Поет Пушкін черпав натхнення, гуляючи Старою Мандриківкою.
Житловий масив Перемога, створіння містобудування брежнєвської епохи — один з найвідоміших та найбільших масивів типових багатоповерхівок у Дніпрі. Перші будинки були побудовані на місці засипаних піском дніпровських плавнів мало не сорок п’ять років тому. Пісок для майбутнього мікрорайону — лауреата Ленінської премії з містобудування, намивався з річище Дніпра або привозиться баржами. На місці більшої частини сьогоднішньої Перемоги ще 50 років тому були води Дніпра, глибина річки там становила від 3 до 5 метрів.
Перемога побудована на місці двох стародавніх дніпровських поселень — Мандриківки, названої на честь відставного козака Мандрика, який перший оселився в тих місцях, та Лоц-Кам’янки, назва якої розшифровується як «Селище лоцманів, розташоване на кам’янистому березі». Населення Лоц-Кам’янки було спеціалізованим: на високій гранітній кручі над Дніпром селилися лоцмани з сім’ями. Якраз в тих місцях починалися знамениті Дніпровські пороги — скельні виступи, які перегороджували Дніпро та тягнулися до самого Запоріжжя, тобто «Місця, розташованого за порогами». До самого спорудження Дніпрогесу у 1920-х роках пороги були серйозною перешкодою судноплавству. Було два шляхи подолати їх: кораблі або витягувалися на берег і перетягували волоком, або потрібно було наймати лоцмана, який знав, як провести судно що вирує водою між гострими скелями. Населення Лоц-Кам’янки спеціалізувалося саме на цьому. Успіх не завжди супроводжував лоцманів: приблизно кожен дев’ятий корабель розбивався на дніпровських порогах, яких було кілька десятків, а найвідомішими були Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовнігскій, Буділовський, Зайвий, Вільний. Часто кораблі з вантажем розбивалися об каміння. Саме тому ця ділянка Дніпровського дна є такою привабливою сьогодні для дайверів, шукачів скарбів та чорних археологів: дно всіяне незліченними скарбами, які не вдалося підняти попереднім поколінням.
Партійне керівництво УРСР протягом 1970-1980 років неодноразово відхиляло пропозиції багатьох закордонних компаній, які пропонували очищення річище Дніпра в цьому районі. Основною умовою завжди було те, що компанії залишали все знайдене на дні собі. Споруда ДніпроГЕСу й підйом рівня води поклали край існуванню як самих порогів, так і професії дніпровських лоцманів.
GPS: 48.450218, 35.079452
GPS: 48.450218, 35.079452
Наш маршрут починається з місць, де раніше була Стара Мандриківка. Попри те, що ми стоїмо на широкій береговій смузі, ми знаходимося на солідному віддаленні від історичного берега Дніпра. Набережна Перемоги, на якій ми знаходимося, відвойована біля річки й намита у 60-х роках минулого століття. Вона є частиною загальної набережній правого берега Дніпра, до якої належать набережні Перемоги, Січеславська (колишня Леніна), Заводська. Загальна довжина набережних правого берега — 30 кілометрів. Це найдовша набережна Європи. Набережна Перемоги, 5 — тут розташований Палац дітей та юнацтва, раніше — Будинок Піонерів. Він побудований наприкінці вісімдесятих років минулого століття, та був найбільшим центром дитячої творчості всієї південно-східної частини правобережної частини Дніпра. У палаці працювали десятки творчих гуртків, самодіяльних колективів, спортивних секцій.
