзвін, відлитий ще в 1341 р., який використовується ще й досі.
Собор Святого Юра височіє над Львовом, як білий костел Сакре-Кер (Saсre Coeur) на Монмартрі в Парижі. Святоюрська гора була осередком львівських митців, і не лише тому, що тут був свій Сакре-Кер — монастир Найсвятішого Серця Господнього черниць-серціянок. Жили на Святоюрській горі Олена Кульчицька, Ян Генрик Розен, Леопольд Левицький. Сьогодні на відтинку якихось сто метрів діють три художньо-меморіальні музеї.
Вул. Листопадового Чину виводить нас до пл. Святого Юра, яка з XVII ст. була відома своїми ярмарками. У 1897 р. міський садівник А. Рігер заклав тут сквер. У правій частині площі під № 5 знаходиться греко-католицький собор Святого Юра, яскрава пам’ятка в стилі бароко, споруджена за проектом архітектора Бернарда Меретина в 1744-1761 рр. Розташований на вершині узгір’я (321 м над рівнем моря), собор домінує над оточуючим середовищем і вдало поєднується з ландшафтом.
Крізь браму, оздоблену алегоричними фігурами авторства М. Філевича, проходимо на велике подвір’я. Зліва бачимо головний фасад храму з могутнім порталом і статуями Святих Афанасія і Льва роботи Пінзеля. Аттик завершує скульптурна композиція «Юрій Змієборець», авторства Пінзеля, сповнена динаміки та емоційного виразу. Двомаршеві сходи ведуть до тераси і входу у храм.
У підземній частині собору — крипта, де знаходяться саркофаги митрополита А. Шептицького, патріарха Й. Сліпого та інших відомих діячів УГКЦ. Навпроти собору стоїть палац митрополитів, споруджений в стилі рококо з елементами класицизму. З північно-західної сторони до ансамблю собору приєднується дзвіниця, де знаходиться найдавніший в Україні дзвін, відлитий ще в 1341 р., який використовується ще й досі.
Собор Святого Юра височіє над Львовом, як білий костел Сакре-Кер (Saсre Coeur) на Монмартрі в Парижі. Святоюрська гора була осередком львівських митців, і не лише тому, що тут був свій Сакре-Кер — монастир Найсвятішого Серця Господнього черниць-серціянок. Жили на Святоюрській горі Олена Кульчицька, Ян Генрик Розен, Леопольд Левицький. Сьогодні на відтинку якихось сто метрів діють три художньо-меморіальні музеї.
