Історичних будівель в центрі Києва і на Подолі не злічити. Однак більша частина з них знаходиться в жалюгідному стані. «Вони належать державі, а держава не має коштів на їх реставрацію?!» — припустите Ви. На жаль, це не так.
Багато будинків, які мають статус «історичних пам’яток», належать не державі, а цілком забезпеченим людям, тільки ось реставрувати їх ніхто не збирається – це дорого і невигідно. Дешевше відключити електрику, опалення і через рік-два знести через ветхість або аварійний стан. А потім на його місці «вигнати» черговий бізнес-центр, намагаючись або не дуже, «вписати» в екстер’єр міста. Журналіст Тарас Співак підготував пішохідний маршрут, об’єднавши історичні будівлі, які «свідомо чи по дурості доводяться до критичного стану», в один пішохідний маршрут. Кожна з цих будівель зберігає унікальну історію і ми розповімо її Вам.
Ми починаємо наш маршрут від ст. метро «Площа Льва Толстого».
GPS: 50.441187, 30.516738
GPS: 50.441187, 30.516738
Перед нами садиба Міхельсона.
Її звели на замовлення Фрідріха Міхельсона, депутата Київської міської думи і одного з найбагатших жителів Києва кінця XIX століття. Садиба складається з 5-ти будівель під номерами 35, 37 (фасадні будівлі) та 33Б, 35Б, 37Б (будівлі у внутрішньому дворі). Кияни знали це ім’я завдяки «Народним лазням Міхельсона», які той облаштував на розі Пушкінської і Льва Толстого. Цю будівлю знесли в 1987-му році, а зараз на його місці знаходиться офісний центр «Київ-Донбас». У триповерховому зеленому будинку під номером 40, відразу за лазнями, мільйонер Міхельсон проживав з дружиною, а після смерті особняк дістався його синові — інженеру Миколі.
Зараз в цій будівлі центр радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи, а до цього була елітна лікарня для високопоставлених партійних працівників. Однак повернімося до садиби. Сьогодні цим комплексом будівель через фірму «Будинок на Пушкінській» володіє Тетяна Чорнак (до 2006 р. — голова Українського кредитно-торгового банку). Величезна садиба в самому центрі Києва вже більше десяти років стоїть без діла і реставрації, поступово руйнуючись. Навесні 2016 року в рамках заходів по реконструкції… був встановлений паркан і причеплені таблички, що попереджають про небезпеку. Реконструкцією влітку цього ж року повинна була зайнятися фірма «НЕСТ», але літо пройшло, а навіть натяку на якісь роботи немає, як немає і будь-якої охорони, окрім відеокамер.
Обов’язково обійдіть будинок з іншого боку. Можна пірнути в арку не доходячи до готелю «Premier Palace» і Вам відкриється та колишня велич і краса, які скриті від очей перехожих з вулиці. Але пам’ятайте, що будівля знаходиться в аварійному стані. Зверніть увагу, що верхні поверхи будівель у дворі були добудовані значно пізніше (вже за радянських часів в 1946-49 роках), тому їхня кладка і відрізняється від загального фасаду. У дворах садиби знаходиться будівля закинутого дитячого садка. Його було споруджено в 1964 році. Це був дитсадок не для звичайних пересічних радянських дітей. Заклад неофіційно мав статус елітного. Як згадує працівниця громадського харчування, яка займалася розвезенням продуктів для дитсадків цього району, для цього саду навіть продукти завозилися окремо і най-най кращі.
Перед нами садиба Міхельсона.
Її звели на замовлення Фрідріха Міхельсона, депутата Київської міської думи і одного з найбагатших жителів Києва кінця XIX століття. Садиба складається з 5-ти будівель під номерами 35, 37 (фасадні будівлі) та 33Б, 35Б, 37Б (будівлі у внутрішньому дворі). Кияни знали це ім’я завдяки «Народним лазням Міхельсона», які той облаштував на розі Пушкінської і Льва Толстого. Цю будівлю знесли в 1987-му році, а зараз на його місці знаходиться офісний центр «Київ-Донбас». У триповерховому зеленому будинку під номером 40, відразу за лазнями, мільйонер Міхельсон проживав з дружиною, а після смерті особняк дістався його синові — інженеру Миколі.