У ньому розташована одна з найкращих театральних сцен Дніпра й один з найбільш затишних залів для глядачів. Футуристичний дизайн Палацу з самого моменту його появи любили порівнювати з орбітальною станцією. Його архітектуру відрізняє велика кількість окремих модулів, які пов’язані з основною, кільцеподібною у плані, будівлею численними переходами й галереями. До недавнього часу, до початку будівництва спортивного центру поруч, Палац дітей та юнацтва володів однією з найбільш великих і упорядкованих прилеглих територій в місті. Шеренги величних пілонів, величезні простори, забруковані квадратними плитами, космічна архітектура палацу, фонтани, дивовижні клумби, ялинки рідкісних сортів, різні зелені насадження створювали сильне враження й надихали на творчість не тільки дітей, але й дорослих. До будівництва Перемоги ці місця були глухою околицею Дніпропетровська, а раніше — Катеринослава. З одного боку, вздовж усього центру по берегу тяглися лісові пристані й склади, з іншого боку, на місці нинішніх першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої та шостої Перемог були глухі Дніпровські плавні.
Наш маршрут починається з місць, де раніше була Стара Мандриківка. Попри те, що ми стоїмо на широкій береговій смузі, ми знаходимося на солідному віддаленні від історичного берега Дніпра. Набережна Перемоги, на якій ми знаходимося, відвойована біля річки й намита у 60-х роках минулого століття. Вона є частиною загальної набережній правого берега Дніпра, до якої належать набережні Перемоги, Січеславська (колишня Леніна), Заводська. Загальна довжина набережних правого берега — 30 кілометрів. Це найдовша набережна Європи. Набережна Перемоги, 5 — тут розташований Палац дітей та юнацтва, раніше — Будинок Піонерів. Він побудований наприкінці вісімдесятих років минулого століття, та був найбільшим центром дитячої творчості всієї південно-східної частини правобережної частини Дніпра. У палаці працювали десятки творчих гуртків, самодіяльних колективів, спортивних секцій.
У ньому розташована одна з найкращих театральних сцен Дніпра й один з найбільш затишних залів для глядачів. Футуристичний дизайн Палацу з самого моменту його появи любили порівнювати з орбітальною станцією. Його архітектуру відрізняє велика кількість окремих модулів, які пов’язані з основною, кільцеподібною у плані, будівлею численними переходами й галереями. До недавнього часу, до початку будівництва спортивного центру поруч, Палац дітей та юнацтва володів однією з найбільш великих і упорядкованих прилеглих територій в місті. Шеренги величних пілонів, величезні простори, забруковані квадратними плитами, космічна архітектура палацу, фонтани, дивовижні клумби, ялинки рідкісних сортів, різні зелені насадження створювали сильне враження й надихали на творчість не тільки дітей, але й дорослих. До будівництва Перемоги ці місця були глухою околицею Дніпропетровська, а раніше — Катеринослава. З одного боку, вздовж усього центру по берегу тяглися лісові пристані й склади, з іншого боку, на місці нинішніх першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої та шостої Перемог були глухі Дніпровські плавні.
GPS: 48.447577, 35.069253
Розташований поруч Селянський узвіз сьогодні найчастіше є безлюдним. Однак ці місця колись були щільно заселені й забудовані однаковими біленькими будиночками-мазанками. Це було бідне ремісниче передмістя Катеринослава. «Чиста публіка» рідко заходила в ці місця: справжнє місто, з вулицями та кам’яними будівлями було розташоване вище, на горі, й не всі мешканці міста навіть знали, що вниз по схилах хтось живе і що туди є дороги. Однак це не завадило поетові Пушкіну, який ненадовго зупинявся у Катеринославі у 1820 році, обрати саме ці місця для прогулянок. Тільки-но закінчивши ліцей, двадцятирічний Пушкін відрізнявся бурхливим характером.
