Одна з найстаріших вулиць Рівного, що пронизує центральне надозер’я міста, надаючи доступ до усіх природних визначних місць, осередків повсякденного життя містян. Вулиця Драгоманова бере початок від вулиці Чорновола і губиться десь у районі гідропарку. Частина її пролягає на місті колишнього палацово-паркового ансамблю колишніх володарів міста князів Любомирських та висадженого їм на втіху тополевого саду. Уздовж вулиці затишно примостилися невеличкі старі приватні будинки, чия архітектура дає чітке уявлення про міський стиль, який панував у Рівному сто років тому. А добротності декотрих з тих будинків можна позаздрити і тепер. За свою історію вулиця була Гімназійною, Директорською, Сенаторською, Пироговською, Бандурського. Під час окупації – Шлосштрассе (Замкова), а у післявоєнний період носила ім’я Калініна. Сучасну назву отримала в 1991 році на честь українського громадського діяча, науковця, публіциста Михайла Драгоманова. Саме тут він зупинявся, гостюючи у Рівному в 70-х роках ХІХ століття. Тут збереглися будинки колишньої чоловічої гімназії, Повітової каси хворих, Оранжереї князів Любомирських та військовий бункер Еріха Коха.
Автор маршруту: Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека. Замовити екскурсію за тел.: +380 673607427 або у квітні-жовтні щонеділі о 13 год. зустріч туристів біля фонтану бібліотеки (вул. Короленка, 6).
За матеріалами краєзнавчих ресурсів бібліотеки. Ілюстративний матеріал: оцифровані поштові листівки, світлини кінця XIX ст. – початку 90-х рр. ХХ ст., що знаходяться у вільному доступі; фото з регіональних інтернет-джерел (http://museum.rv.gov.ua, http://radiotrek.rv.ua; http://old.vse.rv.ua, https://rva.court.gov.ua); фото – Олег Костюкевич.
GPS: 50.615495, 26.251674
GPS: 50.615495, 26.251674
Без цього будинку годі уявити собі старовинну вулицю Драгоманова. Ця споруда зведена у стилі польського класицизму та освячена у 1929 році.
Звели його для потреб громадської організації «Повітова каса хворих». Опікувалася вона медичним обслуговуванням малозабезпечених мешканців Рівненського повіту. Працююче населення переказувало певні суми своїх заробітків роботодавцям, а вони – у касу хворих. Така своєрідна медична страховка, яка в разі потреби забезпечувала лікування хворого за гроші каси.
Скористатися послугами каси могли й непрацюючі члени родини застрахованої особи. У закладі надавали послуги дантиста, приймали пологи, проводили лабораторні аналізи, рентгенівське та кварцове опромінення, нескладні хірургічні втручання. З каси виділяли кошти на санітарно-курортне лікування.
За часів фашистської окупації заклад діяв як лікарня. Після звільнення міста радянськими військами там розмістився пологовий будинок. А згодом, коли в місті з’явилися ще й інші пологові будинки, в приміщенні на Драгоманова, 9 залишили тільки жіночу консультацію. Нині ця будівля передана апеляційному суду.
Без цього будинку годі уявити собі старовинну вулицю Драгоманова. Ця споруда зведена у стилі польського класицизму та освячена у 1929 році.
Звели його для потреб громадської організації «Повітова каса хворих». Опікувалася вона медичним обслуговуванням малозабезпечених мешканців Рівненського повіту. Працююче населення переказувало певні суми своїх заробітків роботодавцям, а вони – у касу хворих. Така своєрідна медична страховка, яка в разі потреби забезпечувала лікування хворого за гроші каси.
Скористатися послугами каси могли й непрацюючі члени родини застрахованої особи. У закладі надавали послуги дантиста, приймали пологи, проводили лабораторні аналізи, рентгенівське та кварцове опромінення, нескладні хірургічні втручання. З каси виділяли кошти на санітарно-курортне лікування.
