Вулицю, якій присвячена наша чергова прогулянка, по можливості намагаються уникати водії автомобілів — проїзд по ній ускладнений через трамвайні колії, велику кількість пішохідних переходів і вузьку проїжджу частину. Проте, для допитливих харків’ян і гостей міста Полтавський Шлях — обов’язковий пункт у програмі ознайомлення з містом. Це самобутня вулиця зі своєю ексклюзивною архітектурою і давньою історією.
У другій половині XVII століття в Залопанському районі (так його називали в ті часи) виникла дорога на Полтаву з ускладненим проїздом через болота й озера. Тільки уявіть: тутешня місцевість була настільки болотистою, що для проїзду з центру міста до району Холодної Гори необхідно було мати з собою хмиз. Пару століть тому майже всі водойми в районі висушили й на той час уже Катеринославську вулицю почали забудовувати маєтками для дворян і заможних торговців. Близько 150 років тому з появою у Харкові регулярного залізничного сполучення вулиця почала помітно змінюватися. Замість приватних особняків тут почали з’являтися готелі й мебльовані кімнати. Саму ж вулицю на той час вирівняли й вимостили. Тому за часів перших поїздів Полтавський Шлях вважався візитною карткою міста, з якої візники прагнули ознайомити заможних гостей.
GPS: 49.988319, 36.226091
GPS: 49.988319, 36.226091
Перший цікавий об’єкт вулиці ми зустрічаємо біля самих її воріт. Цю красиву, з насиченим фасадом, будівлю під №1 звели в 1879 році на території величезного дворового місця, яке належало в XIX столітті губернському секретарю Миколі Масловичу. У 1869 році тут знаходилася Харківська палата кримінального і цивільного суду і камера губернського прокурора. А за цим будинком знаходився Наказ громадського піклування, тобто перше міський лікарняне містечко, переведене надалі на Сабурову дачу. Сьогодні в цій будівлі не знаходиться нічого примітного, але поглянути на нього обов’язково варто.
Перший цікавий об’єкт вулиці ми зустрічаємо біля самих її воріт. Цю красиву, з насиченим фасадом, будівлю під №1 звели в 1879 році на території величезного дворового місця, яке належало в XIX столітті губернському секретарю Миколі Масловичу. У 1869 році тут знаходилася Харківська палата кримінального і цивільного суду і камера губернського прокурора. А за цим будинком знаходився Наказ громадського піклування, тобто перше міський лікарняне містечко, переведене надалі на Сабурову дачу. Сьогодні в цій будівлі не знаходиться нічого примітного, але поглянути на нього обов’язково варто.
GPS: 49.988533, 36.225492
Зовні кінотеатр «Боммер», розташований в самому початку вулиці, дуже непримітна — будівля позбавлена будь-яких декоративних надмірностей і виділяється хіба тим, що має всього два поверхи. Але в історії Харкова це місце відіграє важливу роль — 108 років тому будівля стала першою в місті серед побудованих спеціально для кінопоказів. Засновники кінотеатру — брати-французи Боммер — на першому поверсі обладнали зал для глядачів на 380 місць, на другому — велике фойє, де гостей розважав оркестр.
У 1920-му тут трапилося нещастя: глядачі поспішали зайняти міста в залі, бо у квитках не були вказані номери місць, і влаштували тисняву на сходах. В результаті обрушилися поручні, і кілька людей загинули. З того часу у всіх кінотеатрах міста на квитках стали вказувати номер місця. Ще кілька років тому «Боммер» славився тим, що тут демонстрували стрічки-переможці різних фестивалів, і авторські стрічки, які не випускають в широкий прокат. Сьогодні ж найстаріший кінотеатр міста практично не працює через проблеми з фінансуванням.
GPS: 49.988533, 36.225492
Зовні кінотеатр «Боммер», розташований в самому початку вулиці, дуже непримітна — будівля позбавлена будь-яких декоративних надмірностей і виділяється хіба тим, що має всього два поверхи. Але в історії Харкова це місце відіграє важливу роль — 108 років тому будівля стала першою в місті серед побудованих спеціально для кінопоказів. Засновники кінотеатру — брати-французи Боммер — на першому поверсі обладнали зал для глядачів на 380 місць, на другому — велике фойє, де гостей розважав оркестр.
