Катеринослав-Дніпропетровськ-Дніпро завжди мав, чим здивувати світ. Міст через Дніпро, ракети розробки місцевого КБ, дивовижна релігійна доктрина Олени Блаватської що народилася тут, рекордні суми пожертвувань катеринославського купця Івана Алексєєнка або зібрана у придніпровському степу академіком Яворницьким колекція кам’яних половецьких баб — місту є чим пишатися, й ви побачите це в сьогоднішній екскурсії.
GPS: 48.455646, 35.064120
GPS: 48.455646, 35.064120
Ми знаходимося біля історичного музею, створеного академіком Яворницьким. У лівого боку першого будинку музею розташована просто неба унікальна колекція половецьких кам’яних статуй. Вона відома фахівцям далеко за межами України. Початок колекції та її ядро було зібрано самим істориком Дмитром Яворницьким, який у пошуках статуй зробив десятки експедицій степами Придніпров’я понад 160 років тому. Приблизно тоді ж був створений Історичний музей, який, крім колекції баб, мав у своєму розпорядженні експонати, які могли вміститися в одному залі невеликого особняка. Колекція музею складається з вісімдесяти статуй. Частина розташована просто неба, частина — в залах і приміщеннях музею. Саме там розташовується справжня реліквія колекції — Керносівський ідол, вік якого перевищує 5000 років. Музей Дніпра — єдиний, який має в колекції подібне зображення. Аналогів Керносівському ідолу поки знайдено не було.
Колекція нашого музею не найчисленніша, але найбільш повно представлена. До неї увійшли статуї, створені в період від третього тисячоліття до нашої ери до вісімнадцятого століття нашої ери. В основному, зображення непогано збереглися. На той момент степи Придніпров’я були усіяні подібними статуями, а колекція Катеринославського музею поповнювалася з такою швидкістю, що навіть було прийнято рішення подарувати 13 статуй Одеському археологічному музею. На сьогодні це найбільший в світі дар подібних реліквій між музеями.
Ми знаходимося біля історичного музею, створеного академіком Яворницьким. У лівого боку першого будинку музею розташована просто неба унікальна колекція половецьких кам’яних статуй. Вона відома фахівцям далеко за межами України. Початок колекції та її ядро було зібрано самим істориком Дмитром Яворницьким, який у пошуках статуй зробив десятки експедицій степами Придніпров’я понад 160 років тому. Приблизно тоді ж був створений Історичний музей, який, крім колекції баб, мав у своєму розпорядженні експонати, які могли вміститися в одному залі невеликого особняка. Колекція музею складається з вісімдесяти статуй. Частина розташована просто неба, частина — в залах і приміщеннях музею. Саме там розташовується справжня реліквія колекції — Керносівський ідол, вік якого перевищує 5000 років. Музей Дніпра — єдиний, який має в колекції подібне зображення. Аналогів Керносівському ідолу поки знайдено не було.
Колекція нашого музею не найчисленніша, але найбільш повно представлена. До неї увійшли статуї, створені в період від третього тисячоліття до нашої ери до вісімнадцятого століття нашої ери. В основному, зображення непогано збереглися. На той момент степи Придніпров’я були усіяні подібними статуями, а колекція Катеринославського музею поповнювалася з такою швидкістю, що навіть було прийнято рішення подарувати 13 статуй Одеському археологічному музею. На сьогодні це найбільший в світі дар подібних реліквій між музеями.
GPS: 48.473303, 35.036283
Перейдемо від музею на вулицю Ярослава Мудрого, будинок одинадцять. 31 липня 1831 в цегляному особняку з напівкруглими вікнами, який самотньо стояв в оточенні фабрик на самому березі Дніпра на тогочасній промисловій околиці міста народилася Олена Блаватська. Сьогодні вона більш відома як родоначальниця теософської релігійної течії. Будинок перед вами — головна та єдина будівля, що збереглася від великої панської садиби, частину якої сьогодні займають території кинутих радянських заводів. Попри те, що будинок належав дідові й бабі Блаватської, а сама вона провела в ньому лише перші кілька місяців свого життя, будинок незмінно привертає безліч візитерів та послідовників теософії не тільки з території колишнього СРСР, а й з усього світу. Особливо численні ці паломництва наприкінці липня, коли святкується день народження Блаватської. Не відомо, наскільки жваво відвідуються місця, пов’язані з нею в Америці, але цікавий факт, що саме Олена Блаватська стала першою громадянкою Російської імперії, яка прийняла американське підданство.
