Одеський архітектурний бестіарій: танці з левами

Лев на колишньому Палаці Толстих, нині Будинку вчених, знявся у серіалі про Остапа Бендера, у фільмі «Дежа вю», а по внутрішній сходах Будинку вчених лорд Бекінгем підіймався в покої королеви з «Трьох мушкетерів»!

Багато, багато таємниць стереже лев Толстих.

Уважний відвідувач розкішного палацу південної гілки сімейства Толстих напевно зверне увагу на розкидані тут і там дивні знаки. Численні сплетені разом літери «Е» і «Т» на дверях, стелі, на каміні з двома чарівними фігурками по краях, розшифровуються «Олена Толстая». Хто ж вона, ця прекрасна Олена, чий портрет роботи видатного італійця Мореллі виставлений в Одеському музеї західного та східного мистецтва? Праля, 15-річна дівчинка Альона Смирнова з Молдаванки, не сказати щоб дуже красива, але, мабуть, віддана й любляча. А йому, «хазяїну» палацу, ясновельможному графу Михайлу Толстому — 28. У тисячі палаців, садиб та маєтків російських дворян траплялися схожі історії. Закінчувалися вони всі приблизно однаково: дівчині давали принизливу подачку, виганяли з двору, забували, міняли на іншу, третю, десяту пралю, кухарку, служницю ... Але Михайло Михайлович проявив себе справжнім аристократом. Два роки він боровся з громадською думкою, домагаючись визнання своєї Оленки офіційною дружиною, а їх маленьких синів — спадкоємцями графського титулу. Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як батько закоханого графа написав лист самому государю. Вінчалися Михайло й Олена у скромній Петропавлівської церкові на Молдаванці, а не в Кафедральному соборі, як це годиться людям такого рангу, як граф Толстой. Його палац — весільний подарунок нареченій . І ще — тонкої роботи камін з витонченими скульптурами Олени та її сестри Василини.

Його не зрозуміли, не пробачили, оголосили бойкот, «шляхетні» друзі відвернулися та зачинили двері до вищого (такого лицемірного) суспільства. Світський й товариський, але у той же час мужній й безкомпромісний, Михайло Михайлович весь свій час та тепло дарує дружині й дітям. Але цей удар не пройшов даремно. Останні свої роки він проводить у тяжких болях — туберкульоз хребта. А тут ще вмирає «від серця» 27-річний син Костянтин. Прощаючись з цим несправедливим світом, граф заповідає дружині домогтися відкриття в Одесі станції «Швидкої допомоги». Стараннями графині Толстой та їх сина Михайла така станція — одна з перших в Росії! — відкривається у 1903 році. Не злічити дарів місту, які зробила ця любляча пара: публічна бібліотека, безцінні картини ... і приклад для наслідування.

«Дівчинка на кулі», написана кубістом Пікассо до зустрічі з майбутньою дружиною з Ніжина Ольгою Хохловою, — таки на кулі, а імператриця Катерина у Одесі — і на кубі, і на кулі. Точніше, на колі. На п'єдесталі пам'ятника звертає на себе увагу круглий барельєф із зображенням царя зверей з кільцем у зубах. Його труть.

Хто на удачу, хто на любов (велелюбність Катерини увійшла в легенди, пісні та малопристойні приказки, не кажучи вже про німецькі фільми). А хтось, напевно, тре бронзового лева на справедливість. Чи справедливо, що в польському місті Щецині, на батьківщині Катерини II, «у дівоцтві» Софії-Фрідеріки-Августи Ангальт-Цербст, немає їй пам'ятника?! І справедливо і логічно: велелюбна російська імператриця німецького походження розділила, а потім і стерла з карти світу Річ Посполиту, а в 1794-му році, знаковому для Хаджибея-Одеси, дозволила Суворову вирізати тисячі варшав'ян та розграбувати польські міста!

Поляки пам'ятають про найжорстокіше придушенні військами Катерини II національно-визвольного повстання на чолі зі знаменитим Тадеушем Костюшко.

На жаль, українці забули, як Катька була «катом», знищила Запорізьку Січ та гетьманську державність, зробила вільних козаків кріпаками ... Не випадково, що волелюбний Дюк на Приморському бульварі стоїть спиною до Катерини. І тільки Феміда на постаменті бронзового Герцога «дивиться» в бік Катерининської площі в усі очі. Без традиційної пов'язки.

Пройти повз будівлю готелю «Велика Московська» на Дерибасівській, 29, не піднявши голову, неможливо. Бач скільки звірів — міфічних та «реальних» — розсілися на ньому. Вистачає й різноманітних представників сімейства котячих.

Письменник Костянтин Паустовський після революції працював у цій звіриній будівлі, де засідав одеський «Опродкомгуб» (прообраз контори «Геркулес» з «Золотого теляти»), мало не кожен день йшов звідси до редакції газети «Моряк» на Приморський бульвар, а звідти , наспілкувавшись з іншими не менш талановитими літераторами, рухав назад — до себе на вулицю Чорноморську, що поруч з Ланжероном.