Зараз в цій будівлі центр радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи, а до цього була елітна лікарня для високопоставлених партійних працівників. Однак повернімося до садиби. Сьогодні цим комплексом будівель через фірму «Будинок на Пушкінській» володіє Тетяна Чорнак (до 2006 р. — голова Українського кредитно-торгового банку). Величезна садиба в самому центрі Києва вже більше десяти років стоїть без діла і реставрації, поступово руйнуючись. Навесні 2016 року в рамках заходів по реконструкції… був встановлений паркан і причеплені таблички, що попереджають про небезпеку. Реконструкцією влітку цього ж року повинна була зайнятися фірма «НЕСТ», але літо пройшло, а навіть натяку на якісь роботи немає, як немає і будь-якої охорони, окрім відеокамер.
Обов’язково обійдіть будинок з іншого боку. Можна пірнути в арку не доходячи до готелю «Premier Palace» і Вам відкриється та колишня велич і краса, які скриті від очей перехожих з вулиці. Але пам’ятайте, що будівля знаходиться в аварійному стані. Зверніть увагу, що верхні поверхи будівель у дворі були добудовані значно пізніше (вже за радянських часів в 1946-49 роках), тому їхня кладка і відрізняється від загального фасаду. У дворах садиби знаходиться будівля закинутого дитячого садка. Його було споруджено в 1964 році. Це був дитсадок не для звичайних пересічних радянських дітей. Заклад неофіційно мав статус елітного. Як згадує працівниця громадського харчування, яка займалася розвезенням продуктів для дитсадків цього району, для цього саду навіть продукти завозилися окремо і най-най кращі.
GPS: 50.445744, 30.516466
Власник будівлі — Ірина Бойко, дружина екс-міністра навколишнього середовища в уряді Азарова, колишнього народного депутата Віктора Бойка.
Формально будівля належить ОСББ «Богдана Хмельницького 12-14», до якого входить Ірина Бойко. ОСББ почав без дозволів реконструювати його під 20-поверховий бізнес-центр і дав робочим завдання «розібрати» будівлю зсередини, залишивши тільки зовнішні стіни. В результаті стався обвал. Обвалилися всі перекриття з 5-го по 1-й поверх. Двоє людей загинули, інших постраждалих будівельників вдалося витягнути з-під завалів живими. Один з них пролетів з 5-го на 1-й поверх майже 25 метрів та дивом залишився живим (в будівлі висота стель більше 4.5 метра).
Рятувальна операція мала грандіозні масштаби. Було задіяні майже дві сотні рятувальників. Будівлю звів в 1884 році найпродуктивніший, але точно не найвідоміший, архітектор Києва XIX століття — Володимир Ніколаєв, який був прагматичним і економним. Його проекти не відрізнялися зайвою химерністю, але він завжди закінчував їх в строк, не виходячи за рамки бюджету (чим часто грішили його більш мрійливі колеги). Завдяки практичному підходу і неймовірною продуктивності архітектора, з-під його руки вийшло понад 150 закінчених будівель в м. Києві, в тому числі резиденція Терещенко (сьогодні — Музей російського мистецтва), пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софіївській площі (його можна назвати візитною карткою Києва), лікарня «Охматдит» і театр ім. Лесі Українки (який знаходиться недалеко від цього будинку біля виходу ст. м. Театральна). Також під його керівництвом було успішно закінчено будівництво Володимирського собору за новим проектом (за попереднім, через прорахунки архітектора Івана Штрома, собор дав тріщини під час будівництва та дев’ять років простояв недобудованим). Свого часу Миколаїв здобув славу «попсового» архітектора, але зараз, дивлячись на його проекти по всьому місту, можна з упевненістю сказати, що Миколаїв був видатним київським зодчим. Стінка в стінку з цією будівлею знаходиться інший занедбаний будинок (вул. Богдана Хмельницького 10).
Його було споруджено в 1909 році. Ця будівля також належала вже згаданому вище Фрідріху Міхельсону. Перед тим Київське літературно-артистичне товариство (популярне в місті творче об’єднання) збиралося спорудити власний будинок з величезним концертним залом… Але саме тоді в місцевому домобудівництві сталася криза, і неспроможна інтелігенція змушена була продати споруду. А перекупив її Міхельсон, який оцінив вдале розташування майданчика. Зараз будівля пустує. В кінці 2000-х всіх звідти відселили через аварійний стан. Уже в нежилих приміщеннях кілька разів траплялися великі пожежі. Під час останньої (у 2015 році) в значній мірі знищено дах. Обов’язково обійдіть будівлі з тильного боку, вони виглядають зовсім по-іншому.
GPS: 50.445744, 30.516466
Власник будівлі — Ірина Бойко, дружина екс-міністра навколишнього середовища в уряді Азарова, колишнього народного депутата Віктора Бойка.
