Назва «Львів» дана місту на честь князя Лева Даниловича, сина засновника Львова Данила Галицького. Протягом своєї історії Львів жодного разу не змінював назви. Назва містарізними мовами звучить так: польською мовою — Lwów (Львув), англійською — Lviv (Львів), російською — Львов (Львов), німецькою — Lemberg ( Лемберґ ), їдиш — לעמבערג, латинською — Leopolis (Леополіс), вірменською — Լվով (Лвов), кримсько-татарською — İlbav (Ільбав). Як і всі середньовічні міста, Львів мав свій герб — крокуючого лева у фортечній брамі. Вперше його зображення зустрічається на міській печатці 1359 р. У 1526 р. указом Сигізмунда Старого вживання зображення крокуючого «руського лева» було заборонене. Лева стали зображати піднятим на задніх лапах, згідно з правилами західноєвропейської геральдики. З бігом часу герб зазнав змін. Зокрема, у 1586 р. папа Сикст V подарував Львову свого герба — три пагорби з восьмипроменевою зіркою над ними. Відтоді леви стали «корінними» мешканцями Львова не лише на гербах, але й у скульптурах, рельєфах, маскаронах.
Розпочинаємо нашу мандрівку від серця Львова — Міської ратуші (площі Ринок, 1).
Перші леви з’явились на ратуші після її ґрунтовної реконструкції 1617-1619 рр. за розпорядженням бургомістра М. Кампіана і його коштом. Було встановлено нову восьмигранну вежу з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, який спирався на 20 консолей, вісім з яких мали вигляд лева, причому в лапах у кожного був щит з родинними емблемами найбагатших родин Львова (два з них знаходяться на Високому Замку, два – на вулиці Коперника біля колишнього монастиря св. Лазаря, а ще один у Львівській галереї мистецтв).
Новітні леви перед ратушею створені 1948 р. львівським скульптором Євгеном Дзиндрою.
Розпочинаємо нашу мандрівку від серця Львова — Міської ратуші (площі Ринок, 1).
Перші леви з’явились на ратуші після її ґрунтовної реконструкції 1617-1619 рр. за розпорядженням бургомістра М. Кампіана і його коштом. Було встановлено нову восьмигранну вежу з чотирма циферблатами годинників. Вежа була обведена балконом, який спирався на 20 консолей, вісім з яких мали вигляд лева, причому в лапах у кожного був щит з родинними емблемами найбагатших родин Львова (два з них знаходяться на Високому Замку, два – на вулиці Коперника біля колишнього монастиря св. Лазаря, а ще один у Львівській галереї мистецтв).
Новітні леви перед ратушею створені 1948 р. львівським скульптором Євгеном Дзиндрою.
Будинок № 14 на пл. Ринок — кам`яниця Массарівська, або Венеціанська. Назва пішла від далмата Антоніо Массарі, якому будинок належав наприкінці XVI ст. Антоніо Массарі приїхав до Львова, прийняв міське громадянство і одружився з багатою місцевою нареченою. Він займався торгівлею, а ще виконував функції консула Венеції. Ось чому над входом будинку зображено герб Венеції — крилатий лев св. Марка. У 1589 р. кам’яницю перебудував архітектор Павло Римлянин. А дата «1600», що на гербі, вказує на рік реставрації будинку.
Будинок № 14 на пл. Ринок — кам`яниця Массарівська, або Венеціанська. Назва пішла від далмата Антоніо Массарі, якому будинок належав наприкінці XVI ст. Антоніо Массарі приїхав до Львова, прийняв міське громадянство і одружився з багатою місцевою нареченою. Він займався торгівлею, а ще виконував функції консула Венеції. Ось чому над входом будинку зображено герб Венеції — крилатий лев св. Марка. У 1589 р. кам’яницю перебудував архітектор Павло Римлянин. А дата «1600», що на гербі, вказує на рік реставрації будинку.
Будинок № 4, що на вул. Руській, споруджений у XVI ст. У 1610 р. він перейшов у власність вірменського роду Вартановичів, які залишили напис на старовірменській мові над вікнами будинку.
Тут можна побачити (в дворі) найдавнішу емблему львівської кнайпи — голову лева, що тримає в пащі виноградне гроно. Лев нагадує зображення химер на соборі Паризької Богоматері. Він теж готичний. Кнайпа знаходиться в глибині подвір’я старого будинку. Її інтер`єр овіяний ореолом часів «бабці Австрії» — старі штандарти, образ Найяснішого Цісаря, давні краєвиди Львова повсякчас про це нагадують.
Будинок № 4, що на вул. Руській, споруджений у XVI ст. У 1610 р. він перейшов у власність вірменського роду Вартановичів, які залишили напис на старовірменській мові над вікнами будинку.
