Національний заповідник «Замки Тернопілля» запрошує познайомитись з особливими пам’ятками, що століттями стояли на варті наших земель і берегли життя наших предків, познайомитись з безмовними свідками минулих перемог та поразок, які сьогодні є символами незламності духу і віри у власні сили, – ЗАМКАМИ!
Розташовані на високих узгір’ях, на берегах річок і, навіть, у долинах, давні замки заворожують своєю величчю і красою. Могутні, міцні стіни, помережані бійницями, потужні, масивні вежі творять особливу атмосферу історичних місць. Запрошуємо у подорож шанувальників романтичних руїн, неймовірних краєвидів та цікавих історій.
Досліджуйте й пізнавайте Тернопілля разом з нами!
GPS: 49.397293, 25.609344
GPS: 49.397293, 25.609344
Микулинці – селище міського типу, що розташоване за 19 км від Тернополя, з багатою історією та цікавими пам’ятками архітектури.
Можна почути багато версій виникнення його назви. Легенда переповідає, що на початку XI століття в цій місцевості під горою оселилися ченці-монахи. Тут вони збудували собі невеличку церкву на честь Святого Миколая, а саме місце назвали Микулином. За іншою версією назва селища походить від імені його засновника – воєводи князя Василька Ростиславовича – Микули. Перша писемна згадка про Микулинці зустрічається у «Повчання Володимира Мономаха» під 1096 роком.
З кінця ХVІ століття зросла роль поселення в обороні навколишніх теренів від постійних нападів татар. 1550 року його тодішня власниця, Анна Йорданова з роду Сенявських, на місці старого замку заклала нову фортецю. У 1595 року згідно привілею короля Сигізмунда ІІІ Микулинці отримують Магдебурзьке право. За свою історію місто і замок неодноразово змінювали власників. Вони належали Сенявським, Зборовським, Конецпольським, Любомирським. Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького у 1648 році замок частково зруйнували повстанці, але пізніше його було відбудовано. Часто піддавалися замкові мури турецько-татарським нападам. Так, у 1675 році після 15-денної облоги оборонці замку змушені були здатися на милість турків, які увірвавшись на територію замку, стратили усіх чоловіків, а жінок та дітей забрали в полон. У другій половині XVIII століття містечко переходить у власність родини Потоцьких, замок занепадає, а неподалік з’являється палац. Наприкінці XVIII століття новий власник барон Ян Конопка пристосував замок під суконну фабрику, щоправда, діяла вона недовго. Замок в Микулинцях є історико-архітектурною пам’яткою ХVІ-ХVІІІ століть і знаходиться під охороною держави, а з 2008 року входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Для будівництва замку було використано місцевий червоний камінь – пісковик з теребовлянських родовищ. У плані замок чотирикутний, в оборонних мурах по всьому периметру були бійниці. На трьох кутах замку височіли круглі триярусні вежі з бійницями для гармат, покриті шатровим дахом. Із західної сторони, де оборонні стіни додатково були захищені глибоким ровом, до замку вела брама зі звідним мостом. Ще один в’їзд облаштували зі східного боку. Арка західних і східних воріт була викладена білокам’яними декоративними елементами. Дитинець замку по периметру був забудований одно- та двоповерховими господарськими спорудами.
Микулинці – селище міського типу, що розташоване за 19 км від Тернополя, з багатою історією та цікавими пам’ятками архітектури.
Можна почути багато версій виникнення його назви. Легенда переповідає, що на початку XI століття в цій місцевості під горою оселилися ченці-монахи. Тут вони збудували собі невеличку церкву на честь Святого Миколая, а саме місце назвали Микулином. За іншою версією назва селища походить від імені його засновника – воєводи князя Василька Ростиславовича – Микули. Перша писемна згадка про Микулинці зустрічається у «Повчання Володимира Мономаха» під 1096 роком.
