«Регулярна армія — це щось особливе!» — войовничо вигукував персонаж Сергія Юрського у культовому фільмі «Інтервенція», який знімали в Одесі. І що? Перед красою і красномовством одеситок (справедливості заради додамо: ще і француженки Жанни Лябурб) схилилася ця регулярна армія та разом з англо-франко-італійською ескадрою відступила як мила.
Подвиг «Іноземної колегії», що розклала інтервентів, оспіваний в кіно і в літературі. А ось щоденний героїзм наших сучасниць, що фланірують по Приморському і Дерибасівській, ще чекає свого оспівувача.
А в чому, власне, героїзм? — запитаєте ви.
Відповідаю. По-вашому, легко пурхати по бруківці на шпильках, щохвилини ризикуючи зірватися? А зірватися не можна. Головне — тримати фасон, не вилазячи з фітнесу та соляріїв (навіть влітку). Показуючи приклад того, як потрібно одягатися, усій Україні, включаючи столичний Київ. Так, наші дівчата розумітися в моді. Одеситка — це звучить гламурно. Одеситки — це об’єкт гордості одеситів і заздрості всіх інших. Причому, мова не тільки про реальних спокусниць, подруг і муз відомих всьому світу людей, а й про статуї, маскарони та мозаїчні картини на міських будинках. Ну як тут посперечаєшся з В. Висоцьким: Женщины в Одессе все скромны, все поэтессы, все умны, а в крайнем случае — красивы.
GPS: 46.483380, 30.750529
GPS: 46.483380, 30.750529
Ні, «Русалки in da House» української співачки Каті Chilly до Одеси безпосереднього відношення не мають, але русалки на будинку у нас є.
Але перш про будинок навпроти. Будинок Луцького на розі провулка Нахімова і Маразліївської звертає на себе увагу … двома головами. Одна — барельєфна — «належить» Олександру Купріну, що мешкав тут. В Одесі (і про Одесу) він написав «Гранатовий браслет», одну з найбільш зворушливих історій про любов у світовій літературі. Друга, дівоча голівка під дахом — маскарон: у дівчини виразне сумне обличчя, а на шиї зашморг.
Переказ свідчить, що такими «охомутаними» головами позначалися будинки, в яких ховали крадених одеських красунь, щоб потім катакомбами доставити їх до моря, на Золотий Берег (16-я ст. Великого Фонтану) та продати за золото турецьким і грецьким контрабандистам. Бо, як писав Жюль Верн в своєму романі «Упертий Керабан», «гарних одеських дівчат крадуть для продажу до сералів турецьких вельмож». Французький роман і кримська легенда про горду дівчину, що вибрала стрибок в темну воду замість сексуального рабства в сералі-гаремі та перетворилася в цій темній воді на русалку, втілилися в морських сирен, що «сидять» на ресторані «Червоний лобстер» (Маразлієвська, 1/1) навпроти будинку Луцького.
Ні, «Русалки in da House» української співачки Каті Chilly до Одеси безпосереднього відношення не мають, але русалки на будинку у нас є.
Але перш про будинок навпроти. Будинок Луцького на розі провулка Нахімова і Маразліївської звертає на себе увагу … двома головами. Одна — барельєфна — «належить» Олександру Купріну, що мешкав тут. В Одесі (і про Одесу) він написав «Гранатовий браслет», одну з найбільш зворушливих історій про любов у світовій літературі. Друга, дівоча голівка під дахом — маскарон: у дівчини виразне сумне обличчя, а на шиї зашморг.
Переказ свідчить, що такими «охомутаними» головами позначалися будинки, в яких ховали крадених одеських красунь, щоб потім катакомбами доставити їх до моря, на Золотий Берег (16-я ст. Великого Фонтану) та продати за золото турецьким і грецьким контрабандистам. Бо, як писав Жюль Верн в своєму романі «Упертий Керабан», «гарних одеських дівчат крадуть для продажу до сералів турецьких вельмож». Французький роман і кримська легенда про горду дівчину, що вибрала стрибок в темну воду замість сексуального рабства в сералі-гаремі та перетворилася в цій темній воді на русалку, втілилися в морських сирен, що «сидять» на ресторані «Червоний лобстер» (Маразлієвська, 1/1) навпроти будинку Луцького.
