Балкони тут правлять бал!
З цих балконів видно Петербург, Люксембург та навіть Гельсінкі.
А з цих — з видом на схід — Туреччину, Єгипет, Лівію …
Пітерський поет Микола Гумільов, таки одружившись з одеситкою Ахматовою, пише: «Безсумнівно, в Одесі багато бездоганно порядних, навіть в північному сенсі слова, людей. Але не вони задають загальний тон. На трупі Сходу, що розкладається, завелися маленькі, верткі черв’ячки, за якими майбутнє. Їх імена — Порт-Саїд, Смірна, Одеса». З цих одеських балконів видно минуле й майбутнє. Стоячи на балконі одеського готелю «Лондонський», фінський генерал Маннергейм задумливо дивиться на море, «переварюючи» сказане йому годиною раніше передбачення. На зло гордовитому Гумільову, одеська ворожка виявилася порядною — не обдурила.
Гуляючи вздовж «Лондонської» та інших одеських будинків з найкрасивішими й незвичайними балконами, ми будемо розбиратися, де правда, де вигадка, й чому останнє людям подобається навіть більше. Феномен Бендера, він універсальний. І якщо розібратися, Остап Бендер не зовсім одесит. Бендер — людина світу. І моря. Якщо вірити пітерським журналістам, прототип головного героя творів Іллі Ільфа та Євгена Петрова народився у травні 1898 року на борту пароплава «Кола», що слідував з … Стокгольма до Петербурга.
Звали його Остап Бендера, й був він сином української красуні Єлизавети Бендера та підданого Османської імперії Фаррух Оваджу. А «В паспорті місцем його народження було вказано Гельсингфорс» (сучасне фінське місто Гельсінкі). Ще один міф, який так подобається приїжджім, або?
GPS: 46.487063, 30.732409
GPS: 46.487063, 30.732409
Мавр зробив свою справу та … перетворився в неомавра. Без сумніву, найгарніша будівля Одеси у неомавританському стилі (Мавританська арка на Французькому бульварі не береться до уваги) — це колишня водолікарня Шоршейна, а нині один з корпусів Академії холоду.
З недавніх пір цей чисто одеський вуз (із стін якого вийшов, наприклад, знавець в жилетці й вічний незайманий Вассерман) втратив свою самостійність та став частиною Академії Харчових технологій. Виходить, як у воду дивилися одеські літературні хлопчики, включаючи Ільфа та Багрицького, які у популярному арт-кафе при водолікарні Шоршейна влаштували постановку за поемою останнього «Харчевня»! Кафе поетів «Мотлох», «Пеон Четвертий», «Мебльований острів», «Зелена лампа», «Колектив поетів» — 100 років тому Одеса мала що послухати та що поїсти 🙂 Подібні літературно-артистичні харч…. тобто клуби, де збиралися Художники, Літератори, Артисти й Музиканти, відкривалися тоді, як гриби, у всіх великих містах. Кияни, можливо, чули про свій «Х. Л. А. М » в підвалі готелю «Континенталь» на Хрещатику. Але хіба там, на Хрещатику, є такий гарний балкон, як тут (вул. Єлисаветинська, 16) — над головним входом до цієї яскравої у всіх сенсах неомавританської будівлі? Та лунали хіба з нього на усю округу рвані рядки В.Маяковського: «…Вам ли, любящим баб да блюда, жизнь отдавать в угоду?! Я лучше в баре блядям буду подавать ананасную воду!»?
Хочете ще ананасної води, хліба й видовищ? Будь ласка — читайте подарунок.
В. Пєлєвін поселив героя своєї книги «Ананасова вода для прекрасної дами» Семена Левітана «на п’ятій станції Великого Фонтану … зовсім поруч з морем» й одночасно «всередині бородатого та не дуже смішного анекдоту, де фраза «скільки коштує ця риба» звучала як «скількі коштує цей фіш».
Мавр зробив свою справу та … перетворився в неомавра. Без сумніву, найгарніша будівля Одеси у неомавританському стилі (Мавританська арка на Французькому бульварі не береться до уваги) — це колишня водолікарня Шоршейна, а нині один з корпусів Академії холоду.
