«Золотим» для єврейської громади Львова вважають період XVI — першої половини XVII ст., на який припадає правління короля Яна ІІІ Собеського. Він не лише надав їй численні привілеї, але й мав виняткову симпатію до таких постатей єврейського світу, як др. Емануель де Йона, котрий став його особистим лікарем, чи іншої знаменитості — Бецаля (Бецалеля), людини, котра посідала посаду королівського митника. Члени єврейської спільноти у цей період досягли високого соціального статусу як фінансисти, лікарі та викладачі, їхня релігійна та культурна сфери також швидко розвивались. Період Австрійської імперії, яка проіснувала протягом 1772-1918 рр., був більш проблематичним для євреїв, оскільки їм доводилося боротися за свої права та намагатися зберегти свої традиції, та у зіткненні з новими течіями і змінами творити свою культурну ідентичність. Як уже згадувалось, Львів став центром для кількох релігійних рухів, які співіснували і конфліктували. Отож, це був період активних пошуків та викликів, які період модернізації ставив перед містом, а також його громадами, в тому числі, другою найбільшою спільнотою у місті — єврейською. До кінця XIX ст. єврейська громада Львова вже володіла численними синагогами, школами, бібліотеками, лікарнями та філантропічними організаціями. У 1910 р. євреї Львова складали близько 25% населення міста і, в переважній більшості, представляли вільні професії (70% адвокатів, 70% членів торгово-промислової палати, 60% лікарів). У Львівському університеті у 1910 р. навчалось близько 1500 євреїв (33% від загальної кількості студентів), діяло кілька єврейських студентських спілок, в університеті викладали євреї-науковці. З іншого боку, надалі відчувалися упередження та обмеження, хоча громада була другою за чисельністю. Наприклад, з 1870 року місто обирало міську раду, але існувало негласне правило, що єврей не може бути президентом міста, максимум — віце-президентом. Подібною була ситуація і для українців-русинів, третьої за чисельністю спільноти. У нашій другій мандрівці ми познайомимось із культурним та інтелектуальним єврейським Львовом, розквіт якого припадає на кін. XIX — поч. XX ст. та життя якого різко обірвала нацистська окупація.
Сучасний проспект В. Чорновола ділить територію передміської єврейської дільниці на дві частини. Мандрівку його другою частиною варто почати з вул. Куліша, яка до середини ХХ ст. носила назву Сонячна та була разом з тодішньою вул. Казимирівською (частина сучасної вул. Городоцької) діловим центром передміської єврейської дільниці. Існує версія, що назву вулиця отримала через синагогу «Ор шемеш» («Світло сонця»), яка була у дворі будинку № 26 на вулиці Куліша. У 1842 р. синагогу перемурували, а у 1903 р. перенесли на вулицю Медову, де вона була до ІІ Світової війни. Зараз на її місці дитячий майданчик.
Сучасний проспект В. Чорновола ділить територію передміської єврейської дільниці на дві частини. Мандрівку його другою частиною варто почати з вул. Куліша, яка до середини ХХ ст. носила назву Сонячна та була разом з тодішньою вул. Казимирівською (частина сучасної вул. Городоцької) діловим центром передміської єврейської дільниці. Існує версія, що назву вулиця отримала через синагогу «Ор шемеш» («Світло сонця»), яка була у дворі будинку № 26 на вулиці Куліша. У 1842 р. синагогу перемурували, а у 1903 р. перенесли на вулицю Медову, де вона була до ІІ Світової війни. Зараз на її місці дитячий майданчик.
