Від стародавніх лоцманів до ленинської премії

1

Палац піонерів серед плавнів

Набережна Перемоги, 5 GPS: 48.450218, 35.079452

Наш маршрут починається з місць, де раніше була Стара Мандриківка. Попри те, що ми стоїмо на широкій береговій смузі, ми знаходимося на солідному віддаленні від історичного берега Дніпра. Набережна Перемоги, на якій ми знаходимося, відвойована біля річки й намита у 60-х роках минулого століття. Вона є частиною загальної набережній правого берега Дніпра, до якої належать набережні Перемоги, Січеславська (колишня Леніна), Заводська. Загальна довжина набережних правого берега — 30 кілометрів. Це найдовша набережна Європи. Набережна Перемоги, 5 — тут розташований Палац дітей та юнацтва, раніше — Будинок Піонерів. Він побудований наприкінці вісімдесятих років минулого століття, та був найбільшим центром дитячої творчості всієї південно-східної частини правобережної частини Дніпра. У палаці працювали десятки творчих гуртків, самодіяльних колективів, спортивних секцій.

У ньому розташована одна з найкращих театральних сцен Дніпра й один з найбільш затишних залів для глядачів. Футуристичний дизайн Палацу з самого моменту його появи любили порівнювати з орбітальною станцією. Його архітектуру відрізняє велика кількість окремих модулів, які пов’язані з основною, кільцеподібною у плані, будівлею численними переходами й галереями. До недавнього часу, до початку будівництва спортивного центру поруч, Палац дітей та юнацтва володів однією з найбільш великих і упорядкованих прилеглих територій в місті. Шеренги величних пілонів, величезні простори, забруковані квадратними плитами, космічна архітектура палацу, фонтани, дивовижні клумби, ялинки рідкісних сортів, різні зелені насадження створювали сильне враження й надихали на творчість не тільки дітей, але й дорослих. До будівництва Перемоги ці місця були глухою околицею Дніпропетровська, а раніше — Катеринослава. З одного боку, вздовж усього центру по берегу тяглися лісові пристані й склади, з іншого боку, на місці нинішніх першої, другої, третьої, четвертої, п’ятої та шостої Перемог були глухі Дніпровські плавні.

3

Майже американські хмарочоси

пр-т Героїв, 1 GPS: 48.422837, 35.064029

Найбільш густонаселена частина Перемоги починається з двох висотних будинків на проспекті Героїв, 1 і 1-б. У народі ці будівлі отримали прізвисько «свічок». Протягом довгого часу вони були символами нового Дніпропетровська брежнєвської епохи й символом радянського містобудування та архітектури. Проект був розроблений НДІ «Дніпрогромадянпроект» під керівництвом легендарного в Дніпропетровську архітектора Павла Нірінберга. Два будинки по 29 поверхів потрібно було звести на намитому піщаному ґрунті. Експерименти з забиванням паль у пісок почалися в кінці 1974 року. Прийнятне рішення було знайдено тільки влітку 1975 року. Почалося будівництво за новаторським для СРСР американським методом: безперервного лиття новітнього матеріалу — керамзитобетону до опалубки, що ковзає або зростає. Метод відрізнявся тим, що при звичайному для радянського будівництва збої у безперервному постачанні бетону весь проект опинявся під загрозою повного зриву. Будівництво першого хмарочоса завершилося в кінці літа 1979 року. Будівництво виявило такі суперечності в проекті, що проект другої свічки скоротили на два поверхи, а від будівництва третьої взагалі відмовилися, виконавши тільки роботи з фундаменту. Другу будівлю було закінчено у 1983 році. До 1983 року перший, 29-поверховий хмарочос був найвищою будівлею в УРСР. Протягом 20 років, аж до зведення в середині 2000-х років двох хмарочосів «Вежі» у нагірній частині Дніпропетровська «свічки» були найвищими будівлями міста.

Ставлення до цих хмарочосів суперечливе: перш за все, вже після початку будівництва з’ясувалося, що в СРСР не випускають ліфти, здатні підніматися на 29 поверх.