З недавніх пір цей чисто одеський вуз (із стін якого вийшов, наприклад, знавець в жилетці й вічний незайманий Вассерман) втратив свою самостійність та став частиною Академії Харчових технологій. Виходить, як у воду дивилися одеські літературні хлопчики, включаючи Ільфа та Багрицького, які у популярному арт-кафе при водолікарні Шоршейна влаштували постановку за поемою останнього «Харчевня»! Кафе поетів «Мотлох», «Пеон Четвертий», «Мебльований острів», «Зелена лампа», «Колектив поетів» — 100 років тому Одеса мала що послухати та що поїсти 🙂 Подібні літературно-артистичні харч…. тобто клуби, де збиралися Художники, Літератори, Артисти й Музиканти, відкривалися тоді, як гриби, у всіх великих містах. Кияни, можливо, чули про свій «Х. Л. А. М » в підвалі готелю «Континенталь» на Хрещатику. Але хіба там, на Хрещатику, є такий гарний балкон, як тут (вул. Єлисаветинська, 16) — над головним входом до цієї яскравої у всіх сенсах неомавританської будівлі? Та лунали хіба з нього на усю округу рвані рядки В.Маяковського: «…Вам ли, любящим баб да блюда, жизнь отдавать в угоду?! Я лучше в баре блядям буду подавать ананасную воду!»?
Хочете ще ананасної води, хліба й видовищ? Будь ласка — читайте подарунок.
В. Пєлєвін поселив героя своєї книги «Ананасова вода для прекрасної дами» Семена Левітана «на п’ятій станції Великого Фонтану … зовсім поруч з морем» й одночасно «всередині бородатого та не дуже смішного анекдоту, де фраза «скільки коштує ця риба» звучала як «скількі коштує цей фіш».
GPS: 46.489080, 30.739541
Звичайно ж, на Тещиному мосту через ведучий у порт Військовий узвіз балконів немає.
Зате на Приморському бульварі, який, власне, й починається від знаменитого мосту, вишуканих балконів предостатньо. Старіші одесити пам’ятають першого секретаря Одеського обкому КПРС Михайла Синицю, від любові якого до тещі й «народився», кажуть, Тещин міст. У 1960-і роки він жив у цьому «скромному» жовтому особняку (Приморський бульвар, 2) з єдиним, щоправда, балконом. У літні вечори на цьому балконі на другому поверсі можна було побачити Михайла Софроновича у фірмовій майці-сіточці. Попиваючи чайок, він поглядав у далечінь: чи не йде улюблена теща з того боку Військового узвозу, чи не несе його улюблені млинці. Або пиріжки. Тут плутанина з цими тещиними вкусняшками. Але ще більша плутанина з самої тещею, дорогу до якої Синиця скоротив за рахунок мосту: насправді теща одеського партійного лідера померла ще … в 1941-му, а Тещин міст побудований у 1969 році. Ще один одеський міф ….
А ось те, що в цьому будинку, відомому як будинок Столипіних, після революції проживав «червоний граф» письменник … Олексій Толстой, схоже на правду. І те, що самий знаменитий одеський міст підозріло скидається на відомий, побудований трьома роками раніше, міст Великої герцогині Шарлотти у Люксембурзі — таки правда. І те, що на кладовищі у Люксембурзі недалеко від моста є доглянута могила … Андрія Мельника, засновника ОУН (м) — теж правда. Як і те, що його побратим по антибольшевицькій боротьбі, сама розшукувана особа у післявоєнному СРСР (у 1948 році він був оголошений у загальносоюзний розшук, його прикмети й фотографія були розміщені в «орієнтуванні МГБ СРСР») Роман Шухевич двічі приїжджав до Одеси лікуватися у санаторії імені … Карла Маркса (нині він називається «Лермонтовський»), живучи на квартирі навпроти санаторію «Аркадія» та в передмісті Одеси — приморському селі Крижанівці. Купаючись в морі, Шухевич втратив медальйончик із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві подарувала мати. За спогадами соратників, після безуспішних пошуків керівник підпілля пророче заявив: «Я втратив, вже не знайду. Це означає, що я скоро помру».
Вже після загибелі Романа Шухевича слідство встановило, що під час лікування Шухевич часто з’являвся в центрі Одеси, відвідував музеї, Оперний театр, бував й тут, на Приморському. Мости — з’єднують.
GPS: 46.489080, 30.739541
Звичайно ж, на Тещиному мосту через ведучий у порт Військовий узвіз балконів немає.
