Під час пішохідної екскурсії Ви познайомитеся із історією єврейської громади в м. Києві. Дізнаєтеся про відомих людей та побачите найцікавіші будівлі, що були збудовані єврейською громадою міста.
У маршруті: синагоги Бродських, пам’ятник Шолом Алейхему, будинок Голди Меїр, Бессарабський ринок, Будинок Бернера, Будинок Бодрова.
Поява єврейської громади у древньому Києві, вочевидь, пов’язана з Хозарським каганатом, вважається, що перші київські євреї переселилися з Хозарії, мусульманського сходу та Візантії та розмовляли давньоруською мовою. У першій половині X століття громада вже існувала, про що свідчить так званий Київський лист, що містіть звернення єврейської громади Києва до закордонних одновірців. З літописних джерел відомо, що на Копирівому кінці існував квартал «Жидове», що дав назву Жидівським воротам міста Ярослава. Ворота знаходилися на місці сучасної Львівської площі, і квартал розташовувався, ймовірно, одразу за брамою. Напевно, тут існувала й синагога. Сюди навіть приходив Феодосій Печерський, щоб вести релігійні диспути з юдеями. Татаро-монгольська навала 1240 року знищила першу єврейську громаду, як і майже всіх киян взагалі.
Маршрут представлено компанією «Интересный Киев».
GPS: 50.438367, 30.520382
GPS: 50.438367, 30.520382
Та колишня єврейська їдальня, в якій проходив «З’їзд євреїв-воїнів».
Поряд з будівлею хоральної синагоги до революції в 1912 р був побудований прибутковий будинок єврейської громади (кошти від його оренди йшли на утримання місцевої єврейської лікарні). Тут же в цокольному поверсі знаходилася дешева єврейська їдальня. 10 жовтня 1917 року в її приміщенні відкрилася конференція євреїв-воїнів, яка ставила за мету об’єднання всіх єврейських військових організацій на території колишньої Російської імперії до загального союзу. До президії конференції входив капітан англійської служби Йосип Трумпельдор.
Та колишня єврейська їдальня, в якій проходив «З’їзд євреїв-воїнів».
Поряд з будівлею хоральної синагоги до революції в 1912 р був побудований прибутковий будинок єврейської громади (кошти від його оренди йшли на утримання місцевої єврейської лікарні). Тут же в цокольному поверсі знаходилася дешева єврейська їдальня. 10 жовтня 1917 року в її приміщенні відкрилася конференція євреїв-воїнів, яка ставила за мету об’єднання всіх єврейських військових організацій на території колишньої Російської імперії до загального союзу. До президії конференції входив капітан англійської служби Йосип Трумпельдор.
GPS: 50.438814, 30.520261
Члени родини мультимільйонерів Бродських, яких кияни прозвали «цукровими королями» активно займалися благодійністю. Крім комерційного інституту, за їхні кошти побудовано чимало учбових закладів та лікарень і навіть найвідоміший у місті Бессарабський критий ринок. Але перш за все це прізвище асоціюється сьогодні з синагогою Бродського.
Наприкінці XIX століття євреям дозволялося жити тільки на території Плоскої та Либідської поліцейських дільниць. На території першої у 1895 році, незважаючи на перепони влади, було відкрито синагогу Розенберга, до речі, частково на гроші зятя Лазаря Бродського. В той же час єврейське купецтво на чолі з найвпливовішим з Бродських — Лазарем Ізраїльовичем — ініціює побудову другого дому для богослужінь у Либідській дільниці. За легендою, Бродський начебто хотів відкрити молельню у власному будинку на Думській площі (нинішній Майдан Незалежності) прямо навпроти Дворянського зібрання, але віддав дім місту в обмін на право безперешкодно будувати синагогу подалі від центру. Насправді ж він стикнувся з тією ж забороною на побудову молельного дому, що й Розенберг. Тільки вирішив проблему «цукровий король» по-іншому. До Петербургу було надіслано креслення бічного фасаду будівлі, що схожий на фасад житлового будинку й нічим не видає культового призначення споруди, з запитом за дозвіл організувати молельню у цьому приватному будинку. Дозвіл було отримано, й на приватній ділянці Лазаря Бродського на розі Рогнединської та Мало-Васильківської (зараз Шота Руставелі) було збудовано величну синагогу за проектом Георгія Шлейфера у вигляді середньовічної базиліки у типовому для подібних споруд того часу мавританському стилі. У день освячення 24 серпня 1898 року синагогу відкривав золотим ключем губернатор Федір Трепов, а грамзапис промови Шолом-Алейхема того дня зберігся до сьогодні.
