У Празі та Вроцлаві шукають гномів, розкиданих по всьому місту. Гноми приносять щастя. У Львові і в Пітері нікуди подітися від львов. Леви — захищають.
А Одеса — місто віщих птахів. Вони всюди — півні (півень — символ 2017го, не забули?), жар-птиці, сови, папуги, лебеді, павичі та голуби. Це не враховуючи «реальних» голубів та чайок на вулицях і пляжах. І вони — віщають.
Ми з Вами вирушаємо за удачею на відому одеську Молдаванку, батьківщину Андрія Сови і багатьох-багатьох інших чисто одеських «птахів високого польоту». На відміну від живих птахів, пташині скульптури, флюгери та маскарони, не літають і не співають. Проте можуть багато чого розповісти. Хто має вуха — почує. Так, бути птицеловом у міських джунглях — заняття не з простих, проте дуже захоплююче: спробуй упіймай сорок сороків «архітектурних» птахів, розкиданих по всій Одесі!
Тому є сенс спочатку протестувати свої (фото)мисливські таланти на Приморському бульварі, що плавно перетікає в Пушкінську, де сотні ворон, галок і граків, висловлюючись по-ільф-і-петровськи, абоніювали платани. На це потрібно півгодинки (плюс-мінус). Плюс на «поговорити» по душах з віщими. Ще буде великим плюсом пошукати пернато-крилатих у музеях, що стрінуться по дорозі: Археологічному навпроти Морського музею, що згорів, в Літературному, Пушкінському, у Музеї Західного та Східного мистецтва (тс-с, даю підказку: шукайте голубку — на фасаді… ) і в Музеї міліції…
А вже потім, озброївшись корисними знаннями в останньому, бажаючі можуть відправитися за «віщими птахами» по більш глухих райончиках, більш екстремальних, де ще на слуху гоп-стоп-пісенька «Курча смажена, варена, курча теж хоче жити…» (Є мисливці за удачею, птахом кольору ультрамарин»? Звертайтеся до автора маршруту за свіжим чисто одеським детективом «ПетуШОК-2017»). Ну, що?! Вирушаймо за синім птахом!
GPS: 46.488134, 30.741118
GPS: 46.488134, 30.741118
На постаменті першого (за часом і важливості) одеського пам’ятника з усіх боків, крім лицьового, боги. Головні боги міста, натерті туристами до блиску: зліва — Гермес, бог торгівлі. Праворуч — Церера-богиня врожаю: як-не-як, саме через порт Одеси-Хаджибею наше «жито» та інші агропродукти ось вже не одне століття доносять славу про чорноземну житницю в усі куточки землі.
Третя богиня на постаменті Дюка (подивися на Дюка не з люка, а зі спини) — Феміда, богиня правосуддя, юриспруденції, справедливості. Тільки вона дивна якась. По-перше, без традиційної пов’язки на очах, а, по-друге, зі злим страусом.
Зі страусом, в принципі, все зрозуміло: у бідолахи перо вирвали, тож він і злий. Страусове перо ідеально симетричне, не вигнуте, як у інших птахів. Тому і зображують їх разом: страуса і Феміду.
Якщо, звичайно, це Феміда. Є версія, що Дюк стоїть на богині правди Діке, що можна зрозуміти, як єдиний закон світобудови. Діке цю теж зображували з вагами, але без пов’язки на очах. Після вознесіння на небо, її ваги, що служили символічним інструментом світової рівноваги, стали сузір’ям Терезів.
Добре забутий грек Парменід у своїй ще більш забутої поемі називає Діке «Тієї богинею, що чоловіка до знання тягне повсюдно». Це означає, доброзичливі чоловіки та жінки, що нам пора летіти далі, до нових (добре забутих) знань. Пройдемо до кінця Приморського бульвару до бюсту Пушкіна і Думу з тими ж Гермесом і Церерой (стоп, а де ж Феміда або Діке зі страусом?) і вийдемо на Пушкінську до Археологічного музею, на дах якого забрався крилатий грифон.
До речі, що було раніше: курка чи яйце?