У 1920-му тут трапилося нещастя: глядачі поспішали зайняти міста в залі, бо у квитках не були вказані номери місць, і влаштували тисняву на сходах. В результаті обрушилися поручні, і кілька людей загинули. З того часу у всіх кінотеатрах міста на квитках стали вказувати номер місця. Ще кілька років тому «Боммер» славився тим, що тут демонстрували стрічки-переможці різних фестивалів, і авторські стрічки, які не випускають в широкий прокат. Сьогодні ж найстаріший кінотеатр міста практично не працює через проблеми з фінансуванням.
GPS: 49.988252, 36.222127
GPS: 49.988252, 36.222127
Як ми вже помітили, в минулі часи Полтавський Шлях являв собою розсип озер, які становили річище річки Лопань. Коли в кінці XIX століття вулицю почали активно забудовувати кам’яними будинками, водойми висушили. А навколо найбільшого озера, яке служило стоком нечистот, розбили сквер з басейнами по обидва боки вулиці. У них навіть жили лебеді. Після революції, в 1920-і роки, басейн виявився завалений дохлими кішками та собаками, і його засипали, щоб не розводити зайвий бруд. При цьому сам сквер зберіг колишній вигляд. У народі він зветься круглим або шестикутним, через відповідне розташування будівель по периметру. Не так давно в північній частині скверу стояв пам’ятник революціонеру Якову Свердлову, ім’я якого довгі роки носила вулиця Полтавський Шлях. Але скульптура виявилася однією з тих, які навесні 2015 року неофіційно декомунізували — невідомі активісти знесли її під покровом ночі.
Як ми вже помітили, в минулі часи Полтавський Шлях являв собою розсип озер, які становили річище річки Лопань. Коли в кінці XIX століття вулицю почали активно забудовувати кам’яними будинками, водойми висушили. А навколо найбільшого озера, яке служило стоком нечистот, розбили сквер з басейнами по обидва боки вулиці. У них навіть жили лебеді. Після революції, в 1920-і роки, басейн виявився завалений дохлими кішками та собаками, і його засипали, щоб не розводити зайвий бруд. При цьому сам сквер зберіг колишній вигляд. У народі він зветься круглим або шестикутним, через відповідне розташування будівель по периметру. Не так давно в північній частині скверу стояв пам’ятник революціонеру Якову Свердлову, ім’я якого довгі роки носила вулиця Полтавський Шлях. Але скульптура виявилася однією з тих, які навесні 2015 року неофіційно декомунізували — невідомі активісти знесли її під покровом ночі.
GPS: 49.987618, 36.221525
Шестикутний сквер вражає не тільки своєю історією, а й архітектурою, що його оточує. По обидва боки вулиці навколо скверу розташовані прекрасні будівлі, виконані відомими архітекторами в різноманітних стилях. Одна з таких прикрас — будинок під №13, в якому знаходиться об’єднаний військкомат Новобаварського і Холодногірського районів. Майже 190 років тому будівлю в стилі російського класицизму звели за проектом першого міського архітектора Андрія Тона, який проектував будівлю театру ім. Шевченко. На початку XX століття на місці будинку №13 й навколишніх його будівель планували звести великий триповерховий театр за проектом Олексія Бекетова. До театру повинні були прилягати готель і ресторан. У 1914 році на реалізацію вже готового проекту почали збирати кошти, але розпочати будівництво не вдалося через Першу світову війну.
