Перефразовуючи відому приказку, модерн не відразу будувався.
І з чого ж він будувався?
Понтичний вапняк, він же черепашник (або по-простому ракушняк) — це не що інше, як спресовані мільйонами років мушлі молюсків cardium litorale, серцевидок, як їх називають за зовнішню схожість з обрисами серця. Першими жителями, які освоювали землі майбутньої Одеси, були відставні чорноморські козаки (після XVI століття). Небоєздатні козаки залишалися жити на березі, а мертвих ховали у місті або поруч. Досі на старих кладовищах можна побачити козацькі хрести з ракушняка. Після укладення миру між Росією та Туреччиною в кінці XVIII століття Катерина II, завдяки старанням отамана Головатого, дозволила козакам селитися на піщаному пересипу біля берегів Хаджибейського та Куяльницького лиманів. Саме українське козацьке середовище дало Одесі її перших будівельників. Згадаймо простого каменяра і робочого мармурових майстерень Одеси Єлисея Слабченко, батька видатного українського історика Михайла Слабченко. Протягом 1794-1820 рр. в Хаджибеї та Одесі проживали 635 чорноморських козаків та їхніх родичів, багато з яких добували цей самий «серцевий» ракушнняк. Зовсім не маленька цифра для міста, в якому на той час жило лише кілька тисяч чоловік. Автором проекту перебудови Одеси був виходець з козацької старшини, статс-секретар Катерини ІІ Андріан Грибовський.
Представник козацької династії Шостаків Антін Шостак служив на рубежі ХVIII та XIX століть військовим інженером на Півдні України. Разом з голландцем Францем де Волланом у 1793 р він обстежив узбережжя та обрав місце для майбутнього міста. Як приватний будівельний підрядник Шостак споруджував Великий мол в Одеському порту, Рішельєвський ліцей в кварталі між Дерибасівською, Катерининською та Ланжеронівською вулицями. Федір Нестурх (Нештурха), Пантелеймон Йодка, Іван Яценко, Яків Пономаренко, Лев Прокопович, Юрій Дмитренко … Імена цих українців назавжди збереглися в кам’яному літопису побудованого ними міста. А ще італійці, швейцарці, французи, німці, поляки, чехи та євреї — Чорноморську Перлину будували зодчі мало не з усієї Європи. І багато хто з тих, хто працював на рубежі XIX та XX століть, подарували місту чудові будівлі в стилі модерн.
Сьогодні Господу хмари Виліпив Мікеланджело. Ти бачиш — це його рука Над покинутими пляжами … — писала відома одеська поетеса Ірина Ратушинська, кинута системою в ГУЛАГ і врятована завдяки світової громадськості. Архітектори-модерністи, при всій повазі до Мікеланджело та до старих майстрів, сухозлітні хмари та іншу ліпнину на фасадах не шанували. Але від цього їх творіння виглядають не менш привабливо. (На фото: так виглядав до революції будинок Луцького за адресою Маразлієвська, 2; за планом реставрації будинок незабаром повинен набути скульптури, встановлені спочатку та загублені за радянських часів).
GPS: 46.481914, 30.720305
GPS: 46.481914, 30.720305
У старих одеських будинках на сходах, нерідко гвинтових, можна зустріти клеймо заводу Еммануїла Нудельмана.
Точніше, це був не завод, а невеликий заводик, з ливарною та механічною ділянками, де, крім сходів, виготовлялися різні інструменти, ріфельні верстати та інше обладнання. Зараз цю симпатичну будівлю з колонами (вул. Мечникова, 48) займає гуртожиток Одеського музичного училища ім. Данькевича, та з напівкруглих вікон чути арії, сольфеджіо та всякі інші фуги.
Діти Еммануїла Нудельмана теж були небезталанні. Після навчання в одеській «Грековці» у такого майстра, як Михайло Жук (див. Маршрут «Одеса-мама, Україна-ненька») дочка Нудельмана стала відомою художницею, а один із синів, Олександр, прославився як конструктор авіаційних гармат та ракет, які відзначилися і при Курській битві, і при штурмі Берліну. За ці заслуги Олександру Еммануїловичу в Одесі, на бульварі Михайла Жванецького, був встановлений бронзовий бюст. Цікаво, що при житті: і бульвар отримав своє нове ім’я за життя одеського сатирика, і пам’ятник Нудельману встановили за життя конструктора.
Якраз, до речі, між художньою галереєю і «вишневим садком Раневської», який і надихнув Чехова на написання «Вишневого саду» (принаймні так свідчить одеська легенда — див.табличку на перехресті вул.Торгової та бульвару Жванецького.