Періодом розквіту єврейської культури у Львові, який тоді входив до складу Польщі, були 20-ті роки ХХ ст. На вул. Куліша, 23-26 у так званому «пасажі Германів», на початку XX ст. почав діяти театр «Колізей», котрий вміщав понад 1000 глядачів і напевне цьому завдячує свою назву. Перша згадка про театральні вистави у цьому приміщенні датується 1911 р. Це не був перший єврейський театр у Львові, будівлю якого ми побачимо на вул. Гнатюка 11 (тоді вул. Ягеллонська, сучасний Театр для дітей та юнацтва). Проте це була надзвичайно різнопланова сцена, особливо у міжвоєнний період. Тут гастролювали трупи з відомих варшавських театрів, працювали знані львівські та приїжджі режисери і актори, а також проходили шоу з номерами жонглерства, еквілібристики та гумористичними номерами, концерти, певний час тут існував кінотеатр. Це був осередок культурного та розважального життя дільниці. Саме тут, після закриття театру на вул. Гнатюка у листопаді, 1939 р., було створено Львівський державний єврейський театр ім. Ш. Алейхема під керівництвом відомої єврейської актриси Іди Камінської. З листопада 1939 р. по червень 1941 р. колектив Львівського єврейського театру поставив 17 п’єс, 11 з яких єврейські театри грали ще в довоєнній Польщі. Приміщення театру було зруйноване в 1941 р., а вже у мирний час місце, де колись знаходився цей величний театр, було долучене до території Склодзеркального заводу, який розмістився поруч.
Періодом розквіту єврейської культури у Львові, який тоді входив до складу Польщі, були 20-ті роки ХХ ст. На вул. Куліша, 23-26 у так званому «пасажі Германів», на початку XX ст. почав діяти театр «Колізей», котрий вміщав понад 1000 глядачів і напевне цьому завдячує свою назву. Перша згадка про театральні вистави у цьому приміщенні датується 1911 р. Це не був перший єврейський театр у Львові, будівлю якого ми побачимо на вул. Гнатюка 11 (тоді вул. Ягеллонська, сучасний Театр для дітей та юнацтва). Проте це була надзвичайно різнопланова сцена, особливо у міжвоєнний період. Тут гастролювали трупи з відомих варшавських театрів, працювали знані львівські та приїжджі режисери і актори, а також проходили шоу з номерами жонглерства, еквілібристики та гумористичними номерами, концерти, певний час тут існував кінотеатр. Це був осередок культурного та розважального життя дільниці. Саме тут, після закриття театру на вул. Гнатюка у листопаді, 1939 р., було створено Львівський державний єврейський театр ім. Ш. Алейхема під керівництвом відомої єврейської актриси Іди Камінської. З листопада 1939 р. по червень 1941 р. колектив Львівського єврейського театру поставив 17 п’єс, 11 з яких єврейські театри грали ще в довоєнній Польщі. Приміщення театру було зруйноване в 1941 р., а вже у мирний час місце, де колись знаходився цей величний театр, було долучене до території Склодзеркального заводу, який розмістився поруч.
Рухаючись в сторону початку вул. Куліша, звертаємо праворуч на вул. М. Балабана.
Маєр Самуель (Шмуель) Балабан (1877-1942 рр.) — видатний історик та дослідник, автор праць з історії євреїв в Україні, Польщі та Австрії. Саме він обґрунтував погляд, що найстаріша єврейська громада Львова виникла в княжу добу на місці пізнішого передмістя Підзамче. Впровадив до наукового обігу численні документи з історії євреїв Львова XVI–ХІХ ст.. Був засновником громадського товариства «Сіон», де викладав єврейську історію. М. Балабана справедливо вважають засновником історіографії польського єврейства, а особливо їхнього общинного життя.
У будинку № 1 на вул. М. Балабана у 1910 р. мешкав рабин Зіндель Нойгаус (Neuhaus Sindel).
Рухаючись в сторону початку вул. Куліша, звертаємо праворуч на вул. М. Балабана.
Маєр Самуель (Шмуель) Балабан (1877-1942 рр.) — видатний історик та дослідник, автор праць з історії євреїв в Україні, Польщі та Австрії. Саме він обґрунтував погляд, що найстаріша єврейська громада Львова виникла в княжу добу на місці пізнішого передмістя Підзамче. Впровадив до наукового обігу численні документи з історії євреїв Львова XVI–ХІХ ст.. Був засновником громадського товариства «Сіон», де викладав єврейську історію. М. Балабана справедливо вважають засновником історіографії польського єврейства, а особливо їхнього общинного життя.
