Поговоримо «про» Пушкінську, колишню Італійську, яка ось уже 200 років пов’язує район залізничного вокзалу та центр Одеси.
Саме з цієї брусчатой вулиці у 1950-х почали ходити перші одеські «рогаті» — у сенсі, тролейбуси Київського виробництва. Хоча споруда тролейбусних ліній в Одесі почалася ще на самому початку 1941 року.
На щастя, війна не дуже змінила обличчя Пушкінській, а постраждалі будинки — такі, як музей Пушкіна — досить швидко привели в порядок. Якщо Дерибасівська — це візитка Одеси, то Пушкінська — це її офіс, один дуже довгий та дуже солідний офіс. Будинки як на підбір, всі значні, платани перед ними — немов сек’юріті: надійні й підтягнуті, незважаючи на поважний вік. Ось тільки ворони (галки? граки?), які, висловлюючись по-Ільф-і-Петрову, абонували платани, так і норовлять … Словом, наша прогулянка нудною точно не буде 🙂
GPS: 46.477274, 30.741449
GPS: 46.477274, 30.741449
Почнемо наш шлях від кварталу між вулицями Єврейською та Троїцькою.
Однак обережніше! І справа не в галках та воронах, що ховаються у гілках платанів-безстидників …
100 років тому письменник Іван Бунін, який втік від більшовиків в тоді ще «білу» Одесу, став на цьому місці свідком єврейського погрому, вчиненого т.зв. «союзниками» ( «Союз Російського Народу», вони ж «чорносотенці»): «по Троїцькій тільки що пройшов натовп з портретом царя та національними прапорами. Зупинилися на розі, «ура», потім стали громити магазини. Незабаром приїхали козаки – і проїхали повз, з посмішками». В «Окаянных днях» (так назвав свої мемуари Бунін) цей значний будинок, побудований у 1910 році, належав одеському відділенню російсько-американської гумової мануфактури «Трикутник». Саме ж виробництво розміщалося у Північній Пальмірі: Санкт-Петербурзька мануфактура російсько-американського СП випускала з каучуку все: від калош, які дуже любили (Їсти :)) персонажі дитячих віршів одесита Корнія Чуковського, до оболонки для аеростатів. Основою для виготовлення гуми є каучук, що отримується з молочного соку (латексу) тропічного дерева гевеї.
Сучасна цивілізація не може існувати без гуми. Є багато марок синтетичного каучуку, що перевершує натуральний по стійкості до тертя, кислот, нафтопродуктів, високих температур, але жоден з них не може замінити каучук з гевеї по головної властивості гуми – її пружного розтягування. Так ось — мало хто знає — на півдні Одеської області у післявоєнні роки були плантації радянської «гевеї», «родича» нашої кульбаби, середньоазіатського кок-сагиз. Каучуконос кок-сагиз, посаджений у нас та в Білорусі, навіть називали «царем полів». Було це ще до Хрущова, який проголосив після відвідин Америки еру «цариці полів» — кукурудзи.
При «кукурузнику» Хрущові в одеському відділенні «Гумового трикутника» розміщувалося книжкове видавництво й редакції газет «Більшовицький прапор» та «Чорноморська комуна». А вже в наш час тут був арт-центр Коробчинського. Бізнесмен й кандидат в мери Одеси Олександр Коробчинський був вбитий кілером у січні 2011 року біля свого будинку біля Оперного. З недавніх пір в колишньому арт-центрі — меблевий салон. Такий ось «Чорноморський Бермудський трикутник» виходить
Почнемо наш шлях від кварталу між вулицями Єврейською та Троїцькою.
Однак обережніше! І справа не в галках та воронах, що ховаються у гілках платанів-безстидників …
100 років тому письменник Іван Бунін, який втік від більшовиків в тоді ще «білу» Одесу, став на цьому місці свідком єврейського погрому, вчиненого т.зв. «союзниками» ( «Союз Російського Народу», вони ж «чорносотенці»): «по Троїцькій тільки що пройшов натовп з портретом царя та національними прапорами. Зупинилися на розі, «ура», потім стали громити магазини. Незабаром приїхали козаки – і проїхали повз, з посмішками». В «Окаянных днях» (так назвав свої мемуари Бунін) цей значний будинок, побудований у 1910 році, належав одеському відділенню російсько-американської гумової мануфактури «Трикутник». Саме ж виробництво розміщалося у Північній Пальмірі: Санкт-Петербурзька мануфактура російсько-американського СП випускала з каучуку все: від калош, які дуже любили (Їсти :)) персонажі дитячих віршів одесита Корнія Чуковського, до оболонки для аеростатів. Основою для виготовлення гуми є каучук, що отримується з молочного соку (латексу) тропічного дерева гевеї.
