Під чаc пішохідної прогулянки містом Ви дізнаєтесь основні історичні факти та цікаві історії про Теребовлю.
У маршруті — парки, пам’ятники, костели, мости.
Більшість мандрівників приїздить саме до замку і їх знайомство з Теребовлею обмежується тільки сходженням на Замкову гору і, якщо пощастить, виходом на замкові мури. Але історія Теребовлі не обмежується тільки замком…
GPS: 49.298872, 25.683419
GPS: 49.298872, 25.683419
Про Теребовлянський замок в мережі написано дуже багато. І може здатися, що про нього вже всі все знають. То я не розповідатиму банальну історію про те, хто і в яких роках будував чи боронив цю теребовлянську твердиню, а ось приказки і легенди — будь ласка.
В 20-30-их рр. в Теребовлі перебував 9-тий полк уланів малопольских. І було у них таке неофіційне посвячення — проїхати верхи замковими мурами. Товщина замкових стін тут сягає 4 метрів, і, здавалося б, нічого складного нема, але ж то верхи. Від підніжжя круглої вежі на півдні можна побачити гору Покрівку, порослу зараз лісом. Колись на горі стояла церква, а у міжвоєнний період на схилі гори з каменю виклали великий напис «Trembowla» (майже як у Голівуді). Проте цей напис мав практичне призначення — це був вказівник-орієнтир для літаків, адже навігаційних приладів в ті часи ще не було. Праворуч від цієї гори можна побачити дуже гарну сучасну церкву святої Покрови. Стоїть вона на Княжій горі, яку ще деякі старі люди називають на польський лад «Ксєнджа гура».
Ще далі праворуч починається Драганський вертеп, де в давні часи текла ріка Пичинія і для захисту замку створювали штучний ставок. Десь там на горбі, аж під лісом, стояла ще одна церква — святих П’ятниць, а місцевість зараз носить назву Зап’ятнички. За замком, на невеликому пагорбі, стоїть пам’ятник мужній захисниці замку та міста від загарбників — Софії Хшановській. Саме вона не дозволила своєму чоловікові, коменданту фортеці, здати твердиню турецькій армії після кількаденної облоги (49.299961, 25.683404). Це уже третій пам’ятник Софії на цьому місці. Перший зруйнували в Першій Світовій війні, другий — в Другій. А цей відновили кілька років тому.
Про Теребовлянський замок в мережі написано дуже багато. І може здатися, що про нього вже всі все знають. То я не розповідатиму банальну історію про те, хто і в яких роках будував чи боронив цю теребовлянську твердиню, а ось приказки і легенди — будь ласка.
В 20-30-их рр. в Теребовлі перебував 9-тий полк уланів малопольских. І було у них таке неофіційне посвячення — проїхати верхи замковими мурами. Товщина замкових стін тут сягає 4 метрів, і, здавалося б, нічого складного нема, але ж то верхи. Від підніжжя круглої вежі на півдні можна побачити гору Покрівку, порослу зараз лісом. Колись на горі стояла церква, а у міжвоєнний період на схилі гори з каменю виклали великий напис «Trembowla» (майже як у Голівуді). Проте цей напис мав практичне призначення — це був вказівник-орієнтир для літаків, адже навігаційних приладів в ті часи ще не було. Праворуч від цієї гори можна побачити дуже гарну сучасну церкву святої Покрови. Стоїть вона на Княжій горі, яку ще деякі старі люди називають на польський лад «Ксєнджа гура».
Ще далі праворуч починається Драганський вертеп, де в давні часи текла ріка Пичинія і для захисту замку створювали штучний ставок. Десь там на горбі, аж під лісом, стояла ще одна церква — святих П’ятниць, а місцевість зараз носить назву Зап’ятнички. За замком, на невеликому пагорбі, стоїть пам’ятник мужній захисниці замку та міста від загарбників — Софії Хшановській. Саме вона не дозволила своєму чоловікові, коменданту фортеці, здати твердиню турецькій армії після кількаденної облоги (49.299961, 25.683404). Це уже третій пам’ятник Софії на цьому місці. Перший зруйнували в Першій Світовій війні, другий — в Другій. А цей відновили кілька років тому.
GPS: 49.297867, 25.684048
Вже біля парку звертаємо ліворуч на вулицю родини Юрчаків і проходимо ще сотню метрів, щоб побачити кілька старих кам’яниць відомого архітектора Геваніцького. В одному з будинків жив сам архітектор, а в інших — відомі сім’ї Теребовлі. Ліворуч можна бачити асфальтовану вуличку Галицьку — давній тракт з Теребовлі до Галича. На роздоріжжі звертаємо праворуч і знову виходимо до Замкової гори, де закінчується наша коротка подорож Старим-Новим містом Теребовля.