GPS: 46.485815, 30.743960
Лауреат п’яти Сталінських премій рижанка Віра Мухіна, відома, перш за все по пам’ятнику «Робочий та колгоспниця» на ВДНГ у Москві, в Одесі не була, але ідею цієї монументальної парної скульптури підкинув їй одесит, народний архітектор СРСР, автор проекту радянського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі (1937) з цим самим монументом, а також автор проектів сталінських висоток і «хмарочоса» МГУ Борис Иофан.
А самого Бориса Михайловича наштовхнути на цю ідею цілком могли фігури на фасаді одеської міськради (мерії, думи, управи) на Приморському бульварі. Нехай ці кам’яні «одесити» не тримаються за руки, як Мухинські «москвичі» з нержавіючої сталі, і, взагалі, стоять окремо, розділені вхідними дверима в мерію, але символіка в них схожа. Та навіть серп в нашої одеської «колгоспниці» є. У XIX столітті в цій будівлі знаходилася біржа. І останній з архітекторів біржі (Франц Боффо, Грегоріо Торрічеллі, Франческо Моранді) вирішив встановити в нішах по обидві сторони від входу скульптури богів, що символізують сільське господарство та торгівлю. Бо саме продаж українського зерна і став головною запорукою процвітання портової Одеси.
Важкий мішечок в руці Гермеса-Меркурія — тому підтвердження. Богиня родючості і відродження природи Церера, вона ж у древніх греків Деметра, — персонаж, вельми популярний в Одесі. Вона не тільки пам’ятник, як то кажуть, а й … група. Вокалістка одеської рок-н-блюз-групи «Церер», наприклад, не проти, щоб одна з їхніх композицій звучала з курантів над головним входом в мерію 🙂 Поживемо — побачимо. Поки ж гуляючих Приморським та Думською площею тішить мелодія-позивний «Ти всюди зі мною, ти в серці моєму …» з оперети «Біла акація» Ісаака Дунаєвського. До речі, про куранти. Звернули увагу, що головний годинник міста на даху мерії «охороняють» представниці слабкої статі? Ці алегоричні фігури «День і Ніч» створив ще один одеський італієць з музичним ім’ям-прізвищем Луїджі Іоріні.
GPS: 46.485815, 30.743960
Лауреат п’яти Сталінських премій рижанка Віра Мухіна, відома, перш за все по пам’ятнику «Робочий та колгоспниця» на ВДНГ у Москві, в Одесі не була, але ідею цієї монументальної парної скульптури підкинув їй одесит, народний архітектор СРСР, автор проекту радянського павільйону на Всесвітній виставці в Парижі (1937) з цим самим монументом, а також автор проектів сталінських висоток і «хмарочоса» МГУ Борис Иофан.
А самого Бориса Михайловича наштовхнути на цю ідею цілком могли фігури на фасаді одеської міськради (мерії, думи, управи) на Приморському бульварі. Нехай ці кам’яні «одесити» не тримаються за руки, як Мухинські «москвичі» з нержавіючої сталі, і, взагалі, стоять окремо, розділені вхідними дверима в мерію, але символіка в них схожа. Та навіть серп в нашої одеської «колгоспниці» є. У XIX столітті в цій будівлі знаходилася біржа. І останній з архітекторів біржі (Франц Боффо, Грегоріо Торрічеллі, Франческо Моранді) вирішив встановити в нішах по обидві сторони від входу скульптури богів, що символізують сільське господарство та торгівлю. Бо саме продаж українського зерна і став головною запорукою процвітання портової Одеси.
Важкий мішечок в руці Гермеса-Меркурія — тому підтвердження. Богиня родючості і відродження природи Церера, вона ж у древніх греків Деметра, — персонаж, вельми популярний в Одесі. Вона не тільки пам’ятник, як то кажуть, а й … група. Вокалістка одеської рок-н-блюз-групи «Церер», наприклад, не проти, щоб одна з їхніх композицій звучала з курантів над головним входом в мерію 🙂 Поживемо — побачимо. Поки ж гуляючих Приморським та Думською площею тішить мелодія-позивний «Ти всюди зі мною, ти в серці моєму …» з оперети «Біла акація» Ісаака Дунаєвського. До речі, про куранти. Звернули увагу, що головний годинник міста на даху мерії «охороняють» представниці слабкої статі? Ці алегоричні фігури «День і Ніч» створив ще один одеський італієць з музичним ім’ям-прізвищем Луїджі Іоріні.