За часів фашистської окупації заклад діяв як лікарня. Після звільнення міста радянськими військами там розмістився пологовий будинок. А згодом, коли в місті з’явилися ще й інші пологові будинки, в приміщенні на Драгоманова, 9 залишили тільки жіночу консультацію. Нині ця будівля передана апеляційному суду.
GPS: 50.615822, 26.251365
Перейшовши вулицю на правий бік, бачимо осучаснену старовинну триповерхову будівлю, фасад якої пофарбований у брунатний та кремовий кольори. Від вулиці Драгоманова будинок має два поверхи, а з тильної сторони він має ще цокольний поверх. Дім зведений у 1937 році. Він належав Шляфштейну Сімсі, відомому члену союзу купців у Рівному та діячу сіоністської організації в Луцькому повіті 20-30-х років ХХ ст. У післявоєнний період використовувався як житловий будинок для партійних службовців міста та області. З 1989 року і по даний час у будівлі розташована дирекція дирекція Рівненської обласної філармонії.
GPS: 50.615822, 26.251365
Перейшовши вулицю на правий бік, бачимо осучаснену старовинну триповерхову будівлю, фасад якої пофарбований у брунатний та кремовий кольори. Від вулиці Драгоманова будинок має два поверхи, а з тильної сторони він має ще цокольний поверх. Дім зведений у 1937 році. Він належав Шляфштейну Сімсі, відомому члену союзу купців у Рівному та діячу сіоністської організації в Луцькому повіті 20-30-х років ХХ ст. У післявоєнний період використовувався як житловий будинок для партійних службовців міста та області. З 1989 року і по даний час у будівлі розташована дирекція дирекція Рівненської обласної філармонії.
GPS: 50.615720, 26.251079
GPS: 50.615720, 26.251079
Подорожуючи далі, бачимо сусідній двоповерховий будинок блідо-рожевого кольору, що був зведений у 1931 році. Від вулиці Драгоманова будинок має один поверх, а з тильної сторони – він ще має цокольний поверх. Нині тут розташовано Рівненський обласний центр народної творчості. За переказами старожилів у післявоєнний час будівля була у службовому користуванні органів НКВД, пізніше тут діяв готель для слухачів вищої партійної школи.
Подорожуючи далі, бачимо сусідній двоповерховий будинок блідо-рожевого кольору, що був зведений у 1931 році. Від вулиці Драгоманова будинок має один поверх, а з тильної сторони – він ще має цокольний поверх. Нині тут розташовано Рівненський обласний центр народної творчості. За переказами старожилів у післявоєнний час будівля була у службовому користуванні органів НКВД, пізніше тут діяв готель для слухачів вищої партійної школи.
GPS: 50.615657, 26.250085
На перетині вулиць Драгоманова і 16 Липня з лівого боку можна бачити чотирьохповерховий яскравий будинок. Фасад будинку пофарбований у зелений, жовтий та гірчичний кольори. Його побудовано у 1928 році, про що свідчить напис у верхній частині фасаду над старовинним годинником. Під годинником розміщений овальний еркер з балконом на другому поверсі та кольоровими вітражами на першому. Балкони, які розміщені на другому поверсі, мають овальну виступаючу форму. Цей будинок був центром культурного дозвілля і відпочинку рівненських військових міжвоєнного періоду. На даний час в будинку розміщені кафе, магазини і офісні приміщення.
GPS: 50.615657, 26.250085
На перетині вулиць Драгоманова і 16 Липня з лівого боку можна бачити чотирьохповерховий яскравий будинок. Фасад будинку пофарбований у зелений, жовтий та гірчичний кольори. Його побудовано у 1928 році, про що свідчить напис у верхній частині фасаду над старовинним годинником. Під годинником розміщений овальний еркер з балконом на другому поверсі та кольоровими вітражами на першому. Балкони, які розміщені на другому поверсі, мають овальну виступаючу форму. Цей будинок був центром культурного дозвілля і відпочинку рівненських військових міжвоєнного періоду. На даний час в будинку розміщені кафе, магазини і офісні приміщення.
