…Пред ней платаны поют, а сзади Её, хрипя, провожает море... — писав про своє юнацьке кохання, гуляючи Приморським бульваром, Едуард Багрицький.
Та тільки от заглушила тихий голос одеських платанів запашна біла акація. Так уже повелося, що саме з цим колючим деревом (яке, насправді, зовсім не акація, а робінія), перш за все, асоціюється наше місто у не-одеситів. Виною тому — оперета «Біла акація» Дунаєвського й особливо її кіноверсія, відразу стала культовою на широкому просторі від Одеси і до Архангельська, й від Чорного моря до Антарктиди.
Когда я пою о широком просторе
О море, зовущем в чужие края,
О ласковом море, о счастье и горе,
Пою о тебе я, Одесса моя!
Когда я пою о любви без предела,
О людях, умеющих верить и ждать,
О гроздях душистых акации белой,
Тебе я спешу эту песню отдать!
Ця пісня Тоні з оперети «Біла акація» не тільки зустрічає приїжджіх на залізничному вокзалі, але й стала неофіційним гімном Одеси. Втім, як і вся оперета, вона була також гімном ... одеським китобоям, «що били китів у кромки льодів, риб'ячим жиром дітей забезпечуючи». У самий пік китобійного промислу в Дюківському саду було щось на зразок місцевого ВДНГ з павільйоном рибної (!) промисловості, головною родзинкою якого був величезний скелет ... вбитого біля берегів Антарктиди кита.
Ще недавно перед аркою Ланжерона (на колишній дачі другого після Дюка одеського градоначальника французького походження) у парку Шевченка росли три акації — як нагадування про масонську ложу «Три царства природи», яку створив в Одесі граф Ланжерон, який був із Пушкіним у близьких стосунках та приймав його тут, на своїй дачі. Але «Зелентрест» порахував, що і двох царств буде досить і спиляв третю акацію перед аркою. Акація, взагалі, вважається масонським деревом. Не випадково Великий майстер ложі «Понт Євксинський» Шотландського обряду 9-ї Великої російської масонської провінції граф Ланжерон вибрав знаком своєї організації «вітрильник, що пливе в місто в обрамленні гілок акації».
А в Петербурзі наш Ланжерон, маючи на увазі генеалогічне древо своєї нареченої Наталії з роду Трубецьких, жартома казав: «Я одружився на дереві та її самої чарівної гілці — Наталі». Так що, проходячи під аркою Ланжерона на однойменний пляж, звертайте увагу не тільки на дерева з лівого боку, а й на купідонів зверху, на самій арці. Вони хоч і без луку, але зі стрілами.