«… бронзові леви тримали у лапах щити й висовували довгі язики. Внизу повільно й густо йшла вода, чорна та блискуча, як смола. Місто перекидалося у воду, тонуло, відпливало та не могло поплисти, тільки розчинялося ніжними золотистими плямами. Він їхав мостами, зігнутими у вигляді арок. Знизу або з іншого берега вони здавалися кішками, що вигинають перед стрибком залізні спини.
Тут, біля в’їзду, на кожному мосту розташовувалася охорона. Солдати сиділи на барабанах, палили люльки, грали у карти й позіхали, дивлячись на зірки». (Ю.К. Олеша, «Три товстуни»)
Чого гріха таїти: ми рідко дивимося на зірки, не кажучи вже про левів. А даремно. Підемо надолужувати згаяне?
Лев на колишньому Палаці Толстих, нині Будинку вчених, знявся у серіалі про Остапа Бендера, у фільмі «Дежа вю», а по внутрішній сходах Будинку вчених лорд Бекінгем підіймався в покої королеви з «Трьох мушкетерів»!
Багато, багато таємниць стереже лев Толстих.
Уважний відвідувач розкішного палацу південної гілки сімейства Толстих напевно зверне увагу на розкидані тут і там дивні знаки. Численні сплетені разом літери «Е» і «Т» на дверях, стелі, на каміні з двома чарівними фігурками по краях, розшифровуються «Олена Толстая». Хто ж вона, ця прекрасна Олена, чий портрет роботи видатного італійця Мореллі виставлений в Одеському музеї західного та східного мистецтва? Праля, 15-річна дівчинка Альона Смирнова з Молдаванки, не сказати щоб дуже красива, але, мабуть, віддана й любляча. А йому, «хазяїну» палацу, ясновельможному графу Михайлу Толстому — 28. У тисячі палаців, садиб та маєтків російських дворян траплялися схожі історії. Закінчувалися вони всі приблизно однаково: дівчині давали принизливу подачку, виганяли з двору, забували, міняли на іншу, третю, десяту пралю, кухарку, служницю … Але Михайло Михайлович проявив себе справжнім аристократом. Два роки він боровся з громадською думкою, домагаючись визнання своєї Оленки офіційною дружиною, а їх маленьких синів — спадкоємцями графського титулу. Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як батько закоханого графа написав лист самому государю. Вінчалися Михайло й Олена у скромній Петропавлівської церкові на Молдаванці, а не в Кафедральному соборі, як це годиться людям такого рангу, як граф Толстой. Його палац — весільний подарунок нареченій . І ще — тонкої роботи камін з витонченими скульптурами Олени та її сестри Василини.
Його не зрозуміли, не пробачили, оголосили бойкот, «шляхетні» друзі відвернулися та зачинили двері до вищого (такого лицемірного) суспільства. Світський й товариський, але у той же час мужній й безкомпромісний, Михайло Михайлович весь свій час та тепло дарує дружині й дітям. Але цей удар не пройшов даремно. Останні свої роки він проводить у тяжких болях — туберкульоз хребта. А тут ще вмирає «від серця» 27-річний син Костянтин. Прощаючись з цим несправедливим світом, граф заповідає дружині домогтися відкриття в Одесі станції «Швидкої допомоги». Стараннями графині Толстой та їх сина Михайла така станція — одна з перших в Росії! — відкривається у 1903 році. Не злічити дарів місту, які зробила ця любляча пара: публічна бібліотека, безцінні картини … і приклад для наслідування.
Лев на колишньому Палаці Толстих, нині Будинку вчених, знявся у серіалі про Остапа Бендера, у фільмі «Дежа вю», а по внутрішній сходах Будинку вчених лорд Бекінгем підіймався в покої королеви з «Трьох мушкетерів»!
Багато, багато таємниць стереже лев Толстих.