З кінця ХVІ століття зросла роль поселення в обороні навколишніх теренів від постійних нападів татар. 1550 року його тодішня власниця, Анна Йорданова з роду Сенявських, на місці старого замку заклала нову фортецю. У 1595 року згідно привілею короля Сигізмунда ІІІ Микулинці отримують Магдебурзьке право. За свою історію місто і замок неодноразово змінювали власників. Вони належали Сенявським, Зборовським, Конецпольським, Любомирським. Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького у 1648 році замок частково зруйнували повстанці, але пізніше його було відбудовано. Часто піддавалися замкові мури турецько-татарським нападам. Так, у 1675 році після 15-денної облоги оборонці замку змушені були здатися на милість турків, які увірвавшись на територію замку, стратили усіх чоловіків, а жінок та дітей забрали в полон. У другій половині XVIII століття містечко переходить у власність родини Потоцьких, замок занепадає, а неподалік з’являється палац. Наприкінці XVIII століття новий власник барон Ян Конопка пристосував замок під суконну фабрику, щоправда, діяла вона недовго. Замок в Микулинцях є історико-архітектурною пам’яткою ХVІ-ХVІІІ століть і знаходиться під охороною держави, а з 2008 року входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Для будівництва замку було використано місцевий червоний камінь – пісковик з теребовлянських родовищ. У плані замок чотирикутний, в оборонних мурах по всьому периметру були бійниці. На трьох кутах замку височіли круглі триярусні вежі з бійницями для гармат, покриті шатровим дахом. Із західної сторони, де оборонні стіни додатково були захищені глибоким ровом, до замку вела брама зі звідним мостом. Ще один в’їзд облаштували зі східного боку. Арка західних і східних воріт була викладена білокам’яними декоративними елементами. Дитинець замку по периметру був забудований одно- та двоповерховими господарськими спорудами.
GPS: 49.397597, 25.606818
Наприкінці XVIII століття, коли потреба в оборонних спорудах зникає, Людвіга Потоцька неподалік від замку споруджує палац. Будівля складається з трьох частин: центрального корпусу та двох бічних прибудов, з’єднаних між собою галереями, які разом творять форму підкови. Головна окраса палацу – чотири скульптури атлантів на центральному фасаді.
GPS: 49.397597, 25.606818
Наприкінці XVIII століття, коли потреба в оборонних спорудах зникає, Людвіга Потоцька неподалік від замку споруджує палац. Будівля складається з трьох частин: центрального корпусу та двох бічних прибудов, з’єднаних між собою галереями, які разом творять форму підкови. Головна окраса палацу – чотири скульптури атлантів на центральному фасаді.
GPS: 49.400310, 25.606169
GPS: 49.400310, 25.606169
На одній осі з палацом у 1761-79 роках Людвігою Потоцькою був побудований костел Святої Трійці.
Святиня зведена за проектом архітектора Августа Мошинського.
На одній осі з палацом у 1761-79 роках Людвігою Потоцькою був побудований костел Святої Трійці.
Святиня зведена за проектом архітектора Августа Мошинського.
GPS: 49.079548, 25.398542
Підзамочок – село невеличке, проте мальовниче, розташоване на березі річки Стрипи за кілька кілометрів від Бучача.
Вперше в писемних джерелах про Підзамочок згадується під 1764 роком в Акті дарування Миколою Василем Потоцьким Бучача з передмістями, селом Підзамочок та 14 сіл, належних до цього Бучацького «ключа», своїм родичам.
Достеменно не відомо про те, як виникла назва села Підзамочок, але вчені схиляються до думки, що це пов’язано саме із відомим замком, який колись велично здіймався на стрімкому пагорбі над Стрипою, як засторога для нападників: перед вами – міць оборонних мурів на підступах до Бучача. Спершу був тільки замок, згодом довкола нього почала з’являтися житлова забудова. Поселення розросталося. Таким чином, під замком виникло село, яке, імовірно, називалося Підзамче, а згодом трансформувалось у Підзамочок.
Замок у Підзамочку було споруджено у 1600 році за сприяння власника навколишніх сіл Яна Кшиштофа Бучацького (Творовського), про що свідчить збережений викарбуваний напис над головною в’їзною брамою.
Ця фортеця є взірцем новітніх віянь у будівництві фортифікаційних споруд, які були започатковані в Європі у ХV столітті. Він побудований у формі широкого чотирикутника, що звужується до півдня. Замкові стіни порівняно невисокі, товщина їх – більше метра. З південного боку розташована в’їзна брама, що добре збереглася. Поряд із в’їздом – низка підвальних приміщень, які використовували під склади або ж як місце для ув’язнення. У лівому куті північного муру були двоповерхові житлові приміщення, про що нагадують руїни з виразним плануванням кімнат.
За час існування замок неодноразово зазнавав ворожих нападів і був знищений. Він використовувався за помешкання аж до середини ХVІІІ століття. У 1807-1869 роках у фортеці діяла папірня, що працювала на енергії води. Залишки мурувань замку репрезентують перехідний етап до будівництва регулярних укріплень протобастіонного типу на подільських землях.
Нині замок входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
В селі збереглась церква Різдва Пресвятої Богородиці початку ХІХ століття.
