Національний заповідник «Замки Тернопілля» запрошує познайомитись з особливими пам’ятками, що століттями стояли на варті наших земель і берегли життя наших предків, познайомитись з безмовними свідками минулих перемог та поразок, які сьогодні є символами незламності духу і віри у власні сили, – ЗАМКАМИ!
Мандрівка охоплює невеликі нині містечка на Тернопільщині, що мають давню і славну історію. Вишнівець, Збараж, Скалат відомі своєю багатою історико-архітектурною спадщиною. Тут на туриста чекають могутні замки, князівські резиденції, величні палаци, затишні парки та храми. Бажаєте скористатись послугами наших екскурсоводів, телефонуйте.
Досліджуйте і пізнавайте Тернопілля разом з нами!
GPS: 49.899138, 25.738876
GPS: 49.899138, 25.738876
Вишнівець – давнє волинське містечко, що розкинулось в мальовничому каньйоні річки Горинь. Перші згадки про нього зустрічаємо в хроніках литовських та польських ще на зламі ХIV – XV століть. Саме з Вишнівця бере початок знаменитий рід князів Вишневецьких, представники якого відігравали ключову роль в усіх сферах життя нації. Серед Вишневецьких – король Речі Посполитої, два претенденти на корону, великий коронний гетьман, великий литовський гетьман, канцлер Великого князівства Литовського. Провідником українського козацтва був Дмитро Іванович Вишневецький (Байда). Оборонний замок, збудований ним на острові Мала Хортиця, став прототипом Запорізької Січі.
Вишнівецький палацово-парковий комплекс – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Сама резиденція розвивалась в лоні тенденцій європейської культури, і є одним із кращих зразків французької архітектури на теренах Західної України. Будівництво палацу припадає на 1730 – 1740 рр., коли один з найбільших магнатів Речі Посполитої – Міхал-Сервацій Вишневецький оселився тут. На відміну від відносно простих, без надмірного декору фасадів палацу, його інтер’єри мали парадний характер. В палаці нараховувалось близько 70 залів, кожен з яких вражав своїм багатством та вишуканістю. Головною історичною залою Вишнівецької резиденції була і залишається Дзеркальна зала. Саме тут, в кінці ХVІІІ століття, відбувалась урочиста зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського та царевича Павла Петровича. Завдяки співпраці Національного заповідника «Замки Тернопілля» з Посольським фондом США, Дзеркальна зала відновлена в інтер’єрах ХVІІІ століття і готова занурити відвідувача в атмосферу минулих епох.
Вишнівець – давнє волинське містечко, що розкинулось в мальовничому каньйоні річки Горинь. Перші згадки про нього зустрічаємо в хроніках литовських та польських ще на зламі ХIV – XV століть. Саме з Вишнівця бере початок знаменитий рід князів Вишневецьких, представники якого відігравали ключову роль в усіх сферах життя нації. Серед Вишневецьких – король Речі Посполитої, два претенденти на корону, великий коронний гетьман, великий литовський гетьман, канцлер Великого князівства Литовського. Провідником українського козацтва був Дмитро Іванович Вишневецький (Байда). Оборонний замок, збудований ним на острові Мала Хортиця, став прототипом Запорізької Січі.
Вишнівецький палацово-парковий комплекс – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення. Сама резиденція розвивалась в лоні тенденцій європейської культури, і є одним із кращих зразків французької архітектури на теренах Західної України. Будівництво палацу припадає на 1730 – 1740 рр., коли один з найбільших магнатів Речі Посполитої – Міхал-Сервацій Вишневецький оселився тут. На відміну від відносно простих, без надмірного декору фасадів палацу, його інтер’єри мали парадний характер. В палаці нараховувалось близько 70 залів, кожен з яких вражав своїм багатством та вишуканістю. Головною історичною залою Вишнівецької резиденції була і залишається Дзеркальна зала. Саме тут, в кінці ХVІІІ століття, відбувалась урочиста зустріч польського короля Станіслава-Августа Понятовського та царевича Павла Петровича. Завдяки співпраці Національного заповідника «Замки Тернопілля» з Посольським фондом США, Дзеркальна зала відновлена в інтер’єрах ХVІІІ століття і готова занурити відвідувача в атмосферу минулих епох.
GPS: 49.899034, 25.737181
Невід’ємними атрибутами Вишнівецького палацово-паркового комплексу є ландшафтний парк та італійський сад, що примикають до палацу із західної сторони. Англійський парк був розбитий з урахуванням горбистості рельєфу і переходив у безкрайній грабовий ліс.
В парку діяла оранжерея та голендерня (фольварк або невелика садиба). Були побудовані альтанки та встановлені скульптури.
GPS: 49.899034, 25.737181
Невід’ємними атрибутами Вишнівецького палацово-паркового комплексу є ландшафтний парк та італійський сад, що примикають до палацу із західної сторони. Англійський парк був розбитий з урахуванням горбистості рельєфу і переходив у безкрайній грабовий ліс.
В парку діяла оранжерея та голендерня (фольварк або невелика садиба). Були побудовані альтанки та встановлені скульптури.
