Вже минуло понад 70 років, як закінчилася II Світова, а «білих» плям у її історії на території Одеської області ще дуже й дуже багато. Не так давно повернули на батьківщину, в США, тіло американського льотчика Джона Мамфорда, збитого в червні 1944-го в небі над Болградським районом. Яке завдання мав містер Мамфорд у небі окупованої Одещини?
Кращий спосіб доторкнутися до історії минулої війни — прийти до Меморіалу героїчної оборони Одеси між 16-ю станцією Великого Фонтану й Чорноморкою (Люстдорф), де 2 роки тому шторм виніс на пляж німецьку протикорабельну міну.
…Червонозоряний бойовий літак, легендарна «Катюша», справжня субмарина (!), цілий корабель, який «зачищав» Одеську затоку від мін, бронепоїзд і броне-трамвай «Застава-Фронт», на яких так люблять повзати діти, — все це абсолютно безоплатно чекає на своїх юних (як мінімум — душею) дослідників на Дачі Ковалевського (вона ж Меморіал героїчної оборони Одеси, або 411-а батарея). Мы в бушлатах с Черноморья шли, как черный вал, Черной хмарой после боя нас фашист назвал… Ці рядки про морських піхотинців (хмара «чорна» через колір бушлатів) написав російський поет вірменського походження Костянтин Симонов вже після свого славнозвісного «Жди меня».
У 1941-му Симонов був військкор газети «Червона зірка» в обложеній Одесі, а в 1975-му — почесним гостем на відкритті одеського Меморіалу бойової 411-ї батареї, учасники якої обороняли місто й забезпечували стратегічний відхід військ в 1941 році. Чи потрібно було залишати Одесу, рятуючи від німців Крим? Чи потрібно було після війни перетворювати Одесу на місто таборів? Не тільки для німців та їх союзників. В Одесі було як мінімум 4 транзитних табори, де містилися американські (3 тисячі осіб), бельгійські (близько 5 тисяч чоловік) та англійські (4,5 тисячі) колишні військовополонені, яких звільнили з німецьких таборів на території Польщі. Але найбільше в Чорноморській Пальмірі пересиділо французів — за деякими оцінками, під 40 000 чоловік! Причому це була справжня «збірна солянка»: від військовополонених 1940 року й аж до вішистів та бійців есесівського «Шарлеманя». Усіх їх Сталін використав як заручників у політичній грі з Заходом, обмінявши потім на козаків, частину яких після прибуття до Одеси розстріляли просто в порту, а інших відправили до ГУЛАГу. Так, місто-герой Одеса було й містом-табором, і містом-пересильною тюрмою. Є дані, що багатьох із союзників, які під час перебування в одеських таборах для переміщених осіб не погоджувалися стати радянськими шпигунами, чекала та ж доля. До речі, найбільший із таких таборів для союзників — №186, — в якому тримали переважно американців з англійцями, розташовувався недалеко від 411-ї батареї, в дитячому санаторії в Люстдорфі (Чорноморка).
Почнемо нашу прогулянку з … кінцевих маршруток на вулиці Дача Ковалевського (так-так, так і називається ця вулиця над морем!).
Хто вниз піде — до ГУМу (кафе «Гоголь у моря») потрапить або на пляжик, який повернув місту колишній одеський губернатор М.Саакашвілі, хто від маршруток вгору піде — той з нами. У парк, посаджений солдатськими руками, який теж є частиною меморіального комплексу. Вхід до Меморіалу охороняє бетонна стела «Катюша», праворуч від якої ви побачите протитанкові «їжаки», «колючку» (у сенсі, конструкції з колючого дроту) та окопи, що майже обвалилися. Комік-трупа «Маски» знімала тут «Маски на війні» – у той час, коли над цим ще можна було жартувати. Уздовж лівого боку алеї — стенди з чорно-білими фото Одеси часів тієї війни (черга за водою по картках, випуск танка-трактора «НИ-2» («На Испуг»), зенітки на Приморському бульварі …).