У будинку № 1 на вул. М. Балабана у 1910 р. мешкав рабин Зіндель Нойгаус (Neuhaus Sindel).
У будинку № 5 у 1906 р. була влаштована хасидська синагога «Бет Цві Зеф Рапп» (Beit Cwi Zef Rapp). В кам’яниці також діяло єврeйське доброчинне товариство «Дім Раппа», фундоване власником кам’яниці.
У подвір’ї кам’яниці під номером 8 у 1923 р. за проектом архітектора Леона Каршевського збудували синагогу товариства «Мелехес Генох». Після Другої Світової війни колишню синагогу перебудували.
У подвір’ї кам’яниці під номером 8 у 1923 р. за проектом архітектора Леона Каршевського збудували синагогу товариства «Мелехес Генох». Після Другої Світової війни колишню синагогу перебудували.
Повертаємось на вул. Куліша та рухаємось у напрямку вул. Шпитальної. На фасаді будинку № 1-3 відновлені довоєнні написи на їдиш та польською мовою колишнього великого єврейського магазину.
Ліворуч, на місці, де зараз знаходяться кіоски та інші тимчасові споруди, за адресою вул. Куліша, 2 стояла синагога Товариства вивчення Тори, збудована у 1877 р. Божницю знищили у 1941 р., і відтоді ця ділянка залишилася незабудованою.
Ліворуч, на місці, де зараз знаходяться кіоски та інші тимчасові споруди, за адресою вул. Куліша, 2 стояла синагога Товариства вивчення Тори, збудована у 1877 р. Божницю знищили у 1941 р., і відтоді ця ділянка залишилася незабудованою.
На перетині з вул. Шпитальною знаходиться перший львівський «універсальний магазин», або Domy towarowe Magnus — «Маґнус», збудований у 1912 р. за проектом арх. Романа Фелінського на замовлення єврейських купців, котрі об’єднали свої інтереси навколо підприємства родини Френкелів. «Маґнус» збудували за модними в той час взірцями американських торгових центрів.
На перетині з вул. Шпитальною знаходиться перший львівський «універсальний магазин», або Domy towarowe Magnus — «Маґнус», збудований у 1912 р. за проектом арх. Романа Фелінського на замовлення єврейських купців, котрі об’єднали свої інтереси навколо підприємства родини Френкелів. «Маґнус» збудували за модними в той час взірцями американських торгових центрів.
На перетині вулиць Шпитальної та Котлярської варто оглянути пам’ятну таблицю на честь відомого письменника, класика єврейської літератури Шолом Алейхема, котрий мешкав тут у 1906 р. (автор таблиці — Песах Фліт).
На перетині вулиць Шпитальної та Котлярської варто оглянути пам’ятну таблицю на честь відомого письменника, класика єврейської літератури Шолом Алейхема, котрий мешкав тут у 1906 р. (автор таблиці — Песах Фліт).
У буд. № 14 у 1878-1942 рр. мешкав художник-імпресіоніст Ерно Ерб. Його роботи знаходяться в музеях Кракова та Варшави та у Львівській галереї мистецтв. Ерб навчався у Берлінській Академії мистецтв, де відчув значний вплив Макса Лібермана. Наприкінці 1930-х входив до Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), був експонентом першої виставки АНУМ.
У буд. № 14 у 1878-1942 рр. мешкав художник-імпресіоніст Ерно Ерб. Його роботи знаходяться в музеях Кракова та Варшави та у Львівській галереї мистецтв. Ерб навчався у Берлінській Академії мистецтв, де відчув значний вплив Макса Лібермана. Наприкінці 1930-х входив до Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), був експонентом першої виставки АНУМ.
Вулиці Шпитальну з Котлярською з’єднує вул. Таманська. До неї приписано колишнє приміщення Єврейської промислової школи та державної школи ім. Тадеуша Чацького (1891 р.). Під час окупації у цій частині міста було створенно ґетто для євреїв і саме у цій будівлі містився юденрат (адміністративний орган, накинутий німецькою адміністрацією для управління всередині створених гетто на окупованих територіях) та водночас лікарню. Важко оцінювати роль цих інституцій — з одного боку, вони співпрацювали з нацистами, а з іншого, часто робили все можливе, щоб полегшити долю зігнаних до ґетто людей.