У старих одеських будинках на сходах, нерідко гвинтових, можна зустріти клеймо заводу Еммануїла Нудельмана.
Точніше, це був не завод, а невеликий заводик, з ливарною та механічною ділянками, де, крім сходів, виготовлялися різні інструменти, ріфельні верстати та інше обладнання. Зараз цю симпатичну будівлю з колонами (вул. Мечникова, 48) займає гуртожиток Одеського музичного училища ім. Данькевича, та з напівкруглих вікон чути арії, сольфеджіо та всякі інші фуги.
Діти Еммануїла Нудельмана теж були небезталанні. Після навчання в одеській «Грековці» у такого майстра, як Михайло Жук (див. Маршрут «Одеса-мама, Україна-ненька») дочка Нудельмана стала відомою художницею, а один із синів, Олександр, прославився як конструктор авіаційних гармат та ракет, які відзначилися і при Курській битві, і при штурмі Берліну. За ці заслуги Олександру Еммануїловичу в Одесі, на бульварі Михайла Жванецького, був встановлений бронзовий бюст. Цікаво, що при житті: і бульвар отримав своє нове ім’я за життя одеського сатирика, і пам’ятник Нудельману встановили за життя конструктора.
Якраз, до речі, між художньою галереєю і «вишневим садком Раневської», який і надихнув Чехова на написання «Вишневого саду» (принаймні так свідчить одеська легенда — див.табличку на перехресті вул.Торгової та бульвару Жванецького.
GPS: 46.488398, 30.731367
Вулиці Єлисаветинській, куди Бунін поселив свого нещасного капітана, що пройшов і Крим, і Рим, і Сінгапур, і Коломбо разом з вірним псом Чангом ( «Сни Чанга»), є що розповісти. Перефразовуючи відомий анекдот, можна сказати, що Аптека Гаєвського —все.
На жаль, один з найкрасивіших будинків Руссова поруч з Соборкою, де знаходилася найвідоміша в місті аптека, навряд чи повторить подвиг птаха Фенікс. На щастя, вандали-піромани не дісталися до прибуткового будинку «аптекаря» Гаєвського (Єлисаветинська, 17), побудованого в 1905-му архітектором Федором Троупянським за проектом Владислава Домбровського. Можливо, своєрідний геометрично-природний етно-візерунок з соняшниками на фасаді несе не тільки прикрашаючу, але й оберігаючу функцію? Принаймні, коли активісти одеського «антимайдану» у квітні 2014 року спробували підпалити історичний факультет Одеського університету (Єлисаветинська, 12), як одне з найбільш патріотичних підрозділів вузу, ні сусідній будинок, ні будинок Гаєвського не постраждав.
А навпроти будинку Гаєвського знаходиться хімічний факультет Одеського національного університету імені І. Мечникова. Якщо істфак — «розсадник українського націоналізм», то хімфак — «розсадник африканських президентів»: Так-так, випускник хімфаку ОНУ — Алі Мохамед Шейн — став президентом Танзанії та Занзібару.
Втім, не тільки з одеського універу вилітають в теплі країни «птахи» високого політичного рангу, інші одеські вузи теж не відстають: в харчовій академії, наприклад, вчився майбутній президент Монголії. Виходить, Одеса не просто мама, а годуюча мати (саме так дослівно перекладається alma mater, тобто рідний вуз :).
GPS: 46.488398, 30.731367
Вулиці Єлисаветинській, куди Бунін поселив свого нещасного капітана, що пройшов і Крим, і Рим, і Сінгапур, і Коломбо разом з вірним псом Чангом ( «Сни Чанга»), є що розповісти. Перефразовуючи відомий анекдот, можна сказати, що Аптека Гаєвського —все.
На жаль, один з найкрасивіших будинків Руссова поруч з Соборкою, де знаходилася найвідоміша в місті аптека, навряд чи повторить подвиг птаха Фенікс. На щастя, вандали-піромани не дісталися до прибуткового будинку «аптекаря» Гаєвського (Єлисаветинська, 17), побудованого в 1905-му архітектором Федором Троупянським за проектом Владислава Домбровського. Можливо, своєрідний геометрично-природний етно-візерунок з соняшниками на фасаді несе не тільки прикрашаючу, але й оберігаючу функцію? Принаймні, коли активісти одеського «антимайдану» у квітні 2014 року спробували підпалити історичний факультет Одеського університету (Єлисаветинська, 12), як одне з найбільш патріотичних підрозділів вузу, ні сусідній будинок, ні будинок Гаєвського не постраждав.
