Нерухомість губернаторів і мерів старої Одеси

1

Будинок жінки-загадки Марії Кіч

б-р. Лідерсівський, 13 GPS: 46.474258, 30.755541

Про численні заслуги міського голови та мецената Одеси Григорія Григоровича Маразлі відомо практично все. Як і про «незаслуги»: три довгих дні він дивився крізь пальці на єврейський погром, що бушував в місті, і тільки на 4-й день дав поліції команду втрутитися (такий вже виворіт одвічної конкуренції двох торгових народів: греків та євреїв). А ось про дружину Маразлі, якій і належав за фактом цей особняк на розі Успенської вулиці та Лідерсовського бульвару, можна сказати, що вона — найзагадковіша дама за усю історію Одеси.

Небагато можна зустріти осіб, про яких була б така велика кількість суперечливих відомостей, як про Марію Фердінандівну Кіч-Маразлі, уроджену Наркевич. З нею пов'язано багато легенд та чуток, часом найфантастичніших — щодо її походження, обставин життя, еміграції з Одеси і так далі. Від розкішного буття «жінкою-вамп» до торгівлі пиріжками після революції, від участі в жіночій масонської ложі до від'їзду з «червоної» Одеси на спеціально надісланому за нею грецьким королем крейсері! У той же час автори книги «Портові євреї: Єврейські громади в космополітичних приморських торгових центрах, 1550-1950» стверджують, що Марія Фердінандівна була єврейською актрисою!

А на сайті Інституту юдаїки України в опублікованому історичному дослідженні описується, як в 1919 році Марія Фердінандівна Кіч-Маразлі була організатором та ватажком єврейського погрому в м Літину, де в неї був родовий маєток! Цей старовинний особняк зі значною «присадибною» територією, зведений за проектом Фелікса Гонсіоровського у 1890-м, який помилково називають садибою Маразлі, теж нагадує родовий маєток. Тільки першого чоловіка Марії Фердінандівни — Павла Кіча.

В останні роки тут був багатопрофільний пансіонат «Чайка» при «Лермонтовському» санаторії. Лікували в ньому «хвороби органів кровообігу, руху, нервової системи, гінекологічні». А ще в ньому лікували ... Романа Шухевича (див. Балконний маршрут).

3

Міст Коцебу. На честь Крихітки або Чорта?

Деволанівський узвіз GPS: 46.480682, 30.745741

На Алясці є місто Коцебу, а в Одесі — міст Коцебу. Міст — красень, справжня прикраса т.зв. Міжмостов`я на Деволанівському узвозі: тут тобі і герб старовинний та гарні ажурні огорожі, й каркас made in France.

Що Аляскинський, що Одеський «Коцебу» пов'язані з німецької (пруської) династією, найвідомішим представником якої був німецький драматург та російський агент Август Фрідріх Фердинанд фон Коцебу, загиблий від руки німецького студента-патріота. І хоча у свій час Коцебу був навіть більш популярним, ніж Гете, його ім'я стало прозивним для позначення низькопробної драматургії, що захлеснула в перекладах російську сцену у першій чверті XIX століття, що викликало протести критиків й глузування сатириків, які називали її «коцебятіною».

Цікаво, що згодом син А. Коцебу Павло служив начальником штабу командувача російської армії в Криму М. Д. Горчакова, сина автора терміна «коцебятіна» письменника Д. П. Горчакова, а потім Павло стане Новоросійським й Бесарабським генерал-губернатором. Ось на честь цього Павла Коцебу, якого позаочі в Одесі (і не тільки в Одесі) називали Крихітка Коцебу, й названий цей один з найкрасивіших мостів міста. Причому, що показово — аж через 20 років після того, як Крихітка (зростом 2 аршини без вершка — близько 138 см) покинув Одесу заради столичної кар'єри.

Є версія, що назва моста пов'язана з іншим сином Августа фон Коцебу — Олександром (Alexander von Kotzebue), народженим в Кенігсберзі . Ставши відомим російським художником-баталістом, чиї полотна потрапили в музей імператора Олександра III у Зимовому Палаці, він зокрема написав «Перехід Суворова через Чортів міст». Чортів або Диявольський міст (нім. Teufelsbrucke) через бурхливу альпійську річку Рейс в Швейцарії названий так тому, що при його будівництві швейцарці, втомившись від невдач, прийняли пропозицію допомоги від ... чорта.

За легендою, хитрий біс поставив умову, що забере душу першого, хто перейде міст. Коли, нарешті, міст через бурхливий потік був побудований, місцеві жителі перехитрили чорта, пустивши по мосту козеня. На згадку про легенду на скелі біля Чортова моста червоною фарбою були намальовані чорт та козеня. Ці зображення збереглися досі. Згодом Суворов, перейшовши через цей міст, покаже «кузькіну мать» французам. А й справді: хіба не схожий наш одеський, зроблений у Франції міст, на швейцарський Чортів: та ж вузька арка приблизно однакової довжини. Тільки один перекинутий через спуск, а інший — через гуркітливий потік.

5

Чому Генріх Бьолль не чув «безсмертний маяк»

Вул. Приморська, 6 GPS: 46.493126, 30.761405

Учені й богослови все ще сперечаються про безсмертя душі, проте з безсмертям маяків таких питань не виникає.

Хочете смійтеся, хочете ні, але «візитка» Одеси нарівні з Оперним театром та Дюком — Воронцовський маяк — безсмертний. І той білосніжний красень-маяк, що ви бачите на краю молу — це його вже третя або четверта реінкарнація. Перший стаціонарний маяк у Одеському порту був дерев'яним, потім його замінили чавунним, потім — під час II Світової — він був ... підірваний, щоб дезорієнтувати німців, і тільки у 50-х роках минулого століття головний Одеський маяк набув той вигляд та став таким, яким ми його звикли бачити. До речі, видно Воронцовський маяк на відстані 12 морських миль (22 км), а чутно ...

Ось якщо вам не пощастить з погодою, то почуєте: в шторм та туман «тифон» маяка сягає Соборної площі. Спасо-Преображенський собор на ній, до речі, теж був підірваний — ще до війни, в 1936-му, в рамках боротьби з «релігійним обдуренням народу». «Сталінських соколів» не зупинила навіть реакція морських держав. Справа в тому, що каплиця собору, нині відновленого, була лоцманської міткою, внесеною до усіх морських карт.

Викинувши з храму тіла похованого там подружжя Воронцових, більшовики намагалися «завалити» й сусідній з собором пам'ятник графу Воронцову. Не вистачило «кінських силоньок»: сталеві троси лопнули, з динамітом теж якась заминка вийшла. Так і встояв Воронцов. І німці, що увійшли в місто в жовтні 1941-го незважаючи на підірваний Воронцовський маяк, пам'ятник не чіпали. Вони розсудили так: якщо Воронцов воював проти французів, їх одвічних ворогів-конкурентів, значить, гідний поваги. Зрозуміло, що майбутній Нобелівський лауреат, а тоді ще солдат вермахту Генріх Бьолль не міг чути «тифон» знищеного маяка, хоча погодка була та ще: «Тоді в Одесі стояла холоднеча. Щоранку у великих вантажівках ми тряслися по булижникам на аеродром, чекали, поёжіваясь, поки вирулять на старт сірі птиці, проте в перші два дні, у той момент, коли ми вже повинні були завантажуватися, слідував наказ про скасування вильоту через погану погоду — то над Чорним морем згущався туман, то небо заволікало хмарами, та ми знову залазили у великі вантажівки й тряслися по булижникам назад до казарм» («Тоді в Одесі»).