На цей раз ми пропонуємо вам зануритися в атмосферу одного з найколоритніших й найбільш суперечливих районів Харкова — Москалівки. З давніх-давен харків’яни знають, що в цю частину міста не варто заглядати темними вечорами на самоті — можна в кращому випадку позбутися гаманця і мобільного телефону. Хоча багато хто, в тому числі й місцеві жителі, запевняють, що Москалівка вже давно «не та», мовляв, стала сучасною та демократичною. Можливо, варто повірити їм на слово, але як мінімум тутешні дороги ніби завітали до нас з далекого минулого — з часів утворення Москалівки десь в XVII столітті. Тоді ця частина міста була покрита сосновими й березовими гаями, тут було багато дикорослих дерев, а за течією річки Лопань в західному напрямку знаходилися болота і невеликі озера.
В середині XIX століття на колишніх землях купців Карпових і старшинської родини Квиток, найвідомішим представником якої є письменник Григорій Квітка-Основ’яненко, з’явилася головна вулиця району — Москалівська. Своє ім’я вулиця отримала від назви селища Москалівка, а те в свою чергу від слова «москаль» — так у давнину називали відставних солдатів. Вони й купували землі під забудову в цій місцевості. Пізніше на вулиці стали селитися купці, власники заводів, які будували тут підприємства.
Нетривалий час вулиця називалася Великою Москалівською, а у 1936-му в її назвали на честь Жовтневої революції. Нещодавно ж вулиці повернули історичну назву. До наших днів тут збереглися кам’яний будинок, в якому брав пацієнтів офтальмолог Леонард Гіршман, «Басейни», де за водою шикувалися натовпи людей, і будівля 111-річної аптеки.
Вулиця Москалівська починається неподалік від скверу Стрілка — в районі злиття двох головних річок міста — Лопані й Харкова. Перший гідний уваги об’єкт зустрічається нам на самому початку прогулянки. Житловий будинок під номером 2 звели 1903-го як прибутковий. Зодчий будівлі в стилі модерн точно невідомий, можливим автором дослідники називають міського архітектора того часу Михайла Дашкевича, який спроектував прославлений будинок «Слово». Фасад будівлі розділений на три частини злегка сходовими маршами що виступають, прикрашеними рельєфними зображеннями жіночих голів. Між сходами вгорі знаходиться фронтон з вікнами незвичайної форми, який прикрашають барельєфи з невагомими жіночими фігурами, які застигли в повітрі з вінками в руках над пролітаючим між ними птахом.
Вулиця Москалівська починається неподалік від скверу Стрілка — в районі злиття двох головних річок міста — Лопані й Харкова. Перший гідний уваги об’єкт зустрічається нам на самому початку прогулянки. Житловий будинок під номером 2 звели 1903-го як прибутковий. Зодчий будівлі в стилі модерн точно невідомий, можливим автором дослідники називають міського архітектора того часу Михайла Дашкевича, який спроектував прославлений будинок «Слово». Фасад будівлі розділений на три частини злегка сходовими маршами що виступають, прикрашеними рельєфними зображеннями жіночих голів. Між сходами вгорі знаходиться фронтон з вікнами незвичайної форми, який прикрашають барельєфи з невагомими жіночими фігурами, які застигли в повітрі з вінками в руках над пролітаючим між ними птахом.
Продовжуючи прогулянку, зверніть увагу на одноповерхову будівлю під номером 20. Саме біля неї у 1869 році встановили першу на Москалівці поштову скриньку. Друга з’явилася лише через 29 років на розі вулиць Москалівської й Гольдбергівської.
У житловому будинку, який розташувався під 22-м номером, понад сто років працює аптека. Рік її заснування — 1905-й — вказано на табличці біля входу, але історія почалася раніше. У 1870-х провізор Василь Тутаєв відкрив на вул. Воскресенській аптеку з вільним продажем ліків. Пізніше вона переїхала на вул. Мар’їнську, потім лікарський склад орендував молодий провізор Савелій Чудновський, який тільки-но отримав диплом. Він став новим власником аптеки, коли Тутаєв відійшов від справ, і пізніше перевів її до нового триповерхового будинку на вул. Москалівській, де вона працює й донині.
Продовжуючи прогулянку, зверніть увагу на одноповерхову будівлю під номером 20. Саме біля неї у 1869 році встановили першу на Москалівці поштову скриньку. Друга з’явилася лише через 29 років на розі вулиць Москалівської й Гольдбергівської.