А навпроти будинку Гаєвського знаходиться хімічний факультет Одеського національного університету імені І. Мечникова. Якщо істфак — «розсадник українського націоналізм», то хімфак — «розсадник африканських президентів»: Так-так, випускник хімфаку ОНУ — Алі Мохамед Шейн — став президентом Танзанії та Занзібару.
Втім, не тільки з одеського універу вилітають в теплі країни «птахи» високого політичного рангу, інші одеські вузи теж не відстають: в харчовій академії, наприклад, вчився майбутній президент Монголії. Виходить, Одеса не просто мама, а годуюча мати (саме так дослівно перекладається alma mater, тобто рідний вуз :).
GPS: 46.487975, 30.735429
GPS: 46.487975, 30.735429
Чому особняк-обманка, питаєте?
По-перше, тому стилів в ньому намішано, як різнокольорових вітражів на сходових прольотах. Дивлячись крізь них, пильне око розгледить і модерн.
По-друге, плутаються не тільки любителі архітектури, а й історики з краєзнавцями: чия хатинка-то? Прибутковий будинок Золотницького та флігель Заблудовського, за однією інформацією, будинок Тработі — за іншою. Ну, і по-третє: Скільки, на вашу думку, поверхів в цьому будинку — яскравому представнику одеського еклектизму? Так, з вулиці ви бачите безсумнівні 4 поверхи. Розуміючи, що питання з підступом, ви пробуєте прикинути: де поверх (або поверхи) «зайвий», тільки здається, чи, навпаки, який поверх (або поверхи) насправді поверхом не є. Не мучтеся. Просто зайдіть у двір і зробіть маленьке відкриття: з цього боку не 4, а 7 поверхів. І на якомусь із них у давній, ще дореволюційний час було консульство ПАСШ (Північно-Американські Сполучені Штати — так тоді називали США). А після перемоги радянської влади кабінети заморських буржуїв реквізував відомий матрос Желєзняк (йому приписують фразу: «Караул втомився!», яку нібито він виголосив під час розгону Установчих зборів) та його друзі-анархісти.
Бунтар від поезії Едуард Багрицький «приписав» цей будинок до своєї «Дерибасівській вночі»: На грязном небе выбиты лучами Зеленые буквы: «Шоколад и какао», И автомобили, как коты с придавленными хвостами, Неистово визжат: «Ах, мяу! мяу!» Черные деревья растрепанными метлами Вымели с неба нарумяненные звезды, И красно-рыжие трамваи, погромыхивая мордами, По черепам булыжников ползут на роздых.
Гранитные дельфины — разжиревшие мопсы — У грязного фонтана захотели пить, И памятник Пушкина, всунувши в рот папиросу, Просит у фонаря: «Позвольте закурить!» Дегенеративные тучи проносятся низко, От женских губ несет копеечными сигарами, И месяц повис, как оранжевая сосиска, Над мостовой, расчесавшей пробор тротуарами. Семиэтажный дом с вывесками в охапке, Курит уголь, как денди сигару, И красноносый фонарь в гимназической шапке Подмигивает вывеске — он сегодня в ударе. На черных озерах маслянистого асфальта Рыжие звезды служат ночи мессу… Радуйтесь, сутенеры, трубы дома подымайте! — И у Дерибасовской есть поэтесса! Звичайно, цей будинок (як, втім, і вищезгаданий пам’ятник Пушкіна), до Дерибасівської відноситься остільки-оскільки, але сказано ж: Багрицький — бунтар від поезії. У будь-якому випадку ця «обманка» — одне з найкрасивіших й оригінальних по архітектурі будівель нашого міста.
Простий, але нетиповий орнамент на фасаді, чудово оформлені балкони та шикарний під’їзд — все це становить унікальність будинку. Фасадний флігель був побудований в 1890 році за проектом німця Пауля Клейна. Будував їх теж німець, уродженець Люстдорфа (Чорноморки) Бруно Бауер. Практично Modern Talking виходить.
Чому особняк-обманка, питаєте?
По-перше, тому стилів в ньому намішано, як різнокольорових вітражів на сходових прольотах. Дивлячись крізь них, пильне око розгледить і модерн.