Тут можна побачити (в дворі) найдавнішу емблему львівської кнайпи — голову лева, що тримає в пащі виноградне гроно. Лев нагадує зображення химер на соборі Паризької Богоматері. Він теж готичний. Кнайпа знаходиться в глибині подвір’я старого будинку. Її інтер`єр овіяний ореолом часів «бабці Австрії» — старі штандарти, образ Найяснішого Цісаря, давні краєвиди Львова повсякчас про це нагадують.
Колись між будинками № 8 і 10 на вул. Руську виходив прохід (сучасна вул. Івана Федорова) з середньовічної єврейської дільниці, яка була оточена з усіх сторін стінами, а ворота до неї, Жидівська брамка, на ніч зачинялися з обох сторін з метою запобігання небажаних конфліктів. Леви на фасаді будинку тримають кадуцей. Кадуце́й ( лат. Caduceus) — у греків та римлян жезл оповісників волі богів, атрибут Гермеса (Меркурія), що володів здатністю примиряти. Він мав форму палиці, обвитої двома зміями, або крилатої палиці, виготовлявся з маслинового або лаврового дерева і вважався символом недоторканності. У християнстві кадуцей стає атрибутом Богоматері — Софії, з ним Її можна бачити в православній іконографії. У новітні часи кадуцей — емблема торгівлі.
Колись між будинками № 8 і 10 на вул. Руську виходив прохід (сучасна вул. Івана Федорова) з середньовічної єврейської дільниці, яка була оточена з усіх сторін стінами, а ворота до неї, Жидівська брамка, на ніч зачинялися з обох сторін з метою запобігання небажаних конфліктів. Леви на фасаді будинку тримають кадуцей. Кадуце́й ( лат. Caduceus) — у греків та римлян жезл оповісників волі богів, атрибут Гермеса (Меркурія), що володів здатністю примиряти. Він мав форму палиці, обвитої двома зміями, або крилатої палиці, виготовлявся з маслинового або лаврового дерева і вважався символом недоторканності. У християнстві кадуцей стає атрибутом Богоматері — Софії, з ним Її можна бачити в православній іконографії. У новітні часи кадуцей — емблема торгівлі.
Будинок на вул. Руській 20 був збудований для української кредитної спілки «Дністер» на місці колишнього палацу руських митрополитів. На будівлі встановлено меморіальні таблички: на честь першого виступу тут у 1909 р. відомого українського режисера та актора Леся Курбаса , на честь засновника українського військово-спортивного товариства «Сокіл-Батько» та кредитної спілки «Дністер» Василя Нагірного , та табличка на честь самого товариства «Сокіл-Батько». У будівлі сучасної поліклініки у 1920-1930 рр. жив український політик Кость Левицький (колишній президент Західно-Української Народної Республіки). На фасаді споруди розташовано герб Галичини — «крокуючий лев» та герб Галицьких земель — архангел Михаїл.
Будинок на вул. Руській 20 був збудований для української кредитної спілки «Дністер» на місці колишнього палацу руських митрополитів. На будівлі встановлено меморіальні таблички: на честь першого виступу тут у 1909 р. відомого українського режисера та актора Леся Курбаса , на честь засновника українського військово-спортивного товариства «Сокіл-Батько» та кредитної спілки «Дністер» Василя Нагірного , та табличка на честь самого товариства «Сокіл-Батько». У будівлі сучасної поліклініки у 1920-1930 рр. жив український політик Кость Левицький (колишній президент Західно-Української Народної Республіки). На фасаді споруди розташовано герб Галичини — «крокуючий лев» та герб Галицьких земель — архангел Михаїл.
Львівські сплячі леви присутні майже у всіх туристичних путівниках по Львову. А знаходяться вони біля Порохової вежі (1554-1556 рр.), що на вул. Підвальній, 4.
З декількох десятків потужних львівських оборонних веж, брам і бастіонів до нашого часу збереглася лише одна — Порохова вежа. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто з’являлися загарбники зі Сходу — товщина її мурів становить 2,5-3 метри. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніших часів, а у ХІХ ст. на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмітилася резиденція австрійського намісника Галичини.
Порохова вежа входила в зовнішню систему оборони середньовічного міста, що складалася з валів і розташованих на них башт. В мирний час вона служила для зберігання зерна. В 1954 р. башта реконструйована. З 1959 р. тут знаходиться Управління Львівського відділення Спілки архітекторів України. З цього ж року вхід до вежі охороняють два леви з білого мармуру XIX століття, які відзначаються великою мистецькою цінністю.
Львівські сплячі леви присутні майже у всіх туристичних путівниках по Львову. А знаходяться вони біля Порохової вежі (1554-1556 рр.), що на вул. Підвальній, 4.
З декількох десятків потужних львівських оборонних веж, брам і бастіонів до нашого часу збереглася лише одна — Порохова вежа. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто з’являлися загарбники зі Сходу — товщина її мурів становить 2,5-3 метри. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніших часів, а у ХІХ ст. на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмітилася резиденція австрійського намісника Галичини.