Після того, як Петербургом стали розходитися вірші Пушкіна, в яких він висміював найближчих наближених царя, Олександр I заслав поета до Катеринослава під приводом чиновницької служби у канцелярії генерала Інзова. Пушкін оселився у найкращому готелі міста, будинку Тихова, Інзов, визнаючи талант молодого поета, звільнив його від служби в канцелярії. Однак йому не подобалася Катеринославська провінційна публіка, він відкрито зневажав місто, в знак зневаги він перебирається з кращого готелю в центрі до маленького будиночка на Мандриківці. Це ходіння у простий народ було знаком зневаги вищого суспільства Катеринослава, яке відрізнялося тупістю, несмаком і безцільним способом життя. Очевидці писали про Пушкіна, який «сидів у бридкій хатинці на дивані з дощок й писав вірші». Саме там і тоді у поета з’явився задум поеми «Брати-розбійники». Цікавлячись історією розташованої на Мандриківці в’язниці неподалік від його будинку, він дізнався історію двох братів-арештантів, які втекли з цієї в’язниці й перепливли Дніпро, попри важкі кайдани, якими вони були прикуті один до одного. Пушкін навіть плавав на острів, на якому, за переказами, брати відпочивали, перепливаючи Дніпро. Ця екскурсія не принесла петербурзькому дворянинові нічого гарного: знайомий Пушкіна Раєвський, проїжджаючи через Катеринослав, заїхав до поета й знайшов його у лихоманці в убогій хатині на околиці міста. Раєвський пішов до Інзова і благав його забрати поета з Катеринослава. Той погодився. І Раєвський відвіз хворого Пушкіна до Криму, куди їхав сам. Й місто, й Мандриківка стали для поета лише спогадами.
GPS: 48.447577, 35.069253
Розташований поруч Селянський узвіз сьогодні найчастіше є безлюдним. Однак ці місця колись були щільно заселені й забудовані однаковими біленькими будиночками-мазанками. Це було бідне ремісниче передмістя Катеринослава. «Чиста публіка» рідко заходила в ці місця: справжнє місто, з вулицями та кам’яними будівлями було розташоване вище, на горі, й не всі мешканці міста навіть знали, що вниз по схилах хтось живе і що туди є дороги. Однак це не завадило поетові Пушкіну, який ненадовго зупинявся у Катеринославі у 1820 році, обрати саме ці місця для прогулянок. Тільки-но закінчивши ліцей, двадцятирічний Пушкін відрізнявся бурхливим характером.
Після того, як Петербургом стали розходитися вірші Пушкіна, в яких він висміював найближчих наближених царя, Олександр I заслав поета до Катеринослава під приводом чиновницької служби у канцелярії генерала Інзова. Пушкін оселився у найкращому готелі міста, будинку Тихова, Інзов, визнаючи талант молодого поета, звільнив його від служби в канцелярії. Однак йому не подобалася Катеринославська провінційна публіка, він відкрито зневажав місто, в знак зневаги він перебирається з кращого готелю в центрі до маленького будиночка на Мандриківці. Це ходіння у простий народ було знаком зневаги вищого суспільства Катеринослава, яке відрізнялося тупістю, несмаком і безцільним способом життя. Очевидці писали про Пушкіна, який «сидів у бридкій хатинці на дивані з дощок й писав вірші». Саме там і тоді у поета з’явився задум поеми «Брати-розбійники». Цікавлячись історією розташованої на Мандриківці в’язниці неподалік від його будинку, він дізнався історію двох братів-арештантів, які втекли з цієї в’язниці й перепливли Дніпро, попри важкі кайдани, якими вони були прикуті один до одного. Пушкін навіть плавав на острів, на якому, за переказами, брати відпочивали, перепливаючи Дніпро. Ця екскурсія не принесла петербурзькому дворянинові нічого гарного: знайомий Пушкіна Раєвський, проїжджаючи через Катеринослав, заїхав до поета й знайшов його у лихоманці в убогій хатині на околиці міста. Раєвський пішов до Інзова і благав його забрати поета з Катеринослава. Той погодився. І Раєвський відвіз хворого Пушкіна до Криму, куди їхав сам. Й місто, й Мандриківка стали для поета лише спогадами.