GPS: 50.438814, 30.520261
Члени родини мультимільйонерів Бродських, яких кияни прозвали «цукровими королями» активно займалися благодійністю. Крім комерційного інституту, за їхні кошти побудовано чимало учбових закладів та лікарень і навіть найвідоміший у місті Бессарабський критий ринок. Але перш за все це прізвище асоціюється сьогодні з синагогою Бродського.
Наприкінці XIX століття євреям дозволялося жити тільки на території Плоскої та Либідської поліцейських дільниць. На території першої у 1895 році, незважаючи на перепони влади, було відкрито синагогу Розенберга, до речі, частково на гроші зятя Лазаря Бродського. В той же час єврейське купецтво на чолі з найвпливовішим з Бродських — Лазарем Ізраїльовичем — ініціює побудову другого дому для богослужінь у Либідській дільниці. За легендою, Бродський начебто хотів відкрити молельню у власному будинку на Думській площі (нинішній Майдан Незалежності) прямо навпроти Дворянського зібрання, але віддав дім місту в обмін на право безперешкодно будувати синагогу подалі від центру. Насправді ж він стикнувся з тією ж забороною на побудову молельного дому, що й Розенберг. Тільки вирішив проблему «цукровий король» по-іншому. До Петербургу було надіслано креслення бічного фасаду будівлі, що схожий на фасад житлового будинку й нічим не видає культового призначення споруди, з запитом за дозвіл організувати молельню у цьому приватному будинку. Дозвіл було отримано, й на приватній ділянці Лазаря Бродського на розі Рогнединської та Мало-Васильківської (зараз Шота Руставелі) було збудовано величну синагогу за проектом Георгія Шлейфера у вигляді середньовічної базиліки у типовому для подібних споруд того часу мавританському стилі. У день освячення 24 серпня 1898 року синагогу відкривав золотим ключем губернатор Федір Трепов, а грамзапис промови Шолом-Алейхема того дня зберігся до сьогодні.
GPS: 50.438725, 30.519908
GPS: 50.438725, 30.519908
Кількома роками пізніше брат Лазаря Бродського Лев робить «крок у відповідь». Сибарит та епікуреєць, володар клубу «Конкордія», де збиралися для гри у карти найбагатші єврейські купці, та будівлі театру Соловцова (нинішній театр ім. І. Франка) будує свою синагогу. Поруч із синагогою старшого Бродського за проектом академіка архітектури В. Ніколаєва з’являється невиразний ззовні будинок, що не виділяється фасадом від звичайної житлової забудови. Але всередині це чудово обладнана синагога, де збираються обрані, «вершки» київського єврейства, тому синагогу й прозвали Купецькою.
Два будинки, що стоять між синагогами братів Бродських були зведені ними ж як доходні, прибутки з яких направлялися на утримання синагог.
У 1926 році приміщення синагоги Бродського було конфісковане, у ньому розташувався клуб кустарів, а згодом — ляльковий театр. З 1992 по 1997 рік там проводилися як богослужіння, так і лялькові вистави, а з 2000 року оновлена Центральна київська синагога ім. Бродського знову відкрила свої двері для парафіян. У будівлі також містяться Єврейська громада Києва, громада Любавицьких хасидів «ХаБаД», єдиний в Києві кошерний ресторан, магазин кошерної їжі, міква (басейн для ритуальних обмивань) та інші юдейські заклади.