Порохова вежа входила в зовнішню систему оборони середньовічного міста, що складалася з валів і розташованих на них башт. В мирний час вона служила для зберігання зерна. В 1954 р. башта реконструйована. З 1959 р. тут знаходиться Управління Львівського відділення Спілки архітекторів України. З цього ж року вхід до вежі охороняють два леви з білого мармуру XIX століття, які відзначаються великою мистецькою цінністю.
Першим власником кам’яниці на пл. Ринок, 4, збудованої 1577 р. П. Красовським, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва і тому її називали Київською.
Наприкінці XVI ст. представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського і вже у XVII ст. кам’яниця називалася «Докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові, а також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. Над дверима родинний міщанський знак — на фортечній стіні лев з піднятим у лапі мечем. Навколо нього — напівстерті літери, котрі розшифровуються як: «Мартин Анчевський, секретар короля, доктор медицини, львівський радник».
При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лавочка, на якій сидів охоронець.
Першим власником кам’яниці на пл. Ринок, 4, збудованої 1577 р. П. Красовським, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва і тому її називали Київською.
Наприкінці XVI ст. представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського і вже у XVII ст. кам’яниця називалася «Докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові, а також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. Над дверима родинний міщанський знак — на фортечній стіні лев з піднятим у лапі мечем. Навколо нього — напівстерті літери, котрі розшифровуються як: «Мартин Анчевський, секретар короля, доктор медицини, львівський радник».
При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лавочка, на якій сидів охоронець.
Будинок № 38 на пл. Ринок. Кам’яниця Вільчківська, зведена у XVII ст. Над дверима є емблема цеху кравців — ножиці, які тримають леви.
Будинок № 38 на пл. Ринок. Кам’яниця Вільчківська, зведена у XVII ст. Над дверима є емблема цеху кравців — ножиці, які тримають леви.
Один надзвичайний Лев, що колись був на Краківській Брамі, зараз розміщений на брамі комплексу Вірменського собору по вул. Вірменській, 7. З вулиці у двір ведуть ворота, над ними стоїть статуя Богородиці (автор — Мельхіор Ерлемберґ). Біля її ніг — гербовий лев і дата «1664». Це все, що залишилося від грізної Краківської брами. Коли її зносили, вірмени забрали статую і встановили над ворітьми кладовища. Його можна побачити лише перейшовши на інший бік вулиці.
Краківську браму у документах вперше згадали 1386 р., але тоді вона, як і вулиця звалась Татарською. До 1404 р. збудували гранчасту вежу кушнірів понад брамою, до якої вів дерев’яний міст, згаданий 1407 р. Біля внутрішньої частини брами 1500 р. добудували другу малу вежу. У цих вежах знаходились скарбниці, до яких надходили зібрані у Львові податки — міські і королівські. На шиї Краківської брами, що мала ширину у 12 метрів, до 1522 р. збудували вежу для захисту її зі сторони внутрішнього міського рову. Під час пожежі 1527 р. комплекс Краківської брами майже не потерпів, чи не єдиний серед фортифікацій міста. Вежі Кракіської брами 1628 р. відремонтував за свої кошти бургомістр Мартин Кампіан, а 1655 р. архітектор Андреа дель Аква звів нову круглу вежу кушнірів. Вогнем з веж Краківської брами 1695 р. відбили напад на місто татар.
Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV ст. майстром Доре, або Дорхі, і протягом століть вона була громадським та релігійним центром вірменської громади Львова. Надалі навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого увійшли: дзвіниця (1571 р., П. Красовський), палац архієпископа (XVIII ст.), вірменський банк (XVII ст.), монастир бенедиктинок (1682 р.), пам’ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев’яний вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII ст.), огорожі з брамами (XVII — XIX ст.). В радянський час Вірменський собор був закритий. Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 р. — музей імені Леніна. В січні 2000 р. церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 р. було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 р. собор освятив католикос всіх вірмен Гагерін ІІ.
Один надзвичайний Лев, що колись був на Краківській Брамі, зараз розміщений на брамі комплексу Вірменського собору по вул. Вірменській, 7. З вулиці у двір ведуть ворота, над ними стоїть статуя Богородиці (автор — Мельхіор Ерлемберґ). Біля її ніг — гербовий лев і дата «1664». Це все, що залишилося від грізної Краківської брами. Коли її зносили, вірмени забрали статую і встановили над ворітьми кладовища. Його можна побачити лише перейшовши на інший бік вулиці.
Краківську браму у документах вперше згадали 1386 р., але тоді вона, як і вулиця звалась Татарською. До 1404 р. збудували гранчасту вежу кушнірів понад брамою, до якої вів дерев’яний міст, згаданий 1407 р. Біля внутрішньої частини брами 1500 р. добудували другу малу вежу. У цих вежах знаходились скарбниці, до яких надходили зібрані у Львові податки — міські і королівські. На шиї Краківської брами, що мала ширину у 12 метрів, до 1522 р. збудували вежу для захисту її зі сторони внутрішнього міського рову. Під час пожежі 1527 р. комплекс Краківської брами майже не потерпів, чи не єдиний серед фортифікацій міста. Вежі Кракіської брами 1628 р. відремонтував за свої кошти бургомістр Мартин Кампіан, а 1655 р. архітектор Андреа дель Аква звів нову круглу вежу кушнірів. Вогнем з веж Краківської брами 1695 р. відбили напад на місто татар.
Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV ст. майстром Доре, або Дорхі, і протягом століть вона була громадським та релігійним центром вірменської громади Львова. Надалі навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого увійшли: дзвіниця (1571 р., П. Красовський), палац архієпископа (XVIII ст.), вірменський банк (XVII ст.), монастир бенедиктинок (1682 р.), пам’ятна колона з постаттю святого Христофора та дерев’яний вівтар з композицією «Голгофа» (XVIII ст.), огорожі з брамами (XVII — XIX ст.). В радянський час Вірменський собор був закритий. Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 р. — музей імені Леніна. В січні 2000 р. церкву повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 р. було звершено перше богослужіння, а 28 травня 2003 р. собор освятив католикос всіх вірмен Гагерін ІІ.
Будинок № 31 на пл. Ринок датується більшістю джерел XVIІІ ст. На балці стелі першого поверху збереглася дата «ANNO DOMINI 1714». До наших днів він дійшов у перебудованому вигляді. Відомий також як кам’яниця Мазанчівська. Будинок цікавий своїм зовнішнім оздобленням, яке нагадує мереживо. Балкон підтримують «мереживні леви» (маскарони).
Капітальну перебудову будинку здійснено у 1923 р. На фасаді — картуш із датою перебудови. Походження назви кам’яниці невідоме, власне на місці нинішньої кам’яниці в давні часи знаходилася споруда з такою назвою, власником якої був львівський будівничий Пищімуха, а згодом родини Глушинських, Карвовських, Пастерських і Пйотровських. Наприкінці XIX ст. кам’яниця перейшла у власність Бачевських — найбільших у Львові виробників горілки .
Будинок № 31 на пл. Ринок датується більшістю джерел XVIІІ ст. На балці стелі першого поверху збереглася дата «ANNO DOMINI 1714». До наших днів він дійшов у перебудованому вигляді. Відомий також як кам’яниця Мазанчівська. Будинок цікавий своїм зовнішнім оздобленням, яке нагадує мереживо. Балкон підтримують «мереживні леви» (маскарони).
Капітальну перебудову будинку здійснено у 1923 р. На фасаді — картуш із датою перебудови. Походження назви кам’яниці невідоме, власне на місці нинішньої кам’яниці в давні часи знаходилася споруда з такою назвою, власником якої був львівський будівничий Пищімуха, а згодом родини Глушинських, Карвовських, Пастерських і Пйотровських. Наприкінці XIX ст. кам’яниця перейшла у власність Бачевських — найбільших у Львові виробників горілки .
Кам’яницю №28 на пл. Ринок спорудив на початку XVII століття львівський райця і доктор медицини Павло Домінік Гепнер та оселився у ньому 1610 р. Це одна із найкращих пам’яток львівської ренесансної архітектури, що дійшла до нас майже не зміненою. Будинок мав кілька назв: Докторівський, Домініканський, Гепнерівський. Через латинські сентенції його ще називають «Кам’яницею з афоризмами». Ось деякі з них: «Хто ж багач? Хто не має жадань. А хто вбогий? Захланний», «Ніколи не дисонує корисне з красивим», «Де милосердя, там Бог», «Добрий не заздрить нікому», «Чеснота долає все»… А вікна другого поверху підтримують маскарони левів з кільцями в пащах, яких ми відносимо до нашої колекції «львівських левів».
Кам’яницю №28 на пл. Ринок спорудив на початку XVII століття львівський райця і доктор медицини Павло Домінік Гепнер та оселився у ньому 1610 р. Це одна із найкращих пам’яток львівської ренесансної архітектури, що дійшла до нас майже не зміненою. Будинок мав кілька назв: Докторівський, Домініканський, Гепнерівський. Через латинські сентенції його ще називають «Кам’яницею з афоризмами». Ось деякі з них: «Хто ж багач? Хто не має жадань. А хто вбогий? Захланний», «Ніколи не дисонує корисне з красивим», «Де милосердя, там Бог», «Добрий не заздрить нікому», «Чеснота долає все»… А вікна другого поверху підтримують маскарони левів з кільцями в пащах, яких ми відносимо до нашої колекції «львівських левів».
У будинку № 25 на пл. Ринок під час реставраційних робіт у 30 рр. XX ст. відкрито готичні елементи. Балкон цього будинку підтримують «веселі леви» (маскарони), один з яких доволі пошкоджений. Будинок належав українському друкареві і граверові Івану Филиповичу, який купив його у 1759 р. і жив у ньому до дня смерті — 24 березня 1766 р. Там знаходилась його друкарня. Цю кам’яницю Филипович записав на користь монастирів св. Івана Богослова і св. Онуфрія.