Сучасна цивілізація не може існувати без гуми. Є багато марок синтетичного каучуку, що перевершує натуральний по стійкості до тертя, кислот, нафтопродуктів, високих температур, але жоден з них не може замінити каучук з гевеї по головної властивості гуми – її пружного розтягування. Так ось — мало хто знає — на півдні Одеської області у післявоєнні роки були плантації радянської «гевеї», «родича» нашої кульбаби, середньоазіатського кок-сагиз. Каучуконос кок-сагиз, посаджений у нас та в Білорусі, навіть називали «царем полів». Було це ще до Хрущова, який проголосив після відвідин Америки еру «цариці полів» — кукурудзи.
При «кукурузнику» Хрущові в одеському відділенні «Гумового трикутника» розміщувалося книжкове видавництво й редакції газет «Більшовицький прапор» та «Чорноморська комуна». А вже в наш час тут був арт-центр Коробчинського. Бізнесмен й кандидат в мери Одеси Олександр Коробчинський був вбитий кілером у січні 2011 року біля свого будинку біля Оперного. З недавніх пір в колишньому арт-центрі — меблевий салон. Такий ось «Чорноморський Бермудський трикутник» виходить
GPS: 46.476377, 30.742174
Прямо на розі з Троїцькою на морській стороні Пушкінської височить один з найбільш незвичайних будинків старої Одеси — прибутковий будинок тютюнового фабриканта Асвадурова.
Крім давньоримського орла-аквіли, будівля прикрашена фігурами легіонерів, жриць, тритонів, кентаврів. Причому, всередині різних міфологічних персонажів теж вистачає. Після орендарів «цигаркового короля» в компанії цих бестій знаходилися: профспілка залізничників, редакція газети «Чорноморський гудок», міськвиконком. Останні роки тут прописаний Інститут морської біології НАН України (до анексії Криму Росією і закриття головної організації у Севастополі він носив ім’я «Одеська філія Інституту Біології Південних морів ім. О. О. Ковалевського»).
Цікаво, що видатний біолог Олександр Ковалевський займався не тільки рибами (в тому числі, і акваріумними), а й боровся з філоксерою, страшним шкідником виноградників, у Бессарабії, на півдні Одещини та в Криму — як і видатний письменник Михайло Коцюбинський, у якого навіть в Сімеїзі є (був?) музей, а в Одесі чомусь навіть немає меморіальної дошки. До речі, про древній Рим та орлів-Аквіл. Не тільки на південному березі Криму, а й на місці сучасного міста Білгород-Дністровського (в римський період історії він називався Тіра й Алба-Юлія) розміщувалися римські гарнізони.
У цьому місті поруч з Одесою, де бували та писали про нього той же Коцюбинський й Леся Українка, в руїнах будівлі вексілляції (вексілляція — загін легіону, виділений для участі у бойових діях, коли сам легіон виконував гарнізонну або патрульну службу) римських військ дослідники виявили фрагменти черепиці з клеймами V Македонського, XI Клавдієвого та 1-го Італійського легіонів.
GPS: 46.476377, 30.742174
Прямо на розі з Троїцькою на морській стороні Пушкінської височить один з найбільш незвичайних будинків старої Одеси — прибутковий будинок тютюнового фабриканта Асвадурова.
Крім давньоримського орла-аквіли, будівля прикрашена фігурами легіонерів, жриць, тритонів, кентаврів. Причому, всередині різних міфологічних персонажів теж вистачає. Після орендарів «цигаркового короля» в компанії цих бестій знаходилися: профспілка залізничників, редакція газети «Чорноморський гудок», міськвиконком. Останні роки тут прописаний Інститут морської біології НАН України (до анексії Криму Росією і закриття головної організації у Севастополі він носив ім’я «Одеська філія Інституту Біології Південних морів ім. О. О. Ковалевського»).