Формально будівля належить ОСББ «Богдана Хмельницького 12-14», до якого входить Ірина Бойко. ОСББ почав без дозволів реконструювати його під 20-поверховий бізнес-центр і дав робочим завдання «розібрати» будівлю зсередини, залишивши тільки зовнішні стіни. В результаті стався обвал. Обвалилися всі перекриття з 5-го по 1-й поверх. Двоє людей загинули, інших постраждалих будівельників вдалося витягнути з-під завалів живими. Один з них пролетів з 5-го на 1-й поверх майже 25 метрів та дивом залишився живим (в будівлі висота стель більше 4.5 метра).
Рятувальна операція мала грандіозні масштаби. Було задіяні майже дві сотні рятувальників. Будівлю звів в 1884 році найпродуктивніший, але точно не найвідоміший, архітектор Києва XIX століття — Володимир Ніколаєв, який був прагматичним і економним. Його проекти не відрізнялися зайвою химерністю, але він завжди закінчував їх в строк, не виходячи за рамки бюджету (чим часто грішили його більш мрійливі колеги). Завдяки практичному підходу і неймовірною продуктивності архітектора, з-під його руки вийшло понад 150 закінчених будівель в м. Києві, в тому числі резиденція Терещенко (сьогодні — Музей російського мистецтва), пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софіївській площі (його можна назвати візитною карткою Києва), лікарня «Охматдит» і театр ім. Лесі Українки (який знаходиться недалеко від цього будинку біля виходу ст. м. Театральна). Також під його керівництвом було успішно закінчено будівництво Володимирського собору за новим проектом (за попереднім, через прорахунки архітектора Івана Штрома, собор дав тріщини під час будівництва та дев’ять років простояв недобудованим). Свого часу Миколаїв здобув славу «попсового» архітектора, але зараз, дивлячись на його проекти по всьому місту, можна з упевненістю сказати, що Миколаїв був видатним київським зодчим. Стінка в стінку з цією будівлею знаходиться інший занедбаний будинок (вул. Богдана Хмельницького 10).
Його було споруджено в 1909 році. Ця будівля також належала вже згаданому вище Фрідріху Міхельсону. Перед тим Київське літературно-артистичне товариство (популярне в місті творче об’єднання) збиралося спорудити власний будинок з величезним концертним залом… Але саме тоді в місцевому домобудівництві сталася криза, і неспроможна інтелігенція змушена була продати споруду. А перекупив її Міхельсон, який оцінив вдале розташування майданчика. Зараз будівля пустує. В кінці 2000-х всіх звідти відселили через аварійний стан. Уже в нежилих приміщеннях кілька разів траплялися великі пожежі. Під час останньої (у 2015 році) в значній мірі знищено дах. Обов’язково обійдіть будівлі з тильного боку, вони виглядають зовсім по-іншому.
GPS: 50.448788, 30.514818
GPS: 50.448788, 30.514818
Будинок був побудований у другій половині XIX століття київським техніком-будівельником Андрієм Краусом. Спочатку будинок мав всього 2 поверхи. Пізніше, в 1883 р., з боку вул. Прорізна (№ 27) була зведена триповерхова прибудова.
У 1884 р. Краусс зробив проект надбудови третього поверху для будинку №41/27 зі зміною його фасадів. Таким чином, з двох різночасових і різноповерхових споруд утворився єдиний триповерховий будинок. З 1880 р. будинок знаходився у власності купця П. Оскерка. На двох верхніх поверхах розміщувалися квартири, на першому – магазини, швейне ательє і аптека (!!! працювала до середини 1980-х).
Зараз будівля повністю закриває біле полотно і роздивитися його не так просто.
Чотири будівлі на розі (і земля під трьома з них) належать компанії «Златовлад». Основним її власником в 2014 р. був зазначений тренер української збірної з футболу Андрій Шевченко. Сьогодні фірма оформлена на іншу людину, але сестра футболіста і представники «Златовлад» раніше підтвердили газеті «Сегодня», що за компанією стоїть Шевченко, і що він має намір перетворити історичний квартал в офісний центр. При цьому мова йде про реконструкцію зі «збереженням історичного вигляду фасаду», а не про реставрацію. Будівля «реконструюється» вже одинадцятий рік. І якщо обійти його з тильного боку, то через будівельну сітку можна побачити, що від нього залишилися одні стіни. У комплекс будівель, що реконструюються входить кутова садиба 1867 р. будівництва і житловий будинок по вул. Прорізна, 25 вже згаданого архітектора Володимира Ніколаєва (будинок звели в 1893 р.), які сьогодні знаходяться в жахливому стані.
