Базару нема — у сенсі того ринку, що дав назву цій вулиці. На місці його — Старобазарний (Кіровський) сквер. Вулиця Базарна (вона ж Раковського, вона ж Кірова) — є. І сповнена відкриттів.
Одне з останніх відкриттів меморіальних дощок в Одесі відбулося на фасаді будинку по вул. Базарній, 78 — в пам’ять про жив тут батька Бориса Пастернака художника Леоніда Осиповича (Іцхок-Лейб, Ісаак Йосипович) Пастернак. Скільки її не відкривати, Базарна все одно таїть таємниці.
Радянська історіографія оспівувала героїв знаменитої «Іноземної колегії», особливо її творців. При цьому ім’я справжнього автора і першого керівника колегії було викреслено з історії. Звали його Володимир Дьоготь. Саме Дьоготь разом з іншими одеситами у 1918 році, під час Інтервенції, створив у конспіративній квартирі робітника-металіста Ярошевського по Базарній №93 «Іноземний комітет». Чому ж «комітет», а не «колегію»? Конспірація! Ще один конспіратор, хоробрий серед скромних наших командирів та найскромніший серед хоробрих (визначення Сталіна) Григорій Котовський під виглядом лікаря брав в ті роки «пацієнтів» на Базарній вулиці, в будинку № 36. Після прийому Котовський перетворювався в залежності від ситуації або в огрядного поміщика-кутілу Золотарьова, або в скупого Гершеле Берковича, який мав на Привозі велику овочеву комору. причому Гершеле Берковичу вдавалося отримувати товар навіть з тих місць під Одесою, де орудували «червоні банди»!
Практично кожен номер на Базарній — це історія. Або політика. Або література. Наприклад, номер 10 пов’язаний з ім’ям авангардного поета-«математика» Велеміра Хлєбнікова, який влітку 1912 року гостював тут у своєї тітоньки Варвари Рябчевської.
Перші номери вулиці Базарній суцільно пов’язані з літераторами першої величини.
У Костянтина Паустовського в повісті «Час великих очікувань» цитується некролог, опублікований в одній з одеських газет: «Впав дуб Хаїм Вольф Срібний, й осиротілі гілки низько схиляються у важкій тузі». Місцеві краєзнавці розкопали адресу «зваленого дуба» — Базарна, 1. «… викладав «подвійну італійську бухгалтерію та комерційні обчислення». Є і більш свіжа та більш кримінальна історія, пов’язана з цим будинком. Хоча і не пов’язана з літературою. В принципі все написано на меморіальній дошці: нещадні 1990-і роки, боротьба за владу в окремо взятому місті, замовне вбивство чиновника з промовистим прізвищем Свобода. Ті одеські події сколихнули навіть Європу й Штати, хоча, звичайно, до резонансу на трагедію 2 травня 2014 року їм було, ой, як далеко.
Ще одна меморіальна дошка присвячена Олександру Козачинському, автору однієї з кращих «речей» про Одесу — «Зелений фургон». Письменник, який жив у «Когановских дешевих квартирах», вивів себе в образі відважного грабіжника на прізвисько Красунчик, а прототипом сищика Володі Патрікеєва послужив майбутній автор «Дванадцяти стільців» Євген Петров. Вони були справжніми друзями — з дитинства, хоча міліціонер Катаєв (псевдонім Петров він візьме собі пізніше) і заарештував ватажка банди Козачинського. І він же врятував його від «вищої міри». Вийшовши за амністією з одеської в’язниці, Олександр Козачинський сів на потяг і на запрошення Євгена Петрова поїхав до Москви, на батьківщину (майбутній письменник Козачинський народився в столиці, на Мясницькій вулиці, а в Одесі його сім’я опинилася через туберкульоз батька, якому прописали цілюще південне повітря) …
У 1938 році Козачинський, провідний журналіст «Економічного життя», на прохання свого друга Петрова описав їх пригоди у своєму першому творі — повісті «Зелений фургон».