На постаменті першого (за часом і важливості) одеського пам’ятника з усіх боків, крім лицьового, боги. Головні боги міста, натерті туристами до блиску: зліва — Гермес, бог торгівлі. Праворуч — Церера-богиня врожаю: як-не-як, саме через порт Одеси-Хаджибею наше «жито» та інші агропродукти ось вже не одне століття доносять славу про чорноземну житницю в усі куточки землі.
Третя богиня на постаменті Дюка (подивися на Дюка не з люка, а зі спини) — Феміда, богиня правосуддя, юриспруденції, справедливості. Тільки вона дивна якась. По-перше, без традиційної пов’язки на очах, а, по-друге, зі злим страусом.
Зі страусом, в принципі, все зрозуміло: у бідолахи перо вирвали, тож він і злий. Страусове перо ідеально симетричне, не вигнуте, як у інших птахів. Тому і зображують їх разом: страуса і Феміду.
Якщо, звичайно, це Феміда. Є версія, що Дюк стоїть на богині правди Діке, що можна зрозуміти, як єдиний закон світобудови. Діке цю теж зображували з вагами, але без пов’язки на очах. Після вознесіння на небо, її ваги, що служили символічним інструментом світової рівноваги, стали сузір’ям Терезів.
Добре забутий грек Парменід у своїй ще більш забутої поемі називає Діке «Тієї богинею, що чоловіка до знання тягне повсюдно». Це означає, доброзичливі чоловіки та жінки, що нам пора летіти далі, до нових (добре забутих) знань. Пройдемо до кінця Приморського бульвару до бюсту Пушкіна і Думу з тими ж Гермесом і Церерой (стоп, а де ж Феміда або Діке зі страусом?) і вийдемо на Пушкінську до Археологічного музею, на дах якого забрався крилатий грифон.
До речі, що було раніше: курка чи яйце?
GPS: 46.485023, 30.744609
Залишимо у спокої грифона і віщого «Лаокоона» з синами, що борються зі зміями, перед археологічним музеєм (це йому за те, що передбачив, як загине Троя, якщо троянці візьмуть подарунок Одіссея — дерев’яного коня, в якому заховані хитрі данайці).
У змій теж є яйця, але нам потрібно особливе, геніальне яйце. Тому обходимо музей і повертаємо наліво. Опиняємося в Гумористичному саді скульптур при літмузеї. Одна з таких скульптурних композицій — огрядна «Одеса-мати» на трьох китах — торгівлі (куди ж без неї!), медицині й мистецтві. Як і боги під Дюком, кити теж потерті забобонними туристами: на щастя. Мало тобі щастя — потри вухо бронзовому Рабиновичу. Хочеш натхнення — потри Жванецькому портфель. Чи Гоголя з чортиком, що скачуть до слави на «Птасі-трійці».
Але, мабуть, самий незвичайний в сенсі прикмет пам’ятник тут — «Прийдешньому генієві»… Яйце крутиться навколо своєї осі. Над ним в очікуванні нависли Бабель, Пушкін і Гоголь — в образах птахів. Чекають, в яку сторону ви будете крутити яйце. За годинниковою — щоб завагітніти, або проти — щоб ні в якому разі. Або навпаки. Забув я ці подробиці, ви вже мені вибачте.
Пробачили? Покрутили? Тоді повертаємося на Пушкінську (колишню Італійську), продовжуючи рухатися в напрямку до ж/д вокзалу.
Або, якщо завгодно, до «…Охотницької, що в нас за вокзалом.
На Охотницькій, на своєму постійному місці, сидів Іван Нікодимич, голуб’ятник. Крім голубів, він продавав ще кроликів і павича. Павич, розпустивши хвіст, сидів на жердинці і поводив по сторонам безпристрасною голівкою. Лапа його була обв’язана крученою мотузкою, другий кінець мотузки лежав прищемленим до плетеного стільця Івана Нікодимича. Я купив у старого, як тільки прийшов, пару вишневих голубів з пошарпаними пишними хвостами і пару чубатих і сховав їх у мішок за пазуху. У мене залишалося сорок копійок після покупки, але старий за цю ціну не хотів віддати голуба й голубку крюківської породи. У крюківських голубів я любив їх дзьоби, короткі, зернисті, доброзичливі. Сорок копійок була їм вірна ціна, але мисливець дорожився і відвертав від мене жовте обличчя, спалене відлюдькуватими пристрастями птахолова». (Ісаак Бабель «Історія моєї голуб’ятні»).