Тому в будинках є два ліфти: один їде до дванадцятого поверху, там потрібно пересісти до іншого, який йде до 28 поверху. На 29 поверх потрібно підніматися пішки. Тринадцятий поверх зроблений технічним. Там розташовані проміжні ліфтові та насосні для подачі води на верхні поверхи. У будинках занадто маленькі вікна. Під час сильного вітру (а будівлі розташовані за розою вітрів, що дмуть уздовж річище Дніпра) верхні поверхи відчутно розгойдуються. Один з будинків дав величезну тріщину, він розколовся вздовж на дві половини на протязі багатьох поверхів. В Україні немає пожежного обладнання, яке може дістати вище 13-го поверху. Новаторський керамзітограніт виявився холодним матеріалом, і сьогодні на утеплення будинків до значень звичайної цегли потрібно близько 30 мільйонів гривень. До кінця 90-х років, коли балконні вікна верхніх поверхів і все підступи до краю дахів «свічок» були заварені ґратами, ці будинки були улюбленим місцем самогубців.

5

Морська професія серед скель

вул. Садова GPS: 48.401649, 35.078816

Житловий масив Перемога настільки великий, що, діставшись до його кінця, ви одночасно опиняєтеся на околиці міста. Саме тут, на місці останніх будинків останньої за рахунком, шостий Перемоги, розташовувалася Лоц-Кам’янка, назва якої розшифровується як «Селище лоцманів, розташований на кам’янистому березі». Колись це було маленьке, відрізане від Катеринослава селище на кам’янистому березі за південно-східною околицею міста. Саме тут на Дніпрі починалися пороги, які тягнулися на багато кілометрів до самого Запоріжжя. Тут жили особливі люди, з особливим способом життя, який дуже відрізнявся від усього наявного в окрузі.

Професія перевізника через пороги вимагала особливого складу характеру, мужності, спокою й сили. Не дивно, що професію воліли передавати у спадок та не дуже любили чужих людей. Це створило особливу ізоляцію й особливу герметичну атмосферу, яку підтримувала й віддаленість від міста. Рух суден Дніпром з товарами й людьми існував завжди. Відомо, що ще в 956 році княгиня Ольга успішно ходила по Дніпру до Константинополя і назад до Києва. До 18 століття нечисленні, невеликі й порівняно легкі судна перетягували повз порожистої ділянки річки берегом, волоком. У 18 столітті вантажопотік Дніпром посилився, й купці стали шукати способи проходити небезпечні й бурхливі води. Тоді й з’являються перші лоцмани. Приблизно з 1750 років лоцмани починають селитися у цьому місці. До 1787 року у Лоц-Кам’янці налічувалося вже 120 лоцманів з сім’ями. 120 дворів — не дуже маленьке, на ті часи, поселення. Ставши масовим, явище лоцманства привернуло увагу влади. Економічна вигода була настільки очевидною, що царським указом лоцманів звільняють від податків і рекрутської повинності, та їх стає в селищі близько 700. Селище отримало власні церкву та школу. Лоц-Кам’янка була так ізольована від зовнішнього світу, що навіть прихід Радянської влади мало позначився на житті селища. Ще в 20-х і навіть на початку 30-х майже в кожному будинку висіли ікони, а підлоги встилалися соломою або сіном — для тепла. Пуск Дніпрогесу поставив крапку в історії давньої й небезпечної професії. Рівень Дніпра піднявся та сховав пороги, й ріка на всьому її протязі стала придатною для судноплавства. Про лоцманів згадали тільки один раз — коли в серпні 1941 року гребля ДніпроГЕСу була підірвана під час відступу Червоної армії. Рівень води впав до колишнього, пороги оголилися. На кілька місяців, до відновлення німцями греблі, знову були потрібні лоцмани. Сьогодні історичної Лоц-Кам’янки не існує: на місці селища після пуску Дніпрогесу утворилася затока, яка потім була засипана під час будівництва Перемоги.