Перші номери вулиці Базарній суцільно пов’язані з літераторами першої величини.
У Костянтина Паустовського в повісті «Час великих очікувань» цитується некролог, опублікований в одній з одеських газет: «Впав дуб Хаїм Вольф Срібний, й осиротілі гілки низько схиляються у важкій тузі». Місцеві краєзнавці розкопали адресу «зваленого дуба» — Базарна, 1. «… викладав «подвійну італійську бухгалтерію та комерційні обчислення». Є і більш свіжа та більш кримінальна історія, пов’язана з цим будинком. Хоча і не пов’язана з літературою. В принципі все написано на меморіальній дошці: нещадні 1990-і роки, боротьба за владу в окремо взятому місті, замовне вбивство чиновника з промовистим прізвищем Свобода. Ті одеські події сколихнули навіть Європу й Штати, хоча, звичайно, до резонансу на трагедію 2 травня 2014 року їм було, ой, як далеко.
Ще одна меморіальна дошка присвячена Олександру Козачинському, автору однієї з кращих «речей» про Одесу — «Зелений фургон». Письменник, який жив у «Когановских дешевих квартирах», вивів себе в образі відважного грабіжника на прізвисько Красунчик, а прототипом сищика Володі Патрікеєва послужив майбутній автор «Дванадцяти стільців» Євген Петров. Вони були справжніми друзями — з дитинства, хоча міліціонер Катаєв (псевдонім Петров він візьме собі пізніше) і заарештував ватажка банди Козачинського. І він же врятував його від «вищої міри». Вийшовши за амністією з одеської в’язниці, Олександр Козачинський сів на потяг і на запрошення Євгена Петрова поїхав до Москви, на батьківщину (майбутній письменник Козачинський народився в столиці, на Мясницькій вулиці, а в Одесі його сім’я опинилася через туберкульоз батька, якому прописали цілюще південне повітря) …
У 1938 році Козачинський, провідний журналіст «Економічного життя», на прохання свого друга Петрова описав їх пригоди у своєму першому творі — повісті «Зелений фургон».
У будівлі на Базарній, 2, поруч із старовинною православною церквою ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» (на фото), жив у 1904-1905 роках з дружиною і мамою дитячий письменник Корній Чуковський. І, може, ніхто б уже не згадав цього, якби чуковськоведи не знайшли в архівах доповідну на ім’я градоначальника про літературне засідання, що проводилося у будинку, з переліком усіх виступаючих і тем їх виступів.За цією ж адресою прописаний й Народний астрологічний університет.
У будівлі на Базарній, 2, поруч із старовинною православною церквою ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» (на фото), жив у 1904-1905 роках з дружиною і мамою дитячий письменник Корній Чуковський. І, може, ніхто б уже не згадав цього, якби чуковськоведи не знайшли в архівах доповідну на ім’я градоначальника про літературне засідання, що проводилося у будинку, з переліком усіх виступаючих і тем їх виступів.За цією ж адресою прописаний й Народний астрологічний університет.
Дві меморіальні дошки на будинку № 4 присвячені метрам літератури – братам Катаєвим. В цьому будинку, де жили Валентин та Євген (який пізніше візьме псевдонім Петров), ще не так давно був «Світлий дім», притулок для вуличних «гавриків». Безпритульним допомагав стати на ноги греко-католицький священик отець Олександр. Чомусь тодішній одеській владі така добра справа не припала до душі (можливо, тому, що душі не було?) І «Світлий дім» «загасили».
Дві меморіальні дошки на будинку № 4 присвячені метрам літератури – братам Катаєвим. В цьому будинку, де жили Валентин та Євген (який пізніше візьме псевдонім Петров), ще не так давно був «Світлий дім», притулок для вуличних «гавриків». Безпритульним допомагав стати на ноги греко-католицький священик отець Олександр. Чомусь тодішній одеській владі така добра справа не припала до душі (можливо, тому, що душі не було?) І «Світлий дім» «загасили».