До нинішньої війни й російської окупації Криму і частини Донбасу тільки один з цих стендів присвячувався Одесі, на інших були — Москва, Брест, Новоросійськ … Тому алея ця називалася алеєю міст-героїв. А окуповану німецькими фашистами Одесу можна «побачити» в романі «І не сказав жодного слова» лауреата Нобелівської премії Генріха Бьолля, який був в тому ж Криму та Одесі … телефоністом вермахту: німецький солдат Фред Богнер пише з Одеси до своєї коханої листи, у яких військова цензура викреслює й описи тягот війни, і все, що творять в окупованому місті фашистські «надлюди», залишаючи в цих листах тільки слова визнання в любові …
І все ж краще оповідання Бьолля про війну — це, мабуть, історія довгоочікуваної посилки з Одеси від такого ж німецького солдата, у якій опинилися тільки непотрібні щипці для цукру. Непотрібні, тому що в Німеччині на кінець війни цукор був немислимою розкішшю. Несповідимі шляхи твої, Господи. За сумною іронією долі, таємна німецька організація колишніх членів SS мала назву ODESSA. Ця абревіатура відсилала також до популярного перед війною у Німеччині пропагандистського фільму «Село під Одесою» — натяк на той же Люстдорф-Чорноморку або на Гільдендорф-Красносьолка, колишнє німецьке селище на протилежному кінці Одеси (як, втім, і ще на добрий десяток німецьких колоній в українському Причорномор’ї).
Почнемо нашу прогулянку з … кінцевих маршруток на вулиці Дача Ковалевського (так-так, так і називається ця вулиця над морем!).
Хто вниз піде — до ГУМу (кафе «Гоголь у моря») потрапить або на пляжик, який повернув місту колишній одеський губернатор М.Саакашвілі, хто від маршруток вгору піде — той з нами. У парк, посаджений солдатськими руками, який теж є частиною меморіального комплексу. Вхід до Меморіалу охороняє бетонна стела «Катюша», праворуч від якої ви побачите протитанкові «їжаки», «колючку» (у сенсі, конструкції з колючого дроту) та окопи, що майже обвалилися. Комік-трупа «Маски» знімала тут «Маски на війні» – у той час, коли над цим ще можна було жартувати. Уздовж лівого боку алеї — стенди з чорно-білими фото Одеси часів тієї війни (черга за водою по картках, випуск танка-трактора «НИ-2» («На Испуг»), зенітки на Приморському бульварі …).
До нинішньої війни й російської окупації Криму і частини Донбасу тільки один з цих стендів присвячувався Одесі, на інших були — Москва, Брест, Новоросійськ … Тому алея ця називалася алеєю міст-героїв. А окуповану німецькими фашистами Одесу можна «побачити» в романі «І не сказав жодного слова» лауреата Нобелівської премії Генріха Бьолля, який був в тому ж Криму та Одесі … телефоністом вермахту: німецький солдат Фред Богнер пише з Одеси до своєї коханої листи, у яких військова цензура викреслює й описи тягот війни, і все, що творять в окупованому місті фашистські «надлюди», залишаючи в цих листах тільки слова визнання в любові …
І все ж краще оповідання Бьолля про війну — це, мабуть, історія довгоочікуваної посилки з Одеси від такого ж німецького солдата, у якій опинилися тільки непотрібні щипці для цукру. Непотрібні, тому що в Німеччині на кінець війни цукор був немислимою розкішшю. Несповідимі шляхи твої, Господи. За сумною іронією долі, таємна німецька організація колишніх членів SS мала назву ODESSA. Ця абревіатура відсилала також до популярного перед війною у Німеччині пропагандистського фільму «Село під Одесою» — натяк на той же Люстдорф-Чорноморку або на Гільдендорф-Красносьолка, колишнє німецьке селище на протилежному кінці Одеси (як, втім, і ще на добрий десяток німецьких колоній в українському Причорномор’ї).