GPS: 49.297867, 25.684048
Вже біля парку звертаємо ліворуч на вулицю родини Юрчаків і проходимо ще сотню метрів, щоб побачити кілька старих кам’яниць відомого архітектора Геваніцького. В одному з будинків жив сам архітектор, а в інших — відомі сім’ї Теребовлі. Ліворуч можна бачити асфальтовану вуличку Галицьку — давній тракт з Теребовлі до Галича. На роздоріжжі звертаємо праворуч і знову виходимо до Замкової гори, де закінчується наша коротка подорож Старим-Новим містом Теребовля.
GPS: 49.303658, 25.680225
GPS: 49.303658, 25.680225
Хто любить природу, може пройтись стежкою в сторону лісу. Там у 80-их роках минулого століття була облаштована відпочинкова зона. Був «Козацький дозор», дерев’яний млин, гойдалки для дітей, волейбольний майданчик, декоративні скульптури. Та з кожним роком воно все занепадає та руйнується. За руїнами Козацького дозору починається парк з чорної австрійської сосни, висаджений тут понад століття тому (49.302016, 25.681462), де вільно дихається свіжим повітрям з хвойним ароматом. А ще далі простора галявина, де не збулись мрії багатьох теребовлянців. Тут мали збудувати величезний парк розваг на кшталт Діснейленду — фонтани, атракціони та навіть монорельсова дорога! Ще за радянських часів тут розпочали будівництво, кілька атракціонів навіть деякий час працювало. Зараз тут хіба можна побачити руїну цих планів — два зруйновані фонтани, в одному з яких ще можна розгледіти бетонного слоненятка, а також мальовничу березову алею (49.303733, 25.680104).
Хто любить природу, може пройтись стежкою в сторону лісу. Там у 80-их роках минулого століття була облаштована відпочинкова зона. Був «Козацький дозор», дерев’яний млин, гойдалки для дітей, волейбольний майданчик, декоративні скульптури. Та з кожним роком воно все занепадає та руйнується. За руїнами Козацького дозору починається парк з чорної австрійської сосни, висаджений тут понад століття тому (49.302016, 25.681462), де вільно дихається свіжим повітрям з хвойним ароматом. А ще далі простора галявина, де не збулись мрії багатьох теребовлянців. Тут мали збудувати величезний парк розваг на кшталт Діснейленду — фонтани, атракціони та навіть монорельсова дорога! Ще за радянських часів тут розпочали будівництво, кілька атракціонів навіть деякий час працювало. Зараз тут хіба можна побачити руїну цих планів — два зруйновані фонтани, в одному з яких ще можна розгледіти бетонного слоненятка, а також мальовничу березову алею (49.303733, 25.680104).
GPS: 49.298736, 25.685605
Повертаємось до замку, сходимо довгим серпантином вниз і прямуємо до міста. Виходимо до невеличкого скверика, який зараз носить ім’я генія українського народу, Тараса Шевченка, де і встановлено йому пам’ятник. Минулого року тут проводили реновацію. В скверику з’явився дуже незвичний «Фонтан кохання» з індонезійського мармуру та нові стежки з бруківки.
Сквер тепер став улюбленим місцем відпочинку батьків з діточками. Сквер оточено старими будинками 20-30-их років минулого століття. А до цього тут вирувала велика торговиця. Уся площа була «обліплена» різноманітними крамниця. Та у лихі роки Першої Світової війни вся торговиця та інші будинки навколо неї згоріли. Тому у міжвоєнний період тут почав формуватись інший простір…
GPS: 49.298736, 25.685605
Повертаємось до замку, сходимо довгим серпантином вниз і прямуємо до міста. Виходимо до невеличкого скверика, який зараз носить ім’я генія українського народу, Тараса Шевченка, де і встановлено йому пам’ятник. Минулого року тут проводили реновацію. В скверику з’явився дуже незвичний «Фонтан кохання» з індонезійського мармуру та нові стежки з бруківки.
Сквер тепер став улюбленим місцем відпочинку батьків з діточками. Сквер оточено старими будинками 20-30-их років минулого століття. А до цього тут вирувала велика торговиця. Уся площа була «обліплена» різноманітними крамниця. Та у лихі роки Першої Світової війни вся торговиця та інші будинки навколо неї згоріли. Тому у міжвоєнний період тут почав формуватись інший простір…
GPS: 49.299495, 25.686026
GPS: 49.299495, 25.686026
Вирушаємо з цього затишного парку в сторону моста через річку. Праворуч — корпус Вищого училища культури, колиски багатьох професійних та аматорських колективів. Зайдемо у вуличку ліворуч. Ще до Першої Світової війни десь тут, на місці, де був критий басейн, а зараз — відділ освіти, діяла велика синагога. У міжвоєнний період осередок єврейства містився в будиночку з колонами, який зараз є частиною училища.
Вирушаємо з цього затишного парку в сторону моста через річку. Праворуч — корпус Вищого училища культури, колиски багатьох професійних та аматорських колективів. Зайдемо у вуличку ліворуч. Ще до Першої Світової війни десь тут, на місці, де був критий басейн, а зараз — відділ освіти, діяла велика синагога. У міжвоєнний період осередок єврейства містився в будиночку з колонами, який зараз є частиною училища.