Час не стоїть на місці й роки беруть своє — старовинні будинки, зокрема. На місці Єврейського сирітського будинку тепер новобуд.
Після революції будинок віддали Дому єврейської робітничої молоді «Еврабмол». А в повоєнні роки тут розмістився завод фрезерних верстатів імені Кірова. «Товариство «Труд» для поширення ремісничих знань між євреями Одеси та ремісниче училище при ньому» було засновано у 1864 році.
Зауважимо — за 16 років до установи в Петербурзі «Тимчасового комітету за освітою Товариства ремісничої та хліборобської праці серед євреїв у Росії».
Час не стоїть на місці й роки беруть своє — старовинні будинки, зокрема. На місці Єврейського сирітського будинку тепер новобуд.
Після революції будинок віддали Дому єврейської робітничої молоді «Еврабмол». А в повоєнні роки тут розмістився завод фрезерних верстатів імені Кірова. «Товариство «Труд» для поширення ремісничих знань між євреями Одеси та ремісниче училище при ньому» було засновано у 1864 році.
Зауважимо — за 16 років до установи в Петербурзі «Тимчасового комітету за освітою Товариства ремісничої та хліборобської праці серед євреїв у Росії».
Наша наступна зупинка — на розі Канатної вулиці. Величний будинок у три поверхи нині займає Ощадбанк, а у XIX столітті тут розташовувалось Єврейське ремісниче училище товариства «Труд» для хлопчиків із бідних сімей. Також тут функціонували класи для дорослих з креслення, малювання, математики, геометрії, фізики і технології.
У роки Першої світової та громадянської воєн у приміщенні товариства «Труд» проходили засідання єврейського добровільного музичного товариства «Ха-За». У 1919 році в будівлі розташовувалося санітарне бюро «ОЗЕ», що займалося орендою лазень. Тут же видавалися квитки для безкоштовного відвідування лазні на вулиці Жуковського без різниці національності. Крім того, в лазні проводилась безкоштовна стрижка, і всім відвідувачам видавалося навіть безкоштовне мило.
У роки радянської влади училище реорганізували, а після Другої світової тут був верстатобудівний технікум.
Наша наступна зупинка — на розі Канатної вулиці. Величний будинок у три поверхи нині займає Ощадбанк, а у XIX столітті тут розташовувалось Єврейське ремісниче училище товариства «Труд» для хлопчиків із бідних сімей. Також тут функціонували класи для дорослих з креслення, малювання, математики, геометрії, фізики і технології.
У роки Першої світової та громадянської воєн у приміщенні товариства «Труд» проходили засідання єврейського добровільного музичного товариства «Ха-За». У 1919 році в будівлі розташовувалося санітарне бюро «ОЗЕ», що займалося орендою лазень. Тут же видавалися квитки для безкоштовного відвідування лазні на вулиці Жуковського без різниці національності. Крім того, в лазні проводилась безкоштовна стрижка, і всім відвідувачам видавалося навіть безкоштовне мило.
У роки радянської влади училище реорганізували, а після Другої світової тут був верстатобудівний технікум.
На перетині з вулицею Осипова (колишньої Ремісничої) розташувався дуже вишуканий одноповерховий будиночок — зараз це Генеральне консульство Румунії в Україні. Особливу нарядність будиночку надають суворі решітки. Перед входом у будівлю стоїть пам’ятник Міхаю Емінеску, румунському поетові, класику румунської та молдавської літератури. До речі, до сторіччя з дня смерті поета в 1989 році Держбанк СРСР випустив пам’ятну монету в один рубль з його зображенням.
А до того, як у будиночку влаштувалися румуни, у 1960-ті роки, тут працювало консульство Індії.