GPS: 46.486850, 30.739317
GPS: 46.486850, 30.739317
Щоб розгледіти цю мозаїчну даму на фасаді (вул. Катерининська, 1), треба перейти на неморську сторону Катерининської і підняти голову.
Що це за дама — думки розходяться.
Чи то богиня Фортуна, чи то Катерина Велика, чи то сама Одеса-мама. Втім, деякі краєїди (пардон, краєзнавці) стверджують, що це райдужна богиня Ірида — передвісниця ранкової зорі, якої не дуже пощастило з сестрами — лютими напівптахами Гарпіями. Гарпії боялися лише одного: звуків мідних духових інструментів.
Тому-то наша одеська Ірида і тримає в руці трубу. Від кого вона збирається відбиватися за допомогою шестерні — теж питання. Зате Іриді пощастило з сином: вона — мама бога любові Ероса. З цим самим Еросом, відомим також як Купідон або Амур, ми незабаром познайомимося.
Щоб розгледіти цю мозаїчну даму на фасаді (вул. Катерининська, 1), треба перейти на неморську сторону Катерининської і підняти голову.
Що це за дама — думки розходяться.
Чи то богиня Фортуна, чи то Катерина Велика, чи то сама Одеса-мама. Втім, деякі краєїди (пардон, краєзнавці) стверджують, що це райдужна богиня Ірида — передвісниця ранкової зорі, якої не дуже пощастило з сестрами — лютими напівптахами Гарпіями. Гарпії боялися лише одного: звуків мідних духових інструментів.
Тому-то наша одеська Ірида і тримає в руці трубу. Від кого вона збирається відбиватися за допомогою шестерні — теж питання. Зате Іриді пощастило з сином: вона — мама бога любові Ероса. З цим самим Еросом, відомим також як Купідон або Амур, ми незабаром познайомимося.
GPS: 46.485495, 30.739558
Ласкаво просимо до … Королівського дворика. Саме так, якщо перевести з французької, звучить назва однієї з найпотаємніших одеських пам’яток — Пале-Рояль. Влітку 1889 року сюди майже щодня приходив А.П. Чехов проїдати, як він писав, «половину своїх статків на морозиві» з Глашенькою Пановою, дев’ятнадцятирічною примою Малого театру, що гастролював в Одесі.
З приходом більшовиків цей колишній центр світського життя Одеси — внутрішній скверик біля Оперного театру, навколо якого до революції працювали півсотні торгових лавок та кафе, — став куди скромніше і замість аристократичного Пале-Рояля отримав ім’я Чарльза Дарвіна. На щастя, ні революції, ні «еволюці» не змінили скульптурний дует Амура (Ерота) і Психеї (Душі) в «Королівському дворику».
Парочка все так же цілується, та так захоплено, що не помічає … цапиної голови на постаменті. Правда, подейкують, що щоб уникнути витівок вандалів та псування від погодних умов, мармурові статуї закоханих під час реставрації замінили копіями (виконаними з міцних сучасних матеріалів, які за зовнішнім виглядом і вагою не відрізняються від мармуру), але козел точно залишився оригінальним. Нікуди не подінешся: працює прислів’я — причому в повному, одеському варіанті! Любов зла — полюбиш і козла. А, може, що й завтра, ти закохаєшся в кентавра! Між іншим, від любові Психеї з Еротом народилася … Волупта (Voluptas або Volupta) – богиня, що уособлює насолоду. Але з нею ви вже якось самі познайомтеся на пару з об’єктом вашої любові 🙂
GPS: 46.485495, 30.739558
Ласкаво просимо до … Королівського дворика. Саме так, якщо перевести з французької, звучить назва однієї з найпотаємніших одеських пам’яток — Пале-Рояль. Влітку 1889 року сюди майже щодня приходив А.П. Чехов проїдати, як він писав, «половину своїх статків на морозиві» з Глашенькою Пановою, дев’ятнадцятирічною примою Малого театру, що гастролював в Одесі.