GPS: 49.987618, 36.221525
Шестикутний сквер вражає не тільки своєю історією, а й архітектурою, що його оточує. По обидва боки вулиці навколо скверу розташовані прекрасні будівлі, виконані відомими архітекторами в різноманітних стилях. Одна з таких прикрас — будинок під №13, в якому знаходиться об’єднаний військкомат Новобаварського і Холодногірського районів. Майже 190 років тому будівлю в стилі російського класицизму звели за проектом першого міського архітектора Андрія Тона, який проектував будівлю театру ім. Шевченко. На початку XX століття на місці будинку №13 й навколишніх його будівель планували звести великий триповерховий театр за проектом Олексія Бекетова. До театру повинні були прилягати готель і ресторан. У 1914 році на реалізацію вже готового проекту почали збирати кошти, але розпочати будівництво не вдалося через Першу світову війну.
GPS: 49.987968, 36.218815
GPS: 49.987968, 36.218815
Наступна локація маршруту вас навряд чи вразить зовнішнім виглядом. Будинок №30 комусь може здатися чимось на зразок казармової будівлі. Але, як це часто буває, старенька 176-річна двоповерхівка може розповісти про себе чимало цікавого. Саме тут свого часу жив останній генерал-губернатор Малоросії Сергій Кокошкін, той самий чоловік, завдяки якому вулиця Сумська стала прямою. А ще до заслуг Кокошкіна зараховують появу в Харкові Лопанського моста і зникнення болотистості на місці сучасного Полтавського Шляху.
З 1883-го й у наступні 100 років в будівлі знаходилося музичне училище, яке відвідував легендарний композитор Петро Чайковський. А ще в цьому будинку довгий час зберігали рояль, на якому грав видатний композитор, піаніст і диригент Антон Рубінштейн.
Наступна локація маршруту вас навряд чи вразить зовнішнім виглядом. Будинок №30 комусь може здатися чимось на зразок казармової будівлі. Але, як це часто буває, старенька 176-річна двоповерхівка може розповісти про себе чимало цікавого. Саме тут свого часу жив останній генерал-губернатор Малоросії Сергій Кокошкін, той самий чоловік, завдяки якому вулиця Сумська стала прямою. А ще до заслуг Кокошкіна зараховують появу в Харкові Лопанського моста і зникнення болотистості на місці сучасного Полтавського Шляху.
З 1883-го й у наступні 100 років в будівлі знаходилося музичне училище, яке відвідував легендарний композитор Петро Чайковський. А ще в цьому будинку довгий час зберігали рояль, на якому грав видатний композитор, піаніст і диригент Антон Рубінштейн.
GPS: 49.987552, 36.216214
Зверніть увагу на будинок №31 — і за розмірами, і за стилем, він сильно відрізняється від всіх тих будівель, які ми вже встигли подивитися. Можна сказати, що зведення цього гіганта позначило новий етап забудови Полтавського Шляху. На самому початку минулого століття на вулиці почали зводити великі фірмові й прибуткові будинки. Дивлячись на сучасне оздоблення фасаду, в це складно повірити, але будували цю шестиповерхівку з цегли, розібраної при знесенні житлових будинків, що стоять на місці нинішнього Палацу праці. Завдяки нехитрій комбінації підрядники будівництва поклали в кишеню чималі суми. Також відомо, що в цьому будинку до революції жив з сім’єю анархіст Нестор Махно.
GPS: 49.987552, 36.216214
Зверніть увагу на будинок №31 — і за розмірами, і за стилем, він сильно відрізняється від всіх тих будівель, які ми вже встигли подивитися. Можна сказати, що зведення цього гіганта позначило новий етап забудови Полтавського Шляху. На самому початку минулого століття на вулиці почали зводити великі фірмові й прибуткові будинки. Дивлячись на сучасне оздоблення фасаду, в це складно повірити, але будували цю шестиповерхівку з цегли, розібраної при знесенні житлових будинків, що стоять на місці нинішнього Палацу праці. Завдяки нехитрій комбінації підрядники будівництва поклали в кишеню чималі суми. Також відомо, що в цьому будинку до революції жив з сім’єю анархіст Нестор Махно.