Будинок був побудований у другій половині XIX століття київським техніком-будівельником Андрієм Краусом. Спочатку будинок мав всього 2 поверхи. Пізніше, в 1883 р., з боку вул. Прорізна (№ 27) була зведена триповерхова прибудова.
У 1884 р. Краусс зробив проект надбудови третього поверху для будинку №41/27 зі зміною його фасадів. Таким чином, з двох різночасових і різноповерхових споруд утворився єдиний триповерховий будинок. З 1880 р. будинок знаходився у власності купця П. Оскерка. На двох верхніх поверхах розміщувалися квартири, на першому – магазини, швейне ательє і аптека (!!! працювала до середини 1980-х).
Зараз будівля повністю закриває біле полотно і роздивитися його не так просто.
Чотири будівлі на розі (і земля під трьома з них) належать компанії «Златовлад». Основним її власником в 2014 р. був зазначений тренер української збірної з футболу Андрій Шевченко. Сьогодні фірма оформлена на іншу людину, але сестра футболіста і представники «Златовлад» раніше підтвердили газеті «Сегодня», що за компанією стоїть Шевченко, і що він має намір перетворити історичний квартал в офісний центр. При цьому мова йде про реконструкцію зі «збереженням історичного вигляду фасаду», а не про реставрацію. Будівля «реконструюється» вже одинадцятий рік. І якщо обійти його з тильного боку, то через будівельну сітку можна побачити, що від нього залишилися одні стіни. У комплекс будівель, що реконструюються входить кутова садиба 1867 р. будівництва і житловий будинок по вул. Прорізна, 25 вже згаданого архітектора Володимира Ніколаєва (будинок звели в 1893 р.), які сьогодні знаходяться в жахливому стані.
GPS: 50.449246, 30.512255
Повертаючи з Золотих Воріт на Ярославів Вал, важко припустити неоготичну будівлю з невеликою вежею. Її називають «Замком Барона», вона пустує вже не один рік.
Насправді барон і винороб Максим Штейнгель жив в наступному будинку, де досить успішно торгував кримським вином. Замок же звели на замовлення поміщика Михайла Подгорського, який хотів відбудувати щось помпезне, в дусі відомого всім Будинку з химерами або Замку Річарда. Будівлю, яка поєднує в собі мотиви неоренесансу і готики, спроектував амбітний архітектор-початківець Михайло Добачевський (він же ж розширював вже згадану садибу Міхельсона на вул. Пушкінській, 35-37). Молодий зодчий впорався з цим на «ура». На жаль, відразу після реалізації проекту Добачевський зазнав цькування з боку більш досвідчених київських колег. В першу чергу виникли питання до його освіти, адже профільної він не мав. Добачевський не вчився архітектурному мистецтву, а придбав знання на практиці, беручи участь в будівництві Панамського каналу. Репутація Добачевського була підірвана.
Будинок Підгорського став для архітектора-практика останнім в житті проектом, і незабаром після цього він продав все, що можна (навіть маєток дружини), а виручені гроші спустив в карти. Сім’ю з чотирма дітьми він кинув, а наступні відомості про нього вже мало нагадували про того архітектора-самоука, що приїхав до Києва наганяти страху на пихатих київських зодчих. Два рази Добачевського звинувачували у спробі зґвалтування (в тому числі малолітньої дівчинки), потім він зголосився їхати на російсько-японську війну (і не поїхав, але одержав непогану платню і мундир), а на додачу про нього свідчили, як про ярого прихильника єврейських погромів в Києві (він неодноразово публічно виступав на підтримку погромників). Жив Добачевський в готелях, за які, само собою, не платив.
Сьогодні Замок Барона пустує. В електронному реєстрі власників нерухомості інформація про цей об’єкт — відсутня, але ЗМІ писали, що будівля належить бізнесменові і колишньому депутату Київради Олександру Лойфенфельду. Досить часто у будівлі можна зустріти фургончики з написом TV. Вони знімають в цьому будинку чи то фільми, чи то рекламу.
GPS: 50.449246, 30.512255
Повертаючи з Золотих Воріт на Ярославів Вал, важко припустити неоготичну будівлю з невеликою вежею. Її називають «Замком Барона», вона пустує вже не один рік.