Зате на Приморському бульварі, який, власне, й починається від знаменитого мосту, вишуканих балконів предостатньо. Старіші одесити пам’ятають першого секретаря Одеського обкому КПРС Михайла Синицю, від любові якого до тещі й «народився», кажуть, Тещин міст. У 1960-і роки він жив у цьому «скромному» жовтому особняку (Приморський бульвар, 2) з єдиним, щоправда, балконом. У літні вечори на цьому балконі на другому поверсі можна було побачити Михайла Софроновича у фірмовій майці-сіточці. Попиваючи чайок, він поглядав у далечінь: чи не йде улюблена теща з того боку Військового узвозу, чи не несе його улюблені млинці. Або пиріжки. Тут плутанина з цими тещиними вкусняшками. Але ще більша плутанина з самої тещею, дорогу до якої Синиця скоротив за рахунок мосту: насправді теща одеського партійного лідера померла ще … в 1941-му, а Тещин міст побудований у 1969 році. Ще один одеський міф ….
А ось те, що в цьому будинку, відомому як будинок Столипіних, після революції проживав «червоний граф» письменник … Олексій Толстой, схоже на правду. І те, що самий знаменитий одеський міст підозріло скидається на відомий, побудований трьома роками раніше, міст Великої герцогині Шарлотти у Люксембурзі — таки правда. І те, що на кладовищі у Люксембурзі недалеко від моста є доглянута могила … Андрія Мельника, засновника ОУН (м) — теж правда. Як і те, що його побратим по антибольшевицькій боротьбі, сама розшукувана особа у післявоєнному СРСР (у 1948 році він був оголошений у загальносоюзний розшук, його прикмети й фотографія були розміщені в «орієнтуванні МГБ СРСР») Роман Шухевич двічі приїжджав до Одеси лікуватися у санаторії імені … Карла Маркса (нині він називається «Лермонтовський»), живучи на квартирі навпроти санаторію «Аркадія» та в передмісті Одеси — приморському селі Крижанівці. Купаючись в морі, Шухевич втратив медальйончик із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві подарувала мати. За спогадами соратників, після безуспішних пошуків керівник підпілля пророче заявив: «Я втратив, вже не знайду. Це означає, що я скоро помру».
Вже після загибелі Романа Шухевича слідство встановило, що під час лікування Шухевич часто з’являвся в центрі Одеси, відвідував музеї, Оперний театр, бував й тут, на Приморському. Мости — з’єднують.
GPS: 46.486868, 30.742076
GPS: 46.486868, 30.742076
Щоб просто прочитати повний список відомих мешканців готелю «Лондонська», піде не одна хвилина. Куди вже більш пізнавальним буде зайти всередину, піднятися на третій поверх й самим «познайомитися» з ними у готельному міні-музеї або просто читаючи вивіски поруч з номерами, де жили зірки.
Якщо немає часу чи бажання заходити в готель, підніміть голову на будь-який з цих красивих балконів. Уявіть елегантного чоловіка з військовою виправкою й поруч з ним загадкову жінку. Ця жінка — одеська ворожка, й саме тут, в готелі, вона передбачить цьому чоловікові Карлу Густаву Маннергейму, поки ще російському офіцерові, мало не всю його карколомну кар’єру: порятунок рідної Фінляндії від більшовизму, президентство й перемогу над Сталіним в радянсько-фінській війні (так, у цій, здавалося, безнадійній Зимовій війні фіни втратили 15% території, але відстояли найдорожче — свою незалежну державу).
Але все це буде пізніше. «… перевівся сюди для лікування невеликого вивиху, отриманого, коли мій кінь спіткнувся. … У мене славна кімната на третьому поверсі. З неї чудовий вид на Чорне море, — оселившись в «Лондонській» у вересні 1917 року, пише Карл Густав до сестри Софії. — Страйки кравців й шевців зробили покупку цивільної сукні поки що неможливою. Я вирішив, що не піду звідси перш, ніж зможу одягти — за настроєм — цивільний костюм або мундир, і мені здається, що я зараз не дуже охоче одягнув би мундир. Я ні за що не повірив би, що після тридцяти років служби мені буде неприємно розгулювати у формі гвардійського улана з георгіївським хрестом на грудях, але останні шість місяців призвели до того, що я мало не волів би забути про свою приналежність до «христолюбивого переможного воїнства Російського»..