У приміщенні купецької синагоги з 1958 року діє кінотеатр «Кінопанорама».
Кількома роками пізніше брат Лазаря Бродського Лев робить «крок у відповідь». Сибарит та епікуреєць, володар клубу «Конкордія», де збиралися для гри у карти найбагатші єврейські купці, та будівлі театру Соловцова (нинішній театр ім. І. Франка) будує свою синагогу. Поруч із синагогою старшого Бродського за проектом академіка архітектури В. Ніколаєва з’являється невиразний ззовні будинок, що не виділяється фасадом від звичайної житлової забудови. Але всередині це чудово обладнана синагога, де збираються обрані, «вершки» київського єврейства, тому синагогу й прозвали Купецькою.
Два будинки, що стоять між синагогами братів Бродських були зведені ними ж як доходні, прибутки з яких направлялися на утримання синагог.
У 1926 році приміщення синагоги Бродського було конфісковане, у ньому розташувався клуб кустарів, а згодом — ляльковий театр. З 1992 по 1997 рік там проводилися як богослужіння, так і лялькові вистави, а з 2000 року оновлена Центральна київська синагога ім. Бродського знову відкрила свої двері для парафіян. У будівлі також містяться Єврейська громада Києва, громада Любавицьких хасидів «ХаБаД», єдиний в Києві кошерний ресторан, магазин кошерної їжі, міква (басейн для ритуальних обмивань) та інші юдейські заклади.
У приміщенні купецької синагоги з 1958 року діє кінотеатр «Кінопанорама».
GPS: 50.439699, 30.520011
Майже навпроти синагоги Бродського у сквері по вулиці Рогнединській вітає перехожих, піднімаючи у руці капелюха, бронзова скульптура, мабуть, найвідомішого єврейського письменника, Шолом-Алейхема.
Видатний письменник мовою ідиш «Шолом-Алейхем» (Соломон Рабинович) тривалий час жив в Києві. Тут він написав повість «Менахем-Мендл», деякі глави «Тев’є-молочника», ряд оповідань. Найбільш значний період його київського життя пов’язаний з будинком по теперішній вул. Червоноармійській, 5, але цей будинок, на жаль, перебуває на тривалої реконструкції. У 1903-05 рр. письменник проживав на третьому поверсі будинку по нинішній вул. Саксаганського, 27. На його фасаді в 1988 р було встановлено меморіальну дошку з бронзи з портретом Шолом-Алейхема (архітектор А. Мілецький, скульптор В. Медведєв).
Цікавим є образотворче рішення пам’ятника: з одного боку, він співзвучний із декоративними прикрасами старовинної будівлі, з іншого боку — викликає асоціацію з тяжким гнітом, який відчували євреї в Києві. Недаремно Шолом-Алейхем у своїх творах дав цьому місту назву «Егупец» (Єгипет ). Решта місць проживання великого письменника в Києві не збереглися. У 1905 році письменник був свідком єврейського погрому в Києві. Він рятувався від нападників в готелі «Імперіал» (тепер вул. Червоноармійська, 11). Після цього Шолом-Алейхем назавжди покинув Київ. Однак у грудні 1997 р він повернувся до нас у вигляді бронзового пам’ятника, встановленого на початку бульвару по вул. Басейна (скульптор В. Медведєв).
У 2009 році до 150-річчя з дня народження письменника у приміщенні за адресою Велика Васильківська, 5-А, де донедавна стояв будинок, в якому він жив з 1887 по 1903 роки, відкрито музей Шолом-Алейхема.
GPS: 50.439699, 30.520011
Майже навпроти синагоги Бродського у сквері по вулиці Рогнединській вітає перехожих, піднімаючи у руці капелюха, бронзова скульптура, мабуть, найвідомішого єврейського письменника, Шолом-Алейхема.
