Маршрут представлено проектом «Накипело».
Фото та текст: «Накипело»
Проект «Накипело» — громада активістів, яким набридло, що Україну асоціюють із перлинами Західної України. Вже рік вони досліджують Слобожанщину, презентуючи відео- та фото-звіти із своїх експедицій, продираючись в такі місця, куди потрапити важко, але знати про них необхідно. Особливо тим, хто вважає себе корінним жителем Слобідської України.
Наш автомобільний маршрут починається в Сумах. Поїхали?! Першою зупинкою стане село Токари й село Мала Чернеччина, далі — Грунівка.
У 2 км від міста Суми розташоване село Токарі. Хоча за фактом нинішні Токарі уявляють собою два населених пункти (Токарі й Мала Чернеччина), згодом об’єднані в одне.
Рекомендований час для початку подорожі — 7 ранку.
GPS: 50.926165, 34.939767
GPS: 50.926165, 34.939767
1. Маєток А. Д. Ігнатьєва (Токари)
У самих Токарях ще на початку XX століття можна було помилуватися прекрасним маєтком А. Д. Ігнатьєва. Це був двоповерховий будинок з висунутим портиком, перед яким росли пірамідальні тополі. Перший поверх садиби був напівцокольним, другий — дрібно рустована.
На жаль, в наш час від садиби не залишилося і сліду.
2. Всесвятський храм (Мала Чернеччина)
Наступне по шляху село Мала Чернеччина, яку також називали Монастирок. З назв цих можна зробити цілком логічний висновок, що даний населений пункт був якось пов’язаний з монахами. І це цілковита правда.
На невеликій височині в оточенні гір, вкритих лісом, давним-давно перебував Сумський Успенський чоловічий монастир. Засновником його був знаменитий полковник Герасим Кіндратович Кондратьєв. Вважається, що монастир заклали в 1658 році, хоча самі ранні документи на ці землі з’являються лише з 1671 року. У першій половині XVIII століття в обителі було три храми, і всі кам’яні. У 1750 році побудували храм Успіння Богоматері, а в 1753 році стараннями підполковника Якова Олексійовича Шубского створена була надбрамна церква і дзвіниця в ім’я Всіх Святих.
В 1755 на честь архангела Михайла заснували третій храм, при якому була братська трапезна. Сумський Успенський чоловічий монастир вважався одним з осередків культури й освіти в тих краях. Вважають, що якийсь час в ньому в 60-х роках XVIII століття жив знаменитий український просвітник, філософ і поет Г. Сковорода. Успенські монахи володіли шістьма великими фруктовими садами, а на річці Псел — млином з 10 колесами.
Під час правління імператриці Катерини II була влаштована секуляризаційна реформа. Одним з напрямків було вилучення церковних володінь і скасування частини монастирів. У 1787 році секуляризація (що почалася в 1764) дісталася і до слобожанських земель. Монастир закрили, братії було наказано перейти в Куряж. Самі ж будівлі розібрали. Цегла головного храму був проданий для церкви Верхньої Сироватки, залізо — для Сумської Воскресенської, а залізні двері — для Сумської Миколаївській. Іконостас, за визначенням Святійшого Синоду, переданий був у Каплунівську церкву. Архангельський храм надійшов на будівництво дзвіниці Сумської Покровської церкви. Кам’яну огорожу, що оточувала монастир, продали для Богословської церкви Чернеччинської, а дерев’яні келії — сумським жителям. В інші споруди перейшли монастирські селяни Чернеччини й склали прихід колишньої монастирської Всесвятської церкви. Лише один храм Всіх Святих залишився.
Однак на сьогодні повністю Всесвятський храм в Малій Чернеччина не зберігся — від нього залишилася лише дзвіниця, самотньо височіє посеред села і помітна здалеку.
1. Маєток А. Д. Ігнатьєва (Токари)
У самих Токарях ще на початку XX століття можна було помилуватися прекрасним маєтком А. Д. Ігнатьєва. Це був двоповерховий будинок з висунутим портиком, перед яким росли пірамідальні тополі. Перший поверх садиби був напівцокольним, другий — дрібно рустована.
На жаль, в наш час від садиби не залишилося і сліду.