GPS: 49.079548, 25.398542
Підзамочок – село невеличке, проте мальовниче, розташоване на березі річки Стрипи за кілька кілометрів від Бучача.
Вперше в писемних джерелах про Підзамочок згадується під 1764 роком в Акті дарування Миколою Василем Потоцьким Бучача з передмістями, селом Підзамочок та 14 сіл, належних до цього Бучацького «ключа», своїм родичам.
Достеменно не відомо про те, як виникла назва села Підзамочок, але вчені схиляються до думки, що це пов’язано саме із відомим замком, який колись велично здіймався на стрімкому пагорбі над Стрипою, як засторога для нападників: перед вами – міць оборонних мурів на підступах до Бучача. Спершу був тільки замок, згодом довкола нього почала з’являтися житлова забудова. Поселення розросталося. Таким чином, під замком виникло село, яке, імовірно, називалося Підзамче, а згодом трансформувалось у Підзамочок.
Замок у Підзамочку було споруджено у 1600 році за сприяння власника навколишніх сіл Яна Кшиштофа Бучацького (Творовського), про що свідчить збережений викарбуваний напис над головною в’їзною брамою.
Ця фортеця є взірцем новітніх віянь у будівництві фортифікаційних споруд, які були започатковані в Європі у ХV столітті. Він побудований у формі широкого чотирикутника, що звужується до півдня. Замкові стіни порівняно невисокі, товщина їх – більше метра. З південного боку розташована в’їзна брама, що добре збереглася. Поряд із в’їздом – низка підвальних приміщень, які використовували під склади або ж як місце для ув’язнення. У лівому куті північного муру були двоповерхові житлові приміщення, про що нагадують руїни з виразним плануванням кімнат.
За час існування замок неодноразово зазнавав ворожих нападів і був знищений. Він використовувався за помешкання аж до середини ХVІІІ століття. У 1807-1869 роках у фортеці діяла папірня, що працювала на енергії води. Залишки мурувань замку репрезентують перехідний етап до будівництва регулярних укріплень протобастіонного типу на подільських землях.
Нині замок входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
В селі збереглась церква Різдва Пресвятої Богородиці початку ХІХ століття.
GPS: 48.957458, 25.440186
GPS: 48.957458, 25.440186
Язловець знаходиться неподалік міста Бучача, в долині річки Вільховець, протоки Стрипи, на Тернопіллі. Перша писемна згадка про нього датується 1373 роком. Існує декілька версій щодо походження назви села. Найцікавіша розповідає, що в гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець – знаменитий знахар. Слава про нього притягувала сюди людей, що шукали порятунку від хвороби. Згодом цю місцевість назвали на честь знахаря і порадника “Язловець”.
У багатій історико-архітектурній спадщині Тернопільщини визначне місце належить замку у Язловці – одному з найбільш колоритних та неповторних фортифікаційних комплексів. Цей замок, будучи одним із найдавніших і добре укріплених на Поділлі, називали «ключем Поділля», оскільки він відігравав важливу роль в обороні його південно-західних кордонів.
Замок, розташований на неприступному узгір’ї, омивають з трьох сторін води річки Вільховець. Він творив простору, видовжену, важку й нерегулярну будівлю, яка з усіх замків, не зважаючи на пізніші переробки, зберегла найбільше ознак середньовічного замкового будівництва в укладі бійниць, мурів, башт.
Замок мав кілька будівельних етапів. Найдавніше ядро сформувалося вже до кінця XIV століття. Сучасного вигляду він набув у другій половині XVI століття завдяки старанням Юрія Язловецького та його синів Миколи і Гієроніма. Юрій Язловецький укріпив твердиню і прибудував з південно-західної сторони замку п’ятиярусну башту-донжон, яка і сьогодні вражає своїми розмірами і товщиною стін у 4 метри. В’їзна брама розміщувалася на рівні третього ярусу, куди можна було потрапити через кам’яний майданчик та підйомний міст. В’їзд прикрашав різьблений кам’яний портал з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів. В середині XVII століття Конєцпольські посилюють замок і оточують його зі сходу, заходу і півдня зовнішнім оборонним поясом – нижнім замком.
За міцністю замок у Язловці належить до найкращих фортець краю. Його навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо. Проте, через недбало організовану оборону його майже без бою захопили турки у 1672 та 1676 роках. В середині XVIII століття Станіслав Понятовський перебудовує Нижній замок у палац, а також впорядковує парк.