GPS: 49.299352, 25.687436
Прямуємо в сторону моста вулицею Шевченка. Ця ділянка вулиці в міжвоєнний період носила ім’я теребовлянця Бартоша Гловацького, який відзначився у битві під Грюнвальдом. Кутовий від річки великий будинок училища збудовано в 1930-их роках на кошти українських купців (49.299301, 25.686729), де були крамниці взуття, залізних та колоніяльних товарів, що належали українському купецтву. Згодом тут відкрили бібліотечну школу, а після війни — технікум політосвіти. Минаючи училище, виходимо до двох мостів — пішохідного та автомобільного (49.299352, 25.687436).
Одразу перед мостами праворуч відходить вулиця Паращука, де у першому будинку містилась найстаріша в Теребовлі аптека і довгий час це була центральна районна аптека. Пішохідний міст встановили у 1970-их роках, коли дорогу розширили і на мості не було змоги облаштувати безпечні та зручні тротуари. На автомобільний міст мало хто звертає увагу. Проте у нього своя історія. Збудували його ще за Австро-Угорщини, в перших роках 20-го століття. Це була сучасна на той момент конструкція, досить широкий двоарковий залізобетонний міст. І, що найцікавіше — половина моста служить без всяких ремонтів уже майже 120 років!!! Другу половину мосту, ту що зі сторони Ратуші, підірвали російські війська в Першу Світову війну і відновили у первозданному вигляді вже за польської влади. З того часу ця половина мосту також служить без ремонту вже довгі роки.
Одразу за мостами, праворуч, у гарному дерев’яному будиночку можна придбати на згадку про Теребовлю різноманітні сувенірчики.
GPS: 49.299352, 25.687436
Прямуємо в сторону моста вулицею Шевченка. Ця ділянка вулиці в міжвоєнний період носила ім’я теребовлянця Бартоша Гловацького, який відзначився у битві під Грюнвальдом. Кутовий від річки великий будинок училища збудовано в 1930-их роках на кошти українських купців (49.299301, 25.686729), де були крамниці взуття, залізних та колоніяльних товарів, що належали українському купецтву. Згодом тут відкрили бібліотечну школу, а після війни — технікум політосвіти. Минаючи училище, виходимо до двох мостів — пішохідного та автомобільного (49.299352, 25.687436).
Одразу перед мостами праворуч відходить вулиця Паращука, де у першому будинку містилась найстаріша в Теребовлі аптека і довгий час це була центральна районна аптека. Пішохідний міст встановили у 1970-их роках, коли дорогу розширили і на мості не було змоги облаштувати безпечні та зручні тротуари. На автомобільний міст мало хто звертає увагу. Проте у нього своя історія. Збудували його ще за Австро-Угорщини, в перших роках 20-го століття. Це була сучасна на той момент конструкція, досить широкий двоарковий залізобетонний міст. І, що найцікавіше — половина моста служить без всяких ремонтів уже майже 120 років!!! Другу половину мосту, ту що зі сторони Ратуші, підірвали російські війська в Першу Світову війну і відновили у первозданному вигляді вже за польської влади. З того часу ця половина мосту також служить без ремонту вже довгі роки.
Одразу за мостами, праворуч, у гарному дерев’яному будиночку можна придбати на згадку про Теребовлю різноманітні сувенірчики.
GPS: 49.299892, 25.687745
GPS: 49.299892, 25.687745
Праворуч бачимо чудову панораму з величною спорудою, Церквою святого Володимира. А колись тут був оборонний монастир кармелітів, закладений п’ять століть тому. Колись в костелі звучав орган…
За костелом тягнеться двоповерховий корпус келій, де зараз діє семінарія. Далі на північ, до річки тягнулися монастирські городи і сади. Вся територія була огороджена мурами з наріжними вежами. Зараз тут діє церква УАПЦ. І, варто сказати, що отець Володимир дбає, як про церкву, так і про навколишню територію.
І ще один цікавий факт: у підвалах костелу починаються підземні ходи. Куди вони ведуть, зараз вже ніхто і не знає, а дослідити їх ніхто не береться, адже за стільки століть їх існування це стало дуже небезпечною справою.
Праворуч бачимо чудову панораму з величною спорудою, Церквою святого Володимира. А колись тут був оборонний монастир кармелітів, закладений п’ять століть тому. Колись в костелі звучав орган…
За костелом тягнеться двоповерховий корпус келій, де зараз діє семінарія. Далі на північ, до річки тягнулися монастирські городи і сади. Вся територія була огороджена мурами з наріжними вежами. Зараз тут діє церква УАПЦ. І, варто сказати, що отець Володимир дбає, як про церкву, так і про навколишню територію.
І ще один цікавий факт: у підвалах костелу починаються підземні ходи. Куди вони ведуть, зараз вже ніхто і не знає, а дослідити їх ніхто не береться, адже за стільки століть їх існування це стало дуже небезпечною справою.