Дійдемо до кінця алеї та одразу за дитячим мотузковим парком звернемо наліво.
Грали в дитинстві у «Морський бій»? А тут, на тінистій вуличці, ви побачите «Морський бій» як би навпаки: не 2-х, 3-хтрубні кораблі, а те, чим їх знищували.
Після війни на багатьох уцілілих стінах одеських будинків, перевірених саперами, можна було бачити написи «Мін немає!».
А на вулиці під покровом дубків та акацій, заставленій морськими військовими експонатами, впору писати «Міни — є!».
Втім, крім мін (природно, «холостих»), на цій експозиції просто неба заслуговують на увагу вежі артилерійських знарядь з бойових кораблів, а також торпеди й протиторпедні мережі, бомбометальники й оптичні прилади. Щоб помітити навпроти скромний пам’ятник одеським прикордонникам, оптика не потрібна. Віддавши належне героям Одеси та України, йдемо далі: завершує цю експозицію на тему «Морського бою» все-таки корабель — справжній мінний тральщик, судно-сапер. Свистати усіх нагору! На борт тральщика ведуть сходи. Вони хоча й не мотузкові, але запобіжні заходи не завадять.
Дійдемо до кінця алеї та одразу за дитячим мотузковим парком звернемо наліво.
Грали в дитинстві у «Морський бій»? А тут, на тінистій вуличці, ви побачите «Морський бій» як би навпаки: не 2-х, 3-хтрубні кораблі, а те, чим їх знищували.
Після війни на багатьох уцілілих стінах одеських будинків, перевірених саперами, можна було бачити написи «Мін немає!».
А на вулиці під покровом дубків та акацій, заставленій морськими військовими експонатами, впору писати «Міни — є!».
Втім, крім мін (природно, «холостих»), на цій експозиції просто неба заслуговують на увагу вежі артилерійських знарядь з бойових кораблів, а також торпеди й протиторпедні мережі, бомбометальники й оптичні прилади. Щоб помітити навпроти скромний пам’ятник одеським прикордонникам, оптика не потрібна. Віддавши належне героям Одеси та України, йдемо далі: завершує цю експозицію на тему «Морського бою» все-таки корабель — справжній мінний тральщик, судно-сапер. Свистати усіх нагору! На борт тральщика ведуть сходи. Вони хоча й не мотузкові, але запобіжні заходи не завадять.
Повернувши за тральщиком направо, ви опинитеся перед будівлею самого музею-меморіалу: він, як і музей «Степова Україна» на Ланжеронівській, є філією Одеського краєзнавчого музею. Тут під час екскурсії вам розкажуть про всілякі стратегічні хитрощі й тактичні напади «богів війни» артилеристів під час оборони Одеси (напр., про те, що у 2 км від справжньої замаскованої батареї була побудована фейкова — яку німці помітили й розбомбили, що і було потрібно), покажуть плакати тих часів, холодну й вогнепальну зброю, військову форму та особисті речі наших, німецьких й румунських солдатів та офіцерів. Вгадайте, кому належить ця губна гармошка з нотами. А ці листівки з паролем для перебіжчиків «Прощай, Москва»? Inter anna silent Musae. Коли говорять гармати, музи мовчать.
Що навряд чи покажуть у музеї, так це страшну бомбу, яку винайшов учень і колишній співробітник одесита Георгія (Джорджа) Гамова — Едвард Теллер. Цей Теллер, якого наш Гамов, який втік з СРСР в Америку, привіз в Штати з Угорщини, й очолив військову термоядерну програму США. А все почалося в Одесі: Гамов, який у дитинстві любив загоряти в Отраді, ставши дорослим, першим пояснив термоядерну природу енергії Сонця.