3 грудня 1917 року Маннергейм виїхав з Одеси у вагоні Червоного Хреста. А вже 6 грудня Фінляндський сейм проголосував за відділення Фінляндії від Росії. Правда, офіційне визнання суверенності колишнього Великого князівства радянський уряд підписав лише 31 грудня 1917 року. А в січні наступного року Росія зробить фінам сюрприз — в перший раз спробує розділити країну, спровокувавши комуністичний путч й створивши «червону» маріонеткову державу. Завдяки Маннергейму, що стояв о-о-ось на цьому балконі, який очолив фінську армію, країна Суомі так ніколи й не стала ні «радянською», ні «народною» республікою, ні складовою частиною, ні сателітом СРСР. На жаль, в Україні все вийшло дещо по-іншому. Втім, висловлюється й така думка: бідній, маленькій Фінляндії пощастило — в грудні 1917 року армія Муравйова була відправлена на Київ, а не на Гельсінкі. Повернути Україну для більшовиків було важливіше, ніж Суомі. А сил для вирішення обох цих завдань одночасно у Рад не було.
Щоб просто прочитати повний список відомих мешканців готелю «Лондонська», піде не одна хвилина. Куди вже більш пізнавальним буде зайти всередину, піднятися на третій поверх й самим «познайомитися» з ними у готельному міні-музеї або просто читаючи вивіски поруч з номерами, де жили зірки.
Якщо немає часу чи бажання заходити в готель, підніміть голову на будь-який з цих красивих балконів. Уявіть елегантного чоловіка з військовою виправкою й поруч з ним загадкову жінку. Ця жінка — одеська ворожка, й саме тут, в готелі, вона передбачить цьому чоловікові Карлу Густаву Маннергейму, поки ще російському офіцерові, мало не всю його карколомну кар’єру: порятунок рідної Фінляндії від більшовизму, президентство й перемогу над Сталіним в радянсько-фінській війні (так, у цій, здавалося, безнадійній Зимовій війні фіни втратили 15% території, але відстояли найдорожче — свою незалежну державу).
Але все це буде пізніше. «… перевівся сюди для лікування невеликого вивиху, отриманого, коли мій кінь спіткнувся. … У мене славна кімната на третьому поверсі. З неї чудовий вид на Чорне море, — оселившись в «Лондонській» у вересні 1917 року, пише Карл Густав до сестри Софії. — Страйки кравців й шевців зробили покупку цивільної сукні поки що неможливою. Я вирішив, що не піду звідси перш, ніж зможу одягти — за настроєм — цивільний костюм або мундир, і мені здається, що я зараз не дуже охоче одягнув би мундир. Я ні за що не повірив би, що після тридцяти років служби мені буде неприємно розгулювати у формі гвардійського улана з георгіївським хрестом на грудях, але останні шість місяців призвели до того, що я мало не волів би забути про свою приналежність до «христолюбивого переможного воїнства Російського»..
3 грудня 1917 року Маннергейм виїхав з Одеси у вагоні Червоного Хреста. А вже 6 грудня Фінляндський сейм проголосував за відділення Фінляндії від Росії. Правда, офіційне визнання суверенності колишнього Великого князівства радянський уряд підписав лише 31 грудня 1917 року. А в січні наступного року Росія зробить фінам сюрприз — в перший раз спробує розділити країну, спровокувавши комуністичний путч й створивши «червону» маріонеткову державу. Завдяки Маннергейму, що стояв о-о-ось на цьому балконі, який очолив фінську армію, країна Суомі так ніколи й не стала ні «радянською», ні «народною» республікою, ні складовою частиною, ні сателітом СРСР. На жаль, в Україні все вийшло дещо по-іншому. Втім, висловлюється й така думка: бідній, маленькій Фінляндії пощастило — в грудні 1917 року армія Муравйова була відправлена на Київ, а не на Гельсінкі. Повернути Україну для більшовиків було важливіше, ніж Суомі. А сил для вирішення обох цих завдань одночасно у Рад не було.
GPS: 46.483007, 30.743327
Про власників цього будинку Теодор Драйзер, що жив в Одесі у «Брістолі», міг би написати й нового «Стоїка», і «Титана», і, тим більше, «Фінансиста». Але Драйзера провезли по звичайному туристському маршруту для іноземців: в Оперному його повели на оперу «Садко» (він потім часто любив наспівувати арію індійського гостя), а у книжковому кіоску йому показали його роман «Сестра Керрі» в російському перекладі.