GPS: 46.485023, 30.744609
Залишимо у спокої грифона і віщого «Лаокоона» з синами, що борються зі зміями, перед археологічним музеєм (це йому за те, що передбачив, як загине Троя, якщо троянці візьмуть подарунок Одіссея — дерев’яного коня, в якому заховані хитрі данайці).
У змій теж є яйця, але нам потрібно особливе, геніальне яйце. Тому обходимо музей і повертаємо наліво. Опиняємося в Гумористичному саді скульптур при літмузеї. Одна з таких скульптурних композицій — огрядна «Одеса-мати» на трьох китах — торгівлі (куди ж без неї!), медицині й мистецтві. Як і боги під Дюком, кити теж потерті забобонними туристами: на щастя. Мало тобі щастя — потри вухо бронзовому Рабиновичу. Хочеш натхнення — потри Жванецькому портфель. Чи Гоголя з чортиком, що скачуть до слави на «Птасі-трійці».
Але, мабуть, самий незвичайний в сенсі прикмет пам’ятник тут — «Прийдешньому генієві»… Яйце крутиться навколо своєї осі. Над ним в очікуванні нависли Бабель, Пушкін і Гоголь — в образах птахів. Чекають, в яку сторону ви будете крутити яйце. За годинниковою — щоб завагітніти, або проти — щоб ні в якому разі. Або навпаки. Забув я ці подробиці, ви вже мені вибачте.
Пробачили? Покрутили? Тоді повертаємося на Пушкінську (колишню Італійську), продовжуючи рухатися в напрямку до ж/д вокзалу.
Або, якщо завгодно, до «…Охотницької, що в нас за вокзалом.
На Охотницькій, на своєму постійному місці, сидів Іван Нікодимич, голуб’ятник. Крім голубів, він продавав ще кроликів і павича. Павич, розпустивши хвіст, сидів на жердинці і поводив по сторонам безпристрасною голівкою. Лапа його була обв’язана крученою мотузкою, другий кінець мотузки лежав прищемленим до плетеного стільця Івана Нікодимича. Я купив у старого, як тільки прийшов, пару вишневих голубів з пошарпаними пишними хвостами і пару чубатих і сховав їх у мішок за пазуху. У мене залишалося сорок копійок після покупки, але старий за цю ціну не хотів віддати голуба й голубку крюківської породи. У крюківських голубів я любив їх дзьоби, короткі, зернисті, доброзичливі. Сорок копійок була їм вірна ціна, але мисливець дорожився і відвертав від мене жовте обличчя, спалене відлюдькуватими пристрастями птахолова». (Ісаак Бабель «Історія моєї голуб’ятні»).
GPS: 46.481917, 30.742424
GPS: 46.481917, 30.742424
Мальовничий у всіх сенсах проект одеського художника Аліка Мірзоєва «Одеський дворик мистецтв» з відкритим і абсолютно безвізовим «Вікном в Європу». Летимо? Тут і куля повітряна намальований по ходу. І птахи.
Було б дивно, якби мариніст Мірзоєв обійшовся без моря і самої одеської морської птиці. Думаєте, чайки там зображено?
Мартини. Так на український манер в старій Одесі називали великих «сріблястих» чайок Larus argentatus. Едуард Багрицький не дасть сбрехать: «…Хвиля — мартин пірнає і кричить/Кренить шаланда, і скрипить шпринтола…»
Втім, якщо придивитися, там, над хвилею, є і птиці поменше. Здається, вони навіть сині. Або ультрамаринові? Ну, ось, наша експедиція за синім птахом і підійшла до кінця. Або?!.. Як кажуть в Одесі, не дочекаєтеся. Вона навіть ще до середини не підійшла.