На перетині з вулицею Осипова (колишньої Ремісничої) розташувався дуже вишуканий одноповерховий будиночок — зараз це Генеральне консульство Румунії в Україні. Особливу нарядність будиночку надають суворі решітки. Перед входом у будівлю стоїть пам’ятник Міхаю Емінеску, румунському поетові, класику румунської та молдавської літератури. До речі, до сторіччя з дня смерті поета в 1989 році Держбанк СРСР випустив пам’ятну монету в один рубль з його зображенням.
А до того, як у будиночку влаштувалися румуни, у 1960-ті роки, тут працювало консульство Індії.
Якщо пройти трохи далі, то зліва, на розі з Катерининською вулицею, можна помітити школу. У дореволюційний період тут було Чоловіче приватне єврейське училище Гуревича — найбільший єврейський навчальний заклад міста (на 130 учнів). У 1828 році училище очолив Штерн, і мало-помалу воно перетворилося в досить солідний комерційний навчальний заклад. Учень, що закінчив повний курс в одеському училищі, був добре знайомий з кращими творами як російської, так і німецької літератури, вмів послідовно викладати свої думки цими мовами, знав досить добре іврит та французьку мови, історію, географію, математику і бухгалтерію. Хоча Одеське єврейське училище було створено на противагу традиційним єврейським навчальним закладам, останні також продовжували успішно розвиватися. До речі, у будинку поруч із училищем жив єврейський історик, мовознавець та громадський діяч Йосиф Клаузнер.
Якщо пройти трохи далі, то зліва, на розі з Катерининською вулицею, можна помітити школу. У дореволюційний період тут було Чоловіче приватне єврейське училище Гуревича — найбільший єврейський навчальний заклад міста (на 130 учнів). У 1828 році училище очолив Штерн, і мало-помалу воно перетворилося в досить солідний комерційний навчальний заклад. Учень, що закінчив повний курс в одеському училищі, був добре знайомий з кращими творами як російської, так і німецької літератури, вмів послідовно викладати свої думки цими мовами, знав досить добре іврит та французьку мови, історію, географію, математику і бухгалтерію. Хоча Одеське єврейське училище було створено на противагу традиційним єврейським навчальним закладам, останні також продовжували успішно розвиватися. До речі, у будинку поруч із училищем жив єврейський історик, мовознавець та громадський діяч Йосиф Клаузнер.
Наша остання зупинка — у Старобазарному сквері, який названо на згадку про один з перших базарів Одеси. На так званому Вільному ринку була ціла площа, на якій продавалися заморські товари з усього світу. У той час Старобазарна площа займала серединне розташування у сітці кварталів, одночасно перебуваючи поблизу Привозної площі (тоді складської території).
Проходили роки, мінялася влада і за рішенням якогось чиновника ринок закрили, а на його місці створили парк культури та відпочинку. Зараз головною його визначною пам’яткою вважають пам’ятник отаманові Головатому. Його автор — архітектор Глазирін, зробив отаманського коня в Старобазарному сквері… безстатевим. За численними свідченнями городян, художнику набридло, що причинне місце в попередній композиції перетворилося в якийсь культ, тому нового скакуна одесит зобразив без ознак чоловічої статі.
Наша остання зупинка — у Старобазарному сквері, який названо на згадку про один з перших базарів Одеси. На так званому Вільному ринку була ціла площа, на якій продавалися заморські товари з усього світу. У той час Старобазарна площа займала серединне розташування у сітці кварталів, одночасно перебуваючи поблизу Привозної площі (тоді складської території).
Проходили роки, мінялася влада і за рішенням якогось чиновника ринок закрили, а на його місці створили парк культури та відпочинку. Зараз головною його визначною пам’яткою вважають пам’ятник отаманові Головатому. Його автор — архітектор Глазирін, зробив отаманського коня в Старобазарному сквері… безстатевим. За численними свідченнями городян, художнику набридло, що причинне місце в попередній композиції перетворилося в якийсь культ, тому нового скакуна одесит зобразив без ознак чоловічої статі.