По-друге, плутаються не тільки любителі архітектури, а й історики з краєзнавцями: чия хатинка-то? Прибутковий будинок Золотницького та флігель Заблудовського, за однією інформацією, будинок Тработі — за іншою. Ну, і по-третє: Скільки, на вашу думку, поверхів в цьому будинку — яскравому представнику одеського еклектизму? Так, з вулиці ви бачите безсумнівні 4 поверхи. Розуміючи, що питання з підступом, ви пробуєте прикинути: де поверх (або поверхи) «зайвий», тільки здається, чи, навпаки, який поверх (або поверхи) насправді поверхом не є. Не мучтеся. Просто зайдіть у двір і зробіть маленьке відкриття: з цього боку не 4, а 7 поверхів. І на якомусь із них у давній, ще дореволюційний час було консульство ПАСШ (Північно-Американські Сполучені Штати — так тоді називали США). А після перемоги радянської влади кабінети заморських буржуїв реквізував відомий матрос Желєзняк (йому приписують фразу: «Караул втомився!», яку нібито він виголосив під час розгону Установчих зборів) та його друзі-анархісти.
Бунтар від поезії Едуард Багрицький «приписав» цей будинок до своєї «Дерибасівській вночі»: На грязном небе выбиты лучами Зеленые буквы: «Шоколад и какао», И автомобили, как коты с придавленными хвостами, Неистово визжат: «Ах, мяу! мяу!» Черные деревья растрепанными метлами Вымели с неба нарумяненные звезды, И красно-рыжие трамваи, погромыхивая мордами, По черепам булыжников ползут на роздых.
Гранитные дельфины — разжиревшие мопсы — У грязного фонтана захотели пить, И памятник Пушкина, всунувши в рот папиросу, Просит у фонаря: «Позвольте закурить!» Дегенеративные тучи проносятся низко, От женских губ несет копеечными сигарами, И месяц повис, как оранжевая сосиска, Над мостовой, расчесавшей пробор тротуарами. Семиэтажный дом с вывесками в охапке, Курит уголь, как денди сигару, И красноносый фонарь в гимназической шапке Подмигивает вывеске — он сегодня в ударе. На черных озерах маслянистого асфальта Рыжие звезды служат ночи мессу… Радуйтесь, сутенеры, трубы дома подымайте! — И у Дерибасовской есть поэтесса! Звичайно, цей будинок (як, втім, і вищезгаданий пам’ятник Пушкіна), до Дерибасівської відноситься остільки-оскільки, але сказано ж: Багрицький — бунтар від поезії. У будь-якому випадку ця «обманка» — одне з найкрасивіших й оригінальних по архітектурі будівель нашого міста.
Простий, але нетиповий орнамент на фасаді, чудово оформлені балкони та шикарний під’їзд — все це становить унікальність будинку. Фасадний флігель був побудований в 1890 році за проектом німця Пауля Клейна. Будував їх теж німець, уродженець Люстдорфа (Чорноморки) Бруно Бауер. Практично Modern Talking виходить.
GPS: 46.487882, 30.735689
Дві адреси одного архітектурного шедевра — Сабаніїв міст, 5/7 та вул. Гоголя, 21.
Кияни здивуються: невже Городецький і в Одесі встиг накоїти кам’яних чудес?
Уважний помітить табличку з боку вул. Гоголя: «Побуд. архіт. Прохаска В.І ». і питання відпаде само собою. Примітно, що цей будинок, побудований чехом Прохаскою, як і німецький будинок-обманка навпроти, теж має хитру поверховість: взагалі-то, триповерховий, через зниження рівня грунту при спуску вулиці Гоголя до моря, він з боку Сабанієва моста набуває практично повноцінний четвертий поверх. Крім цього напівпідвалу, що став додатковим поверхом, на будинку є ще й антресольний поверх, на якому «живуть» під дахом пухкенькі … ні, не карлсони, а путті. Подібні хлопчаки-амурчики (італ. Amorreto putto) розташувалися під ногами рафаелевської Сікстинської Мадонни. А в самому будинку на той час був розташований одеський офіс Акціонерного товариства електротехнічних заводів ‘Siemens & Halske’, де працював Йосип Борисович Фон-Деш. Як бачите, і тут без німців не обійшлося. Потім цей самий Фон-Деш подарував будинок доньці як посаг.
Чи пощастило останній з чоловіком, історія замовчує, але новому власнику будинку — Петру Кухті, директору правління Товариства «Д.П. Котляревський» точно пощастило. Династія одеських торговців Котляревських до знаменитого автора «Енеїди» має таке ж відношення, як Вікентій Прохаска до Вікентія Хвойки, першовідкривача трипільської культури, однак це не завадило Павлу Петровичу Котляревському брати активну участь в одеській «Просвіті». І, повертаючись до німців: на 2-му фото — ось так у жовтні 1941 року виглядали «чеський» та «німецький» будинки на розі вулиць Гоголя та Сабанієва моста.