Вулиці Шпитальну з Котлярською з’єднує вул. Таманська. До неї приписано колишнє приміщення Єврейської промислової школи та державної школи ім. Тадеуша Чацького (1891 р.). Під час окупації у цій частині міста було створенно ґетто для євреїв і саме у цій будівлі містився юденрат (адміністративний орган, накинутий німецькою адміністрацією для управління всередині створених гетто на окупованих територіях) та водночас лікарню. Важко оцінювати роль цих інституцій — з одного боку, вони співпрацювали з нацистами, а з іншого, часто робили все можливе, щоб полегшити долю зігнаних до ґетто людей.
Сусідня вул. — Симона Ляйнберга, названа на честь командира єврейського куреня в Українській Галицькій Армії (у 1919-1921 рр. Українська Галицька Армія воювала у Львові на стороні Західно-Української Народної Республіки під час військового конфлікту із Польщею, що відбувався в умовах політичної нестабільності, викликаних розпадом Австро-Угорщини, Російської імперії і громадянською війною у Росії).
Сусідня вул. — Симона Ляйнберга, названа на честь командира єврейського куреня в Українській Галицькій Армії (у 1919-1921 рр. Українська Галицька Армія воювала у Львові на стороні Західно-Української Народної Республіки під час військового конфлікту із Польщею, що відбувався в умовах політичної нестабільності, викликаних розпадом Австро-Угорщини, Російської імперії і громадянською війною у Росії).
На цій вулиці в будинку № 10 жив відомий єврейський політичний діяч, юрист та публіцист Гершон Ціппер (1868-1920 рр.).
На цій вулиці в будинку № 10 жив відомий єврейський політичний діяч, юрист та публіцист Гершон Ціппер (1868-1920 рр.).
Поруч із вул. Раппопорта знаходиться вул. Шолом Алейхема, відомого єврейського письменника (як було згадано вище, письменник жив у Львові у 1906 р. на вул. Котлярській). У будинку № 11 з 1916 р. функціонувало культурно-просвітницьке товариство єврейських ремісників «Яд Харузім». У будинку була сцена і зал, де проводилися різноманітні культурні заходи, насамперед вистави, в тому числі і театру «Українська Бесіда». Після війни тут містився Палац культури заводу «Електрон».
Поруч із вул. Раппопорта знаходиться вул. Шолом Алейхема, відомого єврейського письменника (як було згадано вище, письменник жив у Львові у 1906 р. на вул. Котлярській). У будинку № 11 з 1916 р. функціонувало культурно-просвітницьке товариство єврейських ремісників «Яд Харузім». У будинку була сцена і зал, де проводилися різноманітні культурні заходи, насамперед вистави, в тому числі і театру «Українська Бесіда». Після війни тут містився Палац культури заводу «Електрон».
Будинок № 12 був збудований у 1899 р. за проектом Антоні-Рудольфа Флейшля спеціально для Правління єврейської громади Львова. Тут є великий зал, який був названий на честь Еміля Бика. З 1930-х рр. тут розміщувався також єврейський музей, значною частиною заснований на збірці Максиміліана Гольдштейна, знаного колекціонера та дослідника, який загинув під час Голокосту. Його збірка зараз знаходиться у колекції Музею етнографії у Львові (просп. Свободи, 15). Від часів української Незалежності у будинку працює Львівський центр юдаїки та єврейської освіти, Міжнародний центр «Голокост» імені доктора А. Шварца і Львівська обласна благодійна організація Бней Бріт «Леополіс» імені Е. Домберґа.
Д-р Еміль Бик (1845-1906 рр.) — одна з найвідоміших постатей Львова. Депутат Віденського парламенту та голова єврейської громади міста, був засновником організації «Бней-Бріт». Відомий у Галичині меценат. За його підтримки будували шпиталь на вул. Рапопорта, будинок Правління Єврейської громади (1899 р., арх. А. Фляйшль, вул. Шолом-Алейхема, 12), притулок для сиріт та вдів (вул. Раппопорта, 2б).