Цікаво, що видатний біолог Олександр Ковалевський займався не тільки рибами (в тому числі, і акваріумними), а й боровся з філоксерою, страшним шкідником виноградників, у Бессарабії, на півдні Одещини та в Криму — як і видатний письменник Михайло Коцюбинський, у якого навіть в Сімеїзі є (був?) музей, а в Одесі чомусь навіть немає меморіальної дошки. До речі, про древній Рим та орлів-Аквіл. Не тільки на південному березі Криму, а й на місці сучасного міста Білгород-Дністровського (в римський період історії він називався Тіра й Алба-Юлія) розміщувалися римські гарнізони.
У цьому місті поруч з Одесою, де бували та писали про нього той же Коцюбинський й Леся Українка, в руїнах будівлі вексілляції (вексілляція — загін легіону, виділений для участі у бойових діях, коли сам легіон виконував гарнізонну або патрульну службу) римських військ дослідники виявили фрагменти черепиці з клеймами V Македонського, XI Клавдієвого та 1-го Італійського легіонів.
GPS: 46.474622, 30.741848
GPS: 46.474622, 30.741848
На цій же морський стороні Пушкінськоъ, рівно посередині між Успенською та Базарною у будинку № 47, терористи-народовольці найняли лавку, з якої по ночах під вулицю вівся підкоп. У підкоп повинні були встановити міну, призначену для царя Олександра II, який по дорозі на відпочинок до Криму у травні 1880 року збирався заїхати в Одесу.
Не склалося: по-перше, при підготовці запала до міни відірвало три пальці одному з терористів, а по-друге, ближче до травня чутки про поїздку царя в Крим припинилися й роботи були згорнуті.
Як ми знаємо, народовольці таки свого домоглися — вбили самого демократичного за всю історію Росії царя Олександра Визволителя, але це було вже у Петербурзі. Волею-неволею задумаєшся: це ж якщо найдемократичніший Олександр II Визволитель своїм Емським указом «звільнив» українців від української мови, українського викладання, українських книг, українського театру й музики, то що вже говорити про інших царів …
На цій же морський стороні Пушкінськоъ, рівно посередині між Успенською та Базарною у будинку № 47, терористи-народовольці найняли лавку, з якої по ночах під вулицю вівся підкоп. У підкоп повинні були встановити міну, призначену для царя Олександра II, який по дорозі на відпочинок до Криму у травні 1880 року збирався заїхати в Одесу.
Не склалося: по-перше, при підготовці запала до міни відірвало три пальці одному з терористів, а по-друге, ближче до травня чутки про поїздку царя в Крим припинилися й роботи були згорнуті.
Як ми знаємо, народовольці таки свого домоглися — вбили самого демократичного за всю історію Росії царя Олександра Визволителя, але це було вже у Петербурзі. Волею-неволею задумаєшся: це ж якщо найдемократичніший Олександр II Визволитель своїм Емським указом «звільнив» українців від української мови, українського викладання, українських книг, українського театру й музики, то що вже говорити про інших царів …
GPS: 46.474053, 30.741730
Сучасний, але вдало вписаний в історичний ландшафт «Будинок з ангелом» (Пушкінська, 51) на перетині з Базарною не помітити неможливо. Як і пройти повз чужого горя. Дитячий реабілітаційний центр імені Бориса Литвака був відкритий останнім в 1996 році. У цьому центрі милосердя допомагають діткам з ДЦП, працює театр та художня галерея … А на даху «Дому з ангелом» знаходиться ангелят … тобто голубник.
Можливо, в пам’ять про «Мїй голубник» Бебеля, одну з найбільш зворушливих розповідей одеського письменника про жахи погромів … Зате точно відомо, що саме в пам’ять про дочку Ірину, яку згубив рак, Литвак і заснував благодійний фонд «Майбутнє», а потім й побудував цей будинок з золотим ангелом на фасаді. Цікаво, що для Героя України Бориса Литвака, який знав особисто багатьох сильних світу цього (й світу кримінального, в тому числі) і в Україні, і в Росії, найкращим компліментом було — «сонячний пацан». Золотий Ангел сумно посміхається … Важко бути ангелом у цьому земному житті.
Відомий актор і режисер Андрій Смирнов ( «Білоруський вокзал») знімав в Одесі кіноновелу «Ангел» за оповіданнями Юрія Олеші, а показати її не міг: у СРСР стрічка була заборонена до показу. В Одесі при слові «Ангел» згадують ще кримінального авторитета Ангела (Ангерта), який відігравав помітну роль у всіх політичних, економічних та кримінальних розбираннях другої половини 90-х років в Одесі. І продовжує грати досі. Як сказав колишній губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі: «…Складом мерії (одеської) управляє навіть не Труханов, а якийсь Ангерт – мафіозі 1990-х, і вони разом із Жуковим, родичем Абрамовича, володіють більшою частиною Одеси».