Хто його знає: може, ідею про термоядерний синтез йому підказав (своєї «Плутаниною») одеський казкар Корній Іванович Чуковський: А лисички взяли спички, К морю синему пошли, Море синее зажгли. Море синее горит…
Повернувши за тральщиком направо, ви опинитеся перед будівлею самого музею-меморіалу: він, як і музей «Степова Україна» на Ланжеронівській, є філією Одеського краєзнавчого музею. Тут під час екскурсії вам розкажуть про всілякі стратегічні хитрощі й тактичні напади «богів війни» артилеристів під час оборони Одеси (напр., про те, що у 2 км від справжньої замаскованої батареї була побудована фейкова — яку німці помітили й розбомбили, що і було потрібно), покажуть плакати тих часів, холодну й вогнепальну зброю, військову форму та особисті речі наших, німецьких й румунських солдатів та офіцерів. Вгадайте, кому належить ця губна гармошка з нотами. А ці листівки з паролем для перебіжчиків «Прощай, Москва»? Inter anna silent Musae. Коли говорять гармати, музи мовчать.
Що навряд чи покажуть у музеї, так це страшну бомбу, яку винайшов учень і колишній співробітник одесита Георгія (Джорджа) Гамова — Едвард Теллер. Цей Теллер, якого наш Гамов, який втік з СРСР в Америку, привіз в Штати з Угорщини, й очолив військову термоядерну програму США. А все почалося в Одесі: Гамов, який у дитинстві любив загоряти в Отраді, ставши дорослим, першим пояснив термоядерну природу енергії Сонця.
Хто його знає: може, ідею про термоядерний синтез йому підказав (своєї «Плутаниною») одеський казкар Корній Іванович Чуковський: А лисички взяли спички, К морю синему пошли, Море синее зажгли. Море синее горит…
Звернувши знову направо, ми потрапимо на алею, паралельну «мінній».
Ліворуч від нас у зеленій зоні знаходяться, мабуть, найнержавіючі турніки та бруси в Одесі: на них практично завжди хтось займається. Якщо не хлопці й дівчата з ОККК (Одеський Козацько-Кадетський Корпус), які й спорудили цей спортмайданчик, так воркаутери або він-чунери (а як правильно назвати шанувальників він-чунь та інших східних єдиноборств?) Або просто фанатів здорового способу життя. Часті тут і собачники: трохи віддалік від цього «людського» тренувального майданчика знаходиться собача смуга перешкод.
З протилежного, морського боку вуличного спорткомплексу у значних поглибленнях в землі (спускайтеся обережно) заховані оборонні вежі берегової батареї. При відступі їх підірвали, але, як кажуть, командний пункт під ними — справжнє підземне місто — постраждало мало…
Звернувши знову направо, ми потрапимо на алею, паралельну «мінній».
Ліворуч від нас у зеленій зоні знаходяться, мабуть, найнержавіючі турніки та бруси в Одесі: на них практично завжди хтось займається. Якщо не хлопці й дівчата з ОККК (Одеський Козацько-Кадетський Корпус), які й спорудили цей спортмайданчик, так воркаутери або він-чунери (а як правильно назвати шанувальників він-чунь та інших східних єдиноборств?) Або просто фанатів здорового способу життя. Часті тут і собачники: трохи віддалік від цього «людського» тренувального майданчика знаходиться собача смуга перешкод.
З протилежного, морського боку вуличного спорткомплексу у значних поглибленнях в землі (спускайтеся обережно) заховані оборонні вежі берегової батареї. При відступі їх підірвали, але, як кажуть, командний пункт під ними — справжнє підземне місто — постраждало мало…
Повертаємося до центральної алеї Меморіалу.
Тут нас зустрінуть скульптурні групи, присвячені «афганцям» та жертвам минулої війни.
Одеса — місто контрастів: ці два пам’ятники від великого екрана автокінотеатру, який у вихідні показує розважальне кіно, відокремлюють … винищувач І-16, «Катюша», гаубиця «Рапіра» та ще пара гармат трохи менше. Тільки в Одесі можна сидіти під винищувачем або на гаубиці й дивитися який-небудь «Титанік».
