На цей раз ми пропонуємо вам звернути зі всім відомих Пушкінської й Сумської, щоб дізнатися, які сюрпризи зберігають невеликі, але старовинні вулиці історичного центру. Під час сьогоднішньої прогулянки пройдемося по тихих вуличках в районі станції метро «Радянська», де височіють лише столітні будинки. Тут немає ні жвавого руху, ні сучасних будівель, але час від часу район нагадує про себе гучними подіями. Так, кілька років тому тут виявили «цокаючий» пакет, через якого довелося провести справжню спецоперацію і підірвати знахідку на вулиці. Але виявилося, що це був лише муляж, який забули кіношники.
GPS: 49.993100, 36.236716
GPS: 49.993100, 36.236716
Прогулянку тихими й практично безлюдними вуличками центру почнемо з провулка Воробйова, який буквально переповнений історією. Особливої загадковості йому надає столітній будинок під номером 8, на цокольному поверсі якого в минулому столітті знаходився «будинок прощання». У цьому міському морзі за допомогою підземних вод підтримували температуру в 8 градусів. А через кілька років тут відкрили «Театр жіночого анатомічного інституту», де бездиханні тіла, часто з різними аномаліями або каліцтвами, виставляли напоказ. За радянських часів «театр» закрили, і замість нього відкрилися двері Київського суду.
До слова, провулок Воробйова деякі зможуть побачити на великому екрані. Шість років тому тут знімали епізоди для фільму «Дау» про нобелівського лауреата Льва Ландау. За сценарієм, тут перекинувся віз з овочами, і спеціально для цієї сцени вікна старовинної будівлі забили дошками. Ці кіношні перероблення залишилися в покинутій будівлі й донині.
Прогулянку тихими й практично безлюдними вуличками центру почнемо з провулка Воробйова, який буквально переповнений історією. Особливої загадковості йому надає столітній будинок під номером 8, на цокольному поверсі якого в минулому столітті знаходився «будинок прощання». У цьому міському морзі за допомогою підземних вод підтримували температуру в 8 градусів. А через кілька років тут відкрили «Театр жіночого анатомічного інституту», де бездиханні тіла, часто з різними аномаліями або каліцтвами, виставляли напоказ. За радянських часів «театр» закрили, і замість нього відкрилися двері Київського суду.
До слова, провулок Воробйова деякі зможуть побачити на великому екрані. Шість років тому тут знімали епізоди для фільму «Дау» про нобелівського лауреата Льва Ландау. За сценарієм, тут перекинувся віз з овочами, і спеціально для цієї сцени вікна старовинної будівлі забили дошками. Ці кіношні перероблення залишилися в покинутій будівлі й донині.
GPS: 49.992405, 36.239217
Прогулюючись провулком Воробйова, можна повернути й на вулицю Куликівську, де досі збереглося безліч дореволюційних будівель. Наприклад, будівлю під номером 6 спроектував знаменитий харківський архітектор Олександр Гінзбург для двох заможних підприємців. На вигляд колишній житловий будинок зараз схожий на середньовічний замок з конічними колонами, грубуватими елементами й вітражами. Архітектор спроектував в будинку два холи й два чорних виходи, які існують і зараз. Однак, за іншою версією, яку переповідають старожили, до приходу радянської влади, в особняку був … міський бордель. Зараз в будівлі харківського «середньовічного замку» розташовується Будинок художньої й технічної творчості профтехосвіти, а в підвалі «оселився» нічний клуб «Живіт».
GPS: 49.992405, 36.239217
Прогулюючись провулком Воробйова, можна повернути й на вулицю Куликівську, де досі збереглося безліч дореволюційних будівель. Наприклад, будівлю під номером 6 спроектував знаменитий харківський архітектор Олександр Гінзбург для двох заможних підприємців. На вигляд колишній житловий будинок зараз схожий на середньовічний замок з конічними колонами, грубуватими елементами й вітражами. Архітектор спроектував в будинку два холи й два чорних виходи, які існують і зараз. Однак, за іншою версією, яку переповідають старожили, до приходу радянської влади, в особняку був … міський бордель. Зараз в будівлі харківського «середньовічного замку» розташовується Будинок художньої й технічної творчості профтехосвіти, а в підвалі «оселився» нічний клуб «Живіт».
GPS: 49.992635, 36.240131
GPS: 49.992635, 36.240131
Сто років тому в будинках на вулиці Куликівській жили найбагатші харків’яни, які не скупилися й оснащували свої володіння новинками тих років. Наприклад, у квартирах чотириповерхового будинку під номером 8 було центральне опалення, електричне освітлення, водопровід, кухні та ванні кімнати. На той момент новий будинок з усіма вигодами підкреслював високе положення тутешніх жителів, які з задоволенням обживали навіть цокольні поверхи: так, в підвальних приміщеннях розмістилася родина одного з перших пролетарських поетів Василя Казина. Під час війни особняк сильно постраждав, а зруйновані квартири мешканці відновлювали своїми силами. Зараз злегка застарілий будинок з оригінальною ліпниною виглядає так само, як і в минулому столітті, і тут досі живуть десятки родин.