GPS: 48.473303, 35.036283
Перейдемо від музею на вулицю Ярослава Мудрого, будинок одинадцять. 31 липня 1831 в цегляному особняку з напівкруглими вікнами, який самотньо стояв в оточенні фабрик на самому березі Дніпра на тогочасній промисловій околиці міста народилася Олена Блаватська. Сьогодні вона більш відома як родоначальниця теософської релігійної течії. Будинок перед вами — головна та єдина будівля, що збереглася від великої панської садиби, частину якої сьогодні займають території кинутих радянських заводів. Попри те, що будинок належав дідові й бабі Блаватської, а сама вона провела в ньому лише перші кілька місяців свого життя, будинок незмінно привертає безліч візитерів та послідовників теософії не тільки з території колишнього СРСР, а й з усього світу. Особливо численні ці паломництва наприкінці липня, коли святкується день народження Блаватської. Не відомо, наскільки жваво відвідуються місця, пов’язані з нею в Америці, але цікавий факт, що саме Олена Блаватська стала першою громадянкою Російської імперії, яка прийняла американське підданство.
GPS: 48.465858, 35.028494
GPS: 48.465858, 35.028494
Якщо пройти кілька кварталів від набережної вглиб правого берега ми опиняємося на вулиці Поля, два. Тут розташовується «Парк Ракет». Ми можемо бачити три ракети, які випускалися Південним Машинобудівним Заводом (ЮМЗ, Південмаш) — одним з найбільших ракетобудівних підприємств Радянського Союзу. Розробляло їх конструкторське бюро «Південне» (КБП). Парк ракет замислювався як музейний комплекс, в якому розташувалися б залишки загиблого через відсутність фінансування музею КБП. Однак з усіх експонатів ми можемо бачити тільки три ракети, а в будівлі музею сьогодні знаходиться офіс розробників комп’ютерних програм.
Після початку радянської космічної ери й перших запусків радянських ракет з колективу Королева виділився конструктор Янгель, якому були доручені розробка та виробництво бойових ракет. Янгелю віддали дніпропетровські завод та конструкторське бюро. З цього моменту почався негласний поділ — «мирним» космосом займалося КБ Корольова, військовими ракетами — КБ «Південне». Були розроблені численні типи бойових ракет. Три з них ми можемо бачити перед собою. Найменша з представлених ракет — 8К11, або просто Р-11. Її унікальність в тому, що це єдина радянська ракета, що має відразу двох генеральних конструкторів — Королева та Янгеля. Вона ж була останньою ракетою, над якою Корольов і Янгель працювали разом, до багаторічного періоду конкуренції й суперництва. На озброєння ракета була прийнята в 1957 році.
Мала дальність 270 кілометрів та дуже невисоку точність: кругове ймовірне відхилення становило 3 км. Ракета несла фугасну бойову частину. Паливо — гас та азотна кислота. Ракети встановлювалися на самохідні установки на основі важкого танка. Наступна ракета — 8К99. Міжконтинентальна балістична ракета, яка повинна була розташовуватися на самохідному плазуновому шасі. Розробка почалася в КБ «Південне» в 1964 році. КБ Корольова до цього часу здійснило кілька пусків космонавтів і готувало перший в світі політ багатомісцевого космічного корабля. Ракета повинна була нести термоядерний заряд. Після 12 випробувальних пусків було прийнято рішення про припинення робіт. Причиною стало занадто складне обслуговування ракети. Найбільша з представлених ракет — «Циклон-3». Її розробка почалася під керівництвом Янгеля у 1966 році. КБ Корольова у цей час розробляє принципово новий корабель «Союз» який прийде на зміну старим «Восход» — багатомісної версії гагарінського «Схід». Розробка «Циклону» тривала до 1977 року. Після успішного приймання зразка пуски «Циклонів» тривали до 2009 року. Ці ракети виводили на орбіту автоматичні наукові, метеорологічні й комерційні супутники. Стартова маса ракети становить 190 тонн, висота 39,3 метра. Маса корисного вантажу 2,5-3 тони.
Якщо пройти кілька кварталів від набережної вглиб правого берега ми опиняємося на вулиці Поля, два. Тут розташовується «Парк Ракет». Ми можемо бачити три ракети, які випускалися Південним Машинобудівним Заводом (ЮМЗ, Південмаш) — одним з найбільших ракетобудівних підприємств Радянського Союзу. Розробляло їх конструкторське бюро «Південне» (КБП). Парк ракет замислювався як музейний комплекс, в якому розташувалися б залишки загиблого через відсутність фінансування музею КБП. Однак з усіх експонатів ми можемо бачити тільки три ракети, а в будівлі музею сьогодні знаходиться офіс розробників комп’ютерних програм.