У житловому будинку, який розташувався під 22-м номером, понад сто років працює аптека. Рік її заснування — 1905-й — вказано на табличці біля входу, але історія почалася раніше. У 1870-х провізор Василь Тутаєв відкрив на вул. Воскресенській аптеку з вільним продажем ліків. Пізніше вона переїхала на вул. Мар’їнську, потім лікарський склад орендував молодий провізор Савелій Чудновський, який тільки-но отримав диплом. Він став новим власником аптеки, коли Тутаєв відійшов від справ, і пізніше перевів її до нового триповерхового будинку на вул. Москалівській, де вона працює й донині.
Цей маленький будиночок на перетині вулиць Москалівської й Рибасівської — колишня водорозбірна будка, яку місцеві називали басейною. Звели її 1882-го після того, як протягнули водопровід. Сюди люди приходили за водою, оскільки в будинках водопостачання не було. За кожні два відра води платили півкопійки. Біля басейну завжди юрмився народ, в чергах доходило до бійок. Згодом кількість таких будок на Москалівці зросла, а районом почали курсувати водовози. Цікаво, що на мапі у цієї будівлі навіть не вказана адреса.
Цей маленький будиночок на перетині вулиць Москалівської й Рибасівської — колишня водорозбірна будка, яку місцеві називали басейною. Звели її 1882-го після того, як протягнули водопровід. Сюди люди приходили за водою, оскільки в будинках водопостачання не було. За кожні два відра води платили півкопійки. Біля басейну завжди юрмився народ, в чергах доходило до бійок. Згодом кількість таких будок на Москалівці зросла, а районом почали курсувати водовози. Цікаво, що на мапі у цієї будівлі навіть не вказана адреса.
Цікаву історію зберігає і будинок №44. Виявляється, тут на другому поверсі жив видатний живописець Михайло Ткаченко — один з головних мариністів Російської імперії, картини якого прикрашали важливі державні подарунки. За службовим обов’язком він довго жив у Парижі, однак щоліта приїздив за натхненням до України. 1914-го Ткаченко не зміг повернутися до столиці круасанів через війну і провів решту життя в рідному Харкові. А ось більшість його робіт знаходяться у Франції.
Цікаву історію зберігає і будинок №44. Виявляється, тут на другому поверсі жив видатний живописець Михайло Ткаченко — один з головних мариністів Російської імперії, картини якого прикрашали важливі державні подарунки. За службовим обов’язком він довго жив у Парижі, однак щоліта приїздив за натхненням до України. 1914-го Ткаченко не зміг повернутися до столиці круасанів через війну і провів решту життя в рідному Харкові. А ось більшість його робіт знаходяться у Франції.
У 1884-му році біля механіко-чавуно-ливарного заводу його власники — прусський підданий Альберт Бельке і дворянка Марія Ремізова — побудували гарний кам’яний двоповерховий будинок. 1908-го в ньому відкрилася очна лікарня професора Леонарда Гіршмана, яка була розрахована всього на 10 ліжок, але пацієнтів зі всієї Російської імперії лікар приймав з ранку і до пізньої ночі. Тільки 1912-го лікарня Гіршмана перейшла у власне приміщення на вул. Олеся Гончара (колишня Правди). У післявоєнний період будівлю Бельке і Ремізова перебудували, абсолютно спотворивши її вигляд. Зараз в будинку №55 — звичайні квартири.
У 1884-му році біля механіко-чавуно-ливарного заводу його власники — прусський підданий Альберт Бельке і дворянка Марія Ремізова — побудували гарний кам’яний двоповерховий будинок. 1908-го в ньому відкрилася очна лікарня професора Леонарда Гіршмана, яка була розрахована всього на 10 ліжок, але пацієнтів зі всієї Російської імперії лікар приймав з ранку і до пізньої ночі. Тільки 1912-го лікарня Гіршмана перейшла у власне приміщення на вул. Олеся Гончара (колишня Правди). У післявоєнний період будівлю Бельке і Ремізова перебудували, абсолютно спотворивши її вигляд. Зараз в будинку №55 — звичайні квартири.