Летимо далі. До шаландам, шпринтолам (щоглах) і … венеціанським гондолам.
Мальовничий у всіх сенсах проект одеського художника Аліка Мірзоєва «Одеський дворик мистецтв» з відкритим і абсолютно безвізовим «Вікном в Європу». Летимо? Тут і куля повітряна намальований по ходу. І птахи.
Було б дивно, якби мариніст Мірзоєв обійшовся без моря і самої одеської морської птиці. Думаєте, чайки там зображено?
Мартини. Так на український манер в старій Одесі називали великих «сріблястих» чайок Larus argentatus. Едуард Багрицький не дасть сбрехать: «…Хвиля — мартин пірнає і кричить/Кренить шаланда, і скрипить шпринтола…»
Втім, якщо придивитися, там, над хвилею, є і птиці поменше. Здається, вони навіть сині. Або ультрамаринові? Ну, ось, наша експедиція за синім птахом і підійшла до кінця. Або?!.. Як кажуть в Одесі, не дочекаєтеся. Вона навіть ще до середини не підійшла.
Летимо далі. До шаландам, шпринтолам (щоглах) і … венеціанським гондолам.
GPS: 46.480705, 30.743116
Взагалі-то, спочатку це була біржа. Для будівлі біржі, зведеної в стилі венеціанського неоренесансу Бернардацці, італійцем за походженням, за основу взяли Палаццо Дукале у Венеції. Подвір’я біржі-філармонії з невеликими баштами і крилатими дракончиками особливо скидається на Італію. В інтер’єрі ж над трьома вхідними дверима в так звану операційну залу поміщено мальовничі панно «Землеробство», «Торгівля» та «Промисловість», написані флорентійським художником Кассіолі. Як бачите, Правду-Справедливість тут замінила Промисловість. А страуса — орел. Він, щоправда, не всередині, а ззовні — завис над «чорним» службовим входом з боку Пушкінської. Орел цей без голови. Не знаю, де він її втратив, але знаю, що якщо постояти під ним, подумки домалювавши йому свою голову, дуже багато може прояснитися…
Фі-лар-мо-ні-я. Чуєте в цьому слові «гармонію»? Філармонія і означає «любов до гармонії». Необов’язково під час концерту…
Подумки перетворіть безголового орла у птаха Сирин, віщого птаха з людським обличчям. Вашим, якщо завгодно.
Пам’ятаєте, як у Висоцького:
Как засмотрится мне нынче, как задышится?!
Воздух крут перед грозой, крут да вязок.
Что споётся мне сегодня, что услышится?
Птицы вещие поют — да все́ из сказок.
Птица Сирин мне радостно скалится —
Веселит, зазывает из гнёзд…
Закликає поглянути на протилежний бік вулиці. До півня та кота.
GPS: 46.480705, 30.743116
Взагалі-то, спочатку це була біржа. Для будівлі біржі, зведеної в стилі венеціанського неоренесансу Бернардацці, італійцем за походженням, за основу взяли Палаццо Дукале у Венеції. Подвір’я біржі-філармонії з невеликими баштами і крилатими дракончиками особливо скидається на Італію. В інтер’єрі ж над трьома вхідними дверима в так звану операційну залу поміщено мальовничі панно «Землеробство», «Торгівля» та «Промисловість», написані флорентійським художником Кассіолі. Як бачите, Правду-Справедливість тут замінила Промисловість. А страуса — орел. Він, щоправда, не всередині, а ззовні — завис над «чорним» службовим входом з боку Пушкінської. Орел цей без голови. Не знаю, де він її втратив, але знаю, що якщо постояти під ним, подумки домалювавши йому свою голову, дуже багато може прояснитися…
Фі-лар-мо-ні-я. Чуєте в цьому слові «гармонію»? Філармонія і означає «любов до гармонії». Необов’язково під час концерту…
Подумки перетворіть безголового орла у птаха Сирин, віщого птаха з людським обличчям. Вашим, якщо завгодно.
Пам’ятаєте, як у Висоцького:
Как засмотрится мне нынче, как задышится?!