Так що, швидше за все, про історію Будинку Раллі на розі Пушкінської та Дерибасівської йому було відомо небагато. Хоча, можливо, американський письменник звернув увагу на незвичайні балкони на другому поверсі будинку: з боків їх оточують фігурні перегородки, які, хоча і є міцною опорою для балконів вище, дуже нагадують балдахіни. Одеське сімейство грецького походження Раллі (Ралліс, Ралі, Рале) входило у десятку найбагатших й найвпливовіших у місті. Та й не тільки у місті. Представники різних ліній цієї родини заснували торгові та банківські установи в багатьох країнах світу (Росія, Англія, Франція, Італія, Індія, США, Османська імперія) й отримали баронські титули та дворянську гідність.
Крім цього будинку, Раллі володіють нерухомістю на Миколаївському бульварі (готель «Лондонський»), на Дерибасівській, Рішельєвській, Італійській, Троїцькій, Преображенській, на Олександрівській площі, в Театральному провулку, в Сабанському провулку та Грецькій площі. Найвідомішим, мабуть, з одеських грекопідданих «раллійцев» був Джон (Джованні, Іван) Раллі, який вміло поєднував бізнес з дипломатичною службою: у різні періоди свого насиченого життя він був консулом в Греції, США, й Персії. Поки чоловік «кував залізо, поки гаряче» (точніше, продавав зерно), його дружина, Луїза Раллі, займалася благодійністю в Жіночому товаристві піклування про бідних. Інший Раллі, Степан, заснував Одеське товариство захисту тварин під заступництвом великого князя Михайла Миколайовича (sic!) Кримська війна перетасувала карти експортерам українського хліба з Одеського порту. Підприємливих греків обігнали не менше підприємливі євреї: Єфрусі, Бродський, Баржанский, Клейман, Бланк, Герценштейн, Гольденберг, Фішерович і ін. Раллі ж переорієнтувалися: у 1860-і роки однією з основних статей їх бізнесу стає бавовна, яка йшла на ура в Німеччину та США. І згодом їх в значній мірі привертав текстиль. Можливо, «балдахіни» на балконах будинку Раллі — це данина текстилю, який дав новий поштовх їхньому бізнесу? А у нинішніх господарів будинку — свій бізнес: «Продам кв. Житловий будинок Раллі.
Справжня Бельгійка з ліфтом. Дом у дуже доброму стані. Величезна шикарна квартира у класичному стилі. Опалення 2 АГВ. Стелі височенні. Є 2 балкони, на фасад та у двір. 2 с/у. Опис тут зайвий, необхідно бачити своїми очима. Дзвоніть».
GPS: 46.483007, 30.743327
Про власників цього будинку Теодор Драйзер, що жив в Одесі у «Брістолі», міг би написати й нового «Стоїка», і «Титана», і, тим більше, «Фінансиста». Але Драйзера провезли по звичайному туристському маршруту для іноземців: в Оперному його повели на оперу «Садко» (він потім часто любив наспівувати арію індійського гостя), а у книжковому кіоску йому показали його роман «Сестра Керрі» в російському перекладі.
Так що, швидше за все, про історію Будинку Раллі на розі Пушкінської та Дерибасівської йому було відомо небагато. Хоча, можливо, американський письменник звернув увагу на незвичайні балкони на другому поверсі будинку: з боків їх оточують фігурні перегородки, які, хоча і є міцною опорою для балконів вище, дуже нагадують балдахіни. Одеське сімейство грецького походження Раллі (Ралліс, Ралі, Рале) входило у десятку найбагатших й найвпливовіших у місті. Та й не тільки у місті. Представники різних ліній цієї родини заснували торгові та банківські установи в багатьох країнах світу (Росія, Англія, Франція, Італія, Індія, США, Османська імперія) й отримали баронські титули та дворянську гідність.
