Остреч — дивовижний куточок поліської природи. У заплаві колись широкої і повноводної річки зеленим лугом тече річка Мена.
На Лисій горі починається сосновий ліс, переходить через річку (тут і вільха, і верба, і береза, і акація, і дуб) і тягнеться далі до Данилівни та перелісками зливається з Корюківського лісами. Річка Мена тут робить зигзаг та впирається в кручі Лисої гори, Борсучкі, Чугоївкі, повертає до міста (вона омивала колись стіни «замка Киселя») і далі до Десни.
Остреч — древнє місце життя первісних людей і слов’янських поселень. У цих місцях наші краєзнавці і тепер знаходять речі і знаряддя тих часів. Отже, сама назва урочища має старослов’янську історію і давнє походження.
Напевно, слово «остреч» походить від слів «гострий», «стріжень» (в давньоруській мові дуже багато спільного між українською та російською мовами). Тож, вірогідно, назва Остреч походить від комплексу понять лісистого острова, який виходив своїм кутом до річки, яка омивала його крутий берег. Урочище Остреч, як пам’ятник природи, взято на облік і охороняється законом.
Одним з найцінніших багатств є мінеральна вода, що за своїм складом аналогічна миргородським водам, а також далеко за територією Чернігівської області відома її лікувальна торфогрязь.