GPS: 48.422837, 35.064029
GPS: 48.422837, 35.064029
Найбільш густонаселена частина Перемоги починається з двох висотних будинків на проспекті Героїв, 1 і 1-б. У народі ці будівлі отримали прізвисько «свічок». Протягом довгого часу вони були символами нового Дніпропетровська брежнєвської епохи й символом радянського містобудування та архітектури. Проект був розроблений НДІ «Дніпрогромадянпроект» під керівництвом легендарного в Дніпропетровську архітектора Павла Нірінберга. Два будинки по 29 поверхів потрібно було звести на намитому піщаному ґрунті. Експерименти з забиванням паль у пісок почалися в кінці 1974 року. Прийнятне рішення було знайдено тільки влітку 1975 року. Почалося будівництво за новаторським для СРСР американським методом: безперервного лиття новітнього матеріалу — керамзитобетону до опалубки, що ковзає або зростає. Метод відрізнявся тим, що при звичайному для радянського будівництва збої у безперервному постачанні бетону весь проект опинявся під загрозою повного зриву. Будівництво першого хмарочоса завершилося в кінці літа 1979 року. Будівництво виявило такі суперечності в проекті, що проект другої свічки скоротили на два поверхи, а від будівництва третьої взагалі відмовилися, виконавши тільки роботи з фундаменту. Другу будівлю було закінчено у 1983 році. До 1983 року перший, 29-поверховий хмарочос був найвищою будівлею в УРСР. Протягом 20 років, аж до зведення в середині 2000-х років двох хмарочосів «Вежі» у нагірній частині Дніпропетровська «свічки» були найвищими будівлями міста.
Ставлення до цих хмарочосів суперечливе: перш за все, вже після початку будівництва з’ясувалося, що в СРСР не випускають ліфти, здатні підніматися на 29 поверх.
Тому в будинках є два ліфти: один їде до дванадцятого поверху, там потрібно пересісти до іншого, який йде до 28 поверху. На 29 поверх потрібно підніматися пішки. Тринадцятий поверх зроблений технічним. Там розташовані проміжні ліфтові та насосні для подачі води на верхні поверхи. У будинках занадто маленькі вікна. Під час сильного вітру (а будівлі розташовані за розою вітрів, що дмуть уздовж річище Дніпра) верхні поверхи відчутно розгойдуються. Один з будинків дав величезну тріщину, він розколовся вздовж на дві половини на протязі багатьох поверхів. В Україні немає пожежного обладнання, яке може дістати вище 13-го поверху. Новаторський керамзітограніт виявився холодним матеріалом, і сьогодні на утеплення будинків до значень звичайної цегли потрібно близько 30 мільйонів гривень. До кінця 90-х років, коли балконні вікна верхніх поверхів і все підступи до краю дахів «свічок» були заварені ґратами, ці будинки були улюбленим місцем самогубців.
Найбільш густонаселена частина Перемоги починається з двох висотних будинків на проспекті Героїв, 1 і 1-б. У народі ці будівлі отримали прізвисько «свічок». Протягом довгого часу вони були символами нового Дніпропетровська брежнєвської епохи й символом радянського містобудування та архітектури. Проект був розроблений НДІ «Дніпрогромадянпроект» під керівництвом легендарного в Дніпропетровську архітектора Павла Нірінберга. Два будинки по 29 поверхів потрібно було звести на намитому піщаному ґрунті. Експерименти з забиванням паль у пісок почалися в кінці 1974 року. Прийнятне рішення було знайдено тільки влітку 1975 року. Почалося будівництво за новаторським для СРСР американським методом: безперервного лиття новітнього матеріалу — керамзитобетону до опалубки, що ковзає або зростає. Метод відрізнявся тим, що при звичайному для радянського будівництва збої у безперервному постачанні бетону весь проект опинявся під загрозою повного зриву. Будівництво першого хмарочоса завершилося в кінці літа 1979 року. Будівництво виявило такі суперечності в проекті, що проект другої свічки скоротили на два поверхи, а від будівництва третьої взагалі відмовилися, виконавши тільки роботи з фундаменту. Другу будівлю було закінчено у 1983 році. До 1983 року перший, 29-поверховий хмарочос був найвищою будівлею в УРСР. Протягом 20 років, аж до зведення в середині 2000-х років двох хмарочосів «Вежі» у нагірній частині Дніпропетровська «свічки» були найвищими будівлями міста.
