Місцями революції гідності

На цьому місці стояла барикада з шин, гілок, уламків новорічної ялинки, лавок, цегли і бруду, яка захищала тил протестуючих. Це з першого погляду нічим не примітна барикада, така ж як і всі інші барикади навколо Майдану. Вона не перша і не остання, тут не відбувалося значних доленосних подій. Однак ми не просто так починаємо свій маршрут саме в цьому місці.

Барикада стоїть біля ЦУМу (центрального універсального магазину), який задовго до революції (ще в 2010 році) перейшов у власність олігарха Ріната Ахметовова, іменованого в народі ні як інакше, як «гаманцем» провладної «Партії регіонів», з якої і вийшов ненависний усіма учасниками протестів президент Віктор Янукович. У 2012 році ЦУМ закрив свої двері на реконструкцію, а роботи з реконструкції тривали навіть в періоди жорстких протистоянь протестуючих та силовиків: на будівництві знаходилися робітники і працював кран. Здавалося ось-ось режим впаде і мільярдерові Рінату Ахметову зовсім не час думати про свої доходи. Але бізнесмен обачливо вважав, як виявилося небезпідставно, що буде спокійно заробляти гроші в центрі Києва і при іншій владі.

Слід відзначити, що будівля ЦУМу під час революції зовсім не постраждала, за винятком того, що хтось фарбою написав на великому банері на фасаді «Рінат, ти з України або з Кремлем?». Цей напис був поспішно закритий через кілька днів великим полотном з прапором України, у якості відповіді на питання.

Нагадаємо, що Рінат Ахметов, відомий бізнесмен з Донецька, який в період пострадянської розрухи в кримінальні 90-ті роки зміг заробити стартовий капітал, який в подальшому пустив на покупку українських підприємств. Про засоби, якими вдалося заробити ці гроші, Рінат Леонидович вважає за краще не говорити.

Ось ми і підійшли до епіцентру всіх подій, які відбувалися в період революції.

У центрі площі стояла сцена, яка працювала цілодобово. З неї виступали політики з промовами, артисти з піснями і танцями на підтримку протестуючих, духовенство з молитвами за долю України.

У різний час на площу виходила різна кількість протестуючих. Були люди, які там знаходилися постійно, харчувалися і ночували тут же в наметах, були люди, які приходили після роботи і перебували там до ночі, а вранці знову йшли на роботу. У різні моменти часу на Майдані знаходилося від декількох тисяч до сотень тисяч людей. Так, наприклад, на «Марш мільйонів» вийшло за різними оцінками від 500 тисяч до 1,5 мільйона людей. Вся площа і прилеглі вулиці були повністю заповнені.

Багато політиків виходили на сцену, але ми не будемо їх називати — майже всі вони зараз при владі і їх особи постійно миготять на телеекранах з політичною риторикою і дуже часто з відвертим популізмом.

Назвемо тут тих, кого хочеться згадати з «персоналій Майдану».

Руслана Лижичко, українська співачка, переможниця пісенного конкурсу «Євробачення» в 2004 році, за що в тому ж році отримала звання народної артистки України. Вона була, якщо можна так сказати, «голосом Майдану». Вона цілими ночами перебувала на сцені і говорила з людьми. Їй приносили на сцену закривавлені бронежилети, закривавлені каски, але вона мужньо трималася, навіть тоді, коли свистіли кулі зовсім поруч.

Євген Нищук, його також називають «голосом Майдану». Він (в якості ведучого) на Майдані озвучував всілякі акції та заходи. Він був на сцені переважно вдень. З його вуст звучали важливі оголошення про початок штурму, про поранених, про снайперів і небезпеку.

Святослав Вакарчук, лідер популярного рок-гурту «Океан Ельзи», запам’ятався не тільки своїми полум’яними промовами зі сцени, а неймовірно запальним і патріотичним концертом, проведеним на Майдані 14 грудня 2013 року. Десятки тисяч мобільних телефонів з включеними ліхтариками робили хвилю в такт його виступу.

Сергій Нігоян, громадянин України вірменського походження, ікона майдану. Вбитий 22 січня 2014 року свинцевою картеччю під час «перемир’я» з силовиками. Одна з перших жертв революції, з яких почався кривавий відлік подальших вбивств.

Він займався карате, тож в наметовому містечку протестуючих став охоронцем. Впізнаваного і харизматичного юнака любили фотографи і оператори Майдану. Після підтвердження інформації про його загибель відео, на якому Нігоян Сергій Гагікович читає вірші Шевченка, стало одним з найпопулярніших в українському інтернеті.

Так називають барикаду, яка перебувала відразу під мостом до «Жовтневому палацу». Назва барикади походить від назви сотні (одиниця самооборони Майдану), яка стояла на цій барикаді. До складу сотні входили переважно житель Львова і області.

Це була дуже гаряча барикада — відразу за нею в сотні метрів починалася «чорна зона» карти, де стояли силовики. Звідти йшли наступи «Беркута», звідти стріляли в мітингуючих. Барикада багато разів була захоплена і зруйнована і стільки ж разів відновлена.

Ми знаходимося в центрі «Урядового кварталу», території, де були зосереджені основні сили, які захищали президента.

Основними дійовими особами з боку правоохоронців були підрозділи «Бекрут», звезені з усієї України до Києва для придушення протестів. Вони щиро ненавидять людей по той бік барикад. Вони з особливим завзяттям під час штурмів б’ють беззбройних людей, б’ють руками, б’ють ногами, б’ють кийками, не шкодують й жінок.

Ставлення силовиків до журналістів погане. Більшість ЗМІ підтримує майдан. Лише поодинокі канали (серед яких канал «Україна» Ріната Ахметова) пробираються до них в тил для того, щоб взяти інтерв’ю.

Найбільша кількість силовиків тримали кордони на вулиці Інститутській, на вулиці Грушевського, біля адміністрації президента, біля Кабінету міністрів і Верховної Ради.

У мережі поширилася думка, що хлопці «просто виконували наказ» (індульгенція для совісті?). Та слід пригадати Кримінальний кодекс України: «Особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.»

Ми спустилися до місця, де поряд із входом на стадіон імені Лобановського стояла велика барикада — ще одна лінія розмежування між «жовто-блакитними» і «чорними».

Це місце дуже активних зіткнень. Тут палили шини, від чого більшість сусідніх будинків було чорного кольору. Тут силовики поливали в лютий зимовий мороз протестуючих водою з водометів. З боку протестуючих стояла велика рогатка для метання бруківки в силовиків. Потім було побудовано щось на зразок катапульти. Катапульта була зруйнована силовиками під час чергового наступу.

Бруківка, що була виколупана прямо з-під ніг, була в перший період основною зброєю протестуючих. До кінця революції бруківки під ногами майже не залишалося, але тепер, як ми можемо бачити, вона повністю відновлена.