Воздух крут перед грозой, крут да вязок.
Что споётся мне сегодня, что услышится?
Птицы вещие поют — да все́ из сказок.
Птица Сирин мне радостно скалится —
Веселит, зазывает из гнёзд…
Закликає поглянути на протилежний бік вулиці. До півня та кота.
GPS: 46.481244, 30.742249
GPS: 46.481244, 30.742249
Флюгер у вигляді Півня бачать усі, потім помічають поряд Кота, і тільки найпильніші можуть сказати, що в Кота в руках (тьху, в лапах). Так-так, зв’язка сосисок — улюблені ласощі його друга Пса з «Бременських музикантів». Бродячі звірі-музиканти з казки братів Грімм так ніколи і не дісталися до Бремену (перечитайте казку), проте частина з них (Півень та Кіт) оселилася в благословенній Одесі поруч із філармонією. Якби не впертий німецький Осел, Пес давно б вже примчав на поклик Півня і на запах сосисок. Втім, ще не вечір.
Флюгер у вигляді Півня бачать усі, потім помічають поряд Кота, і тільки найпильніші можуть сказати, що в Кота в руках (тьху, в лапах). Так-так, зв’язка сосисок — улюблені ласощі його друга Пса з «Бременських музикантів». Бродячі звірі-музиканти з казки братів Грімм так ніколи і не дісталися до Бремену (перечитайте казку), проте частина з них (Півень та Кіт) оселилася в благословенній Одесі поруч із філармонією. Якби не впертий німецький Осел, Пес давно б вже примчав на поклик Півня і на запах сосисок. Втім, ще не вечір.
GPS: 46.480251, 30.742056
Відоме у народі як 26-е кухарське училище. Але тут готують не просто кухарів, а майбутніх коків та стюардів. Тому на воротах училища — чайки. У цьому будинку № 18, де зараз училище, на початку 1920-х років працював Бабель. Той самий. Зрозуміло, він не подавав і не готував страви, а працював за спеціальністю — у друкарні «Південно-Російського товариства».
О, які газетні «качки» летіли звідси по всій Одесі-мамі!
Наприклад, така: ніколи не вір моряку, жінці і п’яниці. Моряк — потоне, п’яниця — нічого не пригадає, жінка — все одно обдурить.
Вір прикметам: якщо чайка сіла у воду — чекай на добру погоду. Чайка ходить по піску — моряку обіцяє тугу. Ну, а якщо чайка на воротах — іди (чи то пливи), звідки прийшов (приплив) — і повний вперед!
Віддаючись ностальгії за своєю Одесою у чужій Москві, Ісаак Бабель згадував кожну дрібницю: «Пушкінська тяглася до вокзалу…» Потягнемося і ми. І знову переходимо на протилежну сторону.
GPS: 46.480251, 30.742056
Відоме у народі як 26-е кухарське училище. Але тут готують не просто кухарів, а майбутніх коків та стюардів. Тому на воротах училища — чайки. У цьому будинку № 18, де зараз училище, на початку 1920-х років працював Бабель. Той самий. Зрозуміло, він не подавав і не готував страви, а працював за спеціальністю — у друкарні «Південно-Російського товариства».
О, які газетні «качки» летіли звідси по всій Одесі-мамі!
Наприклад, така: ніколи не вір моряку, жінці і п’яниці. Моряк — потоне, п’яниця — нічого не пригадає, жінка — все одно обдурить.
Вір прикметам: якщо чайка сіла у воду — чекай на добру погоду. Чайка ходить по піску — моряку обіцяє тугу. Ну, а якщо чайка на воротах — іди (чи то пливи), звідки прийшов (приплив) — і повний вперед!
Віддаючись ностальгії за своєю Одесою у чужій Москві, Ісаак Бабель згадував кожну дрібницю: «Пушкінська тяглася до вокзалу…» Потягнемося і ми. І знову переходимо на протилежну сторону.
GPS: 46.479213, 30.742571
GPS: 46.479213, 30.742571
Згорілий будинок, що навскіс від обласного архіву, колишньої синагоги. Тут варто затриматися, щоб поміркувати про вічне. І про тлінне. Що таке синій птах щастя? І що таке щастя?