Ставлення до цих хмарочосів суперечливе: перш за все, вже після початку будівництва з’ясувалося, що в СРСР не випускають ліфти, здатні підніматися на 29 поверх.
Тому в будинках є два ліфти: один їде до дванадцятого поверху, там потрібно пересісти до іншого, який йде до 28 поверху. На 29 поверх потрібно підніматися пішки. Тринадцятий поверх зроблений технічним. Там розташовані проміжні ліфтові та насосні для подачі води на верхні поверхи. У будинках занадто маленькі вікна. Під час сильного вітру (а будівлі розташовані за розою вітрів, що дмуть уздовж річище Дніпра) верхні поверхи відчутно розгойдуються. Один з будинків дав величезну тріщину, він розколовся вздовж на дві половини на протязі багатьох поверхів. В Україні немає пожежного обладнання, яке може дістати вище 13-го поверху. Новаторський керамзітограніт виявився холодним матеріалом, і сьогодні на утеплення будинків до значень звичайної цегли потрібно близько 30 мільйонів гривень. До кінця 90-х років, коли балконні вікна верхніх поверхів і все підступи до краю дахів «свічок» були заварені ґратами, ці будинки були улюбленим місцем самогубців.
GPS: 48.420541, 35.061147
Через те, що Перемога розташована на місці найбідніших околиць старого Катеринослава, намита на місці Дніпра або плавнів, тут немає історичних будівель. Зате є будинки-рекордсмени. Якщо «свічки» тримали перше місце за висотою до 1983 року, то рекордсмен з довжини — дев’ятиповерховий будинок на прізвисько «Китайська стіна». Він складається з 36 під’їздів, що вміщають тисячу двісті п’ятдесят вісім квартир. Його довжина 824 м, щоб мешканцеві з останнього під’їзду потрапити до сусіда з першого під’їзду, потрібно проїхати три зупинки на тролейбусі. Населення будинку становить більше, ніж 3 тис. осіб — це населення середнього райцентру. Будівництво «Стіни» почалося в 1974 році й тривало три роки. На верхньому поверсі розташовані дворівневі квартири. Цікаво, що будинок пронизують єдині мережі опалення, водопостачання, каналізації, електроенергії. Підвалом будинку, не виходячи на поверхню, можна пройти від першого до тридцять шостого під’їзду, а на даху можна кататися на велосипеді.
GPS: 48.420541, 35.061147
Через те, що Перемога розташована на місці найбідніших околиць старого Катеринослава, намита на місці Дніпра або плавнів, тут немає історичних будівель. Зате є будинки-рекордсмени. Якщо «свічки» тримали перше місце за висотою до 1983 року, то рекордсмен з довжини — дев’ятиповерховий будинок на прізвисько «Китайська стіна». Він складається з 36 під’їздів, що вміщають тисячу двісті п’ятдесят вісім квартир. Його довжина 824 м, щоб мешканцеві з останнього під’їзду потрапити до сусіда з першого під’їзду, потрібно проїхати три зупинки на тролейбусі. Населення будинку становить більше, ніж 3 тис. осіб — це населення середнього райцентру. Будівництво «Стіни» почалося в 1974 році й тривало три роки. На верхньому поверсі розташовані дворівневі квартири. Цікаво, що будинок пронизують єдині мережі опалення, водопостачання, каналізації, електроенергії. Підвалом будинку, не виходячи на поверхню, можна пройти від першого до тридцять шостого під’їзду, а на даху можна кататися на велосипеді.