GPS: 50.615882, 26.248702
GPS: 50.615882, 26.248702
Одна із найстаріших споруд у місті, що дійшла до наших часів, хоча й у дещо видозміненому вигляді. Приблизний вік будинку — 200 років. Він один із тих, хто береже дух старого міста, є родзинкою давньої місцевої архітектури. Бічним фасадом будинок виходить на музейне подвір’я. У первозданному вигляді на цьому боці споруди був напівкруглий портик з колонами іонічного стилю. Тепер там просто глуха стіна. Дата зведення оранжереї точно невідома, проте, польський дослідник Волині Тадеуш-Єжи Стецький, описуючи у своїй праці палацово-парковий ансамбль маєтку Любомирських у 1880 році, згадує приміщення оранжереї. За версією Стецького, розкішну оранжерею для вирощування рідкісних рослин і квітів збудував англійський архітектор-садівник Жан-Якуб Бургіньйон, який начебто був придворним архітектором Любомирських. До речі, як з’ясувалося згодом, Жан-Якуб Бургіньйон створив детальний фіксаційний план рівненської резиденції Любомирських з усіма допоміжними будівлями, парком, альтанками, мостами, алеями, каналами, павільйонами тощо. Була на ньому й оранжерея. На цьому плані, датованому 1797 роком і з підписом унизу самого Бургіньйона, було також відтворено східну частину Рівного. Під час будівництва нового приміщення для гімназії, князь Фредерік Любомирський зобов’язався реконструювати оранжерею під квартири для директора закладу, діловода, чотирьох старших і одного молодшого вчителів та канцелярії. Перебудова оранжереї велася одночасно зі зведенням будівлі гімназії. Здійснював її, як свідчать архівні джерела, усе той же архітектор Ж.-Я. Бургіньйон. Сьогодні це житловий будинок.
Одна із найстаріших споруд у місті, що дійшла до наших часів, хоча й у дещо видозміненому вигляді. Приблизний вік будинку — 200 років. Він один із тих, хто береже дух старого міста, є родзинкою давньої місцевої архітектури. Бічним фасадом будинок виходить на музейне подвір’я. У первозданному вигляді на цьому боці споруди був напівкруглий портик з колонами іонічного стилю. Тепер там просто глуха стіна. Дата зведення оранжереї точно невідома, проте, польський дослідник Волині Тадеуш-Єжи Стецький, описуючи у своїй праці палацово-парковий ансамбль маєтку Любомирських у 1880 році, згадує приміщення оранжереї. За версією Стецького, розкішну оранжерею для вирощування рідкісних рослин і квітів збудував англійський архітектор-садівник Жан-Якуб Бургіньйон, який начебто був придворним архітектором Любомирських. До речі, як з’ясувалося згодом, Жан-Якуб Бургіньйон створив детальний фіксаційний план рівненської резиденції Любомирських з усіма допоміжними будівлями, парком, альтанками, мостами, алеями, каналами, павільйонами тощо. Була на ньому й оранжерея. На цьому плані, датованому 1797 роком і з підписом унизу самого Бургіньйона, було також відтворено східну частину Рівного. Під час будівництва нового приміщення для гімназії, князь Фредерік Любомирський зобов’язався реконструювати оранжерею під квартири для директора закладу, діловода, чотирьох старших і одного молодшого вчителів та канцелярії. Перебудова оранжереї велася одночасно зі зведенням будівлі гімназії. Здійснював її, як свідчать архівні джерела, усе той же архітектор Ж.-Я. Бургіньйон. Сьогодні це житловий будинок.
GPS: 50.615490, 26.248645
Історія живе у пам’яті. У Рівному історія та пам’ять поєдналися у одній споруді – Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Приміщення сучасного музею, пережило чимало епох.
Саме ця споруда у XІX ст. стала магнітом для тогочасної інтелігенції. Адже з часу відкриття у 1839 р. Рівненської чоловічої гімназії у місто приїжджає чимало університетських викладачів, а також чиновників, комерсантів, які хотіли, аби тут навчалися їх діти.