Уважний відвідувач розкішного палацу південної гілки сімейства Толстих напевно зверне увагу на розкидані тут і там дивні знаки. Численні сплетені разом літери «Е» і «Т» на дверях, стелі, на каміні з двома чарівними фігурками по краях, розшифровуються «Олена Толстая». Хто ж вона, ця прекрасна Олена, чий портрет роботи видатного італійця Мореллі виставлений в Одеському музеї західного та східного мистецтва? Праля, 15-річна дівчинка Альона Смирнова з Молдаванки, не сказати щоб дуже красива, але, мабуть, віддана й любляча. А йому, «хазяїну» палацу, ясновельможному графу Михайлу Толстому — 28. У тисячі палаців, садиб та маєтків російських дворян траплялися схожі історії. Закінчувалися вони всі приблизно однаково: дівчині давали принизливу подачку, виганяли з двору, забували, міняли на іншу, третю, десяту пралю, кухарку, служницю … Але Михайло Михайлович проявив себе справжнім аристократом. Два роки він боровся з громадською думкою, домагаючись визнання своєї Оленки офіційною дружиною, а їх маленьких синів — спадкоємцями графського титулу. Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як батько закоханого графа написав лист самому государю. Вінчалися Михайло й Олена у скромній Петропавлівської церкові на Молдаванці, а не в Кафедральному соборі, як це годиться людям такого рангу, як граф Толстой. Його палац — весільний подарунок нареченій . І ще — тонкої роботи камін з витонченими скульптурами Олени та її сестри Василини.
Його не зрозуміли, не пробачили, оголосили бойкот, «шляхетні» друзі відвернулися та зачинили двері до вищого (такого лицемірного) суспільства. Світський й товариський, але у той же час мужній й безкомпромісний, Михайло Михайлович весь свій час та тепло дарує дружині й дітям. Але цей удар не пройшов даремно. Останні свої роки він проводить у тяжких болях — туберкульоз хребта. А тут ще вмирає «від серця» 27-річний син Костянтин. Прощаючись з цим несправедливим світом, граф заповідає дружині домогтися відкриття в Одесі станції «Швидкої допомоги». Стараннями графині Толстой та їх сина Михайла така станція — одна з перших в Росії! — відкривається у 1903 році. Не злічити дарів місту, які зробила ця любляча пара: публічна бібліотека, безцінні картини … і приклад для наслідування.
«Дівчинка на кулі», написана кубістом Пікассо до зустрічі з майбутньою дружиною з Ніжина Ольгою Хохловою, — таки на кулі, а імператриця Катерина у Одесі — і на кубі, і на кулі. Точніше, на колі. На п’єдесталі пам’ятника звертає на себе увагу круглий барельєф із зображенням царя зверей з кільцем у зубах. Його труть.
Хто на удачу, хто на любов (велелюбність Катерини увійшла в легенди, пісні та малопристойні приказки, не кажучи вже про німецькі фільми). А хтось, напевно, тре бронзового лева на справедливість. Чи справедливо, що в польському місті Щецині, на батьківщині Катерини II, «у дівоцтві» Софії-Фрідеріки-Августи Ангальт-Цербст, немає їй пам’ятника?! І справедливо і логічно: велелюбна російська імператриця німецького походження розділила, а потім і стерла з карти світу Річ Посполиту, а в 1794-му році, знаковому для Хаджибея-Одеси, дозволила Суворову вирізати тисячі варшав’ян та розграбувати польські міста!
Поляки пам’ятають про найжорстокіше придушенні військами Катерини II національно-визвольного повстання на чолі зі знаменитим Тадеушем Костюшко.
На жаль, українці забули, як Катька була «катом», знищила Запорізьку Січ та гетьманську державність, зробила вільних козаків кріпаками … Не випадково, що волелюбний Дюк на Приморському бульварі стоїть спиною до Катерини. І тільки Феміда на постаменті бронзового Герцога «дивиться» в бік Катерининської площі в усі очі. Без традиційної пов’язки.
«Дівчинка на кулі», написана кубістом Пікассо до зустрічі з майбутньою дружиною з Ніжина Ольгою Хохловою, — таки на кулі, а імператриця Катерина у Одесі — і на кубі, і на кулі. Точніше, на колі. На п’єдесталі пам’ятника звертає на себе увагу круглий барельєф із зображенням царя зверей з кільцем у зубах. Його труть.