Видатний письменник мовою ідиш «Шолом-Алейхем» (Соломон Рабинович) тривалий час жив в Києві. Тут він написав повість «Менахем-Мендл», деякі глави «Тев’є-молочника», ряд оповідань. Найбільш значний період його київського життя пов’язаний з будинком по теперішній вул. Червоноармійській, 5, але цей будинок, на жаль, перебуває на тривалої реконструкції. У 1903-05 рр. письменник проживав на третьому поверсі будинку по нинішній вул. Саксаганського, 27. На його фасаді в 1988 р було встановлено меморіальну дошку з бронзи з портретом Шолом-Алейхема (архітектор А. Мілецький, скульптор В. Медведєв).
Цікавим є образотворче рішення пам’ятника: з одного боку, він співзвучний із декоративними прикрасами старовинної будівлі, з іншого боку — викликає асоціацію з тяжким гнітом, який відчували євреї в Києві. Недаремно Шолом-Алейхем у своїх творах дав цьому місту назву «Егупец» (Єгипет ). Решта місць проживання великого письменника в Києві не збереглися. У 1905 році письменник був свідком єврейського погрому в Києві. Він рятувався від нападників в готелі «Імперіал» (тепер вул. Червоноармійська, 11). Після цього Шолом-Алейхем назавжди покинув Київ. Однак у грудні 1997 р він повернувся до нас у вигляді бронзового пам’ятника, встановленого на початку бульвару по вул. Басейна (скульптор В. Медведєв).
У 2009 році до 150-річчя з дня народження письменника у приміщенні за адресою Велика Васильківська, 5-А, де донедавна стояв будинок, в якому він жив з 1887 по 1903 роки, відкрито музей Шолом-Алейхема.
GPS: 50.441409, 30.522784
GPS: 50.441409, 30.522784
Перші роки життя тут жила одна з засновниць держави Ізраїль Голда Меїр (Мабович).
Дитинство майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю пройшло в злиднях.
Ще під час навчання у школі, а згодом у коледжі Голда цікавиться сіоністськими ідеями та веде суспільну діяльність з допомоги євреям у переселенні до Палестини, вступає до партії «Поалей Ціон». 1921 року й сама вона, щойно взявши шлюб з Морісом Меєрсоном, від’їжджає з ним на землю Ізраїлю. За 27 років між переїздом до Палестини та створенням держави Ізраїль Голда Меєрсон працює у кібуці, профспілках та на різних державних та партійних посадах.
Після проголошення незалежності Ізраїлю розпочався період найбільш важкої та яскравої роботи Голди Меїр, де якнайкраще проявилися ії таланти як політика та вольові якості. Вона була однією з 37 осіб, що підписали декларацію незалежності новоствореної держави.
В період, коли Ізраїль ще не набув незалежності, перетнувши кордон з Іорданією в арабському вбранні, вона їздила на переговори з королем Абдуллахом, де, не досягнувши домовленості, сказала йому в очі, що той програє війну. Перший прем’єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон називав її «єдиний чоловік у моєму уряді». Її обожнювали співвітчизники та боялися вороги.
Перші роки життя тут жила одна з засновниць держави Ізраїль Голда Меїр (Мабович).
Дитинство майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю пройшло в злиднях.
Ще під час навчання у школі, а згодом у коледжі Голда цікавиться сіоністськими ідеями та веде суспільну діяльність з допомоги євреям у переселенні до Палестини, вступає до партії «Поалей Ціон». 1921 року й сама вона, щойно взявши шлюб з Морісом Меєрсоном, від’їжджає з ним на землю Ізраїлю. За 27 років між переїздом до Палестини та створенням держави Ізраїль Голда Меєрсон працює у кібуці, профспілках та на різних державних та партійних посадах.
