Шпацером по Теребовлі

Вже біля парку звертаємо ліворуч на вулицю родини Юрчаків і проходимо ще сотню метрів, щоб побачити кілька старих кам’яниць відомого архітектора Геваніцького. В одному з будинків жив сам архітектор, а в інших — відомі сім’ї Теребовлі. Ліворуч можна бачити асфальтовану вуличку Галицьку — давній тракт з Теребовлі до Галича. На роздоріжжі звертаємо праворуч і знову виходимо до Замкової гори, де закінчується наша коротка подорож Старим-Новим містом Теребовля.

Повертаємось до замку, сходимо довгим серпантином вниз і прямуємо до міста. Виходимо до невеличкого скверика, який зараз носить ім’я генія українського народу, Тараса Шевченка, де і встановлено йому пам’ятник. Минулого року тут проводили реновацію. В скверику з’явився дуже незвичний «Фонтан кохання» з індонезійського мармуру та нові стежки з бруківки.

Сквер тепер став улюбленим місцем відпочинку батьків з діточками. Сквер оточено старими будинками 20-30-их років минулого століття. А до цього тут вирувала велика торговиця. Уся площа була «обліплена» різноманітними крамниця. Та у лихі роки Першої Світової війни вся торговиця та інші будинки навколо неї згоріли. Тому у міжвоєнний період тут почав формуватись інший простір…

Прямуємо в сторону моста вулицею Шевченка. Ця ділянка вулиці в міжвоєнний період носила ім’я теребовлянця Бартоша Гловацького, який відзначився у битві під Грюнвальдом. Кутовий від річки великий будинок училища збудовано в 1930-их роках на кошти українських купців (49.299301, 25.686729), де були крамниці взуття, залізних та колоніяльних товарів, що належали українському купецтву. Згодом тут відкрили бібліотечну школу, а після війни — технікум політосвіти. Минаючи училище, виходимо до двох мостів — пішохідного та автомобільного (49.299352, 25.687436).

Одразу перед мостами праворуч відходить вулиця Паращука, де у першому будинку містилась найстаріша в Теребовлі аптека і довгий час це була центральна районна аптека. Пішохідний міст встановили у 1970-их роках, коли дорогу розширили і на мості не було змоги облаштувати безпечні та зручні тротуари. На автомобільний міст мало хто звертає увагу. Проте у нього своя історія. Збудували його ще за Австро-Угорщини, в перших роках 20-го століття. Це була сучасна на той момент конструкція, досить широкий двоарковий залізобетонний міст. І, що найцікавіше — половина моста служить без всяких ремонтів уже майже 120 років!!! Другу половину мосту, ту що зі сторони Ратуші, підірвали російські війська в Першу Світову війну і відновили у первозданному вигляді вже за польської влади. З того часу ця половина мосту також служить без ремонту вже довгі роки.

Одразу за мостами, праворуч, у гарному дерев’яному будиночку можна придбати на згадку про Теребовлю різноманітні сувенірчики.

Навпроти старовинного костелу височіє міська Ратуша. Точна дата побудови не збереглася. Відомо тільки те, що це 19 століття. А на початку 20-го століття на цьому будинку магістрату спорудили дуже гарну дерев’яну вежу з годинником, яка, на жаль, згоріла у пожежі Першої Світової війни. Відновили ратушу у дещо іншому вигляді вже наприкінці 1930-их років і без годинника. Верхівку ратуші прикрашав флюгер у вигляді герба Теребовлі, який тепер можна побачити у Краєзнавчому музеї. Годинник повернувся на магістратську ратушу в 70-их роках. З того часу в місті кожні 15 хвилин звучить мелодійний передзвін годинника, механізм якого виготовив місцевий умілець.

Вийшли ми на простір, який місцеві називають просто «Центр». Ліворуч, від будинку Росі тягнеться ряд старих будинків з крамницями. В одному з них, у підвальному приміщенні торгували всілякими ласощами: цитринами, помаранчами, фіґами. А я пам’ятаю тут дитяче кафе «Казка» з дуже смачним морозивом. Навпроти, де зараз велика будівля Укртелекому з іще одним годинником нашого теребовлянського майстра (цей годинник, та годинник на Ратуші працюють синхронно), був колись ряд торгових яток, де стояла відома м’ясарня Готліба. Далі по вулиці Шевченка за якихось 200 метрів — Краєзнавчий музей.

Відходимо від церкви та потрапляємо на широку центральну вулицю князя Василька. Найкращий час для відвідування цієї вулиці — травень, коли цвітуть каштани. В різні часи вона носила імена Софії Хшановської, Леніна, Сталіна, Широка, Панська.

Праворуч тягнеться ряд будинків 1930-их років. До цього тут впритул один до одного стояли величезні двоповерхові будинки з різними крамницями та житловими приміщеннями. Всі вони згоріли в лихоліття Першої Світової. Ліворуч за церквою, там де зараз супермаркет та ресторан «Високий замок», була жіноча школа ім. Софії Хшановської. Руїни цієї школи існували до початку 60-их років. Їх ще пам’ятає моя мама, коли в сусідньому будинку діяли шкільні класи, а на перервах діти грали на цих руїнах. А в 1960-их тут збудували гастроном.