Хто на удачу, хто на любов (велелюбність Катерини увійшла в легенди, пісні та малопристойні приказки, не кажучи вже про німецькі фільми). А хтось, напевно, тре бронзового лева на справедливість. Чи справедливо, що в польському місті Щецині, на батьківщині Катерини II, «у дівоцтві» Софії-Фрідеріки-Августи Ангальт-Цербст, немає їй пам’ятника?! І справедливо і логічно: велелюбна російська імператриця німецького походження розділила, а потім і стерла з карти світу Річ Посполиту, а в 1794-му році, знаковому для Хаджибея-Одеси, дозволила Суворову вирізати тисячі варшав’ян та розграбувати польські міста!
Поляки пам’ятають про найжорстокіше придушенні військами Катерини II національно-визвольного повстання на чолі зі знаменитим Тадеушем Костюшко.
На жаль, українці забули, як Катька була «катом», знищила Запорізьку Січ та гетьманську державність, зробила вільних козаків кріпаками … Не випадково, що волелюбний Дюк на Приморському бульварі стоїть спиною до Катерини. І тільки Феміда на постаменті бронзового Герцога «дивиться» в бік Катерининської площі в усі очі. Без традиційної пов’язки.
Пройти повз будівлю готелю «Велика Московська» на Дерибасівській, 29, не піднявши голову, неможливо. Бач скільки звірів — міфічних та «реальних» — розсілися на ньому. Вистачає й різноманітних представників сімейства котячих.
Письменник Костянтин Паустовський після революції працював у цій звіриній будівлі, де засідав одеський «Опродкомгуб» (прообраз контори «Геркулес» з «Золотого теляти»), мало не кожен день йшов звідси до редакції газети «Моряк» на Приморський бульвар, а звідти , наспілкувавшись з іншими не менш талановитими літераторами, рухав назад — до себе на вулицю Чорноморську, що поруч з Ланжероном.
«Стежкою Паустовського» водять екскурсії і ходять романтики-індивідуали. Закінчите цей левиний маршрут — приєднуйтесь. До речі, не забудьте вшанувати своєю увагою скульптури левів (та бідного кабанчика), що охороняють вхід у сад навпроти готелю.
Пройти повз будівлю готелю «Велика Московська» на Дерибасівській, 29, не піднявши голову, неможливо. Бач скільки звірів — міфічних та «реальних» — розсілися на ньому. Вистачає й різноманітних представників сімейства котячих.
Письменник Костянтин Паустовський після революції працював у цій звіриній будівлі, де засідав одеський «Опродкомгуб» (прообраз контори «Геркулес» з «Золотого теляти»), мало не кожен день йшов звідси до редакції газети «Моряк» на Приморський бульвар, а звідти , наспілкувавшись з іншими не менш талановитими літераторами, рухав назад — до себе на вулицю Чорноморську, що поруч з Ланжероном.
«Стежкою Паустовського» водять екскурсії і ходять романтики-індивідуали. Закінчите цей левиний маршрут — приєднуйтесь. До речі, не забудьте вшанувати своєю увагою скульптури левів (та бідного кабанчика), що охороняють вхід у сад навпроти готелю.
Зрозуміло, що Будинок з атлантами на вул. Гоголя — символ Всесвітнього клубу одеситів — куди більш відомий, ніж Будинок з атлантами на вул. Буніна, 8. Перші тримають земну кулю, а другі — всього лише балкон. Зате над «бунінськими» атлантами є леви — на третьому поверсі, в прольотах між вікнами. Леви тримають у пащі кільця — знак того, що звір приборканий і не є небезпечним. А, можливо, й натяк на бізнес власника — як-не-як це прибутковий будинок канатозаводчика Новикова, канатами та пенькою якого користувалися моряки від Одеси до Нью-Йорка.
За легендою, більше схожою на єврейський анекдот, ще до заснування одеського канатного заводу, саме такої довжини й саме у Нью-Йорку один хитрий одесит купив канат у американського ділка. Причому, буквально за 1 (один) долар! Побачивши цей жалюгідний долар, американський бізнесмен обурився: «За ЦЕ я можу продати тобі канат довжиною тільки від кінчика носа до твого іншого кінчика!» Але янкі не знав, що цей інший (обрізаний!) кінчик зберігається в Одесі у Бродській синагозі!
