Полтавський Шлях

Зовні кінотеатр «Боммер», розташований в самому початку вулиці, дуже непримітна — будівля позбавлена будь-яких декоративних надмірностей і виділяється хіба тим, що має всього два поверхи. Але в історії Харкова це місце відіграє важливу роль — 108 років тому будівля стала першою в місті серед побудованих спеціально для кінопоказів. Засновники кінотеатру — брати-французи Боммер — на першому поверсі обладнали зал для глядачів на 380 місць, на другому — велике фойє, де гостей розважав оркестр.

У 1920-му тут трапилося нещастя: глядачі поспішали зайняти міста в залі, бо у квитках не були вказані номери місць, і влаштували тисняву на сходах. В результаті обрушилися поручні, і кілька людей загинули. З того часу у всіх кінотеатрах міста на квитках стали вказувати номер місця. Ще кілька років тому «Боммер» славився тим, що тут демонстрували стрічки-переможці різних фестивалів, і авторські стрічки, які не випускають в широкий прокат. Сьогодні ж найстаріший кінотеатр міста практично не працює через проблеми з фінансуванням.

Шестикутний сквер вражає не тільки своєю історією, а й архітектурою, що його оточує. По обидва боки вулиці навколо скверу розташовані прекрасні будівлі, виконані відомими архітекторами в різноманітних стилях. Одна з таких прикрас — будинок під №13, в якому знаходиться об’єднаний військкомат Новобаварського і Холодногірського районів. Майже 190 років тому будівлю в стилі російського класицизму звели за проектом першого міського архітектора Андрія Тона, який проектував будівлю театру ім. Шевченко. На початку XX століття на місці будинку №13 й навколишніх його будівель планували звести великий триповерховий театр за проектом Олексія Бекетова. До театру повинні були прилягати готель і ресторан. У 1914 році на реалізацію вже готового проекту почали збирати кошти, але розпочати будівництво не вдалося через Першу світову війну.

Зверніть увагу на будинок №31 — і за розмірами, і за стилем, він сильно відрізняється від всіх тих будівель, які ми вже встигли подивитися. Можна сказати, що зведення цього гіганта позначило новий етап забудови Полтавського Шляху. На самому початку минулого століття на вулиці почали зводити великі фірмові й прибуткові будинки. Дивлячись на сучасне оздоблення фасаду, в це складно повірити, але будували цю шестиповерхівку з цегли, розібраної при знесенні житлових будинків, що стоять на місці нинішнього Палацу праці. Завдяки нехитрій комбінації підрядники будівництва поклали в кишеню чималі суми. Також відомо, що в цьому будинку до революції жив з сім’єю анархіст Нестор Махно.

Наступна будівля нашого маршруту, на Полтавському Шляху, 44, явно не з тих, якими можна милуватися. Не кожен перехожий зможе швидко здогадатися, що за цими білими стінами знаходиться церква, якщо він не знає того заздалегідь. Ще дивніше звучить той факт, що історія Свято-Дмитрівської церкви занурюється аж в середину XVII століття. Спочатку на цьому місці знаходилася невелика дерев’яна церква, яка після кількох перебудов перетворилася в кам’яну.

На початку XX століття це вже був красивий і великий храм, який міг вмістити понад 2100 парафіян. В ті часи багато сучасників вважали саме Свято-Дмитрівську церкву найкрасивішою в місті. Але, на жаль, судити про красу цієї будівлі ми можемо лише по деякім фотографіям, що збереглись. У радянські роки будівлю спотворили й облицювали керамічною плиткою, довгий час в ньому розташовувався ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації й флоту) і кінотеатр «Спорт». Повернутися до витоків вдалося після розвалу Союзу: зараз в будівлі знаходиться кафедральний собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.