ГРАФИКА: Львов XX/XXI. Часть 2

Автор статьи: Marina - 17 ноября 2016 года

Выставка «ГРАФІКА: Львів XX/XXI». Часть вторая.

С первой частью экскурсии можно ознакомиться по ссылке.

 

Екатерина Пидгайна и Ирина Боровец, организаторы и кураторы выставки, продолжают свой рассказ об украинской графике, экспериментаторах, бунтарях, которые не хотели писать по указке, а пытались найти свой путь и свою технику в то время, когда свободное волеизъявление было почти недоступным. О формировании мировоззрения и о творческом пути тех, кого практически не знают в Украине, и которым рукоплещут за рубежом. Украинские графики. Львовская школа.

Читаем и рассматриваем.

 

Ірина Боровець: «Орест Гнатів. Зараз він — власник ремарні, в якій оформлюються всі львівські графіки. Тусовка та ж сама, та, насамперед, він — бізнесмен. Це його роботи ще 90-х років. Він, я так розумію, більш не займається цим професійно. В свій час він був відомий. Дуже лаконічні роботи. У нього скрізь така українська тематика — символи народні, фольклорні, наприклад, змієборець. Це все або українська історія, або українська релігія. Дуже скромна людина, занадто скромна. Звичайно, з такою скромністю успішним продавцем своїх робіт не станеш.

Пан Денисенко. Це, можливо, один з найуспішніших сучасних графіків, який постійно виставляється, постійно продається. Його всі знають в обличчя, можна прочитати купу його інтерв'ю — він розуміє, яким чином себе треба піарити. І це дуже добре, тому що, якщо б вони все це вміли, можливо, більше молоді сьогодні графікою займалося, тому що це такий позитивний приклад.

Олег Денисенко, окрім графіки, займається і живописом, і скульптурою, а ще й авторською книгою. Він, до речі, робить авторські книги (і шрифти, і до них ілюстрації). Наприклад, виходить 8 екземплярів книги, і тираж одразу розходиться по приватних колекціях. Це його улюблена справа. Він якось сказав, що якщо б він мав заводик, який давав би йому прибуток, то він би займався тільки авторською книгою.

Він дуже послідовний, це його художнє кредо. Йому не подобається, що коли приходиш на виставку і бачиш дуже відмінні твори — наче це кілька авторів. Він дотримується такої логіки, що автор має бути упізнаним, тобто його манера має нагадувати вам ім'я автора. І він, до речі, і є таким. Всі його картини повні різних символів, але ви одразу скажете: «Це Денисенко». В його роботах є щось таке середньовічне, фантасмагаричне. Він каже, що це ще з дитинства. У нього всі сюжети щось означають. Високий капелюх — це спілкування з Богом. Середньовічні бородачі, старці — символ мудрості.

Його роботи дуже ювелірні, тож не можна подивитися їх похапцем, треба брати і роздивлятися...

Ірина: Богдан Пікулицький. Викладає у Львівський академії мистецтв до сьогоднішнього дня. У нього тут представлені колажі, тобто графіка або офорт з колажем. Він сьогодні успішний викладач. Такі дискретні роботи. Коли придивишся, розумієш, наскільки тонко все зроблено. Я мала нагоду знати особисто пана Богдана — дуже інтелігентна, спокійна людина.

Тут у нас два дуже цікавих автора. Це Ігор Біликівський, такий саме андеграундний хіпі, як і Валерій Дем'янишин, тобто це одна генерація. Він дуже колоритний.

До речі, його роботи можна побачити на вулиці Вірменській у Львові, там він продає свої графічні листівки та окремі роботи. Дуже гарний майстер екслібрису. Він — володар декількох міжнародних премій. Отримує він їх абсолютно випадково: надішле на виставку — робота перемагає, надішле — перемагає. Дуже скромний. Я запитала: «Що про Вас сказати на екскурсії, що про Вас написати в каталозі?» Він: «Напишіть, що я брав участь у багатьох міжнародних виставках». І все. Тобто більш від нього нічого не можна було добитися.

Гарний, приємний чолов'яга із таким довгим волоссям, з банданою.

 

(Екатерина: «Сейчас экслибрис и вообще многие графические работы уплывают на Восток. Азиатский рынок сейчас один из самых крупных рынков, на котором интересуются украинскими графиками, и очень восприимчивый»).

