Леви Львова

Будинок № 14 на пл. Ринок — кам`яниця Массарівська, або Венеціанська. Назва пішла від далмата Антоніо Массарі, якому будинок належав наприкінці XVI ст. Антоніо Массарі приїхав до Львова, прийняв міське громадянство і одружився з багатою місцевою нареченою. Він займався торгівлею, а ще виконував функції консула Венеції. Ось чому над входом будинку зображено герб Венеції — крилатий лев св. Марка. У 1589 р. кам’яницю перебудував архітектор Павло Римлянин. А дата «1600», що на гербі, вказує на рік реставрації будинку.

Колись між будинками № 8 і 10 на вул. Руську виходив прохід (сучасна вул. Івана Федорова) з середньовічної єврейської дільниці, яка була оточена з усіх сторін стінами, а ворота до неї, Жидівська брамка, на ніч зачинялися з обох сторін з метою запобігання небажаних конфліктів. Леви на фасаді будинку тримають кадуцей. Кадуце́й ( лат. Caduceus) — у греків та римлян жезл оповісників волі богів, атрибут Гермеса (Меркурія), що володів здатністю примиряти. Він мав форму палиці, обвитої двома зміями, або крилатої палиці, виготовлявся з маслинового або лаврового дерева і вважався символом недоторканності. У християнстві кадуцей стає атрибутом Богоматері — Софії, з ним Її можна бачити в православній іконографії. У новітні часи кадуцей — емблема торгівлі.

Львівські сплячі леви присутні майже у всіх туристичних путівниках по Львову. А знаходяться вони біля Порохової вежі (1554-1556 рр.), що на вул. Підвальній, 4.

З декількох десятків потужних львівських оборонних веж, брам і бастіонів до нашого часу збереглася лише одна — Порохова вежа. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто з’являлися загарбники зі Сходу — товщина її мурів становить 2,5-3 метри. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніших часів, а у ХІХ ст. на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмітилася резиденція австрійського намісника Галичини.

Порохова вежа входила в зовнішню систему оборони середньовічного міста, що складалася з валів і розташованих на них башт. В мирний час вона служила для зберігання зерна. В 1954 р. башта реконструйована. З 1959 р. тут знаходиться Управління Львівського відділення Спілки архітекторів України. З цього ж року вхід до вежі охороняють два леви з білого мармуру XIX століття, які відзначаються великою мистецькою цінністю.

Будинок № 38 на пл. Ринок. Кам’яниця Вільчківська, зведена у XVII ст. Над дверима є емблема цеху кравців — ножиці, які тримають леви.

Будинок № 31 на пл. Ринок датується більшістю джерел XVIІІ ст. На балці стелі першого поверху збереглася дата «ANNO DOMINI 1714». До наших днів він дійшов у перебудованому вигляді. Відомий також як кам’яниця Мазанчівська. Будинок цікавий своїм зовнішнім оздобленням, яке нагадує мереживо. Балкон підтримують «мереживні леви» (маскарони).

Капітальну перебудову будинку здійснено у 1923 р. На фасаді — картуш із датою перебудови. Походження назви кам’яниці невідоме, власне на місці нинішньої кам’яниці в давні часи знаходилася споруда з такою назвою, власником якої був львівський будівничий Пищімуха, а згодом родини Глушинських, Карвовських, Пастерських і Пйотровських. Наприкінці XIX ст. кам’яниця перейшла у власність Бачевських — найбільших у Львові виробників горілки .

У будинку № 25 на пл. Ринок під час реставраційних робіт у 30 рр. XX ст. відкрито готичні елементи. Балкон цього будинку підтримують «веселі леви» (маскарони), один з яких доволі пошкоджений. Будинок належав українському друкареві і граверові Івану Филиповичу, який купив його у 1759 р. і жив у ньому до дня смерті — 24 березня 1766 р. Там знаходилась його друкарня. Цю кам’яницю Филипович записав на користь монастирів св. Івана Богослова і св. Онуфрія.

Одні із найстаріших левів є оздобленням каплиці Боїмів, пам’ятки сакральної архітектури у Львові на пл. Катедральній, 1, встановлені на базах колон у 1612-1615 рр. Каплиця збудована у 1609-1615 рр. над фамільним гробівцем родини львівських патриціїв угорського походження Боїмів. Каплицю побудовано на території тогочасного міського цвинтаря, поблизу Латинського собору. Усипальницю для родини замовив і розпочав Георгій Боїм, а завершував його син — Павло Боїм. Всього в каплиці поховано 14 членів династії Боїмів. У другій половині XVIII ст. поховання з каплиці Боїмів перенесені на львівські цвинтарі, а ключі від неї, згідно з заповітом Георгія Боїма, передано до катедри. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об’ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII ст.

Одні з найпохмуріших левів знаходяться на будинку № 6 на вул. князя Романа. Збудований у 1912-1914 рр. за проектом Адольфа Піллера і Романа Вольпеля як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут знаходився «Банк землі польської», а від 1929 р. — радіостанція. Будинок поєднує риси юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько — готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левами над потрійним порталом виконані у 1912-1913 рр. Станіславом — Ришардом Пліхалем.