Ця синагога, яка зараз архів, була колись найбагатшою в Одесі. Одесити (і не тільки, наприклад, Модест Мусоргський і бразильський імператор дон Педро II, так-так!) стояли на вулиці, щоб послухати хор і знаменитого Пінкуса Маньківського. Того самого кантора хоральної синагоги Маньківського, який у супроводі солістів Одеської опери відспівував Мишка Япончика. Відгомін цих помпезних похоронів «проліз» і в «Одеські розповіді» неодноразово згаданого письменника: «Слухайте, Эйхбаум, — сказав йому Король, — коли ви помрете, я поховаю вас на Першому єврейському кладовищі, біля самих воріт… Я зроблю вас старостою Бродської синагоги». Кілька років по тому дивна пожежа знищила кілька магазинів, офіси, а також галерею та одеську філію Санкт-Петербурзького інституту психоаналізу, яка розміщувалася навскіс від колишньої Бродської синагоги.
Ще довгий час не можна було пройти повз обгорілих руїн: засіли в них ворони — справжній кошмар Пушкінської — буквально не давали проходу. Зараз будівлею начебто почали займатися. Можливо, птах Фенікс і відродиться з попелу (як Музей Морфлоту, який, щоправда, ще не працює). А поки саме час (і місце) задуматися про трансформації, про зв’язок синього птаха щастя та білої ворони, синяво-чорного ворону та курчат. Психоаналіз — аналіз душі — в допомогу.
Ворон — ось вже воістину віщий птах. Він живе сто чи навіть триста років і володіє таємницями: пророкує смерть, напад ворогів, у билинах дає поради героям, у казках вказує схований скарб, в піснях і легендах приносить героям важливі новини. Чи не приносить. В Біблійній легенді Ворон був проклятий Богом або Ноєм за те, що, випущений з ковчегу, щоб дізнатися, чи закінчився потоп, він не повернувся назад. У покарання за це Ворон, колишній коли-то білим, як сніг, і лагідним, як голуб, став чорним, кровожерливим і приречений харчуватися падаллю. І ще курчатами (Півень — символ 2017-го, не забули?).
Ворони, як і яструби, полюють на курчат. Щоб уберегти їх від ворон, вивішують на дворі вбиту сороку. З тією ж метою в день Різдва ворон і яструбів називають в деяких місцях голубами. В Україні, виганяючи вперше навесні курчат з хати, вимовляли заклинання: «Святий Кузьма-Дем’ян, паси моїх курченят, щоб ворона не хватила і нічого не з’їла».
Бог з ними, з воронами-круками. Окрилені мудрими думками, «вилітаємо» до одеського «Ластівчиного гнізда».
Згорілий будинок, що навскіс від обласного архіву, колишньої синагоги. Тут варто затриматися, щоб поміркувати про вічне. І про тлінне. Що таке синій птах щастя? І що таке щастя?
Ця синагога, яка зараз архів, була колись найбагатшою в Одесі. Одесити (і не тільки, наприклад, Модест Мусоргський і бразильський імператор дон Педро II, так-так!) стояли на вулиці, щоб послухати хор і знаменитого Пінкуса Маньківського. Того самого кантора хоральної синагоги Маньківського, який у супроводі солістів Одеської опери відспівував Мишка Япончика. Відгомін цих помпезних похоронів «проліз» і в «Одеські розповіді» неодноразово згаданого письменника: «Слухайте, Эйхбаум, — сказав йому Король, — коли ви помрете, я поховаю вас на Першому єврейському кладовищі, біля самих воріт… Я зроблю вас старостою Бродської синагоги». Кілька років по тому дивна пожежа знищила кілька магазинів, офіси, а також галерею та одеську філію Санкт-Петербурзького інституту психоаналізу, яка розміщувалася навскіс від колишньої Бродської синагоги.