GPS: 46.487882, 30.735689
Дві адреси одного архітектурного шедевра — Сабаніїв міст, 5/7 та вул. Гоголя, 21.
Кияни здивуються: невже Городецький і в Одесі встиг накоїти кам’яних чудес?
Уважний помітить табличку з боку вул. Гоголя: «Побуд. архіт. Прохаска В.І ». і питання відпаде само собою. Примітно, що цей будинок, побудований чехом Прохаскою, як і німецький будинок-обманка навпроти, теж має хитру поверховість: взагалі-то, триповерховий, через зниження рівня грунту при спуску вулиці Гоголя до моря, він з боку Сабанієва моста набуває практично повноцінний четвертий поверх. Крім цього напівпідвалу, що став додатковим поверхом, на будинку є ще й антресольний поверх, на якому «живуть» під дахом пухкенькі … ні, не карлсони, а путті. Подібні хлопчаки-амурчики (італ. Amorreto putto) розташувалися під ногами рафаелевської Сікстинської Мадонни. А в самому будинку на той час був розташований одеський офіс Акціонерного товариства електротехнічних заводів ‘Siemens & Halske’, де працював Йосип Борисович Фон-Деш. Як бачите, і тут без німців не обійшлося. Потім цей самий Фон-Деш подарував будинок доньці як посаг.
Чи пощастило останній з чоловіком, історія замовчує, але новому власнику будинку — Петру Кухті, директору правління Товариства «Д.П. Котляревський» точно пощастило. Династія одеських торговців Котляревських до знаменитого автора «Енеїди» має таке ж відношення, як Вікентій Прохаска до Вікентія Хвойки, першовідкривача трипільської культури, однак це не завадило Павлу Петровичу Котляревському брати активну участь в одеській «Просвіті». І, повертаючись до німців: на 2-му фото — ось так у жовтні 1941 року виглядали «чеський» та «німецький» будинки на розі вулиць Гоголя та Сабанієва моста.
GPS: 46.476461, 30.740023
GPS: 46.476461, 30.740023
Магазин «Чорноморець» на розі вулиць Рішельєвської та Троїцької з деревами на даху та витонченими барельєфами на стінах в античному стилі має караїмську історію. Поруч — на Троїцькій — було караїмське училище та кенаса (церква).
Розкішну чотириповерхову будівлю магазину спроектував архітектор Арон Панпулов з одеської караїмської громади у 1913-м. На жаль, ні тут, ні де-небудь ще в Одесі ви не почуєте караїмської мови. Чи не єдине нагадування про цей етнос в Одесі — це караїмські пиріжки, які можна купити в сусідньому з «Чорноморцем» продуктовому магазині.
Магазин «Чорноморець» на розі вулиць Рішельєвської та Троїцької з деревами на даху та витонченими барельєфами на стінах в античному стилі має караїмську історію. Поруч — на Троїцькій — було караїмське училище та кенаса (церква).
Розкішну чотириповерхову будівлю магазину спроектував архітектор Арон Панпулов з одеської караїмської громади у 1913-м. На жаль, ні тут, ні де-небудь ще в Одесі ви не почуєте караїмської мови. Чи не єдине нагадування про цей етнос в Одесі — це караїмські пиріжки, які можна купити в сусідньому з «Чорноморцем» продуктовому магазині.
GPS: 46.474949, 30.745165
Якщо з магазином «Чорноморець» на Троїцькій / Пушкінській сусідив флігель караїмської кенаси, то ця схожа на палаццо будівля з магазином на розі Осипова і Успенської «межує» з синагогою.
Строго кажучи, кутовий будинок, зведений у 1912 році за проектом архітектора С.С. Гальперсона (див. збережену з боку Успенської рекламну дошку), — не зовсім модерн. Фахівці характеризують його стиль як модернізований неоампір. На ті часи монументальний будинок Гальперсона був хмарочосом та рекордсменом за площею квартир (до 150 кв.м). Але чомусь сам інженер-архітектор Самуїл Савелійович Гальперсон з дружиною Розою Леонидівною проживав в іншому прибутковому будинку на Успенській, який він побудував на пару років пізніше «хмарочоса».