GPS: 49.299735, 25.688881
Навпроти старовинного костелу височіє міська Ратуша. Точна дата побудови не збереглася. Відомо тільки те, що це 19 століття. А на початку 20-го століття на цьому будинку магістрату спорудили дуже гарну дерев’яну вежу з годинником, яка, на жаль, згоріла у пожежі Першої Світової війни. Відновили ратушу у дещо іншому вигляді вже наприкінці 1930-их років і без годинника. Верхівку ратуші прикрашав флюгер у вигляді герба Теребовлі, який тепер можна побачити у Краєзнавчому музеї. Годинник повернувся на магістратську ратушу в 70-их роках. З того часу в місті кожні 15 хвилин звучить мелодійний передзвін годинника, механізм якого виготовив місцевий умілець.
GPS: 49.299735, 25.688881
Навпроти старовинного костелу височіє міська Ратуша. Точна дата побудови не збереглася. Відомо тільки те, що це 19 століття. А на початку 20-го століття на цьому будинку магістрату спорудили дуже гарну дерев’яну вежу з годинником, яка, на жаль, згоріла у пожежі Першої Світової війни. Відновили ратушу у дещо іншому вигляді вже наприкінці 1930-их років і без годинника. Верхівку ратуші прикрашав флюгер у вигляді герба Теребовлі, який тепер можна побачити у Краєзнавчому музеї. Годинник повернувся на магістратську ратушу в 70-их роках. З того часу в місті кожні 15 хвилин звучить мелодійний передзвін годинника, механізм якого виготовив місцевий умілець.
GPS: 49.300230, 25.689145
GPS: 49.300230, 25.689145
Навпроти Ратуші, відразу за монастирськими мурами містився малий ринок, оточений єврейськими крамничками. Вулиця носила ім’я Адама Міцкевича. Зараз тут можна ознайомитись з туристичною мапою Теребовлі. Наріжний будинок праворуч від мапи був відомий теребовлянцям, як будинок Росі. Збудували його в 30-их. Тут були крамниці з різноманітними товарами, а кімнати другого поверху здавались під житло. А відомий будинок був тим, що у його підвалі був колодязь з помпою, яка накачувала воду у бак на горищі, звідки вона надходила уже у квартири.
Навпроти Ратуші, відразу за монастирськими мурами містився малий ринок, оточений єврейськими крамничками. Вулиця носила ім’я Адама Міцкевича. Зараз тут можна ознайомитись з туристичною мапою Теребовлі. Наріжний будинок праворуч від мапи був відомий теребовлянцям, як будинок Росі. Збудували його в 30-их. Тут були крамниці з різноманітними товарами, а кімнати другого поверху здавались під житло. А відомий будинок був тим, що у його підвалі був колодязь з помпою, яка накачувала воду у бак на горищі, звідки вона надходила уже у квартири.
GPS: 49.300187, 25.689562
Вийшли ми на простір, який місцеві називають просто «Центр». Ліворуч, від будинку Росі тягнеться ряд старих будинків з крамницями. В одному з них, у підвальному приміщенні торгували всілякими ласощами: цитринами, помаранчами, фіґами. А я пам’ятаю тут дитяче кафе «Казка» з дуже смачним морозивом. Навпроти, де зараз велика будівля Укртелекому з іще одним годинником нашого теребовлянського майстра (цей годинник, та годинник на Ратуші працюють синхронно), був колись ряд торгових яток, де стояла відома м’ясарня Готліба. Далі по вулиці Шевченка за якихось 200 метрів — Краєзнавчий музей.
GPS: 49.300187, 25.689562
Вийшли ми на простір, який місцеві називають просто «Центр». Ліворуч, від будинку Росі тягнеться ряд старих будинків з крамницями. В одному з них, у підвальному приміщенні торгували всілякими ласощами: цитринами, помаранчами, фіґами. А я пам’ятаю тут дитяче кафе «Казка» з дуже смачним морозивом. Навпроти, де зараз велика будівля Укртелекому з іще одним годинником нашого теребовлянського майстра (цей годинник, та годинник на Ратуші працюють синхронно), був колись ряд торгових яток, де стояла відома м’ясарня Готліба. Далі по вулиці Шевченка за якихось 200 метрів — Краєзнавчий музей.
GPS: 49.299929, 25.690654
GPS: 49.299929, 25.690654
Праворуч від Телекому стоїть велична споруда оборонної Церкви святого Миколая. Історія її сягає 17 століття. Колись навколо церкви був мур з подвійною брамою, від якого залишилась мала частина з південної сторони. З давніх часів у цій церкві урочисто святкували Водохрестя. Від церкви починалася урочиста процесія, в якій приймали участь староста та урядовці, сотня австрійського війська, військовий та читальнянський оркестри, священники, дяк з хором та усі віруючі. Хресний хід прямував до Кровинецького мосту (в сторону Тернополя), де на річці була вирізана ополонка у вигляді хреста. Ця традиція збереглась і донині. Сама ж церква діяла і в радянські часи. Проте, я пам’ятаю, як вчителі нас страшили, що будуть стояти на вході в церкву та перевіряти, щоб, не дай Боже, ми не пішли до Церкви на свята Різдва чи Великодня. А вже в 1990-их роках тут почалося духовне відродження: для молоді щотижня проводилися дуже цікаві проповіді.