Будинок № 12 був збудований у 1899 р. за проектом Антоні-Рудольфа Флейшля спеціально для Правління єврейської громади Львова. Тут є великий зал, який був названий на честь Еміля Бика. З 1930-х рр. тут розміщувався також єврейський музей, значною частиною заснований на збірці Максиміліана Гольдштейна, знаного колекціонера та дослідника, який загинув під час Голокосту. Його збірка зараз знаходиться у колекції Музею етнографії у Львові (просп. Свободи, 15). Від часів української Незалежності у будинку працює Львівський центр юдаїки та єврейської освіти, Міжнародний центр «Голокост» імені доктора А. Шварца і Львівська обласна благодійна організація Бней Бріт «Леополіс» імені Е. Домберґа.
Д-р Еміль Бик (1845-1906 рр.) — одна з найвідоміших постатей Львова. Депутат Віденського парламенту та голова єврейської громади міста, був засновником організації «Бней-Бріт». Відомий у Галичині меценат. За його підтримки будували шпиталь на вул. Рапопорта, будинок Правління Єврейської громади (1899 р., арх. А. Фляйшль, вул. Шолом-Алейхема, 12), притулок для сиріт та вдів (вул. Раппопорта, 2б).
Проходимо далі на вул. Я. Раппопорта — відомого лікаря та громадського діяча. Яков Раппопорт (1772-1855 рр.) народився в Умані в родині рабина. Закінчивши філософський факультет, вирішив зайнятись медициною і досягнув у цьому неабияких успіхів. Вважався найкращим лікарем Львова та належав до перших в світі лікарів, котрі активно підтримали необхідність загальної вакцинації.
Події, що відбувались в єврейській общині Львова в середині та другій половині XIX ст., характеризувались підвищенням ролі єврейського просвітництва та створенням ширшої мережі благочинних інституцій, серед яких одне з провідних місць належало єврейському шпиталю. У 1898-1903 рр. на вул. Раппопорта, 8 був зведений будинок єврейської лікарні Бет Хулім архітектором К. Мокловським у мавританському стилі. Зараз тут пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні. Його фундатор, Маврицій Ляцарус, був винятково цікавою постаттю. Людина, котра мріяла стати художником, врешті стала успішним бізнесменом. Іпотечний Банк, котрий він заснував та очолював понад сорок років, був одним із найпопулярніших в Галичині. На будівництво лікарні Ляцарус витратив понад 300 тис. корон, а його дружина забезпечила заклад найкращим у місті обладнанням. Дирекція шпиталю була надзвичайно впливовою в структурі єврейської громади. В її підпорядкуванні знаходились всі цвинтарі, лазні, а також будівлі, де відбувався ритуальний забій тварин і птиці. Серед лікарів єврейського шпиталю були відомі медичні світила свого часу. Майже третину всіх пацієнтів єврейської лікарні становили християни.
Проходимо далі на вул. Я. Раппопорта — відомого лікаря та громадського діяча. Яков Раппопорт (1772-1855 рр.) народився в Умані в родині рабина. Закінчивши філософський факультет, вирішив зайнятись медициною і досягнув у цьому неабияких успіхів. Вважався найкращим лікарем Львова та належав до перших в світі лікарів, котрі активно підтримали необхідність загальної вакцинації.
Події, що відбувались в єврейській общині Львова в середині та другій половині XIX ст., характеризувались підвищенням ролі єврейського просвітництва та створенням ширшої мережі благочинних інституцій, серед яких одне з провідних місць належало єврейському шпиталю. У 1898-1903 рр. на вул. Раппопорта, 8 був зведений будинок єврейської лікарні Бет Хулім архітектором К. Мокловським у мавританському стилі. Зараз тут пологове відділення 3-ої міської клінічної лікарні. Його фундатор, Маврицій Ляцарус, був винятково цікавою постаттю. Людина, котра мріяла стати художником, врешті стала успішним бізнесменом. Іпотечний Банк, котрий він заснував та очолював понад сорок років, був одним із найпопулярніших в Галичині. На будівництво лікарні Ляцарус витратив понад 300 тис. корон, а його дружина забезпечила заклад найкращим у місті обладнанням. Дирекція шпиталю була надзвичайно впливовою в структурі єврейської громади. В її підпорядкуванні знаходились всі цвинтарі, лазні, а також будівлі, де відбувався ритуальний забій тварин і птиці. Серед лікарів єврейського шпиталю були відомі медичні світила свого часу. Майже третину всіх пацієнтів єврейської лікарні становили християни.