Насправді барон і винороб Максим Штейнгель жив в наступному будинку, де досить успішно торгував кримським вином. Замок же звели на замовлення поміщика Михайла Подгорського, який хотів відбудувати щось помпезне, в дусі відомого всім Будинку з химерами або Замку Річарда. Будівлю, яка поєднує в собі мотиви неоренесансу і готики, спроектував амбітний архітектор-початківець Михайло Добачевський (він же ж розширював вже згадану садибу Міхельсона на вул. Пушкінській, 35-37). Молодий зодчий впорався з цим на «ура». На жаль, відразу після реалізації проекту Добачевський зазнав цькування з боку більш досвідчених київських колег. В першу чергу виникли питання до його освіти, адже профільної він не мав. Добачевський не вчився архітектурному мистецтву, а придбав знання на практиці, беручи участь в будівництві Панамського каналу. Репутація Добачевського була підірвана.
Будинок Підгорського став для архітектора-практика останнім в житті проектом, і незабаром після цього він продав все, що можна (навіть маєток дружини), а виручені гроші спустив в карти. Сім’ю з чотирма дітьми він кинув, а наступні відомості про нього вже мало нагадували про того архітектора-самоука, що приїхав до Києва наганяти страху на пихатих київських зодчих. Два рази Добачевського звинувачували у спробі зґвалтування (в тому числі малолітньої дівчинки), потім він зголосився їхати на російсько-японську війну (і не поїхав, але одержав непогану платню і мундир), а на додачу про нього свідчили, як про ярого прихильника єврейських погромів в Києві (він неодноразово публічно виступав на підтримку погромників). Жив Добачевський в готелях, за які, само собою, не платив.
Сьогодні Замок Барона пустує. В електронному реєстрі власників нерухомості інформація про цей об’єкт — відсутня, але ЗМІ писали, що будівля належить бізнесменові і колишньому депутату Київради Олександру Лойфенфельду. Досить часто у будівлі можна зустріти фургончики з написом TV. Вони знімають в цьому будинку чи то фільми, чи то рекламу.
GPS: 50.451208, 30.508776
GPS: 50.451208, 30.508776
Відразу за булочною «Ярослава» і великим будинком із сірої цегли знаходиться арка, що веде у двір. Його неодмінно варто відвідати. Цей двір і похмура будівля попереду навряд чи навіває думки про повітроплавання, але саме тут винайшли і випробували перший в світі вертоліт.
Це аварійний жовтий будинок належав свого часу знаменитій на весь світ сім’ї Сікорських. Саме тут жив і працював до вимушеної еміграції (через Жовтневу революцію 1917 р.) київський авіаконструктор Ігор Сікорський. Його спадщина — компанія «Sikorsky Aircraft» (США), яка і до цього дня розробляє найбільш затребувані військові вертольоти в світі. Ні, сьогодні його будинок — це не музей, а черговий, доведений до ганебного стану «об’єкт», на якому відбилися багаторічні судові тяжби. І, звичайно, модель першого в світі гелікоптера, який був розроблений в цьому дворі, зберігається сьогодні не в Києві, а в музеї в м. Вашингтон (США).
Донедавна будинок Сікорського належав інвестору — «Музею історії повітроплавання і авіації ім. Сікорського», за яким стояв народний депутат Нестор Шуфрич. Споруду у нього відібрали через суди лише в 2016 р., через 15 років абсолютного бездіяльності (будівництво інвестор навіть не застрахував). Зараз вона знаходиться в держвласності, на балансі Міністерства оборони України, однак подальша доля аварійної історичної будівлі поки невідома.
Відразу за булочною «Ярослава» і великим будинком із сірої цегли знаходиться арка, що веде у двір. Його неодмінно варто відвідати. Цей двір і похмура будівля попереду навряд чи навіває думки про повітроплавання, але саме тут винайшли і випробували перший в світі вертоліт.
Це аварійний жовтий будинок належав свого часу знаменитій на весь світ сім’ї Сікорських. Саме тут жив і працював до вимушеної еміграції (через Жовтневу революцію 1917 р.) київський авіаконструктор Ігор Сікорський. Його спадщина — компанія «Sikorsky Aircraft» (США), яка і до цього дня розробляє найбільш затребувані військові вертольоти в світі. Ні, сьогодні його будинок — це не музей, а черговий, доведений до ганебного стану «об’єкт», на якому відбилися багаторічні судові тяжби. І, звичайно, модель першого в світі гелікоптера, який був розроблений в цьому дворі, зберігається сьогодні не в Києві, а в музеї в м. Вашингтон (США).