На перетині трамвайних шляхів є сенс звернути ліворуч і познайомитися з вулицею Гольдбергівською — ще однією гордістю Москалівки. Під номером 104 розташовується одне з головних прикрас вулиці — колишній маєток купця Григорія Гольдберга. Двоповерхова будівля, яку виконали за проектом архітектора Віктора Естровича, нагадує середньовічний замок. Вхід в маєток оформлений у вигляді фортечної вежі, а від крутого щипця даху з мініатюрною рельєфною фігуркою віє готикою. При цьому великі вікна близькі до сучасності. Будівля взагалі виглядає добре, попри 100-річний вік. Сьогодні в замку знаходиться міська санстанція.
На перетині трамвайних шляхів є сенс звернути ліворуч і познайомитися з вулицею Гольдбергівською — ще однією гордістю Москалівки. Під номером 104 розташовується одне з головних прикрас вулиці — колишній маєток купця Григорія Гольдберга. Двоповерхова будівля, яку виконали за проектом архітектора Віктора Естровича, нагадує середньовічний замок. Вхід в маєток оформлений у вигляді фортечної вежі, а від крутого щипця даху з мініатюрною рельєфною фігуркою віє готикою. При цьому великі вікна близькі до сучасності. Будівля взагалі виглядає добре, попри 100-річний вік. Сьогодні в замку знаходиться міська санстанція.
Однією з головних родзинок не тільки Гольдбергівської вулиці, але і всієї Москалівки, можна назвати Трьохсвятительську церкву. Розташована вона майже навпроти будинку-замку. У народі її називають Гольдбергівською, пов’язуючи з ім’ям купця. Григорій Осипович і справді зіграв важливу роль у зведенні храму: бувши головою будівельного комітету, він безоплатно передав для спорудження будівлі ділянку, та й сам пожертвував на будівництво 10 000 рублів.
Кажуть, коли дочка чиновника захворіла, він дав обітницю, що після одужання побудує православний храм. На вибір назви церкви вплинув той факт, що імена братів Гольдбергів — Григорій, Олександр і Василь, частково збігаються з іменами трьох святителів — Григорія Богослова, Василя Великого та Іоанна Златоуста. Храм вийшов красивим і зовні, і всередині. Іконостас виготовили в Італії, а для розпису храму запросили петербурзького живописця Олексія Соколова — учня Іллі Рєпіна і Валентина Сєрова.
Однією з головних родзинок не тільки Гольдбергівської вулиці, але і всієї Москалівки, можна назвати Трьохсвятительську церкву. Розташована вона майже навпроти будинку-замку. У народі її називають Гольдбергівською, пов’язуючи з ім’ям купця. Григорій Осипович і справді зіграв важливу роль у зведенні храму: бувши головою будівельного комітету, він безоплатно передав для спорудження будівлі ділянку, та й сам пожертвував на будівництво 10 000 рублів.
Кажуть, коли дочка чиновника захворіла, він дав обітницю, що після одужання побудує православний храм. На вибір назви церкви вплинув той факт, що імена братів Гольдбергів — Григорій, Олександр і Василь, частково збігаються з іменами трьох святителів — Григорія Богослова, Василя Великого та Іоанна Златоуста. Храм вийшов красивим і зовні, і всередині. Іконостас виготовили в Італії, а для розпису храму запросили петербурзького живописця Олексія Соколова — учня Іллі Рєпіна і Валентина Сєрова.
Завершити нашу прогулянку ми пропонуємо в парку імені Квітки-Основ’яненка, який розкинувся на парній стороні вулиці Москалівської, за Основ’янським мостом. Його ще в XVIII столітті заклав батько знаменитого українського письменника Федір Квітка. Тут розташовувалася його садиба, а сама місцевість називалася Основою і перебувала за межами Харкова. Колись в парку були альтанки, алеї для кінних прогулянок і розарій. Зараз він не такий доглянутий, але в ньому полюбляють гуляти місцеві жителі.
Завершити нашу прогулянку ми пропонуємо в парку імені Квітки-Основ’яненка, який розкинувся на парній стороні вулиці Москалівської, за Основ’янським мостом. Його ще в XVIII столітті заклав батько знаменитого українського письменника Федір Квітка. Тут розташовувалася його садиба, а сама місцевість називалася Основою і перебувала за межами Харкова. Колись в парку були альтанки, алеї для кінних прогулянок і розарій. Зараз він не такий доглянутий, але в ньому полюбляють гуляти місцеві жителі.