З приходом більшовиків цей колишній центр світського життя Одеси — внутрішній скверик біля Оперного театру, навколо якого до революції працювали півсотні торгових лавок та кафе, — став куди скромніше і замість аристократичного Пале-Рояля отримав ім’я Чарльза Дарвіна. На щастя, ні революції, ні «еволюці» не змінили скульптурний дует Амура (Ерота) і Психеї (Душі) в «Королівському дворику».
Парочка все так же цілується, та так захоплено, що не помічає … цапиної голови на постаменті. Правда, подейкують, що щоб уникнути витівок вандалів та псування від погодних умов, мармурові статуї закоханих під час реставрації замінили копіями (виконаними з міцних сучасних матеріалів, які за зовнішнім виглядом і вагою не відрізняються від мармуру), але козел точно залишився оригінальним. Нікуди не подінешся: працює прислів’я — причому в повному, одеському варіанті! Любов зла — полюбиш і козла. А, може, що й завтра, ти закохаєшся в кентавра! Між іншим, від любові Психеї з Еротом народилася … Волупта (Voluptas або Volupta) – богиня, що уособлює насолоду. Але з нею ви вже якось самі познайомтеся на пару з об’єктом вашої любові 🙂
GPS: 46.485068, 30.740709
GPS: 46.485068, 30.740709
Як відомо, у знайденій в Греції Венери з Мілосу немає рук, але від цього вона не менш прекрасна. Інакше б в Лувр не взяли. Але як сказав майже одесит Лев Троцький про Париж: «Схожий на Одесу, але Одеса краще».
Так, щоб помилуватися прекрасними, незважаючи на безрукість, жіночими статуями, не обов’язково відвідувати знаменитий музей в Парижі. Досить поглянути на будівлю зліва від Оперного театру. На еркері другого поверху будинку Навроцького (вул. Ланжеронівська, 8), оголені каріатиди вельми граціозно підтримують склепіння, зовсім не бентежачись відсутністю верхніх кінцівок.
А на фото перед будинком Навроцького, головного редактора газети «Одеський листок» стоїть одеська гречанка Тетяна Ціклопуло, яка увійшла до сторінок світової преси.
Пройшовши катівні НКВС та лісоповали в таборах ГУЛАГу на Далекому Сході, Тетяна Харлампіївна, порушивши заборону, повернулася до рідної Одеси, яка незабаром опинилася під німцями. Десятки євреїв були врятовані цієї відважної одеситкою, яка отримала від держави Ізраїль почесне звання «Праведник народів світу». З матеріалів, переданих в Національний інститут Катастрофи (Голокосту) та Героїзму «Яд ва-Шем», про присвоєння Тетяні Ціклопуло звання «Праведник народів світу»: «… будучи вагітною, я переїхала в м Одесу.
Роблячи покупки на ринку «Привоз», познайомилася з Лякосом Георгієм Миколайовичем, 1896 року народження, за національністю греком. Дізнавшись, що я грекиня, він по секрету з благанням про допомогу звернувся до мене, щоб я врятувала його вагітну дружину, єврейку. Я вирішила їй допомогти, дала свою домашню адресу на вул. Гаванній … ». Гаванна, Преображенська, Міський сад, Оперний … Цю тендітну грекиню зазвичай в майстерно пов’язаній навколо голови чалмі можна було часто бачити там. «Праведниця світу» до останніх років життя підгодовувала голубів, бездомних собак та кішок.
Як відомо, у знайденій в Греції Венери з Мілосу немає рук, але від цього вона не менш прекрасна. Інакше б в Лувр не взяли. Але як сказав майже одесит Лев Троцький про Париж: «Схожий на Одесу, але Одеса краще».
Так, щоб помилуватися прекрасними, незважаючи на безрукість, жіночими статуями, не обов’язково відвідувати знаменитий музей в Парижі. Досить поглянути на будівлю зліва від Оперного театру. На еркері другого поверху будинку Навроцького (вул. Ланжеронівська, 8), оголені каріатиди вельми граціозно підтримують склепіння, зовсім не бентежачись відсутністю верхніх кінцівок.