Навпроти кам’яниці знаходиться цікава будівля спортивної школи. Збудували цей будинок в 1905 році, всього за півроку, для польського спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл». В Першу світову російські війська облаштували тут церкву. В міжвоєнний період знову тут були спортивні зали. Після війни облаштували кінотеатр. А з 1964 року і донині тут знову дитяча спортивна школа. Цікаво, що зовсім недавно нащадки євреїв Теребовлі вважали, що цей будинок був єврейською синагогою, але це не так, і до євреїв він не має ніякого відношення.

Праворуч від Сокола — велика будівля Районної держадміністрації. Колись на цьому місці був парк з великим обеліском, на якому по боках були пам’ятні таблички Софії Хшановській та Бартошу Гловацькому. Вінчав обеліск орел з розправленими крилами, символ Польщі, який знищила радянська влада щойно прийшла в Теребовлю, а після війни камінь з обеліска використала на інші потреби. В 1954 тут встановили пам’ятник Тарасу Шевченку та облаштували літній кінотеатр, від якого залишилась тільки оператораська — маленький будиночок відразу за будівлею Ощадбанку.

Тепер перед нами відкривається панорама на найвеличнішу після замку споруду Теребовлі — Костел Петра і Павла з дуже незвичною для сакральних споруд колонадою навколо подвір’я. Збудували костел наприкінці 1920-их років у стилі староримських базилік, до речі, перший в Польщі в той час. Спочатку все подвір’я було обнесене високою стіною і всередині утворилась велика площа, оточена відкритою галереєю з колонами. В фасадній частині костелу ще й зараз виділяються дві вежі, які колись були ще вищі і служили дзвіницями. Того часу це був найнезвичніший костел в усій Польщі. Радянська влада після війни пристосувала велике приміщення для зберігання зерна, але в 1950-их будівлі повернули культурне призначення — тут облаштували Районний будинок культури. Будівля костелу втратила значну частину веж та зовнішню стіну навколо колонади.

А вже в 1990-их споруду повернули релігійній громаді. За проектом цього костелу також зведено костел в польському місті Познань, але теребовлянський був першим.

За сквером можна побачити будівлю залізничного вокзалу. Перший потяг прибув в Теребовлю ще в 1896 році, коли було споруджено залізницю Тернопіль-Копичинці. В наступні роки залізницю продовжили до Заліщик та Чернівців. На першому поверсі до Першої Світової був ресторан українського купця на прізвище Гіркоперець. В 1930-их роках через Теребовлю курсував рейсовий автобус «Люкс-Торпеда», який долав відстань від Тернополя до Заліщик за дві з половиною години.

Зараз дизель-поїзд долає цю відстань майже 5 годин. На південь та північ від Теребовлі колія проходить через два великих кам’яних віадуки, які збудовані ще в 1895-96 роках. Проте в Першу Світову ці величні мости підірвали російські війська, коли відступали. Відновили їх в 1920-их і з того часу вони надійно служать без будь-яких ремонтів та реконструкцій. В другу Світову війну залізницю на цій ділянці неодноразово бомбардували як німецькі, так і радянські літаки. Попри все мости цього разу вистояли. А сліди бомбардування ще довгий час залишались на навколишніх будівлях. Рідна хата стояла десь метрів за 200 від залізниці, на блясі, якою перекрита хата було кільканадцять слідів від осколків.

Від парку Князя Василька звертаємо з головної вулиці праворуч і за кілька хвилин виходимо на міст через Гнізну, який ще й досі старші люди називають «дерев’яний», хоча дерев’яним він був до початку 1980-их.

В міжвоєнний період по кутах моста були кам’яні стовбчики з гербами міста. За мостом починається місцевість, яка колись мала назву Плянти (заболочена місцевість). Прямуючи вулицею, яка колись носила ім’я Ридзи Шмігли, минаємо кілька цікавих в архітектурному плані особняків 1930-их років (49.296447, 25.693024) і виходимо до «китайської стіни» (49.295819, 25.692669). Таку назву має торговий центр, який розтягнувся вздовж стадіону. За цим довгим рядом магазинів ліворуч буде стадіон (49.295259, 25.691994), а праворуч — парк Національного відродження (49.295826, 25.691282), який ще чекає своєї черги на відродження і поки служить торговицею, «гуманітаркою». Стадіон в Теребовлі збудували наприкінці 1930-их років за допомоги полку малопольських уланів, що стояли тоді в казармах Теребовлі. Була тут стрілецька зала та тенісний корт. За парком можна розгледіти найбільший теребовлянський довгобуд — Будинок культури (49.296852, 25.690001). В 1950-их на цьому місці діяла місцева виставка досягнень народного господарства.