Крім цього будинку, Раллі володіють нерухомістю на Миколаївському бульварі (готель «Лондонський»), на Дерибасівській, Рішельєвській, Італійській, Троїцькій, Преображенській, на Олександрівській площі, в Театральному провулку, в Сабанському провулку та Грецькій площі. Найвідомішим, мабуть, з одеських грекопідданих «раллійцев» був Джон (Джованні, Іван) Раллі, який вміло поєднував бізнес з дипломатичною службою: у різні періоди свого насиченого життя він був консулом в Греції, США, й Персії. Поки чоловік «кував залізо, поки гаряче» (точніше, продавав зерно), його дружина, Луїза Раллі, займалася благодійністю в Жіночому товаристві піклування про бідних. Інший Раллі, Степан, заснував Одеське товариство захисту тварин під заступництвом великого князя Михайла Миколайовича (sic!) Кримська війна перетасувала карти експортерам українського хліба з Одеського порту. Підприємливих греків обігнали не менше підприємливі євреї: Єфрусі, Бродський, Баржанский, Клейман, Бланк, Герценштейн, Гольденберг, Фішерович і ін. Раллі ж переорієнтувалися: у 1860-і роки однією з основних статей їх бізнесу стає бавовна, яка йшла на ура в Німеччину та США. І згодом їх в значній мірі привертав текстиль. Можливо, «балдахіни» на балконах будинку Раллі — це данина текстилю, який дав новий поштовх їхньому бізнесу? А у нинішніх господарів будинку — свій бізнес: «Продам кв. Житловий будинок Раллі.
Справжня Бельгійка з ліфтом. Дом у дуже доброму стані. Величезна шикарна квартира у класичному стилі. Опалення 2 АГВ. Стелі височенні. Є 2 балкони, на фасад та у двір. 2 с/у. Опис тут зайвий, необхідно бачити своїми очима. Дзвоніть».
GPS: 46.482194, 30.739167
GPS: 46.482194, 30.739167
Найдовший цілісний балкон у Європі таки знаходиться в Одесі. Принаймні таким він був на момент споруди цього прибуткового будинку, що належить грецькому підприємцю Маврокордато, на розі вулиць Катерининської та Грецької. За радянських часів це перехрестя в народі називали — Два Карла (вулиці тоді носили назву Карла Маркса й Карла Лібкнехта).
Найдовший цілісний балкон у Європі таки знаходиться в Одесі. Принаймні таким він був на момент споруди цього прибуткового будинку, що належить грецькому підприємцю Маврокордато, на розі вулиць Катерининської та Грецької. За радянських часів це перехрестя в народі називали — Два Карла (вулиці тоді носили назву Карла Маркса й Карла Лібкнехта).
GPS: 46.481031, 30.742838
Ми не дарма згадували готель «Бристоль», який в недавні ще часи називався «Червоним».
Чому «Червоний»? Версій багато.
«Одеська мудрість говорить: якщо з тобою знайома дама, ти зобов’язаний пригощати її гренадином», — хитрував Ісаак Бабель, доглядаючи за приятелькою-художницею у кафе «Червоного». «Ліфт вниз не піднімає», — цитував оригінальний напис біля ліфта в «Червоному» Зіновій Гердт, що мешкав тут. До речі, саме в «Червоному» («Брістолі») змонтували перший в Одесі ліфт, й в кожному номері встановили телефонні апарати. Добрі та часом кумедні спогади викликав знаменитий готель й в інших VIP-гостей: Теодора Драйзера, Джеймса Олдріджа, Анрі Барбюса, Інокентія Смоктуновського, Аркадія Райкіна, Михайла Державіна, Андрія Миронова, Богдана Ступки, Джона Малковича …
Повернемося до наших балконів. Привертає увагу маленький балкон на третьому поверсі з кованими поручнями й напівголою гіпсовою дівчиною, яка, немов закликаючи відвідувачів, підняла вгору руку. А на розі розташовані два балкона-еркера, що нагадують замки казкових принцес.
А ось спогади про імперського та королівського губернатора Одеси, командуючого австрійськими силами в Україні фельдмаршала-лейтенанта Едуарда фон Бєльця, який покінчив тут з собою в листопаді 1918 року, увійшли в «Золоте теля» Ільфа й Петрова: «— Ви, напевно, чули про фон Бєльця? — Не тільки чули, — сказав Паламидов, — а й бачили. Ваш фон Бєльць лежав у своєму золотому кабінеті у палаці командуючого Одеським військовим округом з простреленою головою. Він застрелився, дізнавшись, що в вашій вітчизні відбулася революція …»
GPS: 46.481031, 30.742838
Ми не дарма згадували готель «Бристоль», який в недавні ще часи називався «Червоним».
Чому «Червоний»? Версій багато.