А на фото перед будинком Навроцького, головного редактора газети «Одеський листок» стоїть одеська гречанка Тетяна Ціклопуло, яка увійшла до сторінок світової преси.
Пройшовши катівні НКВС та лісоповали в таборах ГУЛАГу на Далекому Сході, Тетяна Харлампіївна, порушивши заборону, повернулася до рідної Одеси, яка незабаром опинилася під німцями. Десятки євреїв були врятовані цієї відважної одеситкою, яка отримала від держави Ізраїль почесне звання «Праведник народів світу». З матеріалів, переданих в Національний інститут Катастрофи (Голокосту) та Героїзму «Яд ва-Шем», про присвоєння Тетяні Ціклопуло звання «Праведник народів світу»: «… будучи вагітною, я переїхала в м Одесу.
Роблячи покупки на ринку «Привоз», познайомилася з Лякосом Георгієм Миколайовичем, 1896 року народження, за національністю греком. Дізнавшись, що я грекиня, він по секрету з благанням про допомогу звернувся до мене, щоб я врятувала його вагітну дружину, єврейку. Я вирішила їй допомогти, дала свою домашню адресу на вул. Гаванній … ». Гаванна, Преображенська, Міський сад, Оперний … Цю тендітну грекиню зазвичай в майстерно пов’язаній навколо голови чалмі можна було часто бачити там. «Праведниця світу» до останніх років життя підгодовувала голубів, бездомних собак та кішок.
GPS: 46.484712, 30.732411
Одне з найкрасивіших і багатих всілякими історіями будівель Одеси – будинок Лібмана (вул. Преображенська, 23) на розі Соборної площі і Преображенської вулиць. Раніше з його вікон відкривався чудовий вид на міський сад і панораму Соборки з пам’ятником Воронцову, Спасо-Преображенським кафедральним собором ..
Незважаючи на цілу плеяду грецьких богинь на даху: Деметра, Фортуна, Флора і Ірида, будинок безбожно руйнується. Одесити цілком виправдано побоюються, що його може спіткати доля сусіднього (ближче до вулиці Садової) будинку Руссова, в і на якому богинь теж вистачало. Що в будинок Руссова, що в будинок Лібмана заходити (а вже тим більше лізти на дах) небезпечно.
Залишається милуватися фото і реальними свічниками у вигляді крилатих жінок з боків від головного входу в кутову парадну особняка німецького кондитера Бернгарда Лібмана. Покуштувати здобу, випити кави та пограти в більярд сюди заходили письменники Олександр Купрін, Лев Славін і Едуард Багрицький. А для анонімного художника, героя Бунінської «Галі Ганської», це місце стало фатальним. Адже тут він двічі випадково зустрів цю саму Галю. «Повернувся з дачі і я, йду раз знову повз Лібмана — і, уяви собі, знову назустріч вона. Підходить до мене як ні в чому не бувало і починає реготати, чарівно кривлячи рота: Ось фатальне місце, знову Лібман!». Від нерозділеного кохання до цього художника-ловеласа Галя Ганська, «не дівчинка, а вже дівчина і, головне, зовсім, зовсім інша: зросла, витягнулася, як та тополя!», отруїться … Але ж як добре все починалося: «І ось йду я одного разу в чудовий квітневий день по Дерибасівській, переходжу Преображенську і на розі, біля кав’ярні Лібмана, зустрічаюся раптом з Галею.
Пам’ятаєш п’ятиповерховий кутовий будинок, де була ця кав’ярня, — на розі Преображенської та Соборної площі, знаменитий тим, що весною, в сонячні дні, він чомусь завжди бував обнизаний по карнизах шпаками та їх щебетом? Милотаі весело було це дуже. І от уяви собі: весна, всюди безліч ошатного, безтурботного і привітного народу, ці шпаки сиплють немовчно щебетом, точно якимось сонячним дощем, — і Галя. І вже не підліток, не ангел, а дивно гарненька тоненька дівчина в усьому новому, світло-сірому, весняному. Личко під сірим капелюшком наполовину закрито попелястою вуалькою, і крізь неї сяють аквамаринові очі ». До речі, першою жінкою Івана Буніна була одеситка Анна Цакні ( «Аня, істинна красуня, пишноволоса, великоока, поспішала скоріше стати дорослою, носила вуаль, капелюшки, сміливо ходила в ресторан, була оточена шанувальниками»). Вони недовго були разом. Їх розрив стався, коли вона була вагітна. Народився син Микола. У п’ятирічному віці помер від захворювання серця. Вийшовши заміж вдруге, Анна Цакні стала Дерибас.