GPS: 48.401649, 35.078816
GPS: 48.401649, 35.078816
Житловий масив Перемога настільки великий, що, діставшись до його кінця, ви одночасно опиняєтеся на околиці міста. Саме тут, на місці останніх будинків останньої за рахунком, шостий Перемоги, розташовувалася Лоц-Кам’янка, назва якої розшифровується як «Селище лоцманів, розташований на кам’янистому березі». Колись це було маленьке, відрізане від Катеринослава селище на кам’янистому березі за південно-східною околицею міста. Саме тут на Дніпрі починалися пороги, які тягнулися на багато кілометрів до самого Запоріжжя. Тут жили особливі люди, з особливим способом життя, який дуже відрізнявся від усього наявного в окрузі.
Професія перевізника через пороги вимагала особливого складу характеру, мужності, спокою й сили. Не дивно, що професію воліли передавати у спадок та не дуже любили чужих людей. Це створило особливу ізоляцію й особливу герметичну атмосферу, яку підтримувала й віддаленість від міста. Рух суден Дніпром з товарами й людьми існував завжди. Відомо, що ще в 956 році княгиня Ольга успішно ходила по Дніпру до Константинополя і назад до Києва. До 18 століття нечисленні, невеликі й порівняно легкі судна перетягували повз порожистої ділянки річки берегом, волоком. У 18 столітті вантажопотік Дніпром посилився, й купці стали шукати способи проходити небезпечні й бурхливі води. Тоді й з’являються перші лоцмани. Приблизно з 1750 років лоцмани починають селитися у цьому місці. До 1787 року у Лоц-Кам’янці налічувалося вже 120 лоцманів з сім’ями. 120 дворів — не дуже маленьке, на ті часи, поселення. Ставши масовим, явище лоцманства привернуло увагу влади. Економічна вигода була настільки очевидною, що царським указом лоцманів звільняють від податків і рекрутської повинності, та їх стає в селищі близько 700. Селище отримало власні церкву та школу. Лоц-Кам’янка була так ізольована від зовнішнього світу, що навіть прихід Радянської влади мало позначився на житті селища. Ще в 20-х і навіть на початку 30-х майже в кожному будинку висіли ікони, а підлоги встилалися соломою або сіном — для тепла. Пуск Дніпрогесу поставив крапку в історії давньої й небезпечної професії. Рівень Дніпра піднявся та сховав пороги, й ріка на всьому її протязі стала придатною для судноплавства. Про лоцманів згадали тільки один раз — коли в серпні 1941 року гребля ДніпроГЕСу була підірвана під час відступу Червоної армії. Рівень води впав до колишнього, пороги оголилися. На кілька місяців, до відновлення німцями греблі, знову були потрібні лоцмани. Сьогодні історичної Лоц-Кам’янки не існує: на місці селища після пуску Дніпрогесу утворилася затока, яка потім була засипана під час будівництва Перемоги.
Житловий масив Перемога настільки великий, що, діставшись до його кінця, ви одночасно опиняєтеся на околиці міста. Саме тут, на місці останніх будинків останньої за рахунком, шостий Перемоги, розташовувалася Лоц-Кам’янка, назва якої розшифровується як «Селище лоцманів, розташований на кам’янистому березі». Колись це було маленьке, відрізане від Катеринослава селище на кам’янистому березі за південно-східною околицею міста. Саме тут на Дніпрі починалися пороги, які тягнулися на багато кілометрів до самого Запоріжжя. Тут жили особливі люди, з особливим способом життя, який дуже відрізнявся від усього наявного в окрузі.