Ще довгий час не можна було пройти повз обгорілих руїн: засіли в них ворони — справжній кошмар Пушкінської — буквально не давали проходу. Зараз будівлею начебто почали займатися. Можливо, птах Фенікс і відродиться з попелу (як Музей Морфлоту, який, щоправда, ще не працює). А поки саме час (і місце) задуматися про трансформації, про зв’язок синього птаха щастя та білої ворони, синяво-чорного ворону та курчат. Психоаналіз — аналіз душі — в допомогу.
Ворон — ось вже воістину віщий птах. Він живе сто чи навіть триста років і володіє таємницями: пророкує смерть, напад ворогів, у билинах дає поради героям, у казках вказує схований скарб, в піснях і легендах приносить героям важливі новини. Чи не приносить. В Біблійній легенді Ворон був проклятий Богом або Ноєм за те, що, випущений з ковчегу, щоб дізнатися, чи закінчився потоп, він не повернувся назад. У покарання за це Ворон, колишній коли-то білим, як сніг, і лагідним, як голуб, став чорним, кровожерливим і приречений харчуватися падаллю. І ще курчатами (Півень — символ 2017-го, не забули?).
Ворони, як і яструби, полюють на курчат. Щоб уберегти їх від ворон, вивішують на дворі вбиту сороку. З тією ж метою в день Різдва ворон і яструбів називають в деяких місцях голубами. В Україні, виганяючи вперше навесні курчат з хати, вимовляли заклинання: «Святий Кузьма-Дем’ян, паси моїх курченят, щоб ворона не хватила і нічого не з’їла».
Бог з ними, з воронами-круками. Окрилені мудрими думками, «вилітаємо» до одеського «Ластівчиного гнізда».
GPS: 46.478205, 30.743193
Взагалі-то, бронзова людина у формі, що годує жодного разу не блакитних голубів, — це не Гоцман, а його прототип Давид Курлянд, реальна «гроза» одеських бандюків «минулих часів» і один з ініціаторів створення унікального Народного музею історії міліції.
А «приймальня Гоцмана» — навпроти, в однойменному кафе. Реклама двигун торгівлі, а крилатоногий бог торгівлі Гермес, як ви вже переконалися, в Одесі наслідив на кожному кроці.
Стародавні римляни назвали грецького Гермеса Меркурієм, але від цього його «деловарська» суть не змінилася. Та й ми не дуже далеко пішли від стародавніх.. У них жерці-авгури робили передбачення по птахах, ну а ми, сучасні, гадаємо по орлах.
Орел або решка?
Орел — …
GPS: 46.478205, 30.743193
Взагалі-то, бронзова людина у формі, що годує жодного разу не блакитних голубів, — це не Гоцман, а його прототип Давид Курлянд, реальна «гроза» одеських бандюків «минулих часів» і один з ініціаторів створення унікального Народного музею історії міліції.
А «приймальня Гоцмана» — навпроти, в однойменному кафе. Реклама двигун торгівлі, а крилатоногий бог торгівлі Гермес, як ви вже переконалися, в Одесі наслідив на кожному кроці.
Стародавні римляни назвали грецького Гермеса Меркурієм, але від цього його «деловарська» суть не змінилася. Та й ми не дуже далеко пішли від стародавніх.. У них жерці-авгури робили передбачення по птахах, ну а ми, сучасні, гадаємо по орлах.
Орел або решка?
Орел — …
GPS: 46.478089, 30.742367
GPS: 46.478089, 30.742367
Так, будівля ця мало схожа на те оригінальне «гніздо» у «віджатому» двоголовим орлом Криму. Але саме звідси вилетіли «перші ластівки» вітчизняного літакобудування.
У цьому особняку етнічного сіцілійця з промовистим прізвищем Анатра (в перекладі з італійського «Качка»!) знаходилося ТАПУК — Товариство Авіації та Повітроплавання України. Сюди приносив проект своїх перших планерів Сергій Корольов. На скупого, як Скрудж МакДак, Анатру і його авіаційну імперію (літаки «Анатра» були куди раніше «АНів», так би мовити, популярнішим) працював улюбленець Одеси Сергій Уточкін, чий пам’ятник з паперовим літачком ви, напевно, вже бачили в міському саду. А двох орлів-коротунів (або це ластівки? чи, може, все ж качки?) тут, на одеському родовому «Ластівчиному гнізді» Анатри. Бачили?