Вулиці Якова Рапопорта, Клепарівська та Джерельна окреслюють територію, на котрій вже у 1414 р. існувало єврейське кладовище (бесойлем — «дім вічності»). Львівський некрополь був одним з найстарших в Європі місцем спочинку для багатьох євреїв Галичини, оскільки провінційним єврейським громадам Галичини аж до кінця XVI-го століття не дозволялося мати свої цвинтарі. Тут поховали останки Леві бен Якова Кікінеса (1503 р.), Кальмана з Вормса (1560 р.), Ісака Нахмановича, Єгошуа бен Еліягу Фалька — ректора Львівської єшиви, рабина Абрагама Кона. У серпні 1855 р. у місті вибухнула епідемія холери та кількість поховань значно зросла. Це стало причиною закриття Старого кладовища і відкриття Нового на Янівському передмісті. Під час війни нацисти знищили більшість надгробків Старого кладовища, які ще збереглися. А в 1947 р. на місці, де колись був Старий цвинтар, радянська влада влаштувала колгоспний ринок «Краківський», який працює й досі.
Вулиці Якова Рапопорта, Клепарівська та Джерельна окреслюють територію, на котрій вже у 1414 р. існувало єврейське кладовище (бесойлем — «дім вічності»). Львівський некрополь був одним з найстарших в Європі місцем спочинку для багатьох євреїв Галичини, оскільки провінційним єврейським громадам Галичини аж до кінця XVI-го століття не дозволялося мати свої цвинтарі. Тут поховали останки Леві бен Якова Кікінеса (1503 р.), Кальмана з Вормса (1560 р.), Ісака Нахмановича, Єгошуа бен Еліягу Фалька — ректора Львівської єшиви, рабина Абрагама Кона. У серпні 1855 р. у місті вибухнула епідемія холери та кількість поховань значно зросла. Це стало причиною закриття Старого кладовища і відкриття Нового на Янівському передмісті. Під час війни нацисти знищили більшість надгробків Старого кладовища, які ще збереглися. А в 1947 р. на місці, де колись був Старий цвинтар, радянська влада влаштувала колгоспний ринок «Краківський», який працює й досі.
Щоб потрапити до Нового єврейського кладовища, слід піднятись вверх вулицею Золотою. Легенда розповідає, що її назва походить від позолоти, котра відпадала від катафалків, що везли тіла покійників на кладовище. Поблизу самого некрополя між будівлями № 40 та 40-а у міжвоєнний період діяв стадіон єврейського спортивного клубу «Гасмонеа» (за часів СРСР — «Торпедо»). Клуб, який існував протчгом 1908-1939 рр., на початку свого утворення називався ЖСК (Жидівський Спортивний Клуб). Він провів 2 сезони в головній лізі Польщі — з 1927 до 1928 рр. Більшість гравців загинула у ґетто або у таборі смерті в Белжці чи Янівському концтаборі. Загинув там і популярний гравець З. Штайерман. В таборі німці влаштовували футбольні матчі: «в’язні» — «охорона». Після одного такого матчу, який виграли заарештовані — 3:1, а два голи забив Штайерман, його розстріляли.
Нове кладовище відкрила австрійська влада за межами тогочасного міста в серпні 1855 р. — потрібно було ховати людей хворих на холеру, яка тоді бушувала у Європі. У 1856 р. на кошти єврейського купця Ефраїма Вікселя (Efraim Wiksel) збудували Новоцвинтарну синагогу. У 1912 р. за проектом Романа Фелінського (Roman Feliński) та Єжи Ґродинського (Jerzy Grodyński) розпочато будівництво передпоховальної каплиці — Бейт Тагар. Під час Другої світової війни більшість будівель і могил було зруйновано.