У 1863 році барон Кшиштоф Блажовський передає палац згромадженню Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії. В його приміщенні до 1946 р. діяв монастир та школа для дівчат. В радянський час будівлю зайняв санаторій. Тільки через п’ятдесят років сестрам вдалося повернутися до Язловця. За парком знаходиться гробівець, в якому поховані черниці та засновниця згромадження – Блаженна Марцеліна Даровська.
Верхній замок з 2008 року входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Язловець знаходиться неподалік міста Бучача, в долині річки Вільховець, протоки Стрипи, на Тернопіллі. Перша писемна згадка про нього датується 1373 роком. Існує декілька версій щодо походження назви села. Найцікавіша розповідає, що в гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець – знаменитий знахар. Слава про нього притягувала сюди людей, що шукали порятунку від хвороби. Згодом цю місцевість назвали на честь знахаря і порадника “Язловець”.
У багатій історико-архітектурній спадщині Тернопільщини визначне місце належить замку у Язловці – одному з найбільш колоритних та неповторних фортифікаційних комплексів. Цей замок, будучи одним із найдавніших і добре укріплених на Поділлі, називали «ключем Поділля», оскільки він відігравав важливу роль в обороні його південно-західних кордонів.
Замок, розташований на неприступному узгір’ї, омивають з трьох сторін води річки Вільховець. Він творив простору, видовжену, важку й нерегулярну будівлю, яка з усіх замків, не зважаючи на пізніші переробки, зберегла найбільше ознак середньовічного замкового будівництва в укладі бійниць, мурів, башт.
Замок мав кілька будівельних етапів. Найдавніше ядро сформувалося вже до кінця XIV століття. Сучасного вигляду він набув у другій половині XVI століття завдяки старанням Юрія Язловецького та його синів Миколи і Гієроніма. Юрій Язловецький укріпив твердиню і прибудував з південно-західної сторони замку п’ятиярусну башту-донжон, яка і сьогодні вражає своїми розмірами і товщиною стін у 4 метри. В’їзна брама розміщувалася на рівні третього ярусу, куди можна було потрапити через кам’яний майданчик та підйомний міст. В’їзд прикрашав різьблений кам’яний портал з родинним гербом Бучацьких-Язловецьких, який зберігся до наших днів. В середині XVII століття Конєцпольські посилюють замок і оточують його зі сходу, заходу і півдня зовнішнім оборонним поясом – нижнім замком.
За міцністю замок у Язловці належить до найкращих фортець краю. Його навіть не намагалися здобути татари, не спокушалося на нього і козацьке військо. Проте, через недбало організовану оборону його майже без бою захопили турки у 1672 та 1676 роках. В середині XVIII століття Станіслав Понятовський перебудовує Нижній замок у палац, а також впорядковує парк.
У 1863 році барон Кшиштоф Блажовський передає палац згромадженню Сестер Непорочного Зачаття Діви Марії. В його приміщенні до 1946 р. діяв монастир та школа для дівчат. В радянський час будівлю зайняв санаторій. Тільки через п’ятдесят років сестрам вдалося повернутися до Язловця. За парком знаходиться гробівець, в якому поховані черниці та засновниця згромадження – Блаженна Марцеліна Даровська.
Верхній замок з 2008 року входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».
GPS: 48.959374, 25.441238
Цікавою пам’яткою Язловця є парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Він був побудований у 1590 р. з пісковику у ренесансно-готичному стилі. Головний фасад прикрашала велика чотириярусна вежа. У храмі похований відомий польський композитор Микола Гомулка. Зараз костел перебуває в запустінні.
GPS: 48.959374, 25.441238
Цікавою пам’яткою Язловця є парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії. Він був побудований у 1590 р. з пісковику у ренесансно-готичному стилі. Головний фасад прикрашала велика чотириярусна вежа. У храмі похований відомий польський композитор Микола Гомулка. Зараз костел перебуває в запустінні.
GPS: 48.961258, 25.443979
GPS: 48.961258, 25.443979
Про багату історію Язловця можемо довідатись завдяки ще одній пам’ятці – вірменській церкві св. Миколая XVI століття. Вірменська парафія існувала у місті до середини XVIІІ століття, після чого храм передали греко-католицькій громаді, яка ним опікується і нині.
Про багату історію Язловця можемо довідатись завдяки ще одній пам’ятці – вірменській церкві св. Миколая XVI століття. Вірменська парафія існувала у місті до середини XVIІІ століття, після чого храм передали греко-католицькій громаді, яка ним опікується і нині.