Сто років тому в будинках на вулиці Куликівській жили найбагатші харків’яни, які не скупилися й оснащували свої володіння новинками тих років. Наприклад, у квартирах чотириповерхового будинку під номером 8 було центральне опалення, електричне освітлення, водопровід, кухні та ванні кімнати. На той момент новий будинок з усіма вигодами підкреслював високе положення тутешніх жителів, які з задоволенням обживали навіть цокольні поверхи: так, в підвальних приміщеннях розмістилася родина одного з перших пролетарських поетів Василя Казина. Під час війни особняк сильно постраждав, а зруйновані квартири мешканці відновлювали своїми силами. Зараз злегка застарілий будинок з оригінальною ліпниною виглядає так само, як і в минулому столітті, і тут досі живуть десятки родин.
GPS: 49.993759, 36.239993
Неподалік від Куликівської зустрічаємо ще одну старовинну вулицю — Дівочу. Серед харківських істориків не вщухає суперечка, що послужило такій назві вулиці. Одні кажуть, що півтора століття тому тут розташовувався «квартал червоних ліхтарів», а інші, навпаки, стверджують, що тут був інститут шляхетних дівчат. Насправді у 1903–1907 роках відомий філолог Олександр Потебня замовив архітекторові Юлію Цауне проект двох будинків, які зовні були схожі один на одного і нагадували готичні середньовічні замки з фігурними вікнами й візерунчастої цегляною кладкою. Місцеві мешканці досі упевнені, що в одному з цих будинків розташовувався жіночий монастир, однак обидві будови були звичайними прибутковими будинками з квартирами нагорі. Зараз старовинні «замки» напхані пластиковими вікнами, сучасними дверима і кондиціонерами, що, втім, анітрохи не псує враження від архітектури.
GPS: 49.993759, 36.239993
Неподалік від Куликівської зустрічаємо ще одну старовинну вулицю — Дівочу. Серед харківських істориків не вщухає суперечка, що послужило такій назві вулиці. Одні кажуть, що півтора століття тому тут розташовувався «квартал червоних ліхтарів», а інші, навпаки, стверджують, що тут був інститут шляхетних дівчат. Насправді у 1903–1907 роках відомий філолог Олександр Потебня замовив архітекторові Юлію Цауне проект двох будинків, які зовні були схожі один на одного і нагадували готичні середньовічні замки з фігурними вікнами й візерунчастої цегляною кладкою. Місцеві мешканці досі упевнені, що в одному з цих будинків розташовувався жіночий монастир, однак обидві будови були звичайними прибутковими будинками з квартирами нагорі. Зараз старовинні «замки» напхані пластиковими вікнами, сучасними дверима і кондиціонерами, що, втім, анітрохи не псує враження від архітектури.
GPS: 49.994044, 36.241559
GPS: 49.994044, 36.241559
На перехресті Дівочої й Маршала Бажанова знаходиться непримітний двоповерховий будинок, мешканці якого можуть похвалитися цікавою історією будівлі. У далекому 1921-му в цьому кутовому будинку під №16 знімали кімнати відомі письменники Юрій Олеша і Валентин Катаєв, які приймали в себе не менш іменитих гостей. Наприклад, до них навідувалися поет Едуард Багрицький, а також автори «12 стільців» і «Золотого теляти» Ілля Ільф і Євген Петров.
До слова, в біографії Юрія Олеші вулиця Демченко пов’язана з любов’ю і трагічним розставанням, після якого письменник зірвався з Харкова до Москви, де і прославився. А Валентин Катаєв навіть увічнив вулицю в своєму творі «Алмазний мій вінець», назвавши її тією, яку «неможливо знайти в жодному іншому місті світу». Щоправда, зараз будівля потребує реставрації й заміни вікон: деякі через відсутність скла просто забили дошками.
На перехресті Дівочої й Маршала Бажанова знаходиться непримітний двоповерховий будинок, мешканці якого можуть похвалитися цікавою історією будівлі. У далекому 1921-му в цьому кутовому будинку під №16 знімали кімнати відомі письменники Юрій Олеша і Валентин Катаєв, які приймали в себе не менш іменитих гостей. Наприклад, до них навідувалися поет Едуард Багрицький, а також автори «12 стільців» і «Золотого теляти» Ілля Ільф і Євген Петров.
До слова, в біографії Юрія Олеші вулиця Демченко пов’язана з любов’ю і трагічним розставанням, після якого письменник зірвався з Харкова до Москви, де і прославився. А Валентин Катаєв навіть увічнив вулицю в своєму творі «Алмазний мій вінець», назвавши її тією, яку «неможливо знайти в жодному іншому місті світу». Щоправда, зараз будівля потребує реставрації й заміни вікон: деякі через відсутність скла просто забили дошками.