Праворуч від Телекому стоїть велична споруда оборонної Церкви святого Миколая. Історія її сягає 17 століття. Колись навколо церкви був мур з подвійною брамою, від якого залишилась мала частина з південної сторони. З давніх часів у цій церкві урочисто святкували Водохрестя. Від церкви починалася урочиста процесія, в якій приймали участь староста та урядовці, сотня австрійського війська, військовий та читальнянський оркестри, священники, дяк з хором та усі віруючі. Хресний хід прямував до Кровинецького мосту (в сторону Тернополя), де на річці була вирізана ополонка у вигляді хреста. Ця традиція збереглась і донині. Сама ж церква діяла і в радянські часи. Проте, я пам’ятаю, як вчителі нас страшили, що будуть стояти на вході в церкву та перевіряти, щоб, не дай Боже, ми не пішли до Церкви на свята Різдва чи Великодня. А вже в 1990-их роках тут почалося духовне відродження: для молоді щотижня проводилися дуже цікаві проповіді.
GPS: 49.299542, 25.690942
Відходимо від церкви та потрапляємо на широку центральну вулицю князя Василька. Найкращий час для відвідування цієї вулиці — травень, коли цвітуть каштани. В різні часи вона носила імена Софії Хшановської, Леніна, Сталіна, Широка, Панська.
Праворуч тягнеться ряд будинків 1930-их років. До цього тут впритул один до одного стояли величезні двоповерхові будинки з різними крамницями та житловими приміщеннями. Всі вони згоріли в лихоліття Першої Світової. Ліворуч за церквою, там де зараз супермаркет та ресторан «Високий замок», була жіноча школа ім. Софії Хшановської. Руїни цієї школи існували до початку 60-их років. Їх ще пам’ятає моя мама, коли в сусідньому будинку діяли шкільні класи, а на перервах діти грали на цих руїнах. А в 1960-их тут збудували гастроном.
GPS: 49.299542, 25.690942
Відходимо від церкви та потрапляємо на широку центральну вулицю князя Василька. Найкращий час для відвідування цієї вулиці — травень, коли цвітуть каштани. В різні часи вона носила імена Софії Хшановської, Леніна, Сталіна, Широка, Панська.
Праворуч тягнеться ряд будинків 1930-их років. До цього тут впритул один до одного стояли величезні двоповерхові будинки з різними крамницями та житловими приміщеннями. Всі вони згоріли в лихоліття Першої Світової. Ліворуч за церквою, там де зараз супермаркет та ресторан «Високий замок», була жіноча школа ім. Софії Хшановської. Руїни цієї школи існували до початку 60-их років. Їх ще пам’ятає моя мама, коли в сусідньому будинку діяли шкільні класи, а на перервах діти грали на цих руїнах. А в 1960-их тут збудували гастроном.
GPS: 49.299330, 25.691738
GPS: 49.299330, 25.691738
Ось тут, ліворуч, велика кам’яниця, найбільша і найкраща в Теребовлі, збудована понад століття тому на кошти каси «Поміч», і є значною окрасою Теребовлі. Спочатку тут містились різні товариства та організації. У 1939 році тут «поселилося» НКВС, потім німецька жандармерія. Після війни — райвідділ міліції. Пізніше — шкільні приміщення. Зараз тут перший поверх займають крамниці, а вище — приватні помешкання.
Ось тут, ліворуч, велика кам’яниця, найбільша і найкраща в Теребовлі, збудована понад століття тому на кошти каси «Поміч», і є значною окрасою Теребовлі. Спочатку тут містились різні товариства та організації. У 1939 році тут «поселилося» НКВС, потім німецька жандармерія. Після війни — райвідділ міліції. Пізніше — шкільні приміщення. Зараз тут перший поверх займають крамниці, а вище — приватні помешкання.
GPS: 49.298852, 25.692166
Навпроти кам’яниці знаходиться цікава будівля спортивної школи. Збудували цей будинок в 1905 році, всього за півроку, для польського спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл». В Першу світову російські війська облаштували тут церкву. В міжвоєнний період знову тут були спортивні зали. Після війни облаштували кінотеатр. А з 1964 року і донині тут знову дитяча спортивна школа. Цікаво, що зовсім недавно нащадки євреїв Теребовлі вважали, що цей будинок був єврейською синагогою, але це не так, і до євреїв він не має ніякого відношення.
Праворуч від Сокола — велика будівля Районної держадміністрації. Колись на цьому місці був парк з великим обеліском, на якому по боках були пам’ятні таблички Софії Хшановській та Бартошу Гловацькому. Вінчав обеліск орел з розправленими крилами, символ Польщі, який знищила радянська влада щойно прийшла в Теребовлю, а після війни камінь з обеліска використала на інші потреби. В 1954 тут встановили пам’ятник Тарасу Шевченку та облаштували літній кінотеатр, від якого залишилась тільки оператораська — маленький будиночок відразу за будівлею Ощадбанку.