Тоді спустимося трохи нижче Єврейською (до речі, під час окупації носила ім’я іншого італійця — Муссоліні) — до голубів «Гоцмана».
Так, будівля ця мало схожа на те оригінальне «гніздо» у «віджатому» двоголовим орлом Криму. Але саме звідси вилетіли «перші ластівки» вітчизняного літакобудування.
У цьому особняку етнічного сіцілійця з промовистим прізвищем Анатра (в перекладі з італійського «Качка»!) знаходилося ТАПУК — Товариство Авіації та Повітроплавання України. Сюди приносив проект своїх перших планерів Сергій Корольов. На скупого, як Скрудж МакДак, Анатру і його авіаційну імперію (літаки «Анатра» були куди раніше «АНів», так би мовити, популярнішим) працював улюбленець Одеси Сергій Уточкін, чий пам’ятник з паперовим літачком ви, напевно, вже бачили в міському саду. А двох орлів-коротунів (або це ластівки? чи, може, все ж качки?) тут, на одеському родовому «Ластівчиному гнізді» Анатри. Бачили?
Тоді спустимося трохи нижче Єврейською (до речі, під час окупації носила ім’я іншого італійця — Муссоліні) — до голубів «Гоцмана».
GPS: 46.476382, 30.742270
Цей величезний будинок, який зараз займає Інститут біології Південних морів, сто з чимось років тому побудував тютюновий магнат Сираган Ісаакович Асвадуров. Його тютюнова фабрика давала прикурити всій Європі. Ну і щоб продемонструвати всій Одесі свою крутизну, він наказав архітектору взяти за основу самий помпезний античний стиль — давньоримський.
Цей орел з розпростертими крилами в лавровому вінку на кутовому фронтоні — копія барельєфу з форуму Траяна в Римі. І ця пара легіонерів, і жриці на портику, — з тієї ж опери. Втім, у нас, в портовій Одесі зі жрицями проблем ніколи не було.
Ще пара слів про асвадуровського орла, якого деякі змішують з нацистською символікою. «Аквіла» називали його римляни і несли замість прапора на штандарті самих знатних легіонів. Між іншим, окрім орла і легіонерів з жрицями, в цьому особняку — зовні і всередині — є ще персонажі, як би сказати, менш реальні: кентаври, іхтіокентаври…
Мабуть, що тільки тут, у цих «південних морях», над якими висить давньоримська аквіла, можна відчути себе, як риба у воді. І навіть — як птах у воді. Як там, у Шолом-Алейхема: «Птах може любити рибу, але де вони витимуть своє гніздо?».
GPS: 46.476382, 30.742270
Цей величезний будинок, який зараз займає Інститут біології Південних морів, сто з чимось років тому побудував тютюновий магнат Сираган Ісаакович Асвадуров. Його тютюнова фабрика давала прикурити всій Європі. Ну і щоб продемонструвати всій Одесі свою крутизну, він наказав архітектору взяти за основу самий помпезний античний стиль — давньоримський.
Цей орел з розпростертими крилами в лавровому вінку на кутовому фронтоні — копія барельєфу з форуму Траяна в Римі. І ця пара легіонерів, і жриці на портику, — з тієї ж опери. Втім, у нас, в портовій Одесі зі жрицями проблем ніколи не було.
Ще пара слів про асвадуровського орла, якого деякі змішують з нацистською символікою. «Аквіла» називали його римляни і несли замість прапора на штандарті самих знатних легіонів. Між іншим, окрім орла і легіонерів з жрицями, в цьому особняку — зовні і всередині — є ще персонажі, як би сказати, менш реальні: кентаври, іхтіокентаври…
Мабуть, що тільки тут, у цих «південних морях», над якими висить давньоримська аквіла, можна відчути себе, як риба у воді. І навіть — як птах у воді. Як там, у Шолом-Алейхема: «Птах може любити рибу, але де вони витимуть своє гніздо?».