Після початку радянської космічної ери й перших запусків радянських ракет з колективу Королева виділився конструктор Янгель, якому були доручені розробка та виробництво бойових ракет. Янгелю віддали дніпропетровські завод та конструкторське бюро. З цього моменту почався негласний поділ — «мирним» космосом займалося КБ Корольова, військовими ракетами — КБ «Південне». Були розроблені численні типи бойових ракет. Три з них ми можемо бачити перед собою. Найменша з представлених ракет — 8К11, або просто Р-11. Її унікальність в тому, що це єдина радянська ракета, що має відразу двох генеральних конструкторів — Королева та Янгеля. Вона ж була останньою ракетою, над якою Корольов і Янгель працювали разом, до багаторічного періоду конкуренції й суперництва. На озброєння ракета була прийнята в 1957 році.
Мала дальність 270 кілометрів та дуже невисоку точність: кругове ймовірне відхилення становило 3 км. Ракета несла фугасну бойову частину. Паливо — гас та азотна кислота. Ракети встановлювалися на самохідні установки на основі важкого танка. Наступна ракета — 8К99. Міжконтинентальна балістична ракета, яка повинна була розташовуватися на самохідному плазуновому шасі. Розробка почалася в КБ «Південне» в 1964 році. КБ Корольова до цього часу здійснило кілька пусків космонавтів і готувало перший в світі політ багатомісцевого космічного корабля. Ракета повинна була нести термоядерний заряд. Після 12 випробувальних пусків було прийнято рішення про припинення робіт. Причиною стало занадто складне обслуговування ракети. Найбільша з представлених ракет — «Циклон-3». Її розробка почалася під керівництвом Янгеля у 1966 році. КБ Корольова у цей час розробляє принципово новий корабель «Союз» який прийде на зміну старим «Восход» — багатомісної версії гагарінського «Схід». Розробка «Циклону» тривала до 1977 року. Після успішного приймання зразка пуски «Циклонів» тривали до 2009 року. Ці ракети виводили на орбіту автоматичні наукові, метеорологічні й комерційні супутники. Стартова маса ракети становить 190 тонн, висота 39,3 метра. Маса корисного вантажу 2,5-3 тони.
GPS: 48.468996, 35.014727
Ми знаходимося на Пушкінському проспекті, будинок 26. Будівля дитячої лікарні, перед якою ми стоїмо, має дивовижну історію.
Після проходження через Катеринослав залізниці, що з’єднала вугільні родовища Донбасу та поклади криворізької руди, почався бурхливий промисловий розвиток міста. З’явилися промисловці й купці, в місті завелися гроші. У цьому середовищі була популярна благодійність: наприклад, всі кам’яні громадські будівлі міста до 1917 року були збудовані, в основному, на гроші благодійників. Це було чимось на зразок азартного спорту, який допомагав, до того ж, репутації: хто кого перевершить.
Шалені гроші, які витрачалися місцевим купецтвом на благодійність, швидко принесли Катеринославові популярність в усій Російській імперії: таким розмахом не могли похвалитися ані аристократичний й чиновницький Петербург, ні консервативна, традиційна Москва. Але навіть у Катеринославі була людина, яка затьмарила усіх добровільних жертводавців й назавжди увійшла до історії міста. 13 травня 1913 року у Катеринославі почала роботу нова спеціалізована дитяча лікарня. Перша дитяча лікарня була відкрита в 1902 р, 120 000 рублів на її будівництво заповіла купчиха Остроухова. Катеринославський купець першої гільдії, Іван Олексієнко, член піклувальних рад міської жіночої гімназії та комерційного училища, п’ять разів обраний голосний Катеринославської міської думи, староста центральної, найбільшої в місті Троїцької церкви, помер в 1910 році. Увесь його капітал переходив до його дружини з однією умовою: зазначена їм сума буде витрачена на будівництво та утримання дитячої лікарні, яка затьмарить розмахом лікарню Остроухової, збудовану на 10 років раніше.