Донедавна будинок Сікорського належав інвестору — «Музею історії повітроплавання і авіації ім. Сікорського», за яким стояв народний депутат Нестор Шуфрич. Споруду у нього відібрали через суди лише в 2016 р., через 15 років абсолютного бездіяльності (будівництво інвестор навіть не застрахував). Зараз вона знаходиться в держвласності, на балансі Міністерства оборони України, однак подальша доля аварійної історичної будівлі поки невідома.
GPS: 50.452425, 30.510301
Ця неоготична будівля різко виділяється серед решти забудови вул. Рейтарська. Її (разом з цілим комплексом медичних будівель) спорудив в 1914 році архітектор Йосип Зецкеру спеціально для Товариства Швидкої медичної допомоги.
Ця благодійна організація з’явилася в м. Києві разом з появою телефону і виїжджала на термінові виклики безкоштовно, успішно існуючи на пожертви членів Товариства (модель, за якою працює Товариство Червоного Хреста).
Через півстоліття діяльності Товариства Швидкої медичної допомоги тут працював легендарний хірург Микола Амосов. Лише в 1957 йому виділили клініку на Батиєвій горі, де сьогодні знаходиться Інститут ім. М. Амосова. Весь збудований для Товариства Швидкої медичної допомоги квартал сьогодні належить державі в особі Міністерства охорони здоров’я.
Формально будівлю на Рейтарській, 22 — це як і раніше корпус міського ендокринологічного центру. Фактично ж в будівлі давно обвалилося перекриття, і без хороших інвестицій йому навряд чи пощастить бути відреставрованим.
GPS: 50.452425, 30.510301
Ця неоготична будівля різко виділяється серед решти забудови вул. Рейтарська. Її (разом з цілим комплексом медичних будівель) спорудив в 1914 році архітектор Йосип Зецкеру спеціально для Товариства Швидкої медичної допомоги.
Ця благодійна організація з’явилася в м. Києві разом з появою телефону і виїжджала на термінові виклики безкоштовно, успішно існуючи на пожертви членів Товариства (модель, за якою працює Товариство Червоного Хреста).
Через півстоліття діяльності Товариства Швидкої медичної допомоги тут працював легендарний хірург Микола Амосов. Лише в 1957 йому виділили клініку на Батиєвій горі, де сьогодні знаходиться Інститут ім. М. Амосова. Весь збудований для Товариства Швидкої медичної допомоги квартал сьогодні належить державі в особі Міністерства охорони здоров’я.
Формально будівлю на Рейтарській, 22 — це як і раніше корпус міського ендокринологічного центру. Фактично ж в будівлі давно обвалилося перекриття, і без хороших інвестицій йому навряд чи пощастить бути відреставрованим.
GPS: 50.455337, 30.509841
GPS: 50.455337, 30.509841
Будинок за адресою вул. Велика Житомирська, 32 — один з найцікавіших проектів київського архітектора Ігнатія Лєдоховського. На перший погляд він мало чим відрізняється від тих будівель, що знаходяться навколо, але якщо придивитися до ліпнині під балконами, то можна уявити, наскільки складну, ювелірну роботу виконали Лєдоховський і його команда. Знизу балкони обвивають листя каштанів, а під центральним балконом вони сплітаються зі зміями (за що будинок прозвали «Будинком зі зміями», за аналогією з «Будинком з химерами»).
Колись особняк належав дворянській родині Чоколових. Сьогодні «Будинком зі зміями» (1912 року побудови) належить компанії «АКВАПЛАЗ». Її керівником вказано Андрій Матюха, власник великої мережі гральних закладів «Фаворит» в Україні та СНД. У 2014 р. Матюха заявив, що історичну будівлю реставрують під невеликий готель, як це і належить доходному дому.
«Приступати необхідно, як можна швидше!» – Сказав тоді Матюха. Сьогодні, на все ще невідреставрованій будівлі грального бізнесмена Матюхи, висить рекламний банер «Продаж».
Будинок за адресою вул. Велика Житомирська, 32 — один з найцікавіших проектів київського архітектора Ігнатія Лєдоховського. На перший погляд він мало чим відрізняється від тих будівель, що знаходяться навколо, але якщо придивитися до ліпнині під балконами, то можна уявити, наскільки складну, ювелірну роботу виконали Лєдоховський і його команда. Знизу балкони обвивають листя каштанів, а під центральним балконом вони сплітаються зі зміями (за що будинок прозвали «Будинком зі зміями», за аналогією з «Будинком з химерами»).