Після проголошення незалежності Ізраїлю розпочався період найбільш важкої та яскравої роботи Голди Меїр, де якнайкраще проявилися ії таланти як політика та вольові якості. Вона була однією з 37 осіб, що підписали декларацію незалежності новоствореної держави.
В період, коли Ізраїль ще не набув незалежності, перетнувши кордон з Іорданією в арабському вбранні, вона їздила на переговори з королем Абдуллахом, де, не досягнувши домовленості, сказала йому в очі, що той програє війну. Перший прем’єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон називав її «єдиний чоловік у моєму уряді». Її обожнювали співвітчизники та боялися вороги.
GPS: 50.442438, 30.521064
Свою сучасну назву Бессарабська площа отримала, найбільш ймовірно, від торгу, що сформувався на цьому місці у другій половині XIX століття. Завдяки розташуванню сюди було зручно привозити Васильківською дорогою товари з південних губерній, зокрема, з Бессарабії. Натомість, історик-священник XIX ст. Петро Лебединський стверджує, що бессарабами кияни називали босяків, що переховувалися у ті часи на південно-західній околиці міста.
Ринок на площі був напівстихійним й за звітом міської Думи, перебував в антисанітарному стані. Ідея зведення капітальної будівлі критого ринку довгі роки не могла бути реалізованою через брак державних коштів, аж поки не було оприлюднено заповіт померлого у 1904 році Лазаря Бродського. Той заповідав місту 500 тисяч карбованців (безпрецедентна сума разового пожертвування) на побудову критого ринку, але за умови, що місто буде одвічно сплачувати 4,5% суми на утримання лікарень та благодійних закладів, заснованих Бродським. Міська влада спочатку відмовилася, злякавшись такого обов’язку, але внаслідок хитрої фінансової комбінації було знайдено компроміс з духовниками Бродського.
У конкурсі на право зведення ринку переміг польський архітектор Генрих Гай, що мав досвід створення аналогічного ринку у Варшаві. Крім, власне, залу з місцями для торгівлі м’ясом (88), овочами (88), молоком та рибою (27), проект передбачав створення 31 зовнішньої крамниці, ресторану та (увага!) бібліотеки! Від останньої довелося відмовитися для здешевлення проекту. Особливою гордістю працівників нового ринку була перша у Києві холодильна установка.
Цегляна будівля зі скляним дахом, що тримається на сталевому ажурному каркасі була закінчена та освячена у червні 1912 року. З того часу ринок був і залишається, безумовно, першим у місті. Навіть у голодні роки радянської влади тут завжди продавалися відмінні продукти, щоправда, не кожен киянин міг собі їх дозволити.
Зовнішній декор Бессарабського ринку небагатий, хоча варто відзначити барельєфи «Селянин з волами» та «Дівчина з глечиками», виконані студентами Київского художнього училища Т. Руденко та О. Теремцом. Стиль будинку визначають, як раціональний модерн.
GPS: 50.442438, 30.521064
Свою сучасну назву Бессарабська площа отримала, найбільш ймовірно, від торгу, що сформувався на цьому місці у другій половині XIX століття. Завдяки розташуванню сюди було зручно привозити Васильківською дорогою товари з південних губерній, зокрема, з Бессарабії. Натомість, історик-священник XIX ст. Петро Лебединський стверджує, що бессарабами кияни називали босяків, що переховувалися у ті часи на південно-західній околиці міста.
Ринок на площі був напівстихійним й за звітом міської Думи, перебував в антисанітарному стані. Ідея зведення капітальної будівлі критого ринку довгі роки не могла бути реалізованою через брак державних коштів, аж поки не було оприлюднено заповіт померлого у 1904 році Лазаря Бродського. Той заповідав місту 500 тисяч карбованців (безпрецедентна сума разового пожертвування) на побудову критого ринку, але за умови, що місто буде одвічно сплачувати 4,5% суми на утримання лікарень та благодійних закладів, заснованих Бродським. Міська влада спочатку відмовилася, злякавшись такого обов’язку, але внаслідок хитрої фінансової комбінації було знайдено компроміс з духовниками Бродського.