GPS: 49.898557, 25.738597
GPS: 49.898557, 25.738597
Біля підніжжя пагорба, на якому височить Вишнівецький палац, ось уже декілька віків стоїть призамкова церква Вознесіння Господнього.
Будівництво храму припадає на середину ХVІ ст. Церква стала родовою усипальницею князів Вишневецьких східного обряду. В крипті, під вівтарною частиною, поховані фундатори Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка.
Біля підніжжя пагорба, на якому височить Вишнівецький палац, ось уже декілька віків стоїть призамкова церква Вознесіння Господнього.
Будівництво храму припадає на середину ХVІ ст. Церква стала родовою усипальницею князів Вишневецьких східного обряду. В крипті, під вівтарною частиною, поховані фундатори Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка.
GPS: 49.663365, 25.785441
Місто Збараж розкинулось на обох берегах річки Гнізна на Тернопільщині. Вперше у писемних джерелах назва «Збараж» з’являється у Галицько-Волинському літописі у 1211 р. Щодо походження назви міста, то серед науковців єдиної думки немає. Одні стверджують, що слово «збараж» походить від слова «збір» – тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать, або від праслов’янського слова «бара» – болото, заболочена місцевість.
До ХV ст. належить перша письмова згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що походили від Туровопінських Рюриковичів. Родоначальником їх вважається Федір Несвіцький. Вони і їхні нащадки пізніше стали іменувати себе князями Збаразькими.
Однією з найцінніших пам’яток історії Збаража є замок князів Збаразьких. Будівництво замку розпочалося 1620 року. До 1627 року роботи проводив Христофор Збаразький, а з 1627 року естафету перейняв його молодший брат Юрій. Замок відображав найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Складався з двоповерхового палацу в стилі пізнього Ренесансу, казематних валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовувались каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.
Після смерті останнього з князів Збаразьких – Юрія, замок перейшов до князя Януша Вишневецького, потім – до Дмитра Вишневецького. Між 1631-1649 роками князі Вишневецькі надали укріпленням бастіонного характеру Майже 50 років замок був однією з головних резиденцій князя і за той час піддавався численним облогам та штурмам.
З середини XVIII століття замок втрачає свого оборонного значення. Магнати Потоцькі перетворюють фортецю у звичайне феодальне помістя. У XX столітті робляться перші спроби реставрувати Збаразький замок.
З 1994 року замок знаходиться у віданні Державного історико-архітектурного заповідника у місті Збаражі (з 2005 року – Національний заповідник «Замки Тернопілля»). Завдяки зусиллям Національного заповідника «Замки Тернопілля» замок у Збаражі став одним із головних туристичний об’єктів Тернопільщини.
GPS: 49.663365, 25.785441
Місто Збараж розкинулось на обох берегах річки Гнізна на Тернопільщині. Вперше у писемних джерелах назва «Збараж» з’являється у Галицько-Волинському літописі у 1211 р. Щодо походження назви міста, то серед науковців єдиної думки немає. Одні стверджують, що слово «збараж» походить від слова «збір» – тут руські князі збирали своїх воїнів, ідучи на рать, або від праслов’янського слова «бара» – болото, заболочена місцевість.
До ХV ст. належить перша письмова згадка про власників міста, рід яких панував тут протягом кількох століть. Це були предки українського княжого роду Несвіцьких з Волині, що походили від Туровопінських Рюриковичів. Родоначальником їх вважається Федір Несвіцький. Вони і їхні нащадки пізніше стали іменувати себе князями Збаразькими.
Однією з найцінніших пам’яток історії Збаража є замок князів Збаразьких. Будівництво замку розпочалося 1620 року. До 1627 року роботи проводив Христофор Збаразький, а з 1627 року естафету перейняв його молодший брат Юрій. Замок відображав найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Складався з двоповерхового палацу в стилі пізнього Ренесансу, казематних валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. На рогах оборонних валів стояли п’ятикутні вежі. По периметру замку розташовувались каземати. Зв’язок замку з навколишнім світом здійснювався через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої провадив звідний міст.
Після смерті останнього з князів Збаразьких – Юрія, замок перейшов до князя Януша Вишневецького, потім – до Дмитра Вишневецького. Між 1631-1649 роками князі Вишневецькі надали укріпленням бастіонного характеру Майже 50 років замок був однією з головних резиденцій князя і за той час піддавався численним облогам та штурмам.
З середини XVIII століття замок втрачає свого оборонного значення. Магнати Потоцькі перетворюють фортецю у звичайне феодальне помістя. У XX столітті робляться перші спроби реставрувати Збаразький замок.
З 1994 року замок знаходиться у віданні Державного історико-архітектурного заповідника у місті Збаражі (з 2005 року – Національний заповідник «Замки Тернопілля»). Завдяки зусиллям Національного заповідника «Замки Тернопілля» замок у Збаражі став одним із головних туристичний об’єктів Тернопільщини.
GPS: 49.669184, 25.789196
GPS: 49.669184, 25.789196
На лівому березі річки Гнізни привертає увагу монастирський комплекс отців бернардинів, зведений князем Юрієм Збаразьким в середині XVII століття. До сьогодні збереглися костел Святого Антонія, дзвіниця та чернечі келії.