Колись особняк належав дворянській родині Чоколових. Сьогодні «Будинком зі зміями» (1912 року побудови) належить компанії «АКВАПЛАЗ». Її керівником вказано Андрій Матюха, власник великої мережі гральних закладів «Фаворит» в Україні та СНД. У 2014 р. Матюха заявив, що історичну будівлю реставрують під невеликий готель, як це і належить доходному дому.
«Приступати необхідно, як можна швидше!» – Сказав тоді Матюха. Сьогодні, на все ще невідреставрованій будівлі грального бізнесмена Матюхи, висить рекламний банер «Продаж».
GPS: 50.453629, 30.518644
160-метрова вулиця Алли Тарасової зліва від готелю Hyatt виглядає так, ніби забудовники не встигли її «добити»: з трьох будівель в стилі модерн на ній залишилося тільки дві.
Третій будинок, який перебував в процесі руйнації, раптово загорівся в 2011 році. І після сильної пожежі його, як це часто буває, знесли. Тільки один з решти будинків має охоронну табличку і статус пам’ятника архітектури. Він знаходиться ближче до вулиці Володимирська та видніється з парковки готелю Hyatt. Другий старий будинок (№6) по сусідству зі знесеним ніяк не захищений законом і належить компанії «Софія Київська XI століття». Її директором і власником значиться Андрій Фартовий з Житомира. Прізвище житомирянина — Фартовий, зрозуміло, не говорить ні про що, але всі квартири в будинку належать компанії «АСТЕРІЯ-БУД». Цю фірму заснувала Балясна Тетяна Михайлівна, людина більш відома у вузьких колах поряд з київським рейдером і другом Черновецького, Артуром Маргулісом, вона ж заснувала фірму «Прометей-Сяйво». Ця компанія отримала право на реконструкцію будівлі в Музейному провулку (яка, до речі, до цього пару раз уже займалася) і звела при реконструкції додатково п’ять поверхів. Тоді компанії пані Балясної і пана Маргуліса заборонили вести роботи в історичній будівлі.
Земля під будівлею Балясної і Фартового належить компанії «Печерська архітектурна майстерня», основним власником якої (вніс у статутний фонд 15 мільйонів гривень, на відміну від внесків по 1000 гривень інших засновників) є Іванченко Василь Леонідович. Як писали у «Віснику державних закупівель», ця людина вказана фінансовим партнером в більшості проектів Андрія Беломєсяцева, колишнього заступника головного архітектора Києва часів Олександра Омельченка. З огляду на те, що аварійний будинок біля готелю Hyatt стоїть без охоронної таблички і належить рейдерам часів Черновецького (а земля — чиновникам часів Омельченка), навряд чи йому пощастить більше, ніж знесеній модерністській будівлі XX століття по сусідству.
GPS: 50.453629, 30.518644
160-метрова вулиця Алли Тарасової зліва від готелю Hyatt виглядає так, ніби забудовники не встигли її «добити»: з трьох будівель в стилі модерн на ній залишилося тільки дві.
Третій будинок, який перебував в процесі руйнації, раптово загорівся в 2011 році. І після сильної пожежі його, як це часто буває, знесли. Тільки один з решти будинків має охоронну табличку і статус пам’ятника архітектури. Він знаходиться ближче до вулиці Володимирська та видніється з парковки готелю Hyatt. Другий старий будинок (№6) по сусідству зі знесеним ніяк не захищений законом і належить компанії «Софія Київська XI століття». Її директором і власником значиться Андрій Фартовий з Житомира. Прізвище житомирянина — Фартовий, зрозуміло, не говорить ні про що, але всі квартири в будинку належать компанії «АСТЕРІЯ-БУД». Цю фірму заснувала Балясна Тетяна Михайлівна, людина більш відома у вузьких колах поряд з київським рейдером і другом Черновецького, Артуром Маргулісом, вона ж заснувала фірму «Прометей-Сяйво». Ця компанія отримала право на реконструкцію будівлі в Музейному провулку (яка, до речі, до цього пару раз уже займалася) і звела при реконструкції додатково п’ять поверхів. Тоді компанії пані Балясної і пана Маргуліса заборонили вести роботи в історичній будівлі.