Окремо від цього арсеналу, що стріляє стоїть мирний довоєнний трамвайчик. У немирний час він, проїжджаючи мало не все місто, евакуював поранених й доставляв на передову боєприпаси та продовольство. Цікаво, що у старовинному трамвайному зупинковому комплексі, що зберігся поруч з 411-ою батареєю, зараз живуть люди.
Повертаємося до центральної алеї Меморіалу.
Тут нас зустрінуть скульптурні групи, присвячені «афганцям» та жертвам минулої війни.
Одеса — місто контрастів: ці два пам’ятники від великого екрана автокінотеатру, який у вихідні показує розважальне кіно, відокремлюють … винищувач І-16, «Катюша», гаубиця «Рапіра» та ще пара гармат трохи менше. Тільки в Одесі можна сидіти під винищувачем або на гаубиці й дивитися який-небудь «Титанік».
Окремо від цього арсеналу, що стріляє стоїть мирний довоєнний трамвайчик. У немирний час він, проїжджаючи мало не все місто, евакуював поранених й доставляв на передову боєприпаси та продовольство. Цікаво, що у старовинному трамвайному зупинковому комплексі, що зберігся поруч з 411-ою батареєю, зараз живуть люди.
Цей бронепоїзд, що стоїть на запасній колії, впору охрестити «Східним експресом». До прибуття в Україну у 1927 році він добряче поїздив Китайсько-Східною залізницею, що з’єднувала російські Читу та Владивосток з Порт-Артуром у Китаї (місце загибелі в 1905 році генерала Кондратенко, на честь якого називалася нинішня вулиця І. Буніна).
За два кроки від броньованого паровоза — більш сучасний бойовий транспорт: танки, бронемашини, «амфібія». Є тут навіть вже згаданий знаменитий танк «На Испуг» — не що інше, як обшитий бронею трактор харківського заводу. Вже у наші непрості часи наші спритні волонтери за схожим принципом створили для українських бійців баню на колесах.
Шкода, не знайшлося поки місця на цьому майданчику для дітища українського інженера Григоровича. На його перших у світі гідропланах в Одесі вчився літати в гідроотряді на Пересипу захоплений авіамоделюванням Сергій Корольов, майбутній основоположник ракетобудування. І шедевр планеризму одеського поляка Єжи Рудліцького теж, як співається у відомій пісні, «не покажуть у знаменитому ленінградському Ермітажі». Його, оснащеного ліхтариками, показували у нічному небі Олександрівського парку (зараз парк Шевченка) під час Всеросійської виставки. Під шалені овації. А потім цей планер з підсвічуванням купив собі перський шах, який втік від своєї революції до Одеси. Можливо, для того, щоб дістатися до рідної Персії на цьому чуді авіамоделізму й повергнути ворогів в жах видом НЛО, що світиться, такого собі летючого танка «НИ».
Цей бронепоїзд, що стоїть на запасній колії, впору охрестити «Східним експресом». До прибуття в Україну у 1927 році він добряче поїздив Китайсько-Східною залізницею, що з’єднувала російські Читу та Владивосток з Порт-Артуром у Китаї (місце загибелі в 1905 році генерала Кондратенко, на честь якого називалася нинішня вулиця І. Буніна).
За два кроки від броньованого паровоза — більш сучасний бойовий транспорт: танки, бронемашини, «амфібія». Є тут навіть вже згаданий знаменитий танк «На Испуг» — не що інше, як обшитий бронею трактор харківського заводу. Вже у наші непрості часи наші спритні волонтери за схожим принципом створили для українських бійців баню на колесах.