На лівому березі річки Гнізни привертає увагу монастирський комплекс отців бернардинів, зведений князем Юрієм Збаразьким в середині XVII століття. До сьогодні збереглися костел Святого Антонія, дзвіниця та чернечі келії.
GPS: 49.669254, 25.789174
Поряд з монастирем знаходиться церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 1755-58 роках.
Ще однією пам’яткою міста є церква Воскресіння Хрестового, побудована у ХVІІІ ст.
GPS: 49.669254, 25.789174
Поряд з монастирем знаходиться церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 1755-58 роках.
Ще однією пам’яткою міста є церква Воскресіння Хрестового, побудована у ХVІІІ ст.
GPS: 49.426161, 25.973047
GPS: 49.426161, 25.973047
Скалат – місто, назву якого виводять від слова «скала», адже давні скалатські поселенці знайшли притулок на березі річки Гнилої (правої притоки Збруча) біля трьох скель, що належать до Подільських Товр. Перша згадка про Скалат, згідно нових досліджень науковців Національного заповідника «Замки Тернопілля», зустрічається під 1503 роком. Будівництво кам’яного замку у 1630 році пов’язують з іменем галицького мечника Христофора Віхровського. Замок, на відміну від більшості твердинь, розташувався на рівнині, його оточували болота та мочари, з півдня та південного сходу – посилював рів з водою. У плані замок наближений до квадратного, по кутах має чотири п’ятикутні вежі, орієнтовані за сторонами світу. Доступ до замку здійснювався через в’їзну браму, до якої вів звідний міст. У період Визвольної війни 1648-1657 років замок зазнає руйнувань. В 1648 році його взяли в облогу та здобули загони Максима Кривоноса. Чергового пошкодження зазнав він під час турецько-татарських набігів останньої чверті XVII століття, особливо 1675 року. Цей період позначився на стані замку новими катастрофами та руйнуваннями. Особливо масштабними вони були у кінці згаданого століття. Із переходом замку у власність Яна Фірлея наприкінці XVII століття оборонна концепція цілковито переорієнтовується на житловий магнатський маєток.
Догляд за оборонними спорудами стає другорядним питанням. З ХVІІІ століття і до кінця 30-х років ХХ століття замок використовувався як родовий маєток родини Возніцьких. Перебудови та реконструкції поступово стирали неповторні риси середньовічного колориту фортеці на користь житлових потреб власників.
На замковому подвір’ї був збудований двоповерховий палац, влаштовано вишукану в’їзну браму, над якою знаходились кам’яні плити з описом історії фортеці.
Замок був суттєво пошкоджено під час Першої та Другої світових воєн. До сьогодні збереглись лише чотири вежі, залишки мурів та частина підземель.
З 2003 року замок належить до Національного заповідника «Замки Тернопілля». Нині у двох вежах замку облаштовано експозиційні зали.
Скалат – місто, назву якого виводять від слова «скала», адже давні скалатські поселенці знайшли притулок на березі річки Гнилої (правої притоки Збруча) біля трьох скель, що належать до Подільських Товр. Перша згадка про Скалат, згідно нових досліджень науковців Національного заповідника «Замки Тернопілля», зустрічається під 1503 роком. Будівництво кам’яного замку у 1630 році пов’язують з іменем галицького мечника Христофора Віхровського. Замок, на відміну від більшості твердинь, розташувався на рівнині, його оточували болота та мочари, з півдня та південного сходу – посилював рів з водою. У плані замок наближений до квадратного, по кутах має чотири п’ятикутні вежі, орієнтовані за сторонами світу. Доступ до замку здійснювався через в’їзну браму, до якої вів звідний міст. У період Визвольної війни 1648-1657 років замок зазнає руйнувань. В 1648 році його взяли в облогу та здобули загони Максима Кривоноса. Чергового пошкодження зазнав він під час турецько-татарських набігів останньої чверті XVII століття, особливо 1675 року. Цей період позначився на стані замку новими катастрофами та руйнуваннями. Особливо масштабними вони були у кінці згаданого століття. Із переходом замку у власність Яна Фірлея наприкінці XVII століття оборонна концепція цілковито переорієнтовується на житловий магнатський маєток.
Догляд за оборонними спорудами стає другорядним питанням. З ХVІІІ століття і до кінця 30-х років ХХ століття замок використовувався як родовий маєток родини Возніцьких. Перебудови та реконструкції поступово стирали неповторні риси середньовічного колориту фортеці на користь житлових потреб власників.
На замковому подвір’ї був збудований двоповерховий палац, влаштовано вишукану в’їзну браму, над якою знаходились кам’яні плити з описом історії фортеці.
Замок був суттєво пошкоджено під час Першої та Другої світових воєн. До сьогодні збереглись лише чотири вежі, залишки мурів та частина підземель.
З 2003 року замок належить до Національного заповідника «Замки Тернопілля». Нині у двох вежах замку облаштовано експозиційні зали.