GPS: 49.987446, 36.214982
GPS: 49.987446, 36.214982
Зараз в це складно повірити, але ще кілька років тому будівля під номером 35, що є пам’ятником архітектури, вважалася безнадійною. Побудували цей триповерховий дім 107 років тому. Спочатку він служив прибутковим будинком і до революції належав російсько-американському суспільству «Трикутник» — найбільшому виробнику гумових виробів в Російській імперії. Підприємство існує донині, але під іншою назвою. А ось гарне триповерхове приміщення запустувало, поки на порозі перебудови зовсім не згоріло.
За часів запустіння в народі дім одержав прізвисько «будинок-привид». Зовнішній вигляд цієї споруди наштовхував на думки, що її швидше за все знесуть і побудують на її місці чергову сучасну будівлю під бізнес-центр. Але за реконструкцію аварійного будинку все ж взялися і нещодавно харків’яни отримали оновлений шедевр. Судячи з архівних фотографій, виглядає тепер будинок майже так само, як і на зорі XX століття.
Зараз в це складно повірити, але ще кілька років тому будівля під номером 35, що є пам’ятником архітектури, вважалася безнадійною. Побудували цей триповерховий дім 107 років тому. Спочатку він служив прибутковим будинком і до революції належав російсько-американському суспільству «Трикутник» — найбільшому виробнику гумових виробів в Російській імперії. Підприємство існує донині, але під іншою назвою. А ось гарне триповерхове приміщення запустувало, поки на порозі перебудови зовсім не згоріло.
За часів запустіння в народі дім одержав прізвисько «будинок-привид». Зовнішній вигляд цієї споруди наштовхував на думки, що її швидше за все знесуть і побудують на її місці чергову сучасну будівлю під бізнес-центр. Але за реконструкцію аварійного будинку все ж взялися і нещодавно харків’яни отримали оновлений шедевр. Судячи з архівних фотографій, виглядає тепер будинок майже так само, як і на зорі XX століття.
GPS: 49.987633, 36.214444
Наступна будівля нашого маршруту, на Полтавському Шляху, 44, явно не з тих, якими можна милуватися. Не кожен перехожий зможе швидко здогадатися, що за цими білими стінами знаходиться церква, якщо він не знає того заздалегідь. Ще дивніше звучить той факт, що історія Свято-Дмитрівської церкви занурюється аж в середину XVII століття. Спочатку на цьому місці знаходилася невелика дерев’яна церква, яка після кількох перебудов перетворилася в кам’яну.
На початку XX століття це вже був красивий і великий храм, який міг вмістити понад 2100 парафіян. В ті часи багато сучасників вважали саме Свято-Дмитрівську церкву найкрасивішою в місті. Але, на жаль, судити про красу цієї будівлі ми можемо лише по деякім фотографіям, що збереглись. У радянські роки будівлю спотворили й облицювали керамічною плиткою, довгий час в ньому розташовувався ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації й флоту) і кінотеатр «Спорт». Повернутися до витоків вдалося після розвалу Союзу: зараз в будівлі знаходиться кафедральний собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.
GPS: 49.987633, 36.214444
Наступна будівля нашого маршруту, на Полтавському Шляху, 44, явно не з тих, якими можна милуватися. Не кожен перехожий зможе швидко здогадатися, що за цими білими стінами знаходиться церква, якщо він не знає того заздалегідь. Ще дивніше звучить той факт, що історія Свято-Дмитрівської церкви занурюється аж в середину XVII століття. Спочатку на цьому місці знаходилася невелика дерев’яна церква, яка після кількох перебудов перетворилася в кам’яну.
На початку XX століття це вже був красивий і великий храм, який міг вмістити понад 2100 парафіян. В ті часи багато сучасників вважали саме Свято-Дмитрівську церкву найкрасивішою в місті. Але, на жаль, судити про красу цієї будівлі ми можемо лише по деякім фотографіям, що збереглись. У радянські роки будівлю спотворили й облицювали керамічною плиткою, довгий час в ньому розташовувався ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації й флоту) і кінотеатр «Спорт». Повернутися до витоків вдалося після розвалу Союзу: зараз в будівлі знаходиться кафедральний собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.