Шкода, не знайшлося поки місця на цьому майданчику для дітища українського інженера Григоровича. На його перших у світі гідропланах в Одесі вчився літати в гідроотряді на Пересипу захоплений авіамоделюванням Сергій Корольов, майбутній основоположник ракетобудування. І шедевр планеризму одеського поляка Єжи Рудліцького теж, як співається у відомій пісні, «не покажуть у знаменитому ленінградському Ермітажі». Його, оснащеного ліхтариками, показували у нічному небі Олександрівського парку (зараз парк Шевченка) під час Всеросійської виставки. Під шалені овації. А потім цей планер з підсвічуванням купив собі перський шах, який втік від своєї революції до Одеси. Можливо, для того, щоб дістатися до рідної Персії на цьому чуді авіамоделізму й повергнути ворогів в жах видом НЛО, що світиться, такого собі летючого танка «НИ».
Ну, ось ми й дійшли до головної «фішки» Меморіалу — підводного човна у степах України!
Доморощені дотепники додають: «Підводний човен у степах України загинув у нерівному повітряному бою». Нагадує велику візитку Яроша (цікаво, що у чорно-червоні кольори її пофарбували ще при старій владі) вона була б найкращим фотофоном для селфі. Якби не розмір – 56 метрів. Для підводного човна це, взагалі-то, зовсім небагато (одеська субмарина належить до типу «Малютка»), але, щоб помістити її повністю на фото з собою коханим, треба постаратися. «Крихітку» давно уподобали голуби, волею-неволею створивши свій власний голубиний меморіал у середині підводного човна. Ну, а якщо вам ближче за цих «птахів миру», які окупували субмарину, чайки, ви можете перед «походом» на море запастися хлібом в магазинчику у підводного човна.
Ну, це в разі, якщо ви збираєтеся їх годувати. А якщо зголодніли самі, на вас чекають через дорогу — у ресторані кавказької кухні з милозвучною, але не дуже слушною назвою … «Балатон» (до речі, найбільша танкова битва на озері Балатон в Угорщині увійшла в історію Другої Світової як «Курська Битва 2»).
… Але якщо ви таки надумали повернутися до моря (повертайтеся по колишній алеї міст-героїв), то, не доходячи до бетонної «Катюші», візьміть праворуч — не пошкодуєте. Або таки пошкодуєте — бідних собачок та кішок: серед дерев уздовж дороги сховалося кладовище домашніх тварин зі зворушливими пам’ятниками в пам’ять про домашніх улюбленців.
Ну, ось ми й дійшли до головної «фішки» Меморіалу — підводного човна у степах України!
Доморощені дотепники додають: «Підводний човен у степах України загинув у нерівному повітряному бою». Нагадує велику візитку Яроша (цікаво, що у чорно-червоні кольори її пофарбували ще при старій владі) вона була б найкращим фотофоном для селфі. Якби не розмір – 56 метрів. Для підводного човна це, взагалі-то, зовсім небагато (одеська субмарина належить до типу «Малютка»), але, щоб помістити її повністю на фото з собою коханим, треба постаратися. «Крихітку» давно уподобали голуби, волею-неволею створивши свій власний голубиний меморіал у середині підводного човна. Ну, а якщо вам ближче за цих «птахів миру», які окупували субмарину, чайки, ви можете перед «походом» на море запастися хлібом в магазинчику у підводного човна.
Ну, це в разі, якщо ви збираєтеся їх годувати. А якщо зголодніли самі, на вас чекають через дорогу — у ресторані кавказької кухні з милозвучною, але не дуже слушною назвою … «Балатон» (до речі, найбільша танкова битва на озері Балатон в Угорщині увійшла в історію Другої Світової як «Курська Битва 2»).
… Але якщо ви таки надумали повернутися до моря (повертайтеся по колишній алеї міст-героїв), то, не доходячи до бетонної «Катюші», візьміть праворуч — не пошкодуєте. Або таки пошкодуєте — бідних собачок та кішок: серед дерев уздовж дороги сховалося кладовище домашніх тварин зі зворушливими пам’ятниками в пам’ять про домашніх улюбленців.