Відрадно, що бідних атлантів, які не витримали вантаж підтримуваного ними балкона та практично зовсім розсипалися, порівняно недавно відновили. Атланти розправили плечі. Майже по Айн Ренд, яка, взагалі-то, до отримання американського громадянства звалася Аліса Зіновіївна Розенбаум. Але не одеситка, як не дивно: майбутня автор «Atlas Shrugged» народилася у Північній Пальмірі — Санкт-Петербурзі. До речі, називати Одесу Південною Пальмірою — некоректно, адже справжня Пальміра — куди південніше. У багатостраждальній Сирії. Все одно Ренд-Розенбаум — землячка. Як свідчить інший єврейський анекдот: — Скажіть, ви часом не з Вінниці? — і, я не з Вінниці. — О! Так ми з вами земляки! — Це як так? — Я теж не з Вінниці!
Зрозуміло, що Будинок з атлантами на вул. Гоголя — символ Всесвітнього клубу одеситів — куди більш відомий, ніж Будинок з атлантами на вул. Буніна, 8. Перші тримають земну кулю, а другі — всього лише балкон. Зате над «бунінськими» атлантами є леви — на третьому поверсі, в прольотах між вікнами. Леви тримають у пащі кільця — знак того, що звір приборканий і не є небезпечним. А, можливо, й натяк на бізнес власника — як-не-як це прибутковий будинок канатозаводчика Новикова, канатами та пенькою якого користувалися моряки від Одеси до Нью-Йорка.
За легендою, більше схожою на єврейський анекдот, ще до заснування одеського канатного заводу, саме такої довжини й саме у Нью-Йорку один хитрий одесит купив канат у американського ділка. Причому, буквально за 1 (один) долар! Побачивши цей жалюгідний долар, американський бізнесмен обурився: «За ЦЕ я можу продати тобі канат довжиною тільки від кінчика носа до твого іншого кінчика!» Але янкі не знав, що цей інший (обрізаний!) кінчик зберігається в Одесі у Бродській синагозі!
Відрадно, що бідних атлантів, які не витримали вантаж підтримуваного ними балкона та практично зовсім розсипалися, порівняно недавно відновили. Атланти розправили плечі. Майже по Айн Ренд, яка, взагалі-то, до отримання американського громадянства звалася Аліса Зіновіївна Розенбаум. Але не одеситка, як не дивно: майбутня автор «Atlas Shrugged» народилася у Північній Пальмірі — Санкт-Петербурзі. До речі, називати Одесу Південною Пальмірою — некоректно, адже справжня Пальміра — куди південніше. У багатостраждальній Сирії. Все одно Ренд-Розенбаум — землячка. Як свідчить інший єврейський анекдот: — Скажіть, ви часом не з Вінниці? — і, я не з Вінниці. — О! Так ми з вами земляки! — Це як так? — Я теж не з Вінниці!
Лев — символ мужності та відваги. Мало було в Одесі таких відважних людей, як Володимир Жаботинський, що жив в цьому будинку, де на честь нього встановлена незвичайна меморіальна дошка з левом.
Володимир-Зеєв ( «Вовк» в перекладі) Жаботинський — великий син Одеси — письменник, поет, журналіст, громадський діяч, один із засновників держави Ізраїль, все своє життя борючись (не тільки пером, але й зі зброєю в руках) за права єврейського народу, добре розумів також трагічні долі інших пригноблених народів, зокрема, українського, й активно захищав ці права публічно. 100 років тому про рідну Одесу він писав так: «Навіть якщо це було місто Росії, та в мій час дуже русифікований за мовою, все ж Одеса не була дійсно російським містом … особливо якщо врахувати, що половина так званих росіян була українцями, людьми настільки ж далекими від росіян, як американці від британців чи ірландців ». А навколо Одеси та інших русифікованих міст України, — продовжував Жаботинський, — «колишеться суцільне, майже тридцятимільйонне українське море.
Загляньте коли-небудь не тільки у центр його, а на його околиці … і ви здивуєтеся, до чого недоторканим та бездомішковим залишилося це суцільне українське море». Вельми показова думка сіоніста Жаботинського щодо державників УНР: «Ні Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду, ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Хоча я їх особисто не знав, все ж я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом з ними вів боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».
