У районі Палацу студентів Національної юридичної академії велика і метушлива вулиця Пушкінська перетинається з маленькою і тихою вуличкою, в назві якої увічнили ще одного класика російської літератури — Лермонтовська. Почали забудовувати її наприкінці XIX століття, а 5 травня 1903 роки міська дума за бажанням землевласників, які тут мешкали, привласнила вулиці ім’я Михайла Лермонтова. Цікаво, що майже за 115 років її не торкнулися ніякі перейменування. У різні часи тут мешкали купці, інженери, статські радники, губернські секретарі і професорські дружини, а до їхніх маєтків прилягали невеликі сади.
Зараз на Лермонтовській можна споглядати добре збережені дореволюційні будівлі, що захоплюють архітектурними формами і декором, колишні прибуткові будинки з червоної цегли. Зі здобуттям Україною незалежності тут почало вирувати студентське життя і з’явився перший в країні приватний вуз, у студентів якого є навіть своя каплиця. Завершується прогулянка по вулиці довжиною в 660 метрів в мальовничому місці над Журавлівськими схилами. Тут можна помилуватися краєвидом міста і спуститися довгими сходами.
Лермонтовська зустрічається на нашому шляху злегка раптово — вузька проїжджа частина з тротуарами по обидва боки пробивається між масивним Палацом студентів і величним кутовим житловим будинком з червоної цегли. До останнього ми придивимося уважніше. Колишній прибутковий будинок на розі вулиць Пушкінської та Лермонтовської звели на початку XX століття за проектом архітектора Михайла Піскунова. Про цього зодчого відомостей збереглося дуже мало. Відомо, що Піскунов прожив у Харкові близько 20 років. За його проектами побудовано цілий ряд яскравих будівель, що увійшли до списку пам’яток архітектури. У червоному будинку на Лермонтовській в 1950-і жив відомий харківський композитор Володимир Нахабін — диригент Театру опери та балету, ректор консерваторії і один із авторів гімну УРСР. Зараз будинок житловий, в ньому працюють магазини, кафе, театр для дітей та юнацтва «Я + ти».
Лермонтовська зустрічається на нашому шляху злегка раптово — вузька проїжджа частина з тротуарами по обидва боки пробивається між масивним Палацом студентів і величним кутовим житловим будинком з червоної цегли. До останнього ми придивимося уважніше. Колишній прибутковий будинок на розі вулиць Пушкінської та Лермонтовської звели на початку XX століття за проектом архітектора Михайла Піскунова. Про цього зодчого відомостей збереглося дуже мало. Відомо, що Піскунов прожив у Харкові близько 20 років. За його проектами побудовано цілий ряд яскравих будівель, що увійшли до списку пам’яток архітектури. У червоному будинку на Лермонтовській в 1950-і жив відомий харківський композитор Володимир Нахабін — диригент Театру опери та балету, ректор консерваторії і один із авторів гімну УРСР. Зараз будинок житловий, в ньому працюють магазини, кафе, театр для дітей та юнацтва «Я + ти».
У післяреволюційний період архітектура стає більш лаконічною, і, прогулюючись вулицею Лермонтовською, в цьому можна переконатися. Прикладом такого будівництва на вул. Лермонтовській є житловий будинок №9, зведений в 1927-му. Архітектор Віктор Троценко використовував новаторські для того часу прийоми: стрічкове скління сходів, яке з часом стало дуже популярним, тригранні еркери (частини фасаду, що виступаюсь), що додали дому рис конструктивізму. Цікаво, що у зодчого не було спецосвіти, він починав свій шлях техніком-креслярем, однак це не завадило йому отримати звання архітектора і спроектувати площу Свободи.
А поруч з будинком розташувався відомий у Харкові, а може і за його межами, ресторан-броварня. Чотири роки тому тут стався гучний скандал за участю судді Київського райсуду і співробітниками ДСО. Півтора роки по тому під час святкування Хеллоуїна кухарі зарізали барана на очах відвідувачів, причому з цього зробили ціле шоу. Обуренню харків’ян цією витівкою не було меж. Ну а в минулому році ресторан виявився в епіцентрі ще й расистського скандалу після того, як охорона закладу відмовилася пускати всередину відвідувача неслов’янської зовнішності без пояснення причин.
У післяреволюційний період архітектура стає більш лаконічною, і, прогулюючись вулицею Лермонтовською, в цьому можна переконатися. Прикладом такого будівництва на вул. Лермонтовській є житловий будинок №9, зведений в 1927-му. Архітектор Віктор Троценко використовував новаторські для того часу прийоми: стрічкове скління сходів, яке з часом стало дуже популярним, тригранні еркери (частини фасаду, що виступаюсь), що додали дому рис конструктивізму. Цікаво, що у зодчого не було спецосвіти, він починав свій шлях техніком-креслярем, однак це не завадило йому отримати звання архітектора і спроектувати площу Свободи.
А поруч з будинком розташувався відомий у Харкові, а може і за його межами, ресторан-броварня. Чотири роки тому тут стався гучний скандал за участю судді Київського райсуду і співробітниками ДСО. Півтора роки по тому під час святкування Хеллоуїна кухарі зарізали барана на очах відвідувачів, причому з цього зробили ціле шоу. Обуренню харків’ян цією витівкою не було меж. Ну а в минулому році ресторан виявився в епіцентрі ще й расистського скандалу після того, як охорона закладу відмовилася пускати всередину відвідувача неслов’янської зовнішності без пояснення причин.