2. Всесвятський храм (Мала Чернеччина)
Наступне по шляху село Мала Чернеччина, яку також називали Монастирок. З назв цих можна зробити цілком логічний висновок, що даний населений пункт був якось пов’язаний з монахами. І це цілковита правда.
На невеликій височині в оточенні гір, вкритих лісом, давним-давно перебував Сумський Успенський чоловічий монастир. Засновником його був знаменитий полковник Герасим Кіндратович Кондратьєв. Вважається, що монастир заклали в 1658 році, хоча самі ранні документи на ці землі з’являються лише з 1671 року. У першій половині XVIII століття в обителі було три храми, і всі кам’яні. У 1750 році побудували храм Успіння Богоматері, а в 1753 році стараннями підполковника Якова Олексійовича Шубского створена була надбрамна церква і дзвіниця в ім’я Всіх Святих.
В 1755 на честь архангела Михайла заснували третій храм, при якому була братська трапезна. Сумський Успенський чоловічий монастир вважався одним з осередків культури й освіти в тих краях. Вважають, що якийсь час в ньому в 60-х роках XVIII століття жив знаменитий український просвітник, філософ і поет Г. Сковорода. Успенські монахи володіли шістьма великими фруктовими садами, а на річці Псел — млином з 10 колесами.
Під час правління імператриці Катерини II була влаштована секуляризаційна реформа. Одним з напрямків було вилучення церковних володінь і скасування частини монастирів. У 1787 році секуляризація (що почалася в 1764) дісталася і до слобожанських земель. Монастир закрили, братії було наказано перейти в Куряж. Самі ж будівлі розібрали. Цегла головного храму був проданий для церкви Верхньої Сироватки, залізо — для Сумської Воскресенської, а залізні двері — для Сумської Миколаївській. Іконостас, за визначенням Святійшого Синоду, переданий був у Каплунівську церкву. Архангельський храм надійшов на будівництво дзвіниці Сумської Покровської церкви. Кам’яну огорожу, що оточувала монастир, продали для Богословської церкви Чернеччинської, а дерев’яні келії — сумським жителям. В інші споруди перейшли монастирські селяни Чернеччини й склали прихід колишньої монастирської Всесвятської церкви. Лише один храм Всіх Святих залишився.
Однак на сьогодні повністю Всесвятський храм в Малій Чернеччина не зберігся — від нього залишилася лише дзвіниця, самотньо височіє посеред села і помітна здалеку.
GPS: 50.996804, 35.080897
Наступна точка нашої подорожі — село під назвою Грунівка. По дорозі туди недалеко від повороту на Могрицю знаходиться садиба сільського зеленого туризму. Дуже радісно, що, хоч і з труднощами, але на Слобожанщині він все ж розвивається.
А ось з самої Грунівкою ситуація складна. Вона ніби й наша, слобожанська, а ніби й не зовсім. Річ у тому, що в 1796 році в результаті губернської реформи імператора Павла I була відновлена Слобідсько-Українська губернія, а Миропільський повіт, який входив раніше до складу Харківського намісництва, скасований. А його землі перейшли до Суджанського повіту Курської губернії. До складу УРСР ці території були повернуті лише 16 жовтня 1925 року. І виходить, що наше, та не зовсім. Як би там не було, але їхати в Грунівку все ж варто. І ось чому.
Стародавній рід князів Барятинських походив від князів чернігівських. Родоначальником їх вважається князь Олександр Андрійович.
У XVIII-XIX столітті представники цього старовинного роду шляхом успішної кар’єри й вигідних шлюбів значно поліпшили свій добробут. Князь Іван Сергійович Барятинський був відомим дипломатом катерининської епохи, посланником в Парижі. Його єдиним спадкоємцем був князь Іван Іванович. У 1799 році Павло I подарував йому родове командорство Мальтійського ордена. Працюючи в дипломатичній місії в Лондоні, князь одружився з дочкою лорда Шерборна.
У період з 1811 по 1820 роки Іван Іванович створює поблизу села Іванівського родову садибу Мар’їне, названу на честь двох дружин князя: Марії Франціски Деттон, яка померла незабаром після народження дочки, і Марії Федорівни Келлер.