Тут же знаходилася Приватна хірургічна лікарня з жіночих хвороб та акушерства з постійними ліжками доктора Марка Райха. Цікаво, лікував він своїх пацієнток в Оргонних пірамідах, які винайшов його однофамілець, психоаналітик Вільгельм Райх, уродженець Перемишлянського району Львівської області? Цей, львівський, Райх вважав, що в основі кожного неврозу лежить відсутність сексуального задоволення. Він став першим клінічним асистентом доктора Фрейда, а згодом доріс до віце-директора Фрейдівської клініки.
У 1924 році, коли радянська влада націоналізувала клініку одеського Райха, Вільгельм Райх став директором першого в Австрії навчального інституту психоаналізу. Цілком ймовірно, він міг зустрічатися з одеським людиною-вовком Сергієм Панкеєвим, пацієнтом Фрейда та його, Фрейда, одеської мамою Амалією.
GPS: 46.474949, 30.745165
Якщо з магазином «Чорноморець» на Троїцькій / Пушкінській сусідив флігель караїмської кенаси, то ця схожа на палаццо будівля з магазином на розі Осипова і Успенської «межує» з синагогою.
Строго кажучи, кутовий будинок, зведений у 1912 році за проектом архітектора С.С. Гальперсона (див. збережену з боку Успенської рекламну дошку), — не зовсім модерн. Фахівці характеризують його стиль як модернізований неоампір. На ті часи монументальний будинок Гальперсона був хмарочосом та рекордсменом за площею квартир (до 150 кв.м). Але чомусь сам інженер-архітектор Самуїл Савелійович Гальперсон з дружиною Розою Леонидівною проживав в іншому прибутковому будинку на Успенській, який він побудував на пару років пізніше «хмарочоса».
Тут же знаходилася Приватна хірургічна лікарня з жіночих хвороб та акушерства з постійними ліжками доктора Марка Райха. Цікаво, лікував він своїх пацієнток в Оргонних пірамідах, які винайшов його однофамілець, психоаналітик Вільгельм Райх, уродженець Перемишлянського району Львівської області? Цей, львівський, Райх вважав, що в основі кожного неврозу лежить відсутність сексуального задоволення. Він став першим клінічним асистентом доктора Фрейда, а згодом доріс до віце-директора Фрейдівської клініки.
У 1924 році, коли радянська влада націоналізувала клініку одеського Райха, Вільгельм Райх став директором першого в Австрії навчального інституту психоаналізу. Цілком ймовірно, він міг зустрічатися з одеським людиною-вовком Сергієм Панкеєвим, пацієнтом Фрейда та його, Фрейда, одеської мамою Амалією.
GPS: 46.471560, 30.751403
GPS: 46.471560, 30.751403
На Великій Арнаутській арнаутів (хоч великих, хоч малих) куди менше, ніж на Французькому бульварі французів, а на Італійському — італійців. Нуль цілих нуль десятих, якщо бути точним, арнаутів на вулиці, по якій ми йдемо.
А ось симпатичні будівлі в стилі модерн, слава Богу, збереглися.
Одна з них — ось ця школа, колишня чоловіча гімназія Михайла Панченко. Правила пристойності та гендерної рівності наказують розповісти спочатку про жіночу гімназію Ольги Кандиби по вул. Пастера. Ці приватні навчальні заклади пов’язує не тільки те, що вони були приватними, а їх засновниками були українці, а ще й те, що інші старовинні одеські гімназії перетворилися на що завгодно, а ці ось — у школи. Крім того, в будівлі гімназії Кандиби до, власне, гімназії, був Розплідник … слов’янських дівчат. Так-так, в Одесі існував цілий ряд установ, так чи інакше пов’язаних з (пан)слов’янським рухом, яке, в свою чергу, було пов’язано з національно-визвольним рухом на Балканах. В Одесі була ціла «Балканська колонія», в яку входили і арнаути — хоч і не слов’яни, але теж вихідці з Балканських країн. Мабуть, вони й розчинилися в інших вихідцях. Щоб закінчити з гімназією Кандиби, де зараз школа №105, поруч з Українським театром, додамо, що в ній вчився особистий ворог Гітлера, військовий моряк-підводник Олександр Маринеско, а в цьому будинку жив видатний (астро)фізик Георгій (Джордж) Гамов, особистий друг Нобелівського лауреата Льва Ландау.