Щодо моря: Будинок Жаботинського розташований на Єврейській, 1, кут Канатної. Це означає, що море поруч. Адже усі вулиці в центрі Одеси беруть свій початок від моря. А хочете побачити будинок Жаботинського в Ізраїлі — обзаведіться 100 шекелями.
Лев — символ мужності та відваги. Мало було в Одесі таких відважних людей, як Володимир Жаботинський, що жив в цьому будинку, де на честь нього встановлена незвичайна меморіальна дошка з левом.
Володимир-Зеєв ( «Вовк» в перекладі) Жаботинський — великий син Одеси — письменник, поет, журналіст, громадський діяч, один із засновників держави Ізраїль, все своє життя борючись (не тільки пером, але й зі зброєю в руках) за права єврейського народу, добре розумів також трагічні долі інших пригноблених народів, зокрема, українського, й активно захищав ці права публічно. 100 років тому про рідну Одесу він писав так: «Навіть якщо це було місто Росії, та в мій час дуже русифікований за мовою, все ж Одеса не була дійсно російським містом … особливо якщо врахувати, що половина так званих росіян була українцями, людьми настільки ж далекими від росіян, як американці від британців чи ірландців ». А навколо Одеси та інших русифікованих міст України, — продовжував Жаботинський, — «колишеться суцільне, майже тридцятимільйонне українське море.
Загляньте коли-небудь не тільки у центр його, а на його околиці … і ви здивуєтеся, до чого недоторканим та бездомішковим залишилося це суцільне українське море». Вельми показова думка сіоніста Жаботинського щодо державників УНР: «Ні Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду, ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Хоча я їх особисто не знав, все ж я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом з ними вів боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».
Щодо моря: Будинок Жаботинського розташований на Єврейській, 1, кут Канатної. Це означає, що море поруч. Адже усі вулиці в центрі Одеси беруть свій початок від моря. А хочете побачити будинок Жаботинського в Ізраїлі — обзаведіться 100 шекелями.
Біля залізничного вокзалу сидять кілька левів. Один — білий, роботи італійського скульптора — на Старосінній площі, а ще пара кольорових побратимів Старосінного лева окупувала сквер на Привокзальній площі.
Лавки, леви, фонтан .. Чого ще не вистачає для відпочинку в очікуванні поїзда?
«Кращого друга пасажирів»?
Ні, вибачте.
Стояв такий вже тут, у сквері на Привокзальній — бюст Сталіна з вищезгаданої табличкою.
Біля залізничного вокзалу сидять кілька левів. Один — білий, роботи італійського скульптора — на Старосінній площі, а ще пара кольорових побратимів Старосінного лева окупувала сквер на Привокзальній площі.
Лавки, леви, фонтан .. Чого ще не вистачає для відпочинку в очікуванні поїзда?
«Кращого друга пасажирів»?
Ні, вибачте.
Стояв такий вже тут, у сквері на Привокзальній — бюст Сталіна з вищезгаданої табличкою.
При Одеській кіностудії працює Музей кіно України, куди рекомендується піти кожному, хто любить кіно і Одесу. Сам музей розміщується в особняку княгині Олени Сан-Донато, навколо якого ростуть привезені з Італії дивовижні пінії. Саме з цього, схожого на сосну дерева тато Карло і вистругав Піноккіо.
Мармурові леви (цілком ймовірно, теж італійці) охороняють особняк Сан-Донато на території кіностудії, а ще пара левів «вилізла» на ворота для автомобілів. А раніше ці ворота були ще й для … літаків. Тут знаходилося одне з підприємств авіазаводчика Артура Анатра (теж італійця, в перекладі його прізвище означає «качка»),
При Одеській кіностудії працює Музей кіно України, куди рекомендується піти кожному, хто любить кіно і Одесу. Сам музей розміщується в особняку княгині Олени Сан-Донато, навколо якого ростуть привезені з Італії дивовижні пінії. Саме з цього, схожого на сосну дерева тато Карло і вистругав Піноккіо.
Мармурові леви (цілком ймовірно, теж італійці) охороняють особняк Сан-Донато на території кіностудії, а ще пара левів «вилізла» на ворота для автомобілів. А раніше ці ворота були ще й для … літаків. Тут знаходилося одне з підприємств авіазаводчика Артура Анатра (теж італійця, в перекладі його прізвище означає «качка»),