У будинку № 25 на пл. Ринок під час реставраційних робіт у 30 рр. XX ст. відкрито готичні елементи. Балкон цього будинку підтримують «веселі леви» (маскарони), один з яких доволі пошкоджений. Будинок належав українському друкареві і граверові Івану Филиповичу, який купив його у 1759 р. і жив у ньому до дня смерті — 24 березня 1766 р. Там знаходилась його друкарня. Цю кам’яницю Филипович записав на користь монастирів св. Івана Богослова і св. Онуфрія.
На будинку №2 площі Катедральної, можна побачити «Лева усміхненого» — він є улюбленцем відвідувачів міста, бо зображений на багатьох картках. Він, підводячи брівки, ніби запитує — і що Ви про мене знаєте? Насправді практично нічого, оскільки історії самого будинку знайти не вдалось, але із впевненістю можна сказати, що будівничий чи власник будинку оптимістично дививився на життя.
На будинку №2 площі Катедральної, можна побачити «Лева усміхненого» — він є улюбленцем відвідувачів міста, бо зображений на багатьох картках. Він, підводячи брівки, ніби запитує — і що Ви про мене знаєте? Насправді практично нічого, оскільки історії самого будинку знайти не вдалось, але із впевненістю можна сказати, що будівничий чи власник будинку оптимістично дививився на життя.
Одні із найстаріших левів є оздобленням каплиці Боїмів, пам’ятки сакральної архітектури у Львові на пл. Катедральній, 1, встановлені на базах колон у 1612-1615 рр. Каплиця збудована у 1609-1615 рр. над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів. Каплицю побудовано на території тогочасного міського цвинтаря, поблизу Латинського собору. Усипальницю для родини замовив і розпочав Георгій Боїм, а завершував його син — Павло Боїм. Всього в каплиці поховано 14 членів династії Боїмів. У другій половині XVIII ст. поховання з каплиці Боїмів перенесені на львівські цвинтарі, а ключі від неї, згідно з заповітом Георгія Боїма, передано до катедри. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об’ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII ст.
Одні із найстаріших левів є оздобленням каплиці Боїмів, пам’ятки сакральної архітектури у Львові на пл. Катедральній, 1, встановлені на базах колон у 1612-1615 рр. Каплиця збудована у 1609-1615 рр. над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів. Каплицю побудовано на території тогочасного міського цвинтаря, поблизу Латинського собору. Усипальницю для родини замовив і розпочав Георгій Боїм, а завершував його син — Павло Боїм. Всього в каплиці поховано 14 членів династії Боїмів. У другій половині XVIII ст. поховання з каплиці Боїмів перенесені на львівські цвинтарі, а ключі від неї, згідно з заповітом Георгія Боїма, передано до катедри. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об’ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII ст.
Відомий «будинок під левами» знаходиться на вулиці Галицькій, 11 (XVII-XIX ст.). Особливий інтерес представляє оформлення кута будинку фігурами двох левів з єдиною головою — будинок на розі вулиць Галицької та Староєврейської — чи не означало це єдність двох громад різних віросповідань в одному місті?
Відомий «будинок під левами» знаходиться на вулиці Галицькій, 11 (XVII-XIX ст.). Особливий інтерес представляє оформлення кута будинку фігурами двох левів з єдиною головою — будинок на розі вулиць Галицької та Староєврейської — чи не означало це єдність двох громад різних віросповідань в одному місті?
Одні з найпохмуріших левів знаходяться на будинку № 6 на вул. князя Романа. Збудований у 1912-1914 рр. за проектом Адольфа Піллера і Романа Вольпеля як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут знаходився «Банк землі польської», а від 1929 р. — радіостанція. Будинок поєднує риси юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько — готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левами над потрійним порталом виконані у 1912-1913 рр. Станіславом — Ришардом Пліхалем.
Одні з найпохмуріших левів знаходяться на будинку № 6 на вул. князя Романа. Збудований у 1912-1914 рр. за проектом Адольфа Піллера і Романа Вольпеля як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут знаходився «Банк землі польської», а від 1929 р. — радіостанція. Будинок поєднує риси юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько — готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левами над потрійним порталом виконані у 1912-1913 рр. Станіславом — Ришардом Пліхалем.
На вул. Січових Стрільців під № 2 стоїть найстаріший будинок, який пам’ятає ще часи ампіру і бідермаєра. Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Фактично він є уособленням німецької міщанської культури. Вважається, що бідермаєр, як стиль у мистецтві, сформувався у країнах Німецького союзу та в Австрійській імперії як антитеза ідеям французької революції та ампіру наполеонівських часів. На теренах України був поширений у Буковині та Галичині, які входили до складу Австрійської імперії. Його збудували у 1846-1847 рр. для графа Каєтана Карніцького. Над рогом будинку височіє різьблений аттик, який утворюють два леви, що тримають знак із рельєфним зображенням св. Архистратига Михаїла. Над вікнами першого поверху розташовані рельєфи грифонів та орлів і скульптурні картини «Амур на спині сфінкса», «Лисиця бореться зі змією». З 1869 р. у будинку Карніцького містилась Галицька ощадна каса. У 1891 р. цю фінансову установу перенесли до будинку нинішнього Музею етнографії.