Від двох шлюбів у князя було вісім дітей, які надалі зміцнили становище сім’ї. Дочки Івана Івановича славилися своєю красою.
Старший син князь Олександр Іванович відомий тим, що зламав опір військ Шаміля.
Наймолодший з дітей князя Івана Івановича, Віктор, як раз і володів в Суджанським повіті селом Миколаївкою і слободою Грунівці.
GPS: 50.996804, 35.080897
Наступна точка нашої подорожі — село під назвою Грунівка. По дорозі туди недалеко від повороту на Могрицю знаходиться садиба сільського зеленого туризму. Дуже радісно, що, хоч і з труднощами, але на Слобожанщині він все ж розвивається.
А ось з самої Грунівкою ситуація складна. Вона ніби й наша, слобожанська, а ніби й не зовсім. Річ у тому, що в 1796 році в результаті губернської реформи імператора Павла I була відновлена Слобідсько-Українська губернія, а Миропільський повіт, який входив раніше до складу Харківського намісництва, скасований. А його землі перейшли до Суджанського повіту Курської губернії. До складу УРСР ці території були повернуті лише 16 жовтня 1925 року. І виходить, що наше, та не зовсім. Як би там не було, але їхати в Грунівку все ж варто. І ось чому.
Стародавній рід князів Барятинських походив від князів чернігівських. Родоначальником їх вважається князь Олександр Андрійович.
У XVIII-XIX столітті представники цього старовинного роду шляхом успішної кар’єри й вигідних шлюбів значно поліпшили свій добробут. Князь Іван Сергійович Барятинський був відомим дипломатом катерининської епохи, посланником в Парижі. Його єдиним спадкоємцем був князь Іван Іванович. У 1799 році Павло I подарував йому родове командорство Мальтійського ордена. Працюючи в дипломатичній місії в Лондоні, князь одружився з дочкою лорда Шерборна.
У період з 1811 по 1820 роки Іван Іванович створює поблизу села Іванівського родову садибу Мар’їне, названу на честь двох дружин князя: Марії Франціски Деттон, яка померла незабаром після народження дочки, і Марії Федорівни Келлер.
Від двох шлюбів у князя було вісім дітей, які надалі зміцнили становище сім’ї. Дочки Івана Івановича славилися своєю красою.
Старший син князь Олександр Іванович відомий тим, що зламав опір військ Шаміля.
Наймолодший з дітей князя Івана Івановича, Віктор, як раз і володів в Суджанським повіті селом Миколаївкою і слободою Грунівці.
GPS: 50.995227, 35.104865
GPS: 50.995227, 35.104865
Близько 1861 року з’являється в Грунівці й вкрай незвичайний храм святого Архистратига Михаїла.
Унікальність цієї церкви полягає в тому, що вона поєднує в собі католицький і православний стилі. Можливо, це пов’язано з тим, що сама Марія Аполлінаріївна була віруючою латинського обряду. Поруч в такому ж стилі, що і храм, зведений будинок церковно-приходської школи.
Слід зазначити, що проводилися в Грунівському храмі церковні служби як для православних, так і для католиків. У 1874 році там же княгинею Барятинською був заснований дитячий притулок.
Сьогодні від величезної садиби князів Барятинських в Грунівці не залишилося і сліду. Унікальний храм, попри те, що його дзвіниця трохи втратила свою початкову форму, зберігся практично повністю. Будівля церковно-парафіяльної школи також залишилося…
Близько 1861 року з’являється в Грунівці й вкрай незвичайний храм святого Архистратига Михаїла.
Унікальність цієї церкви полягає в тому, що вона поєднує в собі католицький і православний стилі. Можливо, це пов’язано з тим, що сама Марія Аполлінаріївна була віруючою латинського обряду. Поруч в такому ж стилі, що і храм, зведений будинок церковно-приходської школи.
Слід зазначити, що проводилися в Грунівському храмі церковні служби як для православних, так і для католиків. У 1874 році там же княгинею Барятинською був заснований дитячий притулок.
Сьогодні від величезної садиби князів Барятинських в Грунівці не залишилося і сліду. Унікальний храм, попри те, що його дзвіниця трохи втратила свою початкову форму, зберігся практично повністю. Будівля церковно-парафіяльної школи також залишилося…