GPS: 48.904729, 25.340300
Селище міського типу Золотий Потік розташоване над річкою Золотою за 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області.
Золотий Потік відомий давньою і багатою історією, отож, цікавинок для туриста тут набралося вдосталь.
Про походження назви Золотий Потік існує легенда: під час облоги фортеці її захисникам не вистачало води, у ці важкі хвилини в підвалах замку молодий юнак розкопав джерело. На згадку про дивовижний порятунок назвали містечко Золотим Потоком.
Село було відоме з кінця XIV ст. під назвою Загайполе. У 1601 році польський король Сигізмунд ІІІ надає Магдебурзьке право поселенню Потік, перейменовує його на Золотий Потік і зобов’язує власника Стефана Потоцького укріпити місто оборонними мурами, щоб захистити жителів від нападників.
Замок у Золотому Потоці розташований на пагорбі. Він збудований з місцевого сорту темно-червоного пісковику брацлавським воєводою Стефаном Потоцьким та його дружиною Марією-Амалією Могилянкою на початку XVІІ століття. Оскільки, природній захист був недостатнім, то замок довкола оточили глибоким ровом і високим валом. З південно-західного боку знаходилось ескарпове укріплення. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат, і складався з чотирьох башт, надбрамної вежі та палацу. Палац прикрашало декороване ренесансне різьблення. Це була улюблена резиденція подружжя Потоцьких.
До кінця XVІІІ століття замок був житловим. У 1840 році магнат Ольшевський неподалік від замку будує палац. Він переносить туди майже всі білокам’яні деталі з замкового палацу.
Посол Державної Ради у Відні Володимир Гнєвош, заволодівши замком, намагався врятувати старі мури. Завдяки його старанням в замку розміщується суд та податковий уряд, які раніше знаходились у Бучачі. В той же час вежі замку перебудовують під стайні і хліви для коней та худоби.
Із 2008 року Золотопотіцький замок ввійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час проведено роботи спрямовані на збереження та консервацію замку.
GPS: 48.904729, 25.340300
Селище міського типу Золотий Потік розташоване над річкою Золотою за 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області.
Золотий Потік відомий давньою і багатою історією, отож, цікавинок для туриста тут набралося вдосталь.
Про походження назви Золотий Потік існує легенда: під час облоги фортеці її захисникам не вистачало води, у ці важкі хвилини в підвалах замку молодий юнак розкопав джерело. На згадку про дивовижний порятунок назвали містечко Золотим Потоком.
Село було відоме з кінця XIV ст. під назвою Загайполе. У 1601 році польський король Сигізмунд ІІІ надає Магдебурзьке право поселенню Потік, перейменовує його на Золотий Потік і зобов’язує власника Стефана Потоцького укріпити місто оборонними мурами, щоб захистити жителів від нападників.
Замок у Золотому Потоці розташований на пагорбі. Він збудований з місцевого сорту темно-червоного пісковику брацлавським воєводою Стефаном Потоцьким та його дружиною Марією-Амалією Могилянкою на початку XVІІ століття. Оскільки, природній захист був недостатнім, то замок довкола оточили глибоким ровом і високим валом. З південно-західного боку знаходилось ескарпове укріплення. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат, і складався з чотирьох башт, надбрамної вежі та палацу. Палац прикрашало декороване ренесансне різьблення. Це була улюблена резиденція подружжя Потоцьких.
До кінця XVІІІ століття замок був житловим. У 1840 році магнат Ольшевський неподалік від замку будує палац. Він переносить туди майже всі білокам’яні деталі з замкового палацу.
Посол Державної Ради у Відні Володимир Гнєвош, заволодівши замком, намагався врятувати старі мури. Завдяки його старанням в замку розміщується суд та податковий уряд, які раніше знаходились у Бучачі. В той же час вежі замку перебудовують під стайні і хліви для коней та худоби.
Із 2008 року Золотопотіцький замок ввійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час проведено роботи спрямовані на збереження та консервацію замку.
GPS: 48.903995, 25.337468
GPS: 48.903995, 25.337468
У розкішному парку з липовими алеями зберігся палац, що датується серединою ХІХ століття.
У розкішному парку з липовими алеями зберігся палац, що датується серединою ХІХ століття.
GPS: 48.907423, 25.337640
Коштом Володимира Гнєвоша у Золотому Потоці в 1897 році була збудована Церква Святої Трійці.
GPS: 48.907423, 25.337640
Коштом Володимира Гнєвоша у Золотому Потоці в 1897 році була збудована Церква Святої Трійці.