Природно, вдова зробила найбільше в історії міста пожертвування — 659 102 руб., Крім грошей вона віддала місту дві ділянки на престижному Пушкінському проспекті, на одному з яких, номер 26, ми зараз стоїмо. Передані місту кошти почали розкрадатися. Впродовж 1911 місто витратило 64 тисячі рублів. Втрутився депутат й голова бюджетної комісії Державної Думи, брат покійного Михайло Олексієнко. Тільки після цього був спішно розроблений проект будівлі, і за рік лікарня була збудована. З початком Першої світової війни дитяча лікарня перетворилася на шпиталь. З 1919 по 1925 лікарня не працювала та була повністю розграбована. У 1925 році зусиллями професора Охмадит Руднєва лікарня відновила роботу. У 1941 році будівля постраждала від бомбардування, дітей лікували в бомбосховищі. З початком німецької окупації в лікарняних корпусах розмістилися залізнична лікарня, військовий шпиталь та дитяча лікарня на 50 місць. Після війни там знову працювала дитяча лікарня.
Природно, ані про Івана Алексєєнка, ні про найбільше пожертвування в історії міста за радянських часів ніхто не згадував.
GPS: 48.468996, 35.014727
Ми знаходимося на Пушкінському проспекті, будинок 26. Будівля дитячої лікарні, перед якою ми стоїмо, має дивовижну історію.
Після проходження через Катеринослав залізниці, що з’єднала вугільні родовища Донбасу та поклади криворізької руди, почався бурхливий промисловий розвиток міста. З’явилися промисловці й купці, в місті завелися гроші. У цьому середовищі була популярна благодійність: наприклад, всі кам’яні громадські будівлі міста до 1917 року були збудовані, в основному, на гроші благодійників. Це було чимось на зразок азартного спорту, який допомагав, до того ж, репутації: хто кого перевершить.
Шалені гроші, які витрачалися місцевим купецтвом на благодійність, швидко принесли Катеринославові популярність в усій Російській імперії: таким розмахом не могли похвалитися ані аристократичний й чиновницький Петербург, ні консервативна, традиційна Москва. Але навіть у Катеринославі була людина, яка затьмарила усіх добровільних жертводавців й назавжди увійшла до історії міста. 13 травня 1913 року у Катеринославі почала роботу нова спеціалізована дитяча лікарня. Перша дитяча лікарня була відкрита в 1902 р, 120 000 рублів на її будівництво заповіла купчиха Остроухова. Катеринославський купець першої гільдії, Іван Олексієнко, член піклувальних рад міської жіночої гімназії та комерційного училища, п’ять разів обраний голосний Катеринославської міської думи, староста центральної, найбільшої в місті Троїцької церкви, помер в 1910 році. Увесь його капітал переходив до його дружини з однією умовою: зазначена їм сума буде витрачена на будівництво та утримання дитячої лікарні, яка затьмарить розмахом лікарню Остроухової, збудовану на 10 років раніше.
Природно, вдова зробила найбільше в історії міста пожертвування — 659 102 руб., Крім грошей вона віддала місту дві ділянки на престижному Пушкінському проспекті, на одному з яких, номер 26, ми зараз стоїмо. Передані місту кошти почали розкрадатися. Впродовж 1911 місто витратило 64 тисячі рублів. Втрутився депутат й голова бюджетної комісії Державної Думи, брат покійного Михайло Олексієнко. Тільки після цього був спішно розроблений проект будівлі, і за рік лікарня була збудована. З початком Першої світової війни дитяча лікарня перетворилася на шпиталь. З 1919 по 1925 лікарня не працювала та була повністю розграбована. У 1925 році зусиллями професора Охмадит Руднєва лікарня відновила роботу. У 1941 році будівля постраждала від бомбардування, дітей лікували в бомбосховищі. З початком німецької окупації в лікарняних корпусах розмістилися залізнична лікарня, військовий шпиталь та дитяча лікарня на 50 місць. Після війни там знову працювала дитяча лікарня.
Природно, ані про Івана Алексєєнка, ні про найбільше пожертвування в історії міста за радянських часів ніхто не згадував.
GPS: 48.482236, 35.023327
GPS: 48.482236, 35.023327
Ми знаходимося на Заводській набережній. Перед нами — Амурський міст, найстаріший з мостів міста. У городян міцно вкоренилося його інша назва — Старий Міст. Вона з’явилася після спорудження у 1967 році нового моста, який так і стали називати — Новий. Назва «Амурський» міст отримав не так давно — воно було прийнято на одній із сесій міськради в кінці дев’яностих. Його дано відповідно імені району Амур, в околицях якого міст виходить на лівий берег. Сам район, а раніше селище, отримав свою назву після того, як під час Таврійського вояжу Катерини Другої в цій місцевості відбулося її любовне побачення з фаворитом Григорієм Потьомкіним.