Скульптурне оздоблення будинку Галицького сейму, вул. Університетська, 1 (1879–1881 рр.) є одним із найбагатших серед архітектурних будівель міста. Головна скульптурна група, яка має назву «Опікунчий дух Галичини», виконана у 1880–1881 рр. скульптором Теодором Риґером в Італії. Дев’ять левів навколо вінця будинку, що тримають щити з гербами міст провінції тодішньої Галичини (більшість гербів ліквідовано у повоєнний час) — можливо, авторства Тадеуша Баронча. З 1923 р. в будівлі знаходиться Львівський університет. Львівський Національний університет ім. І. Франка — один із найдавніших університетів в Україні. Заснований 20 січня 1661 р., коли король Ян Казимир надав єзуїтській колегії титул університету. Єзуїти керували навчальним закладом до 1773 р., відтоді орден та керовані ними інституції були ліквідовані. 1784 р. цісар Йосиф ІІ підписує диплом про відновлення університету. Мовою викладання була латина. При львівському університеті 1787 р. заснований науковий інститут «Студіум Рутенум» з українською мовою викладання. У 1805 р. австрійський уряд перетворив Львівський університет на ліцей, 1817 р. знову відновив, уже з німецькою викладовою мовою. З «Весною народів» — революцією 1848 р. — розпочалася боротьба за введення в університеті української та польської мов. 1849 р. постала кафедра української мови й літератури, яку очолив Яків Головацький.

А ми повертаємось до пошуку левів з Ратуші — де ж вони? Двоє з них знаходяться на криниці по вул. Коперника, 27.

Храм Святого Лазаря, що височіє над мурами, зведений на підвищенні монастир і шпиталь першої половини XVII ст. з масивними мурами — барокова святиня з ремінісценціями ренесансу. На заміському узгір’ї Галицького передмістя у 1630-1640 рр. за проектом львівського архітектора Амброзія Прихильного зведено костел і шпиталь Святого Лазаря. Ця будівля з’явилася в час утвердження архітектурного стилю бароко, але водночас його зодчі залишилися вірні мистецтву епохи Відродження. Декілька століть у шпиталі знаходили притулок каліки і убогі. Тут лікували поранених у битвах проти турецьких і татарських наїзників. Дім убогих і престарілих проіснував тут до Другої світової війни. 1989 р. колишній костел і шпиталь відреставрували. Зараз тут приміщення дитячої народної капели «Дударик». На шпитальному мурі привертають увагу рельєфи зі сценами, які ілюструють євангельську притчу про багатого і Лазаря а також надзвичайно рідкісний у пластиці сюжет, де Бог-Отець тримає на колінах Сина Ісуса. Унизу під мурами монастиря — старовинна криниця, оздоблена двома кам’яними левами XVII ст. з геральдичними щитами львівських патриціанських родин, які колись були на Ратуші.

І на завершення нашої прогулянки рекомендуємо відвідати Високий замок (у світлий час доби), звідки видно все місто. А можливо, це й є потаємним місцем, де зустрічаються Леви з нашої казки? Оскільки цей пагорб, можливо, надихнув короля Данила збудувати тут місто і без цього Львова не існувало би на карті світу…

Тут ми й знайдемо ще двох левів, перенесених з Ратуші. З руських літописів і пізніших хронік XVI-XVII ст. (Альнпека, Ґруневеґа, Зиморовича ) відомо, що на Замковій горі під керівництвом князя Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев`яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259 р. на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270 р. відбудовані наново. Львівський історик В. Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі. У 1340 р., коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Длуґоша, було спалено дерев’яний замок. Повторно нашвидкоруч відновлений замок був спалений литовцями у 1353 р. Новий мурований замок постав на Замковій горі в кінці XIV ст., очевидно, вже після остаточного захоплення руських земель Польщею у 1387 р. Він став резиденцією королівського старости. Його використовували також як в’язницю. Тут, зокрема, перебували полонені під Ґрюнвальдом у 1410 р. німецькі лицарі. Високий Замок не раз добудовували та ремонтували. Під час походів під проводом Б. Хмельницького Високий замок 15 жовтня 1648 р. здобули селянсько-козацькі загони полковника М. Кривоноса. На 1704 р., коли Львів здобули шведи, замок був вже значно ушкоджений. Після 1772 р. австрійська влада ініціювала розбирання фортифікацій навколо середмістя (1777 р). На початку XIX ст. більшу частину Високого Замку розібрали. Рештки мурів майже вщент знищили у 1868-1869 рр. під час насипання копця Люблінської унії. Фрагмент стіни, що зберігся — це південний мур так званого пригородку — двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку.

У 1841 р. тут було споруджено штучну печеру або грот, оздоблений левами з колишньої львівської ратуші. З кінця XIX ст. цей грот охрестили гротом самогубців. Проте жодних письмових свідчень про якісь конкретні випадки на цьому місці не залишилось.