GPS: 49.995223, 36.241059
Трохи вище, по вулиці Маршала Бажанова, 14, знаходиться один із безцінних архітектурних шедеврів — маєток німецького мецената, який зберігся до наших днів. Розташувався він на розі вулиці Потебні, навпроти академії міського господарства. Сто років тому цей колись прибутковий будинок належав спільноті німецького промисловця Максиміліана Гельферіха, який увійшов в історію міста як один з найбільших меценатів. Він сприяв відкриттю в Харкові комерційного училища, жіночої лікарні й суспільства допомоги хворим дітям.
Сьогодні старовинний особняк відчув на собі близьке розташування усучасненої вулиці Пушкінської. Тепер на першому поверсі будинку розташувалися кафе, магазини й офіси, де проходять мовні курси. Але, попри це, навіть сьогодні харків’яни можуть помилуватися оригінальною ліпниною й оцінити незвичайне рішення гостроверхого даху, яке привніс у проект архітектор Олександр Ржепішевський.
GPS: 49.995223, 36.241059
Трохи вище, по вулиці Маршала Бажанова, 14, знаходиться один із безцінних архітектурних шедеврів — маєток німецького мецената, який зберігся до наших днів. Розташувався він на розі вулиці Потебні, навпроти академії міського господарства. Сто років тому цей колись прибутковий будинок належав спільноті німецького промисловця Максиміліана Гельферіха, який увійшов в історію міста як один з найбільших меценатів. Він сприяв відкриттю в Харкові комерційного училища, жіночої лікарні й суспільства допомоги хворим дітям.
Сьогодні старовинний особняк відчув на собі близьке розташування усучасненої вулиці Пушкінської. Тепер на першому поверсі будинку розташувалися кафе, магазини й офіси, де проходять мовні курси. Але, попри це, навіть сьогодні харків’яни можуть помилуватися оригінальною ліпниною й оцінити незвичайне рішення гостроверхого даху, яке привніс у проект архітектор Олександр Ржепішевський.
GPS: 49.996255, 36.241885
GPS: 49.996255, 36.241885
Якщо ви вже опинилися на Маршала Бажанова, радимо вам зазирнути до похмурого, але вельми загадкового місця — занедбаного тубдиспансеру, що знаходився у будинку №11. Він сховався у глибині вулиці, і щоб його відшукати, важливо не пройти повз непримітний поворот до двоповерхового особняка цегляного кольору. Колишній лікувальний заклад, побудований наприкінці позаминулого століття, оповитий легендами й страшилками. До цього дня вважається, що перебувати на його території небезпечно для здоров’я: мовляв, там «кишать» палички Коха, стійкі як до морозу, так і до високої температури. Однак експерти уявну небезпеку спростовують: коли диспансер закривали, провели всі необхідні заходи зі знезараження будівлі. Тому харків’яни можуть вільно зазирнути всередину або влаштувати фотосесію на тлі столітнього особняка.
Якщо ви вже опинилися на Маршала Бажанова, радимо вам зазирнути до похмурого, але вельми загадкового місця — занедбаного тубдиспансеру, що знаходився у будинку №11. Він сховався у глибині вулиці, і щоб його відшукати, важливо не пройти повз непримітний поворот до двоповерхового особняка цегляного кольору. Колишній лікувальний заклад, побудований наприкінці позаминулого століття, оповитий легендами й страшилками. До цього дня вважається, що перебувати на його території небезпечно для здоров’я: мовляв, там «кишать» палички Коха, стійкі як до морозу, так і до високої температури. Однак експерти уявну небезпеку спростовують: коли диспансер закривали, провели всі необхідні заходи зі знезараження будівлі. Тому харків’яни можуть вільно зазирнути всередину або влаштувати фотосесію на тлі столітнього особняка.
GPS: 49.997834, 36.244385
Наостанок, минаючи Куликівський узвіз, загляньте на вулицю Дарвіна. Тут знаходиться ще один будинок-представник «замкової» архітектури Харкова. Побудований в 1896 році маєток належав відомому харківському підприємцю, меценату і просвітнику Дмитру Алчевському. Автор цього палацу — Олексій Бекетов. Архітектор створив проект в мавританському дусі, заснованому на поєднанні готики й арабського зодчества. В різний час в будівлі розміщувалися «Товариство взаємовспоможення трудящих жінок» і перша гімназія зі спільним навчанням хлопчиків і дівчаток. Зараз же тут — Українсько-британський коледж, заснований в 1996 році.
GPS: 49.997834, 36.244385
Наостанок, минаючи Куликівський узвіз, загляньте на вулицю Дарвіна. Тут знаходиться ще один будинок-представник «замкової» архітектури Харкова. Побудований в 1896 році маєток належав відомому харківському підприємцю, меценату і просвітнику Дмитру Алчевському. Автор цього палацу — Олексій Бекетов. Архітектор створив проект в мавританському дусі, заснованому на поєднанні готики й арабського зодчества. В різний час в будівлі розміщувалися «Товариство взаємовспоможення трудящих жінок» і перша гімназія зі спільним навчанням хлопчиків і дівчаток. Зараз же тут — Українсько-британський коледж, заснований в 1996 році.