Перший залізничний міст в Катеринославі був побудований як сполучна ланка між криворізької рудою та донецьким вугіллям. Проект моста розроблявся провідним фахівцем в галузі мостобудування інженером Миколою Аполлоновичем Белелюбським, який став професором Петербурзького інституту шляхів сполучення в 28 років. Міст зв’язав Катеринослав з Лозово-Севастопольською та Харківсько-Миколаївською дорогами.
Будівництво обійшлося у 30 900 000 карбованців. Характерно, що чотири мільйони з цієї суми дала міська скарбниця Катеринослава (при тому, що на лівому березі ніякого міста не було, а були розрізнені селища і села — Амур, Нижньодніпровськ, Новомосковськ, Підгороднє й ін.), й чималу частину цієї суми пожертвував особисто тодішній градоначальник Олександр Поль. Міст було відкрито 18 травня 1884 року. Міст мав два яруси: на нижньому проходила одна колія залізниці, верхнім рухалися пішоходи та вози. На момент відкриття це був один з найдовших мостів у Росії: загальна довжина металевих прольотів — 1,3 км, загальна довжина моста — 2,4 км при загальній вазі 9525 тонн, 15 прольотів, понад 2 мільйонів болтів й заклепок. До кінця XIX століття пропускна спроможність мосту становила 90 ешелонів на добу.
Ми знаходимося на Заводській набережній. Перед нами — Амурський міст, найстаріший з мостів міста. У городян міцно вкоренилося його інша назва — Старий Міст. Вона з’явилася після спорудження у 1967 році нового моста, який так і стали називати — Новий. Назва «Амурський» міст отримав не так давно — воно було прийнято на одній із сесій міськради в кінці дев’яностих. Його дано відповідно імені району Амур, в околицях якого міст виходить на лівий берег. Сам район, а раніше селище, отримав свою назву після того, як під час Таврійського вояжу Катерини Другої в цій місцевості відбулося її любовне побачення з фаворитом Григорієм Потьомкіним.
Перший залізничний міст в Катеринославі був побудований як сполучна ланка між криворізької рудою та донецьким вугіллям. Проект моста розроблявся провідним фахівцем в галузі мостобудування інженером Миколою Аполлоновичем Белелюбським, який став професором Петербурзького інституту шляхів сполучення в 28 років. Міст зв’язав Катеринослав з Лозово-Севастопольською та Харківсько-Миколаївською дорогами.
Будівництво обійшлося у 30 900 000 карбованців. Характерно, що чотири мільйони з цієї суми дала міська скарбниця Катеринослава (при тому, що на лівому березі ніякого міста не було, а були розрізнені селища і села — Амур, Нижньодніпровськ, Новомосковськ, Підгороднє й ін.), й чималу частину цієї суми пожертвував особисто тодішній градоначальник Олександр Поль. Міст було відкрито 18 травня 1884 року. Міст мав два яруси: на нижньому проходила одна колія залізниці, верхнім рухалися пішоходи та вози. На момент відкриття це був один з найдовших мостів у Росії: загальна довжина металевих прольотів — 1,3 км, загальна довжина моста — 2,4 км при загальній вазі 9525 тонн, 15 прольотів, понад 2 мільйонів болтів й заклепок. До кінця XIX століття пропускна спроможність мосту становила 90 ешелонів на добу.
GPS: 48.484340, 35.024917
На момент спорудження це був третій міст у Європі після Олександрівського мосту через Волгу та Мурдейского моста в Голландії. Міст надовго став головною визначною пам’яткою Катеринослава та об’єктом багаторічного паломництва інженерних фахівців зі всієї Російської імперії. Наприклад, серед учнів та студентів Белелюбського існувало неписане правило обов’язково приїхати до Катеринослава й пройти міст від початку до кінця пішки, причому з розпиванням строго на середині мосту пляшки шампанського, яке повинно було супроводжуватися триразовим «Віват!».