Залишимо позаду скандальний ресторан (таки дивно, що такий гучний заклад робить на такій тихій вуличці) та продовжимо наш маршрут. За кількома доволі безликими житловими будинками ми нарешті бачимо будівлю під №21. Споруда в стилі модерн вражає красою свого фасаду з аркою, різноманітними архітектурними деталями, декором над входом. Чотириповерховий колишній прибутковий будинок якоїсь Анісімової звели в 1914-м за проектом архітектора Михайла Піскунова. Цей зодчий брав участь у розробці проекту будівлі Художнього училища — нині держакадемії дизайну і мистецтв. Будинок Анісімовій є пам’ятником архітектури і, як і сто років тому, житловим. Також він має спільну стіну зі ще одним колишнім прибутковим будинком дореволюційної забудови.
Залишимо позаду скандальний ресторан (таки дивно, що такий гучний заклад робить на такій тихій вуличці) та продовжимо наш маршрут. За кількома доволі безликими житловими будинками ми нарешті бачимо будівлю під №21. Споруда в стилі модерн вражає красою свого фасаду з аркою, різноманітними архітектурними деталями, декором над входом. Чотириповерховий колишній прибутковий будинок якоїсь Анісімової звели в 1914-м за проектом архітектора Михайла Піскунова. Цей зодчий брав участь у розробці проекту будівлі Художнього училища — нині держакадемії дизайну і мистецтв. Будинок Анісімовій є пам’ятником архітектури і, як і сто років тому, житловим. Також він має спільну стіну зі ще одним колишнім прибутковим будинком дореволюційної забудови.
Як друзі — нерозлийвода, будинок Анісімової стоїть поруч з наступною будівлею під номером 23. Побудували його в 1910-м, і раніше воно слугувало прибутковим будинком Петра Толкачова. Через 66 років красиву будівлю «розрізали» стіною корпусу Харківського проектного інституту, і з того часу милуватися можна лише частиною будівлі. За радянських часів в ньому розташовувалася університетська їдальня, а зараз — один з факультетів Народної української академії, першого приватного українського вузу. Головний же корпус комплексу знаходиться на вул. Лермонтовській, 27.
Як друзі — нерозлийвода, будинок Анісімової стоїть поруч з наступною будівлею під номером 23. Побудували його в 1910-м, і раніше воно слугувало прибутковим будинком Петра Толкачова. Через 66 років красиву будівлю «розрізали» стіною корпусу Харківського проектного інституту, і з того часу милуватися можна лише частиною будівлі. За радянських часів в ньому розташовувалася університетська їдальня, а зараз — один з факультетів Народної української академії, першого приватного українського вузу. Головний же корпус комплексу знаходиться на вул. Лермонтовській, 27.
Відводячи погляд праворуч від будинку №23, ми бачимо високу, схожу за симетрією вікон на шоколадну плитку, будівлю Харківського проектного інституту. Стоїть вона прямо перпендикулярно Лермонтовській і, на перший погляд, здається, що наш маршрут закінчується саме тут. Але проектувальники знайшли спосіб розмістити восьмиповерхову громадину і дати при цьому продовження старовинній вулиці.
Тому ми продовжуємо наш шлях, проходимо крізь арку і впираємося в Народну українську академію. Поруч із навчальним закладом є Алея пам’яті, яку створили в 2010-му на честь 65-річчя перемоги. Уздовж вулиці висадили 15 лип, заклавши в землю біля них капсули з грунтом, переданим з міст-героїв і місць найбільш кровопролитних битв в Харківській області, зокрема, з Бреста, Волгограда, Керчі, Мінська, Москви, Новоросійська, Одеси, Санкт- Петербурга, Севастополя, з Курської дуги і висоти маршала Конєва. Алею створили за рахунок благодійних пожертвувань.
Відводячи погляд праворуч від будинку №23, ми бачимо високу, схожу за симетрією вікон на шоколадну плитку, будівлю Харківського проектного інституту. Стоїть вона прямо перпендикулярно Лермонтовській і, на перший погляд, здається, що наш маршрут закінчується саме тут. Але проектувальники знайшли спосіб розмістити восьмиповерхову громадину і дати при цьому продовження старовинній вулиці.
Тому ми продовжуємо наш шлях, проходимо крізь арку і впираємося в Народну українську академію. Поруч із навчальним закладом є Алея пам’яті, яку створили в 2010-му на честь 65-річчя перемоги. Уздовж вулиці висадили 15 лип, заклавши в землю біля них капсули з грунтом, переданим з міст-героїв і місць найбільш кровопролитних битв в Харківській області, зокрема, з Бреста, Волгограда, Керчі, Мінська, Москви, Новоросійська, Одеси, Санкт- Петербурга, Севастополя, з Курської дуги і висоти маршала Конєва. Алею створили за рахунок благодійних пожертвувань.
Завершується наш маршрут біля каплиці святої Тетяни — покровительки студентів. Побудували цей будинок на добровольчі пожертвування учнів, викладачів і випускників Народної української академії. Ікони для каплиці подарували самі студенти. Тут проводять служби у церковні свята, знаменні дати академії і навіть хрестять дітей. На молебні приходять не лише студенти та викладачі, а й жителі мікрорайону.
Завершується наш маршрут біля каплиці святої Тетяни — покровительки студентів. Побудували цей будинок на добровольчі пожертвування учнів, викладачів і випускників Народної української академії. Ікони для каплиці подарували самі студенти. Тут проводять служби у церковні свята, знаменні дати академії і навіть хрестять дітей. На молебні приходять не лише студенти та викладачі, а й жителі мікрорайону.