Цей «той ще» райончик у районі Водопровідної вулиці одесити називають «Сахалінчик». Хочете знати, чому? По-перше, 100 років тому це була околиця міста (це зараз залізничний вокзал опинився у центрі Одеси), а, по-друге, звідси до Сахаліну ... рукою подати.
Вважається, що тут містили ув'язнених, які очікували відправлення у заслання на острів Сахалін, про який добре написав Чехов, в листопаді 1890 року прибувший зі своєї Сахалінської подорожі до Одеси на пароплаві «Петербург». Причому аж через Цейлон (де «мав зносини з чорноокою індускою ... і де ж? В кокосовому лісі, у місячну ніч»)! У наступні роки Чехов неодноразово згадував про Цейлоні у своїх листах та навіть мав намір повернутися сюди ще раз. Молодим колегам — Горькому та Буніну — він розповідав про принади тропічного острова й радив відвідати його. Ради послухав І. А. Бунін, поплив на Цейлон (Шрі-Ланку) з Одеси, та залишив образи «раю» у своїх оповіданнях і віршах. І потім, коли Бунін фактично стане біженцем, покинути захоплену більшовиками вітчизну йому теж доведеться з одеського порту.
Але повернемося до Сахалінчику. Одеська легенда стверджує, що Софія Блювштейн, вона ж Соломоніак і т.д. і т.п., вона ж — Сонька Золота Ручка, яку пів-міста проводжало на Сахалін (ставши очевидцями її ловкачество з годинником поліцмейстера Буніна - однофамільця відомого письменника), зовсім не померла на сахалінській каторзі, а жила тут навіть після революції. Принаймні, бувала. Так, не всім пощастило, як Пушкіну — заслали на південь, до Одеси, а не на Сахалін. Втім, його нащадка Льва Троцького (це не легенда, а цілком серйозна теорія, через яку постраждали видатні літературознавці) заслали ще південніше. У лютому 1929 року Льва Троцького з сім'єю на пароплаві «Ілліч» таємно відправили з Одеси за межі СРСР. За домовленістю з Туреччиною йому було запропоновано оселитися на острові Прінкіпо в Мармуровому морі. Тут він провів більше чотирьох років, займаючись головним чином літературною діяльністю. У 1933 році Троцькому дозволили переїхати до Франції.
У 1935 році він перебрався до Норвегії. Однак наприкінці 1936 року на вимогу радянської влади його вислали з цієї країни. Оскільки усі європейські країни відмовили йому у політичному притулку, Троцький відправився в Мексику. Він оселився на околиці Мехіко у Койокані, який став останнім притулком колишньому в'язню Одеської в'язниці (за однією версією, свій псевдонім Лейба Давидович Бронштейн «позичив» у одеського охоронця). 20 серпня 1940 Троцький був смертельно поранений агентом НКВД Рамоном Меркадером. Ще цілу добу Троцький боровся за життя — і це після удару льодорубом по голові! .