Навіть імператор Олександр III спеціально заїхав до Катеринослава, щоб на нього подивитися: це не дивно, тому що міст мав офіційну назву «Міст Імператора Олександра Третього». Московський купець Милушин писав про переїзд через міст у червні 1885 року: «А на станції Нижньо-Днепровск, ошарашамші по дві чарочки й закусивши оні раками місцевого виробництва, стали ми на задню площадку, щоб значить зі страхом і трепетом дніпровський міст переїхати. Ну і міст: від подиву і страху навіть гикати почали. І як це твереза людина таке вигадати спромоглася? » На Паризькій всесвітній виставці 1889, золотими медалями були нагороджені два проекти: Вежа інженера Ейфеля у Парижі та міст інженера Белелюбського у Катеринославі. Міст на століття став шаблоном для будівництва залізничних мостів по всій імперії, а пізніше — СРСР та країн, які отримували радянську технічну допомогу. Саме з Амурського мосту почала розвиватися мостобудування в Російській імперії. Амурський міст входить у трійку найбільших річкових споруд України.
Міст руйнувався під час Громадянської війни у 1920 та Другої світової у 1941 роках. Після закінчення Другої Світової міст був відбудовано заново. Від початкового мосту залишилися лише опори та зовнішня схожість конструкції. Було оновлено значну частину металоконструкцій, посередині з’явився розвідний проліт з високими вежами обслуговування. Розвідний проліт моста, підвішений між «вежами», піднімається вертикально вгору приблизно на половину своєї висоти. Оновлений міст відкрився в 1955 році. До цього моменту поруч з мостом пролягав тимчасовий дерев’яний міст на палях, залишки яких видно поруч з опорами й сьогодні. До підйому річки після пуску Дніпрогесу глибина Дніпра під мостом була такою, що всю річку, за винятком пари десятків метрів на фарватері можна було перейти вбрід по груди у воді. У 1977 році поряд з двоярусним був зведений другий залізничний міст, одноярусний, за яким була прокладена друга колія. Остання капітальна реконструкція Амурського мосту з заміною асфальтового покриття проводилася у 2002 р. В даний час Амурський міст є пам’ятником інженерного мистецтва національного значення.
GPS: 48.484340, 35.024917
На момент спорудження це був третій міст у Європі після Олександрівського мосту через Волгу та Мурдейского моста в Голландії. Міст надовго став головною визначною пам’яткою Катеринослава та об’єктом багаторічного паломництва інженерних фахівців зі всієї Російської імперії. Наприклад, серед учнів та студентів Белелюбського існувало неписане правило обов’язково приїхати до Катеринослава й пройти міст від початку до кінця пішки, причому з розпиванням строго на середині мосту пляшки шампанського, яке повинно було супроводжуватися триразовим «Віват!».
Навіть імператор Олександр III спеціально заїхав до Катеринослава, щоб на нього подивитися: це не дивно, тому що міст мав офіційну назву «Міст Імператора Олександра Третього». Московський купець Милушин писав про переїзд через міст у червні 1885 року: «А на станції Нижньо-Днепровск, ошарашамші по дві чарочки й закусивши оні раками місцевого виробництва, стали ми на задню площадку, щоб значить зі страхом і трепетом дніпровський міст переїхати. Ну і міст: від подиву і страху навіть гикати почали. І як це твереза людина таке вигадати спромоглася? » На Паризькій всесвітній виставці 1889, золотими медалями були нагороджені два проекти: Вежа інженера Ейфеля у Парижі та міст інженера Белелюбського у Катеринославі. Міст на століття став шаблоном для будівництва залізничних мостів по всій імперії, а пізніше — СРСР та країн, які отримували радянську технічну допомогу. Саме з Амурського мосту почала розвиватися мостобудування в Російській імперії. Амурський міст входить у трійку найбільших річкових споруд України.
Міст руйнувався під час Громадянської війни у 1920 та Другої світової у 1941 роках. Після закінчення Другої Світової міст був відбудовано заново. Від початкового мосту залишилися лише опори та зовнішня схожість конструкції. Було оновлено значну частину металоконструкцій, посередині з’явився розвідний проліт з високими вежами обслуговування. Розвідний проліт моста, підвішений між «вежами», піднімається вертикально вгору приблизно на половину своєї висоти. Оновлений міст відкрився в 1955 році. До цього моменту поруч з мостом пролягав тимчасовий дерев’яний міст на палях, залишки яких видно поруч з опорами й сьогодні. До підйому річки після пуску Дніпрогесу глибина Дніпра під мостом була такою, що всю річку, за винятком пари десятків метрів на фарватері можна було перейти вбрід по груди у воді. У 1977 році поряд з двоярусним був зведений другий залізничний міст, одноярусний, за яким була прокладена друга колія. Остання капітальна реконструкція Амурського мосту з заміною асфальтового покриття проводилася у 2002 р. В даний час Амурський міст є пам’ятником інженерного мистецтва національного значення.
