Слідами одеських «аргонавтів»

Серед бізнес-партнерів Родоканакі були й інші греки, чиї імена ви зустрічали в інших маршрутах (напр. Будинок Маврокордато з найдовшим балконом) на Грецькій вулиці.

Але, як вже було сказано, сфера інтересів Федора Родоканакі виходила далеко за межі Одеси, що стала для нього рідною. Відомий у Санкт-Петербурзі «будинок з маврами» на Кінногвардійському бульварі — об’єкт культурної спадщини федерального значення РФ — був куплений Родоканакі у гофмаршала Кочубея, нащадка старовинного козацького роду Кочубеїв, з яким пов’язують слов’янську назву попередника Одеси Хаджибея (Кочубеїв — тобто заснований Кочубеєм, пор. Київ — заснований Києм). Хто буде у Пітері та опиниться усередині особняка Кочубея, той оцінить «Вакханалію» у парадній їдальні, «Мелікерта, перетвореного у морське божество» у танцювальному залі та інші полотна відомих художників.

Одеський Грецький музей на Грецькій площі простіше буде, зате вхід (з боку Червоного провулка) у нього вільний. Усередині ви побачите реконструкцію житла грецької сім’ї, а також експонати, пов’язані з гетеристами. Ні, гетери й вакханалії — це з іншої опери. Гетеристами називалися члени грецького таємного товариства «Філікі Етерія» ( «товариство друзів»), які, з одного боку, будували плани звільнення Греції від османів, а з іншого — були чимось на зразок масонського ордену, на вершині якого знаходилася «Невидима влада». Ніхто не знав і не міг запитувати про неї. Її накази не обговорювалися, члени не могли приймати власних рішень.

Товариство іменувалося «храм» та мало чотири рівні посвяти: Брати (αδελφοποιητοί) або Вламіди (βλάμηδες), Рекомендовані (συστημένοι), Жерці (ιερείς) й Пастирі (ποιμένες).

Вже неодноразово згаданий грецький негоціант Федір Маврокордато володів на вул. Грецькій двома прибутковими будинками. Один — на розі з Катерининської (з найдовшим балконом) і цей — Грецька, 21 / Рішельєвської, 12 за проектом архітектора Юрія Дмитренко.

Старі одесити за звичкою називають цей елегантний будинок «Дельфін» — за назвою популярного магазину морепродуктів, що тут знаходився. У свій час продавалося тут навіть китове м’ясо.

Аргонавтам з давньогрецьких міфів таке і не снилося. Одеситам-китобоям присвячували фільми та навіть оперети. Адже що таке «Біла акація» І. Дунаєвського, як не сага про китобійну флотилію «Слава»?! Потім була ще одна одеська китоУбійна флотилія — «Радянська Україна». Китобоїв, що повернулися з рейсу в Антарктику, одесити зустрічали майже як космонавтів.

На згадку про флотилії залишилися хіба що меморіальна таблиця на морвокзалі з іменами похованих у морі китобоїв (у тому числі інструктора-норвежця), гарпунна гармата на балконі згорілого Музею Морфлоту (навпроти Оперного) та макети китобійних суден у вікнах Чорноморського виробничого об’єднання рибної промисловості «Антарктика», що на розі Дерибасівської й Катерининської. Символічно, що в іншому корпусі цього ж будинку на Дерибасівській жив легендарний Михайло Водяний, першою роллю якого у кіно була роль Яшки Буксира у фільмі-виставі «Біла акація» (цей самий негативний за сюжетом персонаж вимовляє найлюдяніші слова: «Бити китів? А за що їх бити? Що вони мені зробили поганого? .. »).

Колишній Місячний, він же Піонерський, парк перетворюється. Ось-ось по ліву руку від Потьомкінських сходів відкриється Грецький парк з фонтаном та статуями Олімпійських богів. Про «турецьких» богів в споруджуваному по праву руку від сходів Стамбульському парку поки не повідомляється. Хочеться вірити, що час брязкання зброєю з релігійних мотивів пройшло, та головні одеські сходи, які пам’ятають всяке на своїй історії, будуть не розділяти, а об’єднувати.

Пам’ятають Потьомкінські сходи і липень 1913 року, коли тисячу виселених з грецького острова Афон російських ченців-єретиків силою доставили до Одеси на двох пароплавах. За місяць до цього на грецький Афон з метою «утихомирення чернечого бунту» відповідно до розпорядження Святійшого синоду з російського канонерського човна «Донець» та пароплава «Цар» був викинутий штурм-десант!

Особливо активний опір нападникам чинили монахи з Андріївського скиту, але після перших жертв й взяття солдатами 6-ї роти 50-го Білостоцького полку Пантелеймонова монастиря монахи вирішили здатися. Після допиту в Одесі 40 затриманих ченців були відправлені до в’язниці, а інші були позбавлені духовного сану і заслані в різні області Російської імперії.

Основного керівника афонських заколотників-ім`яславцев (уся їхня провина лише в тому, що вони вірили, що ім’я Бога має якості Бога), отця Антонія Булатовича заслали у його родовий маєток до села Луциковка Лебединського повіту Харківської губернії. Булатович був дивовижною людиною, яскраве життя якої надихнуло Валентина Пікуля на написання «Гусара на верблюді», Ільфа і Петрова — на створення вигаданої історії про гусара-схимника Буланова, яку Остап Бендер розповідає у «Дванадцяти стільцях». Дитинство й останні роки Булатовича пройшли у родовому маєтку на Харківщині, юність — в … Ефіопії (куди він потрапив спочатку як член російської місії Червоного Хреста, а потім став довіреною особою імператора Ефіопії), а зрілі роки — у Греції та на Афоні. Поет та мандрівник Микола Гумільов з дитинства захоплювався африканськими експедиціями Булатовича й був першим, хто зміг повторити ефіопський маршрут Булатовича.

Саме з Одеси Гумільов через Стамбул відплив в Абіссінію (Ефіопію), де познайомився з імператором Хайле Селассіє I, якого прихильники растафаріанства вважають втіленням Господа — Джа.