Щоб потрапити до Нового єврейського кладовища, слід піднятись вверх вулицею Золотою. Легенда розповідає, що її назва походить від позолоти, котра відпадала від катафалків, що везли тіла покійників на кладовище. Поблизу самого некрополя між будівлями № 40 та 40-а у міжвоєнний період діяв стадіон єврейського спортивного клубу «Гасмонеа» (за часів СРСР — «Торпедо»). Клуб, який існував протчгом 1908-1939 рр., на початку свого утворення називався ЖСК (Жидівський Спортивний Клуб). Він провів 2 сезони в головній лізі Польщі — з 1927 до 1928 рр. Більшість гравців загинула у ґетто або у таборі смерті в Белжці чи Янівському концтаборі. Загинув там і популярний гравець З. Штайерман. В таборі німці влаштовували футбольні матчі: «в’язні» — «охорона». Після одного такого матчу, який виграли заарештовані — 3:1, а два голи забив Штайерман, його розстріляли.
Нове кладовище відкрила австрійська влада за межами тогочасного міста в серпні 1855 р. — потрібно було ховати людей хворих на холеру, яка тоді бушувала у Європі. У 1856 р. на кошти єврейського купця Ефраїма Вікселя (Efraim Wiksel) збудували Новоцвинтарну синагогу. У 1912 р. за проектом Романа Фелінського (Roman Feliński) та Єжи Ґродинського (Jerzy Grodyński) розпочато будівництво передпоховальної каплиці — Бейт Тагар. Під час Другої світової війни більшість будівель і могил було зруйновано.
Сьогодні лише з боку вул. Єрошенка збереглись рештки старого єврейського кладовища. Уже після війни, на братській могилі євреїв, розстріляних у 1942-1943 рр., встановлено обеліск із згадкою про радянських громадян-жертв фашистів, але без жодного слова, що жертвами були євреї: замовчування цього факту, а також того, що ці жертви і були вбиті власне через те, що були євреями, є особливістю радянського мовчання про Голокост. Саме тут колись було поховано львівського адвоката д-ра Емануїла Блюменфельда, д-ра Еміля Бика, знаних євреїв Шломо Бубера, рабина д-ра Єхезкеля Каро, депутата парламенту і сейму д-ра Натана Льовенштайна і багатьох інших. Сьогодні три чверті Нового єврейського цвинтаря займають християнські могили, що розміщені в перекопаних єврейських похованнях. У південній частині цвинтаря є близько сотні мусульманських могил. Єврейські поховання після 1944 р. зосереджені на декількох полях біля головної алеї. Від Янівського кладовища пропонуємо повернутись до центральної частини міста та продовжити нашу мандрівку єврейським Львовом доби єврейського просвітництва — Гаскали (альтернативна мандрівка).
Сьогодні лише з боку вул. Єрошенка збереглись рештки старого єврейського кладовища. Уже після війни, на братській могилі євреїв, розстріляних у 1942-1943 рр., встановлено обеліск із згадкою про радянських громадян-жертв фашистів, але без жодного слова, що жертвами були євреї: замовчування цього факту, а також того, що ці жертви і були вбиті власне через те, що були євреями, є особливістю радянського мовчання про Голокост. Саме тут колись було поховано львівського адвоката д-ра Емануїла Блюменфельда, д-ра Еміля Бика, знаних євреїв Шломо Бубера, рабина д-ра Єхезкеля Каро, депутата парламенту і сейму д-ра Натана Льовенштайна і багатьох інших. Сьогодні три чверті Нового єврейського цвинтаря займають християнські могили, що розміщені в перекопаних єврейських похованнях. У південній частині цвинтаря є близько сотні мусульманських могил. Єврейські поховання після 1944 р. зосереджені на декількох полях біля головної алеї. Від Янівського кладовища пропонуємо повернутись до центральної частини міста та продовжити нашу мандрівку єврейським Львовом доби єврейського просвітництва — Гаскали (альтернативна мандрівка).