На вул. Січових Стрільців під № 2 стоїть найстаріший будинок, який пам’ятає ще часи ампіру і бідермаєра. Бідермаєр вважається перехідним періодом між класицизмом і романтизмом. Фактично він є уособленням німецької міщанської культури. Вважається, що бідермаєр, як стиль у мистецтві, сформувався у країнах Німецького союзу та в Австрійській імперії як антитеза ідеям французької революції та ампіру наполеонівських часів. На теренах України був поширений у Буковині та Галичині, які входили до складу Австрійської імперії. Його збудували у 1846-1847 рр. для графа Каєтана Карніцького. Над рогом будинку височіє різьблений аттик, який утворюють два леви, що тримають знак із рельєфним зображенням св. Архистратига Михаїла. Над вікнами першого поверху розташовані рельєфи грифонів та орлів і скульптурні картини «Амур на спині сфінкса», «Лисиця бореться зі змією». З 1869 р. у будинку Карніцького містилась Галицька ощадна каса. У 1891 р. цю фінансову установу перенесли до будинку нинішнього Музею етнографії.
Скульптурне оздоблення будинку Галицького сейму, вул. Університетська, 1 (1879–1881 рр.) є одним із найбагатших серед архітектурних будівель міста. Головна скульптурна група, яка має назву «Опікунчий дух Галичини», виконана у 1880–1881 рр. скульптором Теодором Риґером в Італії. Дев’ять левів навколо вінця будинку, що тримають щити з гербами міст провінції тодішньої Галичини (більшість гербів ліквідовано у повоєнний час) — можливо, авторства Тадеуша Баронча. З 1923 р. в будівлі знаходиться Львівський університет. Львівський Національний університет ім. І. Франка — один із найдавніших університетів в Україні. Заснований 20 січня 1661 р., коли король Ян Казимир надав єзуїтській колегії титул університету. Єзуїти керували навчальним закладом до 1773 р., відтоді орден та керовані ними інституції були ліквідовані. 1784 р. цісар Йосиф ІІ підписує диплом про відновлення університету. Мовою викладання була латина. При львівському університеті 1787 р. заснований науковий інститут «Студіум Рутенум» з українською мовою викладання. У 1805 р. австрійський уряд перетворив Львівський університет на ліцей, 1817 р. знову відновив, уже з німецькою викладовою мовою. З «Весною народів» — революцією 1848 р. — розпочалася боротьба за введення в університеті української та польської мов. 1849 р. постала кафедра української мови й літератури, яку очолив Яків Головацький.
Скульптурне оздоблення будинку Галицького сейму, вул. Університетська, 1 (1879–1881 рр.) є одним із найбагатших серед архітектурних будівель міста. Головна скульптурна група, яка має назву «Опікунчий дух Галичини», виконана у 1880–1881 рр. скульптором Теодором Риґером в Італії. Дев’ять левів навколо вінця будинку, що тримають щити з гербами міст провінції тодішньої Галичини (більшість гербів ліквідовано у повоєнний час) — можливо, авторства Тадеуша Баронча. З 1923 р. в будівлі знаходиться Львівський університет. Львівський Національний університет ім. І. Франка — один із найдавніших університетів в Україні. Заснований 20 січня 1661 р., коли король Ян Казимир надав єзуїтській колегії титул університету. Єзуїти керували навчальним закладом до 1773 р., відтоді орден та керовані ними інституції були ліквідовані. 1784 р. цісар Йосиф ІІ підписує диплом про відновлення університету. Мовою викладання була латина. При львівському університеті 1787 р. заснований науковий інститут «Студіум Рутенум» з українською мовою викладання. У 1805 р. австрійський уряд перетворив Львівський університет на ліцей, 1817 р. знову відновив, уже з німецькою викладовою мовою. З «Весною народів» — революцією 1848 р. — розпочалася боротьба за введення в університеті української та польської мов. 1849 р. постала кафедра української мови й літератури, яку очолив Яків Головацький.
Чи пам’ятаєте Ви Лева з казки, який ніколи не бачив денного світла? Так от, якщо піднятись до собору св. Юра — тут Ви і знайдете його… Піший прогулянковий шлях під гору складає максимально 15 хвилин від університету.
Згідно переказів, навесні 1280 р., тут за наказом князя Льва розпочали будівництво дерев’яної церкви та монастирських келій, освячених іменем святого Юрія Переможця.