«Одеська мудрість говорить: якщо з тобою знайома дама, ти зобов’язаний пригощати її гренадином», — хитрував Ісаак Бабель, доглядаючи за приятелькою-художницею у кафе «Червоного». «Ліфт вниз не піднімає», — цитував оригінальний напис біля ліфта в «Червоному» Зіновій Гердт, що мешкав тут. До речі, саме в «Червоному» («Брістолі») змонтували перший в Одесі ліфт, й в кожному номері встановили телефонні апарати. Добрі та часом кумедні спогади викликав знаменитий готель й в інших VIP-гостей: Теодора Драйзера, Джеймса Олдріджа, Анрі Барбюса, Інокентія Смоктуновського, Аркадія Райкіна, Михайла Державіна, Андрія Миронова, Богдана Ступки, Джона Малковича …
Повернемося до наших балконів. Привертає увагу маленький балкон на третьому поверсі з кованими поручнями й напівголою гіпсовою дівчиною, яка, немов закликаючи відвідувачів, підняла вгору руку. А на розі розташовані два балкона-еркера, що нагадують замки казкових принцес.
А ось спогади про імперського та королівського губернатора Одеси, командуючого австрійськими силами в Україні фельдмаршала-лейтенанта Едуарда фон Бєльця, який покінчив тут з собою в листопаді 1918 року, увійшли в «Золоте теля» Ільфа й Петрова: «— Ви, напевно, чули про фон Бєльця? — Не тільки чули, — сказав Паламидов, — а й бачили. Ваш фон Бєльць лежав у своєму золотому кабінеті у палаці командуючого Одеським військовим округом з простреленою головою. Він застрелився, дізнавшись, що в вашій вітчизні відбулася революція …»
GPS: 46.480663, 30.743165
GPS: 46.480663, 30.743165
На подвір’ї біля Оперного — «французький» Пале-Рояль, а у дворі Одеської філармонії — «Італія» з «Венеціанським» балконом.
Кишинівсько-одеський італієць Олександр Бернардацці спроектував і філармонію, і розташований по сусідству готель «Бристоль» (тут балкони не венеціанські, але теж гарні, правда?). Але якщо готель будувався як готель, то інший плід таланту видатного архітектора, про який ми ведемо мову, до музики спочатку відношення не мав. Бернардацці (див. його бюст автора біля сходів біля центрального входу) проектував цей будинок в стилі венеціанської готики з елементами італійського відродження – для біржі. І акустика тут відповідна — щоб «лепетутників» (маклерів-спекулянтів), що перешіптуються між собою, не підслухали конкуренти з сусідньої групки.
Але, мабуть, «горлан революції» Володимир Маяковський, який у березні 1928 року надавав тут останній виступ у Одесі, так потряс звукодінамічні засади приміщення, що філармонія відтоді стала одним з найпопулярніших концертних залів у місті. Це, звичайно, жарт. Набагато раніше і з не меншим успіхом в нашій філармонії виступали Ференц Ліст, Федір Шаляпін та інші вітчизняні й закордонні зірки. Якщо, звичайно, їм дозволяли сувора прибиральниця тітка Маня (це вона лаяла Р. Карцева: «Ви пересолюєте обличчям») й напівсліпа білетерка мадам Грізоцька, вічні персонажі філармонійного фольклору.
Менше відомо, що в цьому красивому будинку пройшов Перший всеросійський фехтувальний турнір.
На подвір’ї біля Оперного — «французький» Пале-Рояль, а у дворі Одеської філармонії — «Італія» з «Венеціанським» балконом.
Кишинівсько-одеський італієць Олександр Бернардацці спроектував і філармонію, і розташований по сусідству готель «Бристоль» (тут балкони не венеціанські, але теж гарні, правда?). Але якщо готель будувався як готель, то інший плід таланту видатного архітектора, про який ми ведемо мову, до музики спочатку відношення не мав. Бернардацці (див. його бюст автора біля сходів біля центрального входу) проектував цей будинок в стилі венеціанської готики з елементами італійського відродження – для біржі. І акустика тут відповідна — щоб «лепетутників» (маклерів-спекулянтів), що перешіптуються між собою, не підслухали конкуренти з сусідньої групки.