Повернемося до гімназії Михайла Панченко на Великій Арнаутській, 9. Цю монументальну й одночасно елегантну будівлю по стилю відносять і до неокласицизму, і до модерну. Михайло Семенович Панченко, приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету, був особистістю неординарною: наприклад, він відшукав «Забутий проект М.В. Ломоносова: «Показання можливого проходу Сибірським океаном до Східної Індії». У гімназії викладали латинь.
Викладач латинської мови Михайло Болтенко в 1921 році став одним із засновників Одеського археологічного інституту. У цьому ж 1921 році під час археологічних розкопок в «селі козацьких скарбів» Усатово під Одесою, Болтенко відкрив пізньотрипільську Усатівську культуру. Нагадаємо, що загадкових трипільців за чверть століття до цього від(к)рив під Києвом український археолог з чеським корінням Вікентій Хвойка, який теж, до речі, значився серед членів Одеського товариства історії та старожитностей.
На Великій Арнаутській арнаутів (хоч великих, хоч малих) куди менше, ніж на Французькому бульварі французів, а на Італійському — італійців. Нуль цілих нуль десятих, якщо бути точним, арнаутів на вулиці, по якій ми йдемо.
А ось симпатичні будівлі в стилі модерн, слава Богу, збереглися.
Одна з них — ось ця школа, колишня чоловіча гімназія Михайла Панченко. Правила пристойності та гендерної рівності наказують розповісти спочатку про жіночу гімназію Ольги Кандиби по вул. Пастера. Ці приватні навчальні заклади пов’язує не тільки те, що вони були приватними, а їх засновниками були українці, а ще й те, що інші старовинні одеські гімназії перетворилися на що завгодно, а ці ось — у школи. Крім того, в будівлі гімназії Кандиби до, власне, гімназії, був Розплідник … слов’янських дівчат. Так-так, в Одесі існував цілий ряд установ, так чи інакше пов’язаних з (пан)слов’янським рухом, яке, в свою чергу, було пов’язано з національно-визвольним рухом на Балканах. В Одесі була ціла «Балканська колонія», в яку входили і арнаути — хоч і не слов’яни, але теж вихідці з Балканських країн. Мабуть, вони й розчинилися в інших вихідцях. Щоб закінчити з гімназією Кандиби, де зараз школа №105, поруч з Українським театром, додамо, що в ній вчився особистий ворог Гітлера, військовий моряк-підводник Олександр Маринеско, а в цьому будинку жив видатний (астро)фізик Георгій (Джордж) Гамов, особистий друг Нобелівського лауреата Льва Ландау.
Повернемося до гімназії Михайла Панченко на Великій Арнаутській, 9. Цю монументальну й одночасно елегантну будівлю по стилю відносять і до неокласицизму, і до модерну. Михайло Семенович Панченко, приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету, був особистістю неординарною: наприклад, він відшукав «Забутий проект М.В. Ломоносова: «Показання можливого проходу Сибірським океаном до Східної Індії». У гімназії викладали латинь.
Викладач латинської мови Михайло Болтенко в 1921 році став одним із засновників Одеського археологічного інституту. У цьому ж 1921 році під час археологічних розкопок в «селі козацьких скарбів» Усатово під Одесою, Болтенко відкрив пізньотрипільську Усатівську культуру. Нагадаємо, що загадкових трипільців за чверть століття до цього від(к)рив під Києвом український археолог з чеським корінням Вікентій Хвойка, який теж, до речі, значився серед членів Одеського товариства історії та старожитностей.
GPS: 46.474167, 30.754749
Одеські трипільці та албанці — це вже історія, а ось ОДУВС (Одеський державний університет внутрішніх справ), що плекає кадри для новоствореної поліції — це сучасність. Модерн, так би мовити.
Втім, в будівлі «Поліцейської Академії» чого тільки раніше не було. І артилерійська спецшкола, де навчався брат Мішки Япончика, і 3-я чоловіча гімназія, де навчався Сергій Корольов, і 1-а прогімназія. Питання не з шкільної програми: що спільного між румунським маршалом Антонеску та наркомом закордонних справ СРСР Чичеріним? Так, обидва бували в Одесі. І вулиця Успенська в різні часи носила їх імена.
А чи говорять вам щось такі імена-прізвища — Володимир Чеховський та Сергій Шелухін? Ці видатні люди викладали тут, у третій гімназії: перший — історію, другий — законознавство. За часів Української революції обидва були лідерами українського руху в Одесі. А потім стали біля керма молодої країни. Володимир Мусійович Чехівський, який викладав історію, психологію і логіку, не тільки в цій гімназії, а й в інших навчальних закладах Одеси, став директором департаменту сповідань в уряді Української Народної Республіки. Він послідовно проводив політику українізації церковного життя, виступаючи за автокефалію УПЦ. У 1919 він очолює уряд, а Сергій Шелухін стає міністром юстиції і Генеральним прокурором України. Сергій Павлович очолював українську делегацію на мирних переговорах з більшовицькою Росією, як член української делегації брав участь у Паризькій мирній конференції.