У конкурсі на право зведення ринку переміг польський архітектор Генрих Гай, що мав досвід створення аналогічного ринку у Варшаві. Крім, власне, залу з місцями для торгівлі м’ясом (88), овочами (88), молоком та рибою (27), проект передбачав створення 31 зовнішньої крамниці, ресторану та (увага!) бібліотеки! Від останньої довелося відмовитися для здешевлення проекту. Особливою гордістю працівників нового ринку була перша у Києві холодильна установка.
Цегляна будівля зі скляним дахом, що тримається на сталевому ажурному каркасі була закінчена та освячена у червні 1912 року. З того часу ринок був і залишається, безумовно, першим у місті. Навіть у голодні роки радянської влади тут завжди продавалися відмінні продукти, щоправда, не кожен киянин міг собі їх дозволити.
Зовнішній декор Бессарабського ринку небагатий, хоча варто відзначити барельєфи «Селянин з волами» та «Дівчина з глечиками», виконані студентами Київского художнього училища Т. Руденко та О. Теремцом. Стиль будинку визначають, як раціональний модерн.
GPS: 50.442309, 30.518889
GPS: 50.442309, 30.518889
Яків Бернер, з сім’ї хрещених євреїв («вихрестів», як їх зневажливо називали колишні одновірці) володів цегляними заводами на Деміївці, Куренівці та інших передмістях Києва. Якість бернерівської цегли була добре відома й чи не кожна друга (третя?) столітня споруда у сьогоднішньому Києві побудована саме з неї. Бернер був гласним (депутатом) київської Думи, жертвував на спорудження різноманітних благодійних закладів та церков величезну кількість… цегли.
Яків Бернер, з сім’ї хрещених євреїв («вихрестів», як їх зневажливо називали колишні одновірці) володів цегляними заводами на Деміївці, Куренівці та інших передмістях Києва. Якість бернерівської цегли була добре відома й чи не кожна друга (третя?) столітня споруда у сьогоднішньому Києві побудована саме з неї. Бернер був гласним (депутатом) київської Думи, жертвував на спорудження різноманітних благодійних закладів та церков величезну кількість… цегли.
GPS: 50.443027, 30.517990
Григорій Богров, володар будинку навпроти, відомий у місті адвокат, батько сумнозвісного анархіста Дмитра Богрова.
Дмитро відмінно вчився у Першій Імператорській Олександрівській гімназіі, а згодом — в Університеті св. Володимира. Не кожному єврею вдавалося потрапити до цих закладів і не кожен студент досягав таких успіхів. Але Дмитро, який шукав засобів самовиявлення та захоплювався анархістськими ідеями, обрав шлях, відмінний від спокійного життя та успішної кар’єри. 1 вересня 1911 року він у міському театрі (зараз — Національна Опера України) з пістолета смертельно поранив прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна, за що через два тижні його було страчено на території Лисогорського форту під Києвом.
GPS: 50.443027, 30.517990
Григорій Богров, володар будинку навпроти, відомий у місті адвокат, батько сумнозвісного анархіста Дмитра Богрова.
Дмитро відмінно вчився у Першій Імператорській Олександрівській гімназіі, а згодом — в Університеті св. Володимира. Не кожному єврею вдавалося потрапити до цих закладів і не кожен студент досягав таких успіхів. Але Дмитро, який шукав засобів самовиявлення та захоплювався анархістськими ідеями, обрав шлях, відмінний від спокійного життя та успішної кар’єри. 1 вересня 1911 року він у міському театрі (зараз — Національна Опера України) з пістолета смертельно поранив прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна, за що через два тижні його було страчено на території Лисогорського форту під Києвом.