Але, мабуть, «горлан революції» Володимир Маяковський, який у березні 1928 року надавав тут останній виступ у Одесі, так потряс звукодінамічні засади приміщення, що філармонія відтоді стала одним з найпопулярніших концертних залів у місті. Це, звичайно, жарт. Набагато раніше і з не меншим успіхом в нашій філармонії виступали Ференц Ліст, Федір Шаляпін та інші вітчизняні й закордонні зірки. Якщо, звичайно, їм дозволяли сувора прибиральниця тітка Маня (це вона лаяла Р. Карцева: «Ви пересолюєте обличчям») й напівсліпа білетерка мадам Грізоцька, вічні персонажі філармонійного фольклору.
Менше відомо, що в цьому красивому будинку пройшов Перший всеросійський фехтувальний турнір.
GPS: 46.481395, 30.750282
Якщо дружину градоначальника Марію Фердінандівну Кіч-Маразлі можна вважати найбільш загадковою жінкою Одеси, то Юлія Мортон — безумовно, найзагадковіша дама вулиці Маразліївської.
Юлія Станіславівна (1858?) походила з дуже забезпеченої сім’ї та володіла кількома домобудівлями в Одесі, скажемо прямо, теж не дешевими. Є версія, що вона все-таки Степанівна, а тато її — представник багатющого одеського роду греків Раллі, Степан Іванович Раллі. Ось, власне, і все, що відомо про цю панночку. Юлії Мортон було всього 28 років, коли вона стала власницею особняка на Маразліївській, 16 з довгим кутовим балконом на другому поверсі.
Оригінальна кована огорожа стрічкоподібного балкону, каріатида та старовинні двері парадного входу — це ще не всі родзинки особняка загадкової Юлії Мортон. Усередині радує око сходовий шлюз й найкрасивіші гвинтові сходи Одеси ведуть від чорного входу … Куди ведуть? Як писав Маяковський: «Якщо Одеса — Одеса-мама, то Нью-Йорк — Одеса-батько». Нью-йоркська письменниця Белл (Белла) Кауфман, внучка Шолом-Алейхема (Шолома Нохумовича Рабиновича), написала роман «Вгору по сходах, що ведуть вниз», з яким радянські читачі ознайомилися ще в 1967 році та за яким було знято оскароносний фільм. Чому така назва?
Письменниця, що жила з батьками та дідом в Одесі на Канатній, розповіла: «Я … побувала в Одесі, захотіла прогулятися до моря, вийшла на Потьомкінські сходи, а там, якщо пам’ятаєте, немає перил. І раптом моя рука сама собою потягнулася вгору. Я зрозуміла: рука пам’ятає цей жест: спускаючись по сходах, я трималася за мамину руку».
GPS: 46.481395, 30.750282
Якщо дружину градоначальника Марію Фердінандівну Кіч-Маразлі можна вважати найбільш загадковою жінкою Одеси, то Юлія Мортон — безумовно, найзагадковіша дама вулиці Маразліївської.
Юлія Станіславівна (1858?) походила з дуже забезпеченої сім’ї та володіла кількома домобудівлями в Одесі, скажемо прямо, теж не дешевими. Є версія, що вона все-таки Степанівна, а тато її — представник багатющого одеського роду греків Раллі, Степан Іванович Раллі. Ось, власне, і все, що відомо про цю панночку. Юлії Мортон було всього 28 років, коли вона стала власницею особняка на Маразліївській, 16 з довгим кутовим балконом на другому поверсі.
Оригінальна кована огорожа стрічкоподібного балкону, каріатида та старовинні двері парадного входу — це ще не всі родзинки особняка загадкової Юлії Мортон. Усередині радує око сходовий шлюз й найкрасивіші гвинтові сходи Одеси ведуть від чорного входу … Куди ведуть? Як писав Маяковський: «Якщо Одеса — Одеса-мама, то Нью-Йорк — Одеса-батько». Нью-йоркська письменниця Белл (Белла) Кауфман, внучка Шолом-Алейхема (Шолома Нохумовича Рабиновича), написала роман «Вгору по сходах, що ведуть вниз», з яким радянські читачі ознайомилися ще в 1967 році та за яким було знято оскароносний фільм. Чому така назва?
Письменниця, що жила з батьками та дідом в Одесі на Канатній, розповіла: «Я … побувала в Одесі, захотіла прогулятися до моря, вийшла на Потьомкінські сходи, а там, якщо пам’ятаєте, немає перил. І раптом моя рука сама собою потягнулася вгору. Я зрозуміла: рука пам’ятає цей жест: спускаючись по сходах, я трималася за мамину руку».
| Балкони у Житомирі Замовити балкони у Житомирі elitvikna.com.ua |