Фундатором Рівненської гімназії став князь Фредерік Любомирський – власник Рівного. Він подарував для майбутньої гімназії землю з будівлями і садом та пообіцяв побудувати двоповерховий кам’яний будинок для гімназії. Будівництво приміщення навчального закладу розпочалося у 1836 р. Проект споруди, на замовлення князя, виконав відомий придворний архітектор Ж.-Я. Бургіньйон за участю професора архітектури Міховича.
Гімназія дарує Рівному Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Володимира Короленка. Окрім навчального закладу, який пізніше мав статус реального училища, в стінах цього приміщення перебував департамент освіти уряду Директорії, очолюваний Іваном Огієнком, кураторіум округу шкільного Волинського Воєводства, рейхскомісаріат України, керований Еріхом Кохом та обком КПУ. Будинок збудований у стилі провінційного класицизму. Ця найкраща пам’ятка архітектури XIX століття по праву розмістила в своїх залах історичні та природні набутки Рівненщини. З 1975 року на Драгоманова почав діяти Рівненський обласний краєзнавчий музей.
GPS: 50.615490, 26.248645
Історія живе у пам’яті. У Рівному історія та пам’ять поєдналися у одній споруді – Рівненському обласному краєзнавчому музеї. Приміщення сучасного музею, пережило чимало епох.
Саме ця споруда у XІX ст. стала магнітом для тогочасної інтелігенції. Адже з часу відкриття у 1839 р. Рівненської чоловічої гімназії у місто приїжджає чимало університетських викладачів, а також чиновників, комерсантів, які хотіли, аби тут навчалися їх діти.
Фундатором Рівненської гімназії став князь Фредерік Любомирський – власник Рівного. Він подарував для майбутньої гімназії землю з будівлями і садом та пообіцяв побудувати двоповерховий кам’яний будинок для гімназії. Будівництво приміщення навчального закладу розпочалося у 1836 р. Проект споруди, на замовлення князя, виконав відомий придворний архітектор Ж.-Я. Бургіньйон за участю професора архітектури Міховича.
Гімназія дарує Рівному Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Михайла Драгоманова, Володимира Короленка. Окрім навчального закладу, який пізніше мав статус реального училища, в стінах цього приміщення перебував департамент освіти уряду Директорії, очолюваний Іваном Огієнком, кураторіум округу шкільного Волинського Воєводства, рейхскомісаріат України, керований Еріхом Кохом та обком КПУ. Будинок збудований у стилі провінційного класицизму. Ця найкраща пам’ятка архітектури XIX століття по праву розмістила в своїх залах історичні та природні набутки Рівненщини. З 1975 року на Драгоманова почав діяти Рівненський обласний краєзнавчий музей.