Талановитий публіцист і поет Шелухін, що писав статті та вірші під псевдонімом «С. Павленко», висловив актуальну, на жаль, й досі думку:« Головне наше горе, що ми звикли чекати, що нам дадуть мир. Ні! Ніхто не дасть нам мир, а тільки ми самі!» … За участь у фіктивному «Союзі визволення України» Чеховський за вироком трійки УНКВС в 1937 був розстріляний в зловісному урочищі Сандармох у Карелії, де загинули сотні представників української інтелігенції. У 2006 році Нацбанк України випустив монету 2 гривні з портретом Чеховського. Шелухін, який у 1921 р емігрував до Чехословаччини, уникнув цієї долі.
Професор права Українського вільного університету та Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, глава Українського комітету Чехословаччини, Сергій Павлович дожив до 74 років і був похований в Празі. Залишилося сказати, що цей значний комплекс будівель між Лідерсовським бульваром, вулицями Бєлінського та Успенської був побудований за проектом архітекторів Василя Маасу та Демосфена Мазірова. Перший з них — польського, другий — вірменського походження. Причому цей корпус університету внутрішніх справ вважається найзнаменитішою будівлею Маасу, який на схилі років переїхав до Мінська, а потім до Каунаса, де й знайшов свій останній притулок.
GPS: 46.474167, 30.754749
Одеські трипільці та албанці — це вже історія, а ось ОДУВС (Одеський державний університет внутрішніх справ), що плекає кадри для новоствореної поліції — це сучасність. Модерн, так би мовити.
Втім, в будівлі «Поліцейської Академії» чого тільки раніше не було. І артилерійська спецшкола, де навчався брат Мішки Япончика, і 3-я чоловіча гімназія, де навчався Сергій Корольов, і 1-а прогімназія. Питання не з шкільної програми: що спільного між румунським маршалом Антонеску та наркомом закордонних справ СРСР Чичеріним? Так, обидва бували в Одесі. І вулиця Успенська в різні часи носила їх імена.
А чи говорять вам щось такі імена-прізвища — Володимир Чеховський та Сергій Шелухін? Ці видатні люди викладали тут, у третій гімназії: перший — історію, другий — законознавство. За часів Української революції обидва були лідерами українського руху в Одесі. А потім стали біля керма молодої країни. Володимир Мусійович Чехівський, який викладав історію, психологію і логіку, не тільки в цій гімназії, а й в інших навчальних закладах Одеси, став директором департаменту сповідань в уряді Української Народної Республіки. Він послідовно проводив політику українізації церковного життя, виступаючи за автокефалію УПЦ. У 1919 він очолює уряд, а Сергій Шелухін стає міністром юстиції і Генеральним прокурором України. Сергій Павлович очолював українську делегацію на мирних переговорах з більшовицькою Росією, як член української делегації брав участь у Паризькій мирній конференції.
Талановитий публіцист і поет Шелухін, що писав статті та вірші під псевдонімом «С. Павленко», висловив актуальну, на жаль, й досі думку:« Головне наше горе, що ми звикли чекати, що нам дадуть мир. Ні! Ніхто не дасть нам мир, а тільки ми самі!» … За участь у фіктивному «Союзі визволення України» Чеховський за вироком трійки УНКВС в 1937 був розстріляний в зловісному урочищі Сандармох у Карелії, де загинули сотні представників української інтелігенції. У 2006 році Нацбанк України випустив монету 2 гривні з портретом Чеховського. Шелухін, який у 1921 р емігрував до Чехословаччини, уникнув цієї долі.
Професор права Українського вільного університету та Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, глава Українського комітету Чехословаччини, Сергій Павлович дожив до 74 років і був похований в Празі. Залишилося сказати, що цей значний комплекс будівель між Лідерсовським бульваром, вулицями Бєлінського та Успенської був побудований за проектом архітекторів Василя Маасу та Демосфена Мазірова. Перший з них — польського, другий — вірменського походження. Причому цей корпус університету внутрішніх справ вважається найзнаменитішою будівлею Маасу, який на схилі років переїхав до Мінська, а потім до Каунаса, де й знайшов свій останній притулок.