GPS: 49.298852, 25.692166
Навпроти кам’яниці знаходиться цікава будівля спортивної школи. Збудували цей будинок в 1905 році, всього за півроку, для польського спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл». В Першу світову російські війська облаштували тут церкву. В міжвоєнний період знову тут були спортивні зали. Після війни облаштували кінотеатр. А з 1964 року і донині тут знову дитяча спортивна школа. Цікаво, що зовсім недавно нащадки євреїв Теребовлі вважали, що цей будинок був єврейською синагогою, але це не так, і до євреїв він не має ніякого відношення.
Праворуч від Сокола — велика будівля Районної держадміністрації. Колись на цьому місці був парк з великим обеліском, на якому по боках були пам’ятні таблички Софії Хшановській та Бартошу Гловацькому. Вінчав обеліск орел з розправленими крилами, символ Польщі, який знищила радянська влада щойно прийшла в Теребовлю, а після війни камінь з обеліска використала на інші потреби. В 1954 тут встановили пам’ятник Тарасу Шевченку та облаштували літній кінотеатр, від якого залишилась тільки оператораська — маленький будиночок відразу за будівлею Ощадбанку.
GPS: 49.299079, 25.692483
GPS: 49.299079, 25.692483
Майже навпроти спортивної школи, за вічнозеленими деревами та пам’ятником Іванові Франку, ховається гарний двоповерховий особняк, який довгий час займала центральна бібліотека. За старими польськими картами можна довідатись, що десь тут, а ймоврно саме в цьому будинку, було фотоательє відомого в міжвоєнний період фотографа Бруно Шниліхта. Саме завдяки його фотографіям можна багато цікавого довідатись про Теребовлю та околиці сторічної давнини. Віднайдені старі фото можна побачити на порталі «Старі фото Теребовлі та околиць». Доля родини Шниліхта невідома, знаємо тільки, що його сім’ю переховували в сусідньому селі від німців.
Далі по правій стороні залишаються два великих старих будинки.
Після війни тут якийсь час було медичне училище, а зараз — крамниці та житлові приміщення. За цими будинками відділення Укрпошти. Будинок збудований в 1960-их як універмаг. В 1990 р. будинок передали Укрпошті, яка й відновила його в гуцульському стилі.
Майже навпроти спортивної школи, за вічнозеленими деревами та пам’ятником Іванові Франку, ховається гарний двоповерховий особняк, який довгий час займала центральна бібліотека. За старими польськими картами можна довідатись, що десь тут, а ймоврно саме в цьому будинку, було фотоательє відомого в міжвоєнний період фотографа Бруно Шниліхта. Саме завдяки його фотографіям можна багато цікавого довідатись про Теребовлю та околиці сторічної давнини. Віднайдені старі фото можна побачити на порталі «Старі фото Теребовлі та околиць». Доля родини Шниліхта невідома, знаємо тільки, що його сім’ю переховували в сусідньому селі від німців.
Далі по правій стороні залишаються два великих старих будинки.
Після війни тут якийсь час було медичне училище, а зараз — крамниці та житлові приміщення. За цими будинками відділення Укрпошти. Будинок збудований в 1960-их як універмаг. В 1990 р. будинок передали Укрпошті, яка й відновила його в гуцульському стилі.
GPS: 49.298579, 25.694477
Тепер перед нами відкривається панорама на найвеличнішу після замку споруду Теребовлі — Костел Петра і Павла з дуже незвичною для сакральних споруд колонадою навколо подвір’я. Збудували костел наприкінці 1920-их років у стилі староримських базилік, до речі, перший в Польщі в той час. Спочатку все подвір’я було обнесене високою стіною і всередині утворилась велика площа, оточена відкритою галереєю з колонами. В фасадній частині костелу ще й зараз виділяються дві вежі, які колись були ще вищі і служили дзвіницями. Того часу це був найнезвичніший костел в усій Польщі. Радянська влада після війни пристосувала велике приміщення для зберігання зерна, але в 1950-их будівлі повернули культурне призначення — тут облаштували Районний будинок культури. Будівля костелу втратила значну частину веж та зовнішню стіну навколо колонади.
А вже в 1990-их споруду повернули релігійній громаді. За проектом цього костелу також зведено костел в польському місті Познань, але теребовлянський був першим.
GPS: 49.298579, 25.694477
Тепер перед нами відкривається панорама на найвеличнішу після замку споруду Теребовлі — Костел Петра і Павла з дуже незвичною для сакральних споруд колонадою навколо подвір’я. Збудували костел наприкінці 1920-их років у стилі староримських базилік, до речі, перший в Польщі в той час. Спочатку все подвір’я було обнесене високою стіною і всередині утворилась велика площа, оточена відкритою галереєю з колонами. В фасадній частині костелу ще й зараз виділяються дві вежі, які колись були ще вищі і служили дзвіницями. Того часу це був найнезвичніший костел в усій Польщі. Радянська влада після війни пристосувала велике приміщення для зберігання зерна, але в 1950-их будівлі повернули культурне призначення — тут облаштували Районний будинок культури. Будівля костелу втратила значну частину веж та зовнішню стіну навколо колонади.