GPS: 50.615048, 26.246419
GPS: 50.615048, 26.246419
Бункер Еріха Коха знаходиться біля краєзнавчого музею. Ця бетонна, на три поверхи в глибину та два метри у висоту споруда, у вигляді ковпака, залишається загадкою уже понад півстоліття. Бункер є найменш дослідженим серед усіх німецьких бункерів Другої світової війни. Ще донедавна на стінах бункеру були помітні залишки кріплення проводки. Це дало підстави припустити, що дана будівля використовувалася, як запасний або основний вузол зв’язку зі ставкою Гітлера «Вервольф» у Вінниці та резиденцією Гіммлера «Хегевальд» у Житомирі. На підтвердження цієї гіпотези неподалік бункеру на глибині 2-3 метрів було знайдено броньований німецький кабель. За іншою версією, саме в цьому бункері могла знаходитися легендарна Бурштинова кімната. 9 серпня 1941 року директор художніх зібрань Кенігсбергу і великий спеціаліст з бурштину Альфред Роде відправив гауляйтеру Еріху Коху письмове звернення: «Необхідно вжити заходів для повернення цього шедевру в лоно Батьківщини і, оскільки зроблена вона з прусського бурштину, в Східну Пруссію, в Кенігсберг». Частина колекції таки була виставлена в Орденському замку, але лише частина. Більша ж частина колекції залишалася саме в руках Еріха Коха, який планував залишитися на українській землі надовго. Подальша доля бункера не менш загадкова. За однією версією перед звільненням Рівного німці затопили бункер. У 1944 році в нього спускалися радянські водолази, відкачати воду з нижніх ярусів виявилося неможливим (ймовірно, німці підірвали стіну бункеру і в нього потрапляє вода з зовнішніх джерел) після чого всі входи донизу були замуровані. Зі слів же ветерана Рівненського обласного управління СБУ, всі входи до нижніх ярусів були залиті бетоном вже у 50-ті роки. Зроблено це було після декількох випадків зникнення в підземеллях дітей та підлітків. На початку двохтисячних група місцевих ентузіастів розпочала активні пошукові роботи в бункері: розмурували основний вхід, відкачали воду, провели георозвідку. Найважливішим завданням було знайти вхід у два нижніх яруси. В рівненських засобах масової інформації з’явилися повідомлення, що дослідники стоять на порозі великого відкриття. Проте вхід до ярусів так і не було знайдено. Жодних документів, які могли б прояснити ситуацію, в місцевому архіві не збереглося. Всі дані про нього були або засекречені, або залишилися після розпаду СРСР в Москві.
Бункер Еріха Коха знаходиться біля краєзнавчого музею. Ця бетонна, на три поверхи в глибину та два метри у висоту споруда, у вигляді ковпака, залишається загадкою уже понад півстоліття. Бункер є найменш дослідженим серед усіх німецьких бункерів Другої світової війни. Ще донедавна на стінах бункеру були помітні залишки кріплення проводки. Це дало підстави припустити, що дана будівля використовувалася, як запасний або основний вузол зв’язку зі ставкою Гітлера «Вервольф» у Вінниці та резиденцією Гіммлера «Хегевальд» у Житомирі. На підтвердження цієї гіпотези неподалік бункеру на глибині 2-3 метрів було знайдено броньований німецький кабель. За іншою версією, саме в цьому бункері могла знаходитися легендарна Бурштинова кімната. 9 серпня 1941 року директор художніх зібрань Кенігсбергу і великий спеціаліст з бурштину Альфред Роде відправив гауляйтеру Еріху Коху письмове звернення: «Необхідно вжити заходів для повернення цього шедевру в лоно Батьківщини і, оскільки зроблена вона з прусського бурштину, в Східну Пруссію, в Кенігсберг». Частина колекції таки була виставлена в Орденському замку, але лише частина. Більша ж частина колекції залишалася саме в руках Еріха Коха, який планував залишитися на українській землі надовго. Подальша доля бункера не менш загадкова. За однією версією перед звільненням Рівного німці затопили бункер. У 1944 році в нього спускалися радянські водолази, відкачати воду з нижніх ярусів виявилося неможливим (ймовірно, німці підірвали стіну бункеру і в нього потрапляє вода з зовнішніх джерел) після чого всі входи донизу були замуровані. Зі слів же ветерана Рівненського обласного управління СБУ, всі входи до нижніх ярусів були залиті бетоном вже у 50-ті роки. Зроблено це було після декількох випадків зникнення в підземеллях дітей та підлітків. На початку двохтисячних група місцевих ентузіастів розпочала активні пошукові роботи в бункері: розмурували основний вхід, відкачали воду, провели георозвідку. Найважливішим завданням було знайти вхід у два нижніх яруси. В рівненських засобах масової інформації з’явилися повідомлення, що дослідники стоять на порозі великого відкриття. Проте вхід до ярусів так і не було знайдено. Жодних документів, які могли б прояснити ситуацію, в місцевому архіві не збереглося. Всі дані про нього були або засекречені, або залишилися після розпаду СРСР в Москві.