«Стежкою Паустовського» водять екскурсії і ходять романтики-індивідуали. Закінчите цей левиний маршрут — приєднуйтесь. До речі, не забудьте вшанувати своєю увагою скульптури левів (та бідного кабанчика), що охороняють вхід у сад навпроти готелю.

Зрозуміло, що Будинок з атлантами на вул. Гоголя — символ Всесвітнього клубу одеситів — куди більш відомий, ніж Будинок з атлантами на вул. Буніна, 8. Перші тримають земну кулю, а другі — всього лише балкон. Зате над «бунінськими» атлантами є леви — на третьому поверсі, в прольотах між вікнами. Леви тримають у пащі кільця — знак того, що звір приборканий і не є небезпечним. А, можливо, й натяк на бізнес власника — як-не-як це прибутковий будинок канатозаводчика Новикова, канатами та пенькою якого користувалися моряки від Одеси до Нью-Йорка.

За легендою, більше схожою на єврейський анекдот, ще до заснування одеського канатного заводу, саме такої довжини й саме у Нью-Йорку один хитрий одесит купив канат у американського ділка. Причому, буквально за 1 (один) долар! Побачивши цей жалюгідний долар, американський бізнесмен обурився: «За ЦЕ я можу продати тобі канат довжиною тільки від кінчика носа до твого іншого кінчика!» Але янкі не знав, що цей інший (обрізаний!) кінчик зберігається в Одесі у Бродській синагозі!

Відрадно, що бідних атлантів, які не витримали вантаж підтримуваного ними балкона та практично зовсім розсипалися, порівняно недавно відновили. Атланти розправили плечі. Майже по Айн Ренд, яка, взагалі-то, до отримання американського громадянства звалася Аліса Зіновіївна Розенбаум. Але не одеситка, як не дивно: майбутня автор «Atlas Shrugged» народилася у Північній Пальмірі — Санкт-Петербурзі. До речі, називати Одесу Південною Пальмірою — некоректно, адже справжня Пальміра — куди південніше. У багатостраждальній Сирії. Все одно Ренд-Розенбаум — землячка. Як свідчить інший єврейський анекдот: — Скажіть, ви часом не з Вінниці? — і, я не з Вінниці. — О! Так ми з вами земляки! — Це як так? — Я теж не з Вінниці!

Лев — символ мужності та відваги. Мало було в Одесі таких відважних людей, як Володимир Жаботинський, що жив в цьому будинку, де на честь нього встановлена незвичайна меморіальна дошка з левом.

Володимир-Зеєв ( «Вовк» в перекладі) Жаботинський — великий син Одеси — письменник, поет, журналіст, громадський діяч, один із засновників держави Ізраїль, все своє життя борючись (не тільки пером, але й зі зброєю в руках) за права єврейського народу, добре розумів також трагічні долі інших пригноблених народів, зокрема, українського, й активно захищав ці права публічно. 100 років тому про рідну Одесу він писав так: «Навіть якщо це було місто Росії, та в мій час дуже русифікований за мовою, все ж Одеса не була дійсно російським містом ... особливо якщо врахувати, що половина так званих росіян була українцями, людьми настільки ж далекими від росіян, як американці від британців чи ірландців ». А навколо Одеси та інших русифікованих міст України, — продовжував Жаботинський, — «колишеться суцільне, майже тридцятимільйонне українське море.

Загляньте коли-небудь не тільки у центр його, а на його околиці ... і ви здивуєтеся, до чого недоторканим та бездомішковим залишилося це суцільне українське море». Вельми показова думка сіоніста Жаботинського щодо державників УНР: «Ні Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду, ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Хоча я їх особисто не знав, все ж я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я з ними виріс, разом з ними вів боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів».

Щодо моря: Будинок Жаботинського розташований на Єврейській, 1, кут Канатної. Це означає, що море поруч. Адже усі вулиці в центрі Одеси беруть свій початок від моря. А хочете побачити будинок Жаботинського в Ізраїлі — обзаведіться 100 шекелями.

Біля залізничного вокзалу сидять кілька левів. Один — білий, роботи італійського скульптора — на Старосінній площі, а ще пара кольорових побратимів Старосінного лева окупувала сквер на Привокзальній площі.

Лавки, леви, фонтан .. Чого ще не вистачає для відпочинку в очікуванні поїзда?

«Кращого друга пасажирів»?

Ні, вибачте.

Стояв такий вже тут, у сквері на Привокзальній — бюст Сталіна з вищезгаданої табличкою.

При Одеській кіностудії працює Музей кіно України, куди рекомендується піти кожному, хто любить кіно і Одесу. Сам музей розміщується в особняку княгині Олени Сан-Донато, навколо якого ростуть привезені з Італії дивовижні пінії. Саме з цього, схожого на сосну дерева тато Карло і вистругав Піноккіо.

Мармурові леви (цілком ймовірно, теж італійці) охороняють особняк Сан-Донато на території кіностудії, а ще пара левів «вилізла» на ворота для автомобілів. А раніше ці ворота були ще й для ... літаків. Тут знаходилося одне з підприємств авіазаводчика Артура Анатра (теж італійця, в перекладі його прізвище означає «качка»),