А вже в 1990-их споруду повернули релігійній громаді. За проектом цього костелу також зведено костел в польському місті Познань, але теребовлянський був першим.
GPS: 49.298341, 25.695235
GPS: 49.298341, 25.695235
Відразу за костелом є ще один невеличкий скверик з фонтаном та пам’ятником першому князеві Теребовлі — Васильку Ростиславовичу. Встановили його до 900-річчя Теребовлі. А до цього тут був «партійний» парк. Свого часу тут стояли пам’ятники Сталіну та Леніну, а також портрети інших партійних діячів. Тепер це місце використовується для проведення різних заходів на свята Різдва, Великодня, дня міста. Зимою вбирають живі ялинки і встановлюють шопку.
Відразу за костелом є ще один невеличкий скверик з фонтаном та пам’ятником першому князеві Теребовлі — Васильку Ростиславовичу. Встановили його до 900-річчя Теребовлі. А до цього тут був «партійний» парк. Свого часу тут стояли пам’ятники Сталіну та Леніну, а також портрети інших партійних діячів. Тепер це місце використовується для проведення різних заходів на свята Різдва, Великодня, дня міста. Зимою вбирають живі ялинки і встановлюють шопку.
GPS: 49.298586, 25.696276
За сквером можна побачити будівлю залізничного вокзалу. Перший потяг прибув в Теребовлю ще в 1896 році, коли було споруджено залізницю Тернопіль-Копичинці. В наступні роки залізницю продовжили до Заліщик та Чернівців. На першому поверсі до Першої Світової був ресторан українського купця на прізвище Гіркоперець. В 1930-их роках через Теребовлю курсував рейсовий автобус «Люкс-Торпеда», який долав відстань від Тернополя до Заліщик за дві з половиною години.
Зараз дизель-поїзд долає цю відстань майже 5 годин. На південь та північ від Теребовлі колія проходить через два великих кам’яних віадуки, які збудовані ще в 1895-96 роках. Проте в Першу Світову ці величні мости підірвали російські війська, коли відступали. Відновили їх в 1920-их і з того часу вони надійно служать без будь-яких ремонтів та реконструкцій. В другу Світову війну залізницю на цій ділянці неодноразово бомбардували як німецькі, так і радянські літаки. Попри все мости цього разу вистояли. А сліди бомбардування ще довгий час залишались на навколишніх будівлях. Рідна хата стояла десь метрів за 200 від залізниці, на блясі, якою перекрита хата було кільканадцять слідів від осколків.
GPS: 49.298586, 25.696276
За сквером можна побачити будівлю залізничного вокзалу. Перший потяг прибув в Теребовлю ще в 1896 році, коли було споруджено залізницю Тернопіль-Копичинці. В наступні роки залізницю продовжили до Заліщик та Чернівців. На першому поверсі до Першої Світової був ресторан українського купця на прізвище Гіркоперець. В 1930-их роках через Теребовлю курсував рейсовий автобус «Люкс-Торпеда», який долав відстань від Тернополя до Заліщик за дві з половиною години.
Зараз дизель-поїзд долає цю відстань майже 5 годин. На південь та північ від Теребовлі колія проходить через два великих кам’яних віадуки, які збудовані ще в 1895-96 роках. Проте в Першу Світову ці величні мости підірвали російські війська, коли відступали. Відновили їх в 1920-их і з того часу вони надійно служать без будь-яких ремонтів та реконструкцій. В другу Світову війну залізницю на цій ділянці неодноразово бомбардували як німецькі, так і радянські літаки. Попри все мости цього разу вистояли. А сліди бомбардування ще довгий час залишались на навколишніх будівлях. Рідна хата стояла десь метрів за 200 від залізниці, на блясі, якою перекрита хата було кільканадцять слідів від осколків.
GPS: 49.297906, 25.695819
GPS: 49.297906, 25.695819
На розі вулиці Князя Василька стоїть будинок колишнього готелю Фішера (49.297906, 25.695819). За радянських часів це був готель та кафе «Беркут». До речі, Яндекс ще й досі «розказує», що в Теребовлі є цей готель. Не хочу його переконувати в зворотньому.
Далі в напрямку на Чернівці ліворуч буде автозаправка ОККО. А колись тут була автостанція (49.297470, 25.697353), де в газетному кіоску працювала мама, і саме там тато закохався в маму, народився я, і ви маєте змогу читати ці рядки. Напроти АЗС в одному з будинків діяв кінотеатр Миколашека (49.296951, 25.697331). Фільми крутив сам господар, а його дружина на фортепіано створювала музичний супровід для «німих» фільмів. При кінотеатрі був навіть буфет, де можна було випити вина. Майже як в американських салунах.
