Чисто єврейський маршрут

Перший — ще доодеський — некрополь Одеси з єврейською, караїмською та козацькою ділянками Радянська влада знищила у 30-х роках минулого століття, розбивши на місці кладовища парк Ілліча (поряд з Привозом).

У 1970-х Радянська влада взялася за єврейські могили Другого християнського кладовища (навпроти в'язниці). Могили рабинів та лякаюче-похмурий Меморіал жертв погрому 1905 року перенесли (!) на Єврейське кладовище. Тут є також могили-усипальні циганських баронів, прикрашені в числі іншого восьмикінечною, «ісламської», зіркою. Через те, що розташоване це мультіконфессіональне кладовище на виїзді з міста на трасу Одеса-Київ-Санкт-Петербург, інші старожили жартома (!) називають його «Щасливої дороги».

Цікаво, що в сквері біля кладовища ростуть декілька невластивих для Одеси дерев мигдаля. По-українськи «мигдаль» це «мигдаль». А ще «Мигдаль» ця назва єврейських громадських центрів, як в Одесі, так і в Петербурзі. Крім усього іншого, Мигдальцы організовують поїздку по місцях поховання єврейських праведників(«Киврей Цадиким»). А одеський центр «Мигдаль-Шорашим» ще в 2002 році відкрив перший єврейський музей на пострадянському просторі — Музей історії євреїв Одеси «Мигдаль-Шорашим» на Ніжинській навпроти «Бейт-гранда», куди ми зараз і відправимося.

Як ви ставитеся до крав-мага?

Ні, це не про «кривавий наклеп» та не про «єврейську магію» каббалу. Крав-мага — це бойова система ізраїльського спецназу, яку викладають у Єврейському культурному центрі Beit Grand на Ніжинській, побудованому на місці міськлікарні.

А ще тут є свій театр, студії малювання, ритміки, вивчення мов, проходять виставки, збираються кіномани обговорити, наприклад, знімати в Одесі (і у Львові etc.) голівудську трагікомедію «І все освітлено» з євреєм Елайджей Вудом та Женею Ґудзем, по фільму — одеським репером, а по життю— українським циганом, засновником всесвітньо відомої групи «Gogol Bordello».

До речі, музикантам у Beit Grand теж є де розвернутися. І не тільки єврейським музикантам-клезмерам. В Одесі (й у Львові :) фестивалі клезмерської музики — вже традиція.

«Жоден учень нашої школи не перейшов у Хогвартс! Тому що у нас — краще!» — жартують в одеській єврейській школі «Хабад-Ор Авнер». Взагалі-то, це цілий навчально-виховний комплекс, що складається з дитсадків та шкіл, розташованих у різних районах міста. Комплекс цей відноситься до однойменного всеукраїнського культурно-просвітницькому фонду, який, в свою чергу, входить до складу фонду «Ор-Авнер» СНД.

«Ор» в перекладі з івриту — «світло», «Авнер» — ім'я батька засновника фонду, мецената Леві Лєваєва (ребе Авнер). А ще в Одесі є престижний єврейський вуз — Південноукраїнський єврейський університет «Хабад-Одеса», юридична адреса якого збігається з адресою Головної синагоги Одеси на перетині вулиць Єврейської та Рішельєвської. Вчитися у ньому можуть студенти обох статей: Одеса — це вам не Дніпро (де діє педагогічне училище «Бейт-Хана» — тільки для дівчат) та тим більш не Житомир (жіночий єврейський економічний коледж).

Одеський музей Голокосту пам'яті жертв фашизму — тут потрібно бути, щоб скласти власне уявлення про ту трагедію. Щоб на власні очі побачити документи тієї страшної та суперечливої епохи й на власні вуха почути розповіді тих, кому пощастило вижити в одеському гетто на Слобідці та «дорогою смерті». Під час окупації одесити вели себе по-різному. Про реакцію городян на вступ окупантів, яких зустрічали квітами, іконами й навіть хлібом з сіллю, можна прочитати у щоденниках одесита Адріана Оржеховського, якому довелося бути очевидцем тих подій: «Натовпи народу, а здебільшого жінки, кричали «Ура» й розмахували шапками, а частину машин, що зупинялися, публіка буквально обліплювала. Багато з людей роздавали румунам тютюн, сірники, печиво. Євреї особливо нерозумно та запобігливо себе вели ...»

До речі, музей знаходиться поруч з Прохорівським сквером, звідки для багатьох одеських євреїв та циган (ромів) й почалася ця страшна «дорога смерті». У центрі скверу встановлено монумент Зураба Церетелі на пам'ять про Голокост, а трохи далі — скромний пам'ятний знак ромською мовою. А між ними зростає «Пам'ятний гай», у якому встановлені плити на честь тих, хто сприяв порятунку одеських євреїв.

В Ізраїлі таких людей, які ризикнули життям заради порятунку представників гнаного народу, називають «праведниками світу». У списку країн з найбільшою кількістю «праведників світу», складеним ізраїльським інститутом «Яд-Вашем», Україна займає почесне 4-е місце (2 544 людей на 1 січня 2016 г.) Для порівняння: число Росії — 197.

Ну ось ми й знову в одному з підрозділів освітнього комплексу «Хабад-Ор Авнер».

Це не зовсім дитячий сад — це садок-ясла, у тому числі й для немовлят: адже приймають сюди набагато раніше, ніж у звичайних садочках, — виховання та навчання дітей тут починають у 9-місячному віці. Трохи подорослішавши, юні одесити, що ростуть у єврейському садку «Хабад», приступають до вивчення іноземних мов: івриту та англійської, при цьому не забуваючи про українську та російську, а також ідиш!

Таке серйозне навантаження вимагає розрядки — бородатого, ще дореволюційного, анекдоту. Якось одного старого «апошіте іде» (простого єврея) з штетлу (містечка), яких багато було під Одесою, запитали: — А якою мовою ти говориш? - Ну як, — відповів єврей. — З Богом — на івриті, з сім'єю — на ідиш, з сусідами — по-українськи, а з владою — по-російськи.

А у цьому великому домі був власний «домашній» дитсадок (необов'язково єврейський), а також пральня та навіть спортзал.

Ви вже ходили по МОДЕРНому маршруту? А по ЛЕВОВУ?

Цей солідний будинок у стилі модерн з левиними маскаронами, що прикрашають парадну, з барельєфами й маскаронами, належав Якову Леоновичу (Леонтійовичу) Рабиновичу, «особистому почесному громадянину» Одеси. Тут же жив і архітектор, за чиїм проектом був побудований цей прекрасний будинок — Адольф Борисович Мінкус. Але якщо чесно, не одеським будинком Рабиновича прославиться архітектор Мінкус, а київським «хмарочосом» Гінзбурга, який він спроектує спільно з колегою Ф.Троупянскім, теж одеситом.

За спогадами сучасників, деякі паломники, які приїжджали з інших міст до Києва й прямували в Софійський собор та Києво-Печерську лавру, хрестилися перед цим 12-поверховим хмарочосом, приймаючи його за храм.

«Храм» разом з іншими будівлями на Хрещатику був підірваний відступаючої Червоною Армією за кілька днів до вступу в Київ німецьких військ. В Одесі, виконуючи Сталінський наказ, підірвали «лише» частково порт та насосну станцію. І будинок комендатури по радіозв'язку — за що весь Олександрівський проспект покрився шибеницями з одеситами — жертвами акції помсти.