У цьому святому місці доживати свого віку в покуті й молитвах зібрався стрий князя Льва — волинський князь Василько, що передав свій престол синові Володимиру, а сам постригся у ченці. Ця дерев’яна церква разом із монастирем простояли до 1340 р. Її спалили військові загони польського короля Казимира ІІІ під час його першого походу на Галичину. Але вже наступного року її знову відбудовано, про що свідчить відлитий 1341 р. для нової церкви дзвін. Це найстаріший збережений дзвін в Україні (він видзвонює досі) й водночас історичний документ про існування Святоюрської монастирської церкви. Відбудований храм також був дерев’яним.
Чи пам’ятаєте Ви Лева з казки, який ніколи не бачив денного світла? Так от, якщо піднятись до собору св. Юра — тут Ви і знайдете його… Піший прогулянковий шлях під гору складає максимально 15 хвилин від університету.
Згідно переказів, навесні 1280 р., тут за наказом князя Льва розпочали будівництво дерев’яної церкви та монастирських келій, освячених іменем святого Юрія Переможця.
У цьому святому місці доживати свого віку в покуті й молитвах зібрався стрий князя Льва — волинський князь Василько, що передав свій престол синові Володимиру, а сам постригся у ченці. Ця дерев’яна церква разом із монастирем простояли до 1340 р. Її спалили військові загони польського короля Казимира ІІІ під час його першого походу на Галичину. Але вже наступного року її знову відбудовано, про що свідчить відлитий 1341 р. для нової церкви дзвін. Це найстаріший збережений дзвін в Україні (він видзвонює досі) й водночас історичний документ про існування Святоюрської монастирської церкви. Відбудований храм також був дерев’яним.
А ми повертаємось до пошуку левів з Ратуші — де ж вони? Двоє з них знаходяться на криниці по вул. Коперника, 27.
Храм Святого Лазаря, що височіє над мурами, зведений на підвищенні монастир і шпиталь першої половини XVII ст. з масивними мурами — барокова святиня з ремінісценціями ренесансу. На заміському узгір’ї Галицького передмістя у 1630-1640 рр. за проектом львівського архітектора Амброзія Прихильного зведено костел і шпиталь Святого Лазаря. Ця будівля з’явилася в час утвердження архітектурного стилю бароко, але водночас його зодчі залишилися вірні мистецтву епохи Відродження. Декілька століть у шпиталі знаходили притулок каліки і убогі. Тут лікували поранених у битвах проти турецьких і татарських наїзників. Дім убогих і престарілих проіснував тут до Другої світової війни. 1989 р. колишній костел і шпиталь відреставрували. Зараз тут приміщення дитячої народної капели «Дударик». На шпитальному мурі привертають увагу рельєфи зі сценами, які ілюструють євангельську притчу про багатого і Лазаря а також надзвичайно рідкісний у пластиці сюжет, де Бог-Отець тримає на колінах Сина Ісуса. Унизу під мурами монастиря — старовинна криниця, оздоблена двома кам’яними левами XVII ст. з геральдичними щитами львівських патриціанських родин, які колись були на Ратуші.
А ми повертаємось до пошуку левів з Ратуші — де ж вони? Двоє з них знаходяться на криниці по вул. Коперника, 27.
Храм Святого Лазаря, що височіє над мурами, зведений на підвищенні монастир і шпиталь першої половини XVII ст. з масивними мурами — барокова святиня з ремінісценціями ренесансу. На заміському узгір’ї Галицького передмістя у 1630-1640 рр. за проектом львівського архітектора Амброзія Прихильного зведено костел і шпиталь Святого Лазаря. Ця будівля з’явилася в час утвердження архітектурного стилю бароко, але водночас його зодчі залишилися вірні мистецтву епохи Відродження. Декілька століть у шпиталі знаходили притулок каліки і убогі. Тут лікували поранених у битвах проти турецьких і татарських наїзників. Дім убогих і престарілих проіснував тут до Другої світової війни. 1989 р. колишній костел і шпиталь відреставрували. Зараз тут приміщення дитячої народної капели «Дударик». На шпитальному мурі привертають увагу рельєфи зі сценами, які ілюструють євангельську притчу про багатого і Лазаря а також надзвичайно рідкісний у пластиці сюжет, де Бог-Отець тримає на колінах Сина Ісуса. Унизу під мурами монастиря — старовинна криниця, оздоблена двома кам’яними левами XVII ст. з геральдичними щитами львівських патриціанських родин, які колись були на Ратуші.
Один з найімпозантніших львівських левів оберігає спокій «замку», який знаходиться за адресою вул. Генерала Чупринки, 50–52. Відповідно й будувалися ці дві частини у два етапи. Цей будинок спроектував для себе архітектор Юзеф Сосновський, допомагав йому відомий львівський архітектор, автор так званої «гуцульської сецесії» Іван Левинський. Першим (1900-1901 рр.) було збудовано будинок № 50, що повністю виходить фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий — № 52 із наріжною вежею та бічним фасадом на вул. Бічну Кжишову (сучасна вул. Івана Левинського) — збудовано у 1907 р. Склепіння над брамою теж розписане — нічне небо, місяць і зорі.