На розі вулиці Князя Василька стоїть будинок колишнього готелю Фішера (49.297906, 25.695819). За радянських часів це був готель та кафе «Беркут». До речі, Яндекс ще й досі «розказує», що в Теребовлі є цей готель. Не хочу його переконувати в зворотньому.
Далі в напрямку на Чернівці ліворуч буде автозаправка ОККО. А колись тут була автостанція (49.297470, 25.697353), де в газетному кіоску працювала мама, і саме там тато закохався в маму, народився я, і ви маєте змогу читати ці рядки. Напроти АЗС в одному з будинків діяв кінотеатр Миколашека (49.296951, 25.697331). Фільми крутив сам господар, а його дружина на фортепіано створювала музичний супровід для «німих» фільмів. При кінотеатрі був навіть буфет, де можна було випити вина. Майже як в американських салунах.
GPS: 49.297190, 25.693977
Від парку Князя Василька звертаємо з головної вулиці праворуч і за кілька хвилин виходимо на міст через Гнізну, який ще й досі старші люди називають «дерев’яний», хоча дерев’яним він був до початку 1980-их.
В міжвоєнний період по кутах моста були кам’яні стовбчики з гербами міста. За мостом починається місцевість, яка колись мала назву Плянти (заболочена місцевість). Прямуючи вулицею, яка колись носила ім’я Ридзи Шмігли, минаємо кілька цікавих в архітектурному плані особняків 1930-их років (49.296447, 25.693024) і виходимо до «китайської стіни» (49.295819, 25.692669). Таку назву має торговий центр, який розтягнувся вздовж стадіону. За цим довгим рядом магазинів ліворуч буде стадіон (49.295259, 25.691994), а праворуч — парк Національного відродження (49.295826, 25.691282), який ще чекає своєї черги на відродження і поки служить торговицею, «гуманітаркою». Стадіон в Теребовлі збудували наприкінці 1930-их років за допомоги полку малопольських уланів, що стояли тоді в казармах Теребовлі. Була тут стрілецька зала та тенісний корт. За парком можна розгледіти найбільший теребовлянський довгобуд — Будинок культури (49.296852, 25.690001). В 1950-их на цьому місці діяла місцева виставка досягнень народного господарства.
GPS: 49.297190, 25.693977
Від парку Князя Василька звертаємо з головної вулиці праворуч і за кілька хвилин виходимо на міст через Гнізну, який ще й досі старші люди називають «дерев’яний», хоча дерев’яним він був до початку 1980-их.
В міжвоєнний період по кутах моста були кам’яні стовбчики з гербами міста. За мостом починається місцевість, яка колись мала назву Плянти (заболочена місцевість). Прямуючи вулицею, яка колись носила ім’я Ридзи Шмігли, минаємо кілька цікавих в архітектурному плані особняків 1930-их років (49.296447, 25.693024) і виходимо до «китайської стіни» (49.295819, 25.692669). Таку назву має торговий центр, який розтягнувся вздовж стадіону. За цим довгим рядом магазинів ліворуч буде стадіон (49.295259, 25.691994), а праворуч — парк Національного відродження (49.295826, 25.691282), який ще чекає своєї черги на відродження і поки служить торговицею, «гуманітаркою». Стадіон в Теребовлі збудували наприкінці 1930-их років за допомоги полку малопольських уланів, що стояли тоді в казармах Теребовлі. Була тут стрілецька зала та тенісний корт. За парком можна розгледіти найбільший теребовлянський довгобуд — Будинок культури (49.296852, 25.690001). В 1950-их на цьому місці діяла місцева виставка досягнень народного господарства.
GPS: 49.294391, 25.690082
GPS: 49.294391, 25.690082
Наприкінці вулиці 22 Січня бачимо корпус районної лікарні, яка діє тут з середини 1930-их років (49.294391, 25.690082). Праворуч середня школа №2 (49.294869, 25.690228). На роздоріжжі звертаємо праворуч і повретаємось до замку рівненьким хідником з нової костки. Відразу за школою можна побачити головний корпус районної лікарні (49.295649, 25.689571). А колись тут містились головні урядові установи міста, а до того — палац графа Дзедушинського. Найцікавішою кімнатою в палаці була, певно, цукерняна кімната. Та прямуємо далі, минаємо відділ поліції (49.296873, 25.688019) і за деякий час виходимо до парку Шевченка.
Наприкінці вулиці 22 Січня бачимо корпус районної лікарні, яка діє тут з середини 1930-их років (49.294391, 25.690082). Праворуч середня школа №2 (49.294869, 25.690228). На роздоріжжі звертаємо праворуч і повретаємось до замку рівненьким хідником з нової костки. Відразу за школою можна побачити головний корпус районної лікарні (49.295649, 25.689571). А колись тут містились головні урядові установи міста, а до того — палац графа Дзедушинського. Найцікавішою кімнатою в палаці була, певно, цукерняна кімната. Та прямуємо далі, минаємо відділ поліції (49.296873, 25.688019) і за деякий час виходимо до парку Шевченка.