GPS: 46.474053, 30.741730
Сучасний, але вдало вписаний в історичний ландшафт «Будинок з ангелом» (Пушкінська, 51) на перетині з Базарною не помітити неможливо. Як і пройти повз чужого горя. Дитячий реабілітаційний центр імені Бориса Литвака був відкритий останнім в 1996 році. У цьому центрі милосердя допомагають діткам з ДЦП, працює театр та художня галерея … А на даху «Дому з ангелом» знаходиться ангелят … тобто голубник.
Можливо, в пам’ять про «Мїй голубник» Бебеля, одну з найбільш зворушливих розповідей одеського письменника про жахи погромів … Зате точно відомо, що саме в пам’ять про дочку Ірину, яку згубив рак, Литвак і заснував благодійний фонд «Майбутнє», а потім й побудував цей будинок з золотим ангелом на фасаді. Цікаво, що для Героя України Бориса Литвака, який знав особисто багатьох сильних світу цього (й світу кримінального, в тому числі) і в Україні, і в Росії, найкращим компліментом було — «сонячний пацан». Золотий Ангел сумно посміхається … Важко бути ангелом у цьому земному житті.
Відомий актор і режисер Андрій Смирнов ( «Білоруський вокзал») знімав в Одесі кіноновелу «Ангел» за оповіданнями Юрія Олеші, а показати її не міг: у СРСР стрічка була заборонена до показу. В Одесі при слові «Ангел» згадують ще кримінального авторитета Ангела (Ангерта), який відігравав помітну роль у всіх політичних, економічних та кримінальних розбираннях другої половини 90-х років в Одесі. І продовжує грати досі. Як сказав колишній губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі: «…Складом мерії (одеської) управляє навіть не Труханов, а якийсь Ангерт – мафіозі 1990-х, і вони разом із Жуковим, родичем Абрамовича, володіють більшою частиною Одеси».
GPS: 46.473275, 30.741625
GPS: 46.473275, 30.741625
Від крилатого «сонячного пацана», чи то пак, ангела — до Ікара!
Табличка на будинку Хаджі-Хічінова (побудував вже відомий нам архітектор Адольф Мінкус у 1910 році) не дасть збрехати: Ікар був тут! … І був він членом-кореспондентом Німецького археологічного інституту, Американського нумізматичного товариства, а також стояв біля витоків відродження Одеського археологічного товариства.
Так, історик та археолог Петро Йосипович Каришковський-Ікар, що жив у цьому будинку, був великим ученим з історії та культури Північного Причорномор’я та Візантії. Перше грецьке поселення на нашому, «північному» березі Борисфен (острів Березань), Ольвія (Очаків), Тіра (Білгород-Дністровський), Ніконій (зруйноване готами античне місто у межах сучасного селища Роксолани в Овідіопольському районі Одеської області) та заснований Святославом Преславець, він же легендарний Київ-на-Дунаї — наукова діяльність професора обмежувалася тільки Одесою.
До речі, науковим керівником Ікара був професор Готалов-Готліб, відомий не тільки, як вчений, а й як організатор гімнастичних патріотичних товариств «Сокіл» (укр. «Сокіл», чеськ. «Sokol»). З 1919 року Готалов-Готліб керував найбільшим у країні будинком для безпритульних дітей під назвою «Дитяче містечко імені Комінтерну» у районі 4-ої станції Великого Фонтану. Це дитмістечко, яке у 30-і роки ХХ століття приймало дітей комуністів з Іспанії, стало одним з «прототипів» відомої «Республіки ШКІД». А сам Готліб став прототипом Миколи Антоновича Татаринова, одного з найбільш «негативних» героїв іншої книги – роману «Два капітани» Веніаміна Каверіна.
Від крилатого «сонячного пацана», чи то пак, ангела — до Ікара!
Табличка на будинку Хаджі-Хічінова (побудував вже відомий нам архітектор Адольф Мінкус у 1910 році) не дасть збрехати: Ікар був тут! … І був він членом-кореспондентом Німецького археологічного інституту, Американського нумізматичного товариства, а також стояв біля витоків відродження Одеського археологічного товариства.