Професія перевізника через пороги вимагала особливого складу характеру, мужності, спокою й сили. Не дивно, що професію воліли передавати у спадок та не дуже любили чужих людей. Це створило особливу ізоляцію й особливу герметичну атмосферу, яку підтримувала й віддаленість від міста. Рух суден Дніпром з товарами й людьми існував завжди. Відомо, що ще в 956 році княгиня Ольга успішно ходила по Дніпру до Константинополя і назад до Києва. До 18 століття нечисленні, невеликі й порівняно легкі судна перетягували повз порожистої ділянки річки берегом, волоком. У 18 столітті вантажопотік Дніпром посилився, й купці стали шукати способи проходити небезпечні й бурхливі води. Тоді й з’являються перші лоцмани. Приблизно з 1750 років лоцмани починають селитися у цьому місці. До 1787 року у Лоц-Кам’янці налічувалося вже 120 лоцманів з сім’ями. 120 дворів — не дуже маленьке, на ті часи, поселення. Ставши масовим, явище лоцманства привернуло увагу влади. Економічна вигода була настільки очевидною, що царським указом лоцманів звільняють від податків і рекрутської повинності, та їх стає в селищі близько 700. Селище отримало власні церкву та школу. Лоц-Кам’янка була так ізольована від зовнішнього світу, що навіть прихід Радянської влади мало позначився на житті селища. Ще в 20-х і навіть на початку 30-х майже в кожному будинку висіли ікони, а підлоги встилалися соломою або сіном — для тепла. Пуск Дніпрогесу поставив крапку в історії давньої й небезпечної професії. Рівень Дніпра піднявся та сховав пороги, й ріка на всьому її протязі стала придатною для судноплавства. Про лоцманів згадали тільки один раз — коли в серпні 1941 року гребля ДніпроГЕСу була підірвана під час відступу Червоної армії. Рівень води впав до колишнього, пороги оголилися. На кілька місяців, до відновлення німцями греблі, знову були потрібні лоцмани. Сьогодні історичної Лоц-Кам’янки не існує: на місці селища після пуску Дніпрогесу утворилася затока, яка потім була засипана під час будівництва Перемоги.
GPS: 48.383322, 35.138935
Трохи далі кордонів житлового масиву Перемога розташоване селище Старі Кодаки. Й сьогодні там ще можна побачити залишки земляних валів старовинної фортеці. Фортеця Кодак була побудована поляками недалеко від Кодацького порога на Дніпрі. Будівництво почалося в 1635 році. Фортеця перегороджувала шляхи, якими козаки ходили на Туреччину й Крим, та повинна була зупиняти кріпаків, які втікали від панської неволі на Січ. Всього через кілька місяців після побудови, фортеця була захоплена Іваном Сулимою, козаки зруйнували її та вивезли усі гармати на Січ. Через чотири роки фортеця була відбудована поляками заново. Вона була розширена, з широким земляним валом і п’ятикутними бастіонами. У 1648 році козаки знову напали на Кодак, на цей раз зруйнувавши його остаточно. За радянських часів на місці фортеці були виявлені виходи високоякісного граніту. Була розпочата його розробка. Виробивши кар’єр, його було затоплено й покинуто. Сьогодні на місці фортеці — штучне озеро й фрагменти земляних валів. Протягом багатьох років громадськість Дніпра виступає за відновлення фортеці та створення історичного музейно-паркового комплексу.
GPS: 48.383322, 35.138935
Трохи далі кордонів житлового масиву Перемога розташоване селище Старі Кодаки. Й сьогодні там ще можна побачити залишки земляних валів старовинної фортеці. Фортеця Кодак була побудована поляками недалеко від Кодацького порога на Дніпрі. Будівництво почалося в 1635 році. Фортеця перегороджувала шляхи, якими козаки ходили на Туреччину й Крим, та повинна була зупиняти кріпаків, які втікали від панської неволі на Січ. Всього через кілька місяців після побудови, фортеця була захоплена Іваном Сулимою, козаки зруйнували її та вивезли усі гармати на Січ. Через чотири роки фортеця була відбудована поляками заново. Вона була розширена, з широким земляним валом і п’ятикутними бастіонами. У 1648 році козаки знову напали на Кодак, на цей раз зруйнувавши його остаточно. За радянських часів на місці фортеці були виявлені виходи високоякісного граніту. Була розпочата його розробка. Виробивши кар’єр, його було затоплено й покинуто. Сьогодні на місці фортеці — штучне озеро й фрагменти земляних валів. Протягом багатьох років громадськість Дніпра виступає за відновлення фортеці та створення історичного музейно-паркового комплексу.
