Спадщина столичних часів

Перший об’єкт нашого маршруту розташований біля головних залізничних воріт міста — біля Південного вокзалу. Будівлю Головпоштамту на Привокзальній площі (нині тут розташовується харківська дирекція «Укрпошти») звели в 1930 році на місці, зарезервованому під будівлю Держпрому, який вирішили «перенести» до центру міста.

Як годиться, для вибору кращого проекту майбутнього поштамту в 1927 році провели конкурс. Переміг на ньому відомий московський архітектор Пантелеймон Голосів, але для реалізації було обрано проект студента Аркадія Мордвинова, який посів лише друге місце. Причиною тому, як кажуть, стала емоційна промова молодого архітектора на мітингу, присвяченому закладці будівлі. Мордвинов тоді заявив, що проект Голосова нібито вибрали лише тому, що талановитій молоді не довіряють нічого будувати. Потрібно відзначити, що робота молодого зодчого випередила свій час. Новий поштамт із залізобетонних конструкцій, з плоскими дахами і вікнами, що оперізують будівлю, був найбільшим в Україні, а за технікою механізації — першим в СРСР. Між будинком і залізничним вокзалом проклали тунель, по якому електровози доставляли кореспонденцію, а на різні поверхи її переміщали підйомники.

Під час Вітчизняної війни будівля сильно постраждала. На жаль, до наших днів не збереглися годинник на вежі, написи «Поштамт» і «Телефон», що підкреслювали конструктивістський стиль, але залишилися чотири невеликих балкончики — свого часу вони призначалися для поштових голубів.

Великий слід столичні часи Харкова залишили в районі Держпрому — з тильного боку будівлі нас зустрічають конструктивістські квартали. Тут наприкінці 1920-х – початку 1930-х роках в цьому стилі побудовані житлові комплекси «Червоний промисловець», «Будинок фахівців», «Табачник», «Новий побут». Одночасно з житловими будинками зводили дитячі сади, школи і магазини, пізніше цей принцип поклали в основу системи мікрорайонування, по якій забудовані інші райони Харкова.

Назви будинків, багато з яких вже забуті, відбивали професійну приналежність їхніх мешканців. Так, в Будинку фахівців на проспекті Правди, 7, жила професійна еліта різних напрямків: вчені, лікарі, юристи, художники, музиканти, артисти. Серед відомих мешканців — поет, лауреат Державної премії СРСР Борис Чичибабін.

Наш тематичний маршрут веде нас на вулицю Пушкінську, де добре зберігся один із найкращих пам’ятників конструктивізму — семиповерховий житловий будинок-комплекс з номером 54. Звели його в 1931 році для працівників танкового заводу імені Малишева. За радянських часів на першому поверсі знаходився улюблений харків’янами великий гастроном, а зараз перші поверхи займають магазини і кафе.

Примітний цей будинок і тим, що в 1936–1940 роках в будинку жив творець легендарного танка Т-34 Михайло Кошкін, а в 1951-1978 — не менш відомий продовжувач танкової справи, інженер-конструктор Олександр Морозов, ім’я якого зараз носить Харківське конструкторське бюро з машинобудування. До речі, до 1920-х років на місці будинку була розташована Каплуновська церква, яка свого часу була однією з архітектурних візитівок Харкова. Але творіння Олексія Бекетова підірвали більшовики.

Чергова «зупинка» на нашому маршруті, безумовно, обов’язковий пункт програми знайомства з Харковом для всіх, хто опинився тут вперше. Знаменитий харківський будинок Державної промисловості особливого представлення не потребує. Ця будівля одночасно вважається головним символом столичних часів і найбільш масштабним і досконалим прикладом конструктивізму. Цього року перший радянський хмарочос відзначає своє 89-річчя.

Не дивно, що за довгі роки існування Держпром обжився великою кількістю легенд. Згідно з однією з них, наприклад, в підвалах будівлі досі збереглися кілометрові ходи. По одному з них в тунелях нібито заблукав чиновник, привид якого досі блукає в пошуках їдальні. Чутки насправді не безпідставні: під’їзди Держпрому дійсно з’єднують підземні переходи, але вони наглухо закриті, і ними давно вже ніхто не користується. А ось те, що будівлю-гігант починали будувати вручну — чиста правда. На раритетних фотографіях можна розгледіти, що розчин підвозили на возах, а вимішували його руками. А ще будівельники і жили, і працювали мало не на будмайданчику — в мазанках. При цьому навіть в таких умовах реалізувати мега-проект вдалося всього за три роки.

Довгі роки Держпром намагаються включити до списку спадщини ЮНЕСКО, але поки що процес знаходиться на етапі підготовки необхідної для цього документації.