Так, історик та археолог Петро Йосипович Каришковський-Ікар, що жив у цьому будинку, був великим ученим з історії та культури Північного Причорномор’я та Візантії. Перше грецьке поселення на нашому, «північному» березі Борисфен (острів Березань), Ольвія (Очаків), Тіра (Білгород-Дністровський), Ніконій (зруйноване готами античне місто у межах сучасного селища Роксолани в Овідіопольському районі Одеської області) та заснований Святославом Преславець, він же легендарний Київ-на-Дунаї — наукова діяльність професора обмежувалася тільки Одесою.
До речі, науковим керівником Ікара був професор Готалов-Готліб, відомий не тільки, як вчений, а й як організатор гімнастичних патріотичних товариств «Сокіл» (укр. «Сокіл», чеськ. «Sokol»). З 1919 року Готалов-Готліб керував найбільшим у країні будинком для безпритульних дітей під назвою «Дитяче містечко імені Комінтерну» у районі 4-ої станції Великого Фонтану. Це дитмістечко, яке у 30-і роки ХХ століття приймало дітей комуністів з Іспанії, стало одним з «прототипів» відомої «Республіки ШКІД». А сам Готліб став прототипом Миколи Антоновича Татаринова, одного з найбільш «негативних» героїв іншої книги – роману «Два капітани» Веніаміна Каверіна.
GPS: 46.470865, 30.740871
Ну ось, ми й пройшли Пушкінську майже до кінця. Попереду вокзал, валіза, Батьківщина 🙂
Перш ніж відчалити, зробимо «перекур» на розі Пушкінської та Малої Арнаутської, де зараз ЦУМ, а раніше розташовувалася тютюнова фабрика братів Попових. Будете «Дюшес»? А «Фауст» по 6 копійок за десяток цигарок? Але найвідомішими «попівськими» цигарками були Salve з мундштуком. «Слава уходит, как дым. Деньги уходят, как дым. Жизнь уходит, как дым. Ничто так не вечно, как дым папирос Salve».
Саме через цей «особливий» дим деякі патріоти Одеси вважають, що Вейп-арт — мистецтво димопускання — зародився в Одесі саме на цьому розі. Але це швидше, вони дим в очі пускають. Їм дим вітчизни й солодкий й так далі. Але фактом залишається те, що інженери фабрики «Попов та спадкоємці» винайшли машину, що згортала цигаркову гільзу відразу з бавовняним фільтром, і цим одразу випередили конкурентів. Того ж тютюнового магната Асвадурова, будинок з орлом якого ми вже бачили. Та дрібних бариг з Малої Арнаутської, де, згідно Ільфу й Петрову, «робиться уся контрабанда в Одесі». І де на підлозі у деяких парадних ще можна прочитати дореволюційний напис SALVE. Ні, це не реклама цигарок, а скоріше — антиреклама.
Адже в перекладі з латині «Salve!» це «Здрастуй!». Тобто, не хворій, а, значить, не кури.
GPS: 46.470865, 30.740871
Ну ось, ми й пройшли Пушкінську майже до кінця. Попереду вокзал, валіза, Батьківщина 🙂
Перш ніж відчалити, зробимо «перекур» на розі Пушкінської та Малої Арнаутської, де зараз ЦУМ, а раніше розташовувалася тютюнова фабрика братів Попових. Будете «Дюшес»? А «Фауст» по 6 копійок за десяток цигарок? Але найвідомішими «попівськими» цигарками були Salve з мундштуком. «Слава уходит, как дым. Деньги уходят, как дым. Жизнь уходит, как дым. Ничто так не вечно, как дым папирос Salve».
Саме через цей «особливий» дим деякі патріоти Одеси вважають, що Вейп-арт — мистецтво димопускання — зародився в Одесі саме на цьому розі. Але це швидше, вони дим в очі пускають. Їм дим вітчизни й солодкий й так далі. Але фактом залишається те, що інженери фабрики «Попов та спадкоємці» винайшли машину, що згортала цигаркову гільзу відразу з бавовняним фільтром, і цим одразу випередили конкурентів. Того ж тютюнового магната Асвадурова, будинок з орлом якого ми вже бачили. Та дрібних бариг з Малої Арнаутської, де, згідно Ільфу й Петрову, «робиться уся контрабанда в Одесі». І де на підлозі у деяких парадних ще можна прочитати дореволюційний напис SALVE. Ні, це не реклама цигарок, а скоріше — антиреклама.
Адже в перекладі з латині «Salve!» це «Здрастуй!». Тобто, не хворій, а, значить, не кури.
