Пройдемося по Базарній

Перші номери вулиці Базарній суцільно пов’язані з літераторами першої величини.

У Костянтина Паустовського в повісті «Час великих очікувань» цитується некролог, опублікований в одній з одеських газет: «Впав дуб Хаїм Вольф Срібний, й осиротілі гілки низько схиляються у важкій тузі». Місцеві краєзнавці розкопали адресу «зваленого дуба» — Базарна, 1. «… викладав «подвійну італійську бухгалтерію та комерційні обчислення». Є і більш свіжа та більш кримінальна історія, пов’язана з цим будинком. Хоча і не пов’язана з літературою. В принципі все написано на меморіальній дошці: нещадні 1990-і роки, боротьба за владу в окремо взятому місті, замовне вбивство чиновника з промовистим прізвищем Свобода. Ті одеські події сколихнули навіть Європу й Штати, хоча, звичайно, до резонансу на трагедію 2 травня 2014 року їм було, ой, як далеко.

Ще одна меморіальна дошка присвячена Олександру Козачинському, автору однієї з кращих «речей» про Одесу — «Зелений фургон». Письменник, який жив у «Когановских дешевих квартирах», вивів себе в образі відважного грабіжника на прізвисько Красунчик, а прототипом сищика Володі Патрікеєва послужив майбутній автор «Дванадцяти стільців» Євген Петров. Вони були справжніми друзями — з дитинства, хоча міліціонер Катаєв (псевдонім Петров він візьме собі пізніше) і заарештував ватажка банди Козачинського. І він же врятував його від «вищої міри». Вийшовши за амністією з одеської в’язниці, Олександр Козачинський сів на потяг і на запрошення Євгена Петрова поїхав до Москви, на батьківщину (майбутній письменник Козачинський народився в столиці, на Мясницькій вулиці, а в Одесі його сім’я опинилася через туберкульоз батька, якому прописали цілюще південне повітря) …

У 1938 році Козачинський, провідний журналіст «Економічного життя», на прохання свого друга Петрова описав їх пригоди у своєму першому творі — повісті «Зелений фургон».

Дві меморіальні дошки на будинку № 4 присвячені метрам літератури – братам Катаєвим. В цьому будинку, де жили Валентин та Євген (який пізніше візьме псевдонім Петров), ще не так давно був «Світлий дім», притулок для вуличних «гавриків». Безпритульним допомагав стати на ноги греко-католицький священик отець Олександр. Чомусь тодішній одеській владі така добра справа не припала до душі (можливо, тому, що душі не було?) І «Світлий дім» «загасили».

Наша наступна зупинка — на розі Канатної вулиці. Величний будинок у три поверхи нині займає Ощадбанк, а у XIX столітті тут розташовувалось Єврейське ремісниче училище товариства «Труд» для хлопчиків із бідних сімей. Також тут функціонували класи для дорослих з креслення, малювання, математики, геометрії, фізики і технології.

У роки Першої світової та громадянської воєн у приміщенні товариства «Труд» проходили засідання єврейського добровільного музичного товариства «Ха-За». У 1919 році в будівлі розташовувалося санітарне бюро «ОЗЕ», що займалося орендою лазень. Тут же видавалися квитки для безкоштовного відвідування лазні на вулиці Жуковського без різниці національності. Крім того, в лазні проводилась безкоштовна стрижка, і всім відвідувачам видавалося навіть безкоштовне мило.

У роки радянської влади училище реорганізували, а після Другої світової тут був верстатобудівний технікум.

Якщо пройти трохи далі, то зліва, на розі з Катерининською вулицею, можна помітити школу. У дореволюційний період тут було Чоловіче приватне єврейське училище Гуревича — найбільший єврейський навчальний заклад міста (на 130 учнів). У 1828 році училище очолив Штерн, і мало-помалу воно перетворилося в досить солідний комерційний навчальний заклад. Учень, що закінчив повний курс в одеському училищі, був добре знайомий з кращими творами як російської, так і німецької літератури, вмів послідовно викладати свої думки цими мовами, знав досить добре іврит та французьку мови, історію, географію, математику і бухгалтерію. Хоча Одеське єврейське училище було створено на противагу традиційним єврейським навчальним закладам, останні також продовжували успішно розвиватися. До речі, у будинку поруч із училищем жив єврейський історик, мовознавець та громадський діяч Йосиф Клаузнер.