Земля під будівлею Балясної і Фартового належить компанії «Печерська архітектурна майстерня», основним власником якої (вніс у статутний фонд 15 мільйонів гривень, на відміну від внесків по 1000 гривень інших засновників) є Іванченко Василь Леонідович. Як писали у «Віснику державних закупівель», ця людина вказана фінансовим партнером в більшості проектів Андрія Беломєсяцева, колишнього заступника головного архітектора Києва часів Олександра Омельченка. З огляду на те, що аварійний будинок біля готелю Hyatt стоїть без охоронної таблички і належить рейдерам часів Черновецького (а земля — чиновникам часів Омельченка), навряд чи йому пощастить більше, ніж знесеній модерністській будівлі XX століття по сусідству.
GPS: 50.452866, 30.520742
GPS: 50.452866, 30.520742
В цьому будинку приблизно до свого повноліття ріс відомий український художник Олександр Мурашко.
Тут була обладнана іконописна майстерня Олександра Мурашка старшого, вітчима майбутнього художника, який забрав пасинка до Києва допомагати йому з роботою. Якраз в ті дні (кінець 1880-х років) Віктор Васнєцов, Михайло Нестеров, Микола Пимоненко і Михайло Врубель розписували Володимирський собор.
Юному Мурашко пощастило спостерігати за їх роботою, і його помітили. Натхненний Мурашко почав малювати і мріяв стати великим художником. Його вітчим був проти, адже йому потрібна була допомога в майстерні. На тлі постійних конфліктів і побоїв 15-річний Мурашко пішов з дому на Малій Житомирській і жив на вулиці. Мурашко-старший не заперечував. Зусиллями Васнецова і Нестерова вітчима примирили з пасинком, але вже через кілька років Мурашко-молодший поїхав вчитися в Петербурзьку академію мистецтв (він став студентом майстерні Іллі Рєпіна) і більше не повертався в будинок вітчима. Уже відомим художником він повернувся до Києва в 1907-му році, а через 3 роки помер Мурашко-старший. Отримавши в спадок будинок на Малій Житомирській, художник тут же його продав і купив на виручені гроші невеликий будинок із садом на Багговутівській (сьогодні цей будинок не зберігся, тому «Будинком Мурашка» назвали майстерню на Малій Житомирській, де художник практично не жив).
Сьогодні садиба Мурашка, захищена охоронною табличкою, знаходиться в напівзруйнованому стані. У 2015 р. суд повернув її місту після того, як власник не виконав свої зобов’язання, що стосуються реставрації будівлі. Через рік чиновники пообіцяли зробити з садиби арт-центр, але сьогодні будівля як і раніше пустує. Колишні власники, пов’язані з В’ячеславом Супруненком (колишній зять Леоніда Черновецького), до середини 2016 намагалися повернути собі будівлю через суд, але безуспішно.
В цьому будинку приблизно до свого повноліття ріс відомий український художник Олександр Мурашко.
Тут була обладнана іконописна майстерня Олександра Мурашка старшого, вітчима майбутнього художника, який забрав пасинка до Києва допомагати йому з роботою. Якраз в ті дні (кінець 1880-х років) Віктор Васнєцов, Михайло Нестеров, Микола Пимоненко і Михайло Врубель розписували Володимирський собор.
Юному Мурашко пощастило спостерігати за їх роботою, і його помітили. Натхненний Мурашко почав малювати і мріяв стати великим художником. Його вітчим був проти, адже йому потрібна була допомога в майстерні. На тлі постійних конфліктів і побоїв 15-річний Мурашко пішов з дому на Малій Житомирській і жив на вулиці. Мурашко-старший не заперечував. Зусиллями Васнецова і Нестерова вітчима примирили з пасинком, але вже через кілька років Мурашко-молодший поїхав вчитися в Петербурзьку академію мистецтв (він став студентом майстерні Іллі Рєпіна) і більше не повертався в будинок вітчима. Уже відомим художником він повернувся до Києва в 1907-му році, а через 3 роки помер Мурашко-старший. Отримавши в спадок будинок на Малій Житомирській, художник тут же його продав і купив на виручені гроші невеликий будинок із садом на Багговутівській (сьогодні цей будинок не зберігся, тому «Будинком Мурашка» назвали майстерню на Малій Житомирській, де художник практично не жив).
Сьогодні садиба Мурашка, захищена охоронною табличкою, знаходиться в напівзруйнованому стані. У 2015 р. суд повернув її місту після того, як власник не виконав свої зобов’язання, що стосуються реставрації будівлі. Через рік чиновники пообіцяли зробити з садиби арт-центр, але сьогодні будівля як і раніше пустує. Колишні власники, пов’язані з В’ячеславом Супруненком (колишній зять Леоніда Черновецького), до середини 2016 намагалися повернути собі будівлю через суд, але безуспішно.