GPS: 46.484712, 30.732411
Одне з найкрасивіших і багатих всілякими історіями будівель Одеси – будинок Лібмана (вул. Преображенська, 23) на розі Соборної площі і Преображенської вулиць. Раніше з його вікон відкривався чудовий вид на міський сад і панораму Соборки з пам’ятником Воронцову, Спасо-Преображенським кафедральним собором ..
Незважаючи на цілу плеяду грецьких богинь на даху: Деметра, Фортуна, Флора і Ірида, будинок безбожно руйнується. Одесити цілком виправдано побоюються, що його може спіткати доля сусіднього (ближче до вулиці Садової) будинку Руссова, в і на якому богинь теж вистачало. Що в будинок Руссова, що в будинок Лібмана заходити (а вже тим більше лізти на дах) небезпечно.
Залишається милуватися фото і реальними свічниками у вигляді крилатих жінок з боків від головного входу в кутову парадну особняка німецького кондитера Бернгарда Лібмана. Покуштувати здобу, випити кави та пограти в більярд сюди заходили письменники Олександр Купрін, Лев Славін і Едуард Багрицький. А для анонімного художника, героя Бунінської «Галі Ганської», це місце стало фатальним. Адже тут він двічі випадково зустрів цю саму Галю. «Повернувся з дачі і я, йду раз знову повз Лібмана — і, уяви собі, знову назустріч вона. Підходить до мене як ні в чому не бувало і починає реготати, чарівно кривлячи рота: Ось фатальне місце, знову Лібман!». Від нерозділеного кохання до цього художника-ловеласа Галя Ганська, «не дівчинка, а вже дівчина і, головне, зовсім, зовсім інша: зросла, витягнулася, як та тополя!», отруїться … Але ж як добре все починалося: «І ось йду я одного разу в чудовий квітневий день по Дерибасівській, переходжу Преображенську і на розі, біля кав’ярні Лібмана, зустрічаюся раптом з Галею.
Пам’ятаєш п’ятиповерховий кутовий будинок, де була ця кав’ярня, — на розі Преображенської та Соборної площі, знаменитий тим, що весною, в сонячні дні, він чомусь завжди бував обнизаний по карнизах шпаками та їх щебетом? Милотаі весело було це дуже. І от уяви собі: весна, всюди безліч ошатного, безтурботного і привітного народу, ці шпаки сиплють немовчно щебетом, точно якимось сонячним дощем, — і Галя. І вже не підліток, не ангел, а дивно гарненька тоненька дівчина в усьому новому, світло-сірому, весняному. Личко під сірим капелюшком наполовину закрито попелястою вуалькою, і крізь неї сяють аквамаринові очі ». До речі, першою жінкою Івана Буніна була одеситка Анна Цакні ( «Аня, істинна красуня, пишноволоса, великоока, поспішала скоріше стати дорослою, носила вуаль, капелюшки, сміливо ходила в ресторан, була оточена шанувальниками»). Вони недовго були разом. Їх розрив стався, коли вона була вагітна. Народився син Микола. У п’ятирічному віці помер від захворювання серця. Вийшовши заміж вдруге, Анна Цакні стала Дерибас.
GPS: 46.475416, 30.723876
GPS: 46.475416, 30.723876
Овдовівши, одеситка Матильда Людвігівна Кемпе-дурьян стала завидною нареченою. Ви тільки уявіть: дружина — власниця пивзаводу! Та ще якого — «Одеський №12 пивоварний завод, Кемпе М.Л.» на вул. Виноградній (Бабеля) був другим за обсягами на всьому Півдні.
А ще господиня триповерхового особняка на розі Старопортофранківської та Тираспольської. До того ж непогана була, якщо судити з її барельєфу. Але в 1914 через «сухий» закон завод Кемпе перестав робити своє Одесько-німецьке пиво, і в Кемпівскій мережі пивних, колись найбільшої в Одесі, все частіше будуть збиратися контрабандисти. Та й будинку самої Матильди Людвігівни не надто пощастить. В радянський та пострадянський час на першому поверсі цього пам’ятника архітектури був магазин «Овочі-фрукти». Потім супермаркет, потім магазин електроніки …. Нічого тут чомусь не приживалося.