Один з найімпозантніших львівських левів оберігає спокій «замку», який знаходиться за адресою вул. Генерала Чупринки, 50–52. Відповідно й будувалися ці дві частини у два етапи. Цей будинок спроектував для себе архітектор Юзеф Сосновський, допомагав йому відомий львівський архітектор, автор так званої «гуцульської сецесії» Іван Левинський. Першим (1900-1901 рр.) було збудовано будинок № 50, що повністю виходить фасадом на вул. Генерала Чупринки. Другий — № 52 із наріжною вежею та бічним фасадом на вул. Бічну Кжишову (сучасна вул. Івана Левинського) — збудовано у 1907 р. Склепіння над брамою теж розписане — нічне небо, місяць і зорі.
І на завершення нашої прогулянки рекомендуємо відвідати Високий замок (у світлий час доби), звідки видно все місто. А можливо, це й є потаємним місцем, де зустрічаються Леви з нашої казки? Оскільки цей пагорб, можливо, надихнув короля Данила збудувати тут місто і без цього Львова не існувало би на карті світу…
Тут ми й знайдемо ще двох левів, перенесених з Ратуші. З руських літописів і пізніших хронік XVI-XVII ст. (Альнпека, Ґруневеґа, Зиморовича ) відомо, що на Замковій горі під керівництвом князя Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев`яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259 р. на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270 р. відбудовані наново. Львівський історик В. Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі. У 1340 р., коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Длуґоша, було спалено дерев’яний замок. Повторно нашвидкоруч відновлений замок був спалений литовцями у 1353 р. Новий мурований замок постав на Замковій горі в кінці XIV ст., очевидно, вже після остаточного захоплення руських земель Польщею у 1387 р. Він став резиденцією королівського старости. Його використовували також як в’язницю. Тут, зокрема, перебували полонені під Ґрюнвальдом у 1410 р. німецькі лицарі. Високий Замок не раз добудовували та ремонтували. Під час походів під проводом Б. Хмельницького Високий замок 15 жовтня 1648 р. здобули селянсько-козацькі загони полковника М. Кривоноса. На 1704 р., коли Львів здобули шведи, замок був вже значно ушкоджений. Після 1772 р. австрійська влада ініціювала розбирання фортифікацій навколо середмістя (1777 р). На початку XIX ст. більшу частину Високого Замку розібрали. Рештки мурів майже вщент знищили у 1868-1869 рр. під час насипання копця Люблінської унії. Фрагмент стіни, що зберігся — це південний мур так званого пригородку — двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку.
У 1841 р. тут було споруджено штучну печеру або грот, оздоблений левами з колишньої львівської ратуші. З кінця XIX ст. цей грот охрестили гротом самогубців. Проте жодних письмових свідчень про якісь конкретні випадки на цьому місці не залишилось.
І на завершення нашої прогулянки рекомендуємо відвідати Високий замок (у світлий час доби), звідки видно все місто. А можливо, це й є потаємним місцем, де зустрічаються Леви з нашої казки? Оскільки цей пагорб, можливо, надихнув короля Данила збудувати тут місто і без цього Львова не існувало би на карті світу…
Тут ми й знайдемо ще двох левів, перенесених з Ратуші. З руських літописів і пізніших хронік XVI-XVII ст. (Альнпека, Ґруневеґа, Зиморовича ) відомо, що на Замковій горі під керівництвом князя Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев`яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259 р. на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270 р. відбудовані наново. Львівський історик В. Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі. У 1340 р., коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Длуґоша, було спалено дерев’яний замок. Повторно нашвидкоруч відновлений замок був спалений литовцями у 1353 р. Новий мурований замок постав на Замковій горі в кінці XIV ст., очевидно, вже після остаточного захоплення руських земель Польщею у 1387 р. Він став резиденцією королівського старости. Його використовували також як в’язницю. Тут, зокрема, перебували полонені під Ґрюнвальдом у 1410 р. німецькі лицарі. Високий Замок не раз добудовували та ремонтували. Під час походів під проводом Б. Хмельницького Високий замок 15 жовтня 1648 р. здобули селянсько-козацькі загони полковника М. Кривоноса. На 1704 р., коли Львів здобули шведи, замок був вже значно ушкоджений. Після 1772 р. австрійська влада ініціювала розбирання фортифікацій навколо середмістя (1777 р). На початку XIX ст. більшу частину Високого Замку розібрали. Рештки мурів майже вщент знищили у 1868-1869 рр. під час насипання копця Люблінської унії. Фрагмент стіни, що зберігся — це південний мур так званого пригородку — двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку.
У 1841 р. тут було споруджено штучну печеру або грот, оздоблений левами з колишньої львівської ратуші. З кінця XIX ст. цей грот охрестили гротом самогубців. Проте жодних письмових свідчень про якісь конкретні випадки на цьому місці не залишилось.