Зовсім недавно (в ніч на 1 березня 2017) невідомі закидали електронне казино «Лото-маркет» на 1-му поверсі будинку з барельєфом Пивної королеви коктейлями Молотова.
Барельєф не постраждав, але кілька квартир згоріло. Як тут не згадати підпал магазину тата Зигмунда Фрейда — Якоба. Кажуть, він був на Тираспільській, цей магазинчик, відкритий на паях з одеськими братами дружини Якоба Амалії, яка і сама до заміжжя встигла пожити в нашому місті (вчилася в гімназії). Невідомо, попереджали одеські родичі Фрейда-старшого про специфіку місцевого бізнесу, але коли в магазин до Якобу зачастили то гінці від Соньки Золотої Ручки, то «благородні» молдуванські нальотчики з пропозицією «зробити дах», цей європеєць їх всіх відшив. Рекетири знову навідалися. Не звиклий до таких справ австрієць знову «не наздогнав», і в один «прекрасний» день (точніше кажучи, в ніч) магазин Фрейда згорів дотла. Папа Зигмунда повернувся до свого благополучного Відня. А через якийсь час тим же маршрутом відправився (у напрямку місцевого психіатра Леоніда Дрознеса) одеський «людина-вовк» Сергій Панкеєв. Ні, звичайно, не в погоню за втікачем-комерсантом, а на прийом до самого Зигмунда Фрейда, який відкриває секрети підсвідомості та лібідо. Але це вже зовсім інша історія …
Овдовівши, одеситка Матильда Людвігівна Кемпе-дурьян стала завидною нареченою. Ви тільки уявіть: дружина — власниця пивзаводу! Та ще якого — «Одеський №12 пивоварний завод, Кемпе М.Л.» на вул. Виноградній (Бабеля) був другим за обсягами на всьому Півдні.
А ще господиня триповерхового особняка на розі Старопортофранківської та Тираспольської. До того ж непогана була, якщо судити з її барельєфу. Але в 1914 через «сухий» закон завод Кемпе перестав робити своє Одесько-німецьке пиво, і в Кемпівскій мережі пивних, колись найбільшої в Одесі, все частіше будуть збиратися контрабандисти. Та й будинку самої Матильди Людвігівни не надто пощастить. В радянський та пострадянський час на першому поверсі цього пам’ятника архітектури був магазин «Овочі-фрукти». Потім супермаркет, потім магазин електроніки …. Нічого тут чомусь не приживалося.
Зовсім недавно (в ніч на 1 березня 2017) невідомі закидали електронне казино «Лото-маркет» на 1-му поверсі будинку з барельєфом Пивної королеви коктейлями Молотова.
Барельєф не постраждав, але кілька квартир згоріло. Як тут не згадати підпал магазину тата Зигмунда Фрейда — Якоба. Кажуть, він був на Тираспільській, цей магазинчик, відкритий на паях з одеськими братами дружини Якоба Амалії, яка і сама до заміжжя встигла пожити в нашому місті (вчилася в гімназії). Невідомо, попереджали одеські родичі Фрейда-старшого про специфіку місцевого бізнесу, але коли в магазин до Якобу зачастили то гінці від Соньки Золотої Ручки, то «благородні» молдуванські нальотчики з пропозицією «зробити дах», цей європеєць їх всіх відшив. Рекетири знову навідалися. Не звиклий до таких справ австрієць знову «не наздогнав», і в один «прекрасний» день (точніше кажучи, в ніч) магазин Фрейда згорів дотла. Папа Зигмунда повернувся до свого благополучного Відня. А через якийсь час тим же маршрутом відправився (у напрямку місцевого психіатра Леоніда Дрознеса) одеський «людина-вовк» Сергій Панкеєв. Ні, звичайно, не в погоню за втікачем-комерсантом, а на прийом до самого Зигмунда Фрейда, який відкриває секрети підсвідомості та лібідо. Але це вже зовсім інша історія …