 

Iгор Подольчак. У нього є роботи різного формату. Ми взяли всього шість. Як і Денисенко, він дуже послідовний, дуже впізнаваний, дуже апокаліптичний. Подивилася увесь альбом його робіт (130 з чимось), ви його закриваєте, і вам хочеться просто віддихатися... У нього свій уявний світ, складний, можливо, жорсткий. До речі, про нього треба сказати, що він є більш режисером, ніж графіком. До речі, він був першим, хто зробив в 1990 чи в 1991 році першу міжнародну виставку у Львові.

 

Олександр Лєжнєв (графік, Львівська школа, викладач Київського університету ім. Б. Грінченка): «Бієнале. Це був 1990 і 1992 рік».

 

Ірина: «І завдяки йому вже згадані нами Романишин і Денисенко почали отримувати запрошення на міжнародні виставки».

 

Олександр: «Вони ж там всі перезнайомилися. Приїхали люди з різних країн, привезли роботи. Перший раз, взагалі, на них звернули увагу, скажемо так».

 

Ірина: «Так. Йому можна віддати належне. Він відкрив для світу декілька наших сьогоднішніх метрів.

Він дуже успішний режисер, доволі молодий, досі знімає фільми, але у нього фільми не для кожного. Це арт-кіно. Яка складна у нього графіка, таке і кіно. Тобто він і режисер, і діяч, і графік.

 

Ярослав Качмар. У нього всі абстрактні роботи. Він один з небагатьох, хто абсолютно абстрагувався від фігуративного світу. Він сьогодні живе і працює у Львові. Його менше знають у нас.

У нього є кольорові, чорно-біли серії. «Змішана техніка». Він не хоче видавати авторську техніку, яким чином отримав такий ефект.

 

Юрій Чаришніков. Це дуже цікава особистість. Йому років 70. Він в 1991 році емігрував з родиною. Досі говорить, що еміграція — це дуже страшно, і це просто лихо для нього. Він пристосувався, нормально живе, але він там багато пережив. Він приїхав по запрошенню одного галериста. Приїхав, а ця галерея через 1,5 року закрилася — він з родиною та дітьми на вулиці. Він, звичайно, знайшов вихід. Але вихід який? Він там графікою не займається.

У нього, до речі, вийшла книга, яку він ілюстрував в 2008 році — «Корабель дурнів» Себастьяна Бранта. До того ж він ілюстрував «Старий Заповіт». Він ще не вийшов. Було б дуже цікаво подивитися. Його майстерня порожня. Стоїть поряд з майстернею Іванова.

Чаришніков міг навчити композиції за три місяці. Що люди вивчають роками або взагалі не опановують, він вкладав в голови за три місяці. Тут у нас така прикра помилка — це, звичайно, не ліногравюра, це літографія, і він більше саме з літографією працював. Літографія — це тиснення на камені. Але я так розумію, що Львівська школа літографії закрилась?»

 

Олександр: «Літографки немає, але в інституті ще викладають, є літографські каміння».

Ірина: «Але немає літографської майстерні?»

Олександр: «Так. Була літографська майстерня, куди могли приходити люди, заплатити гроші та працювати».

 

Ірина: «Андрій Крицун, який навчався у Пікулицького. Як я говорила, він любить карикатурній шарж. Як він обіграв серйозну релігійну тему у карикатурному, але не поверховому стилі. Техніка — суха голка.

 

Сергій Іванов, учень і друг Чаришнікова. У нього графіка досить складна і інтелектуальна. Як він сам мені казав, у нього по всій площині символи, кожен з них щось означає. Якщо ви пам'ятаєте міф “Викрадення Європи”, то ми бачимо бика і Європу, але ж настільки багато всього, що тут можна годинами роздивлятись. Він працює і далі, але викладацька робота забирає дуже багато часу. В майстерні багато всього — такий станок і такий. У нього є ще книжка по композиції, яку він мене подарував. Тобто у нього і викладацька, і наукова діяльність. Він багато чого робить».

 

Олександр: «Ще хочу додати, що Сергій Ілліч Іванов вчився у Олени Кульчицької, яка вчилась у Відні. Вона у нас викладала в колишньому поліграфічному інституті ім. І. Федорова з 46-го року. Це її учні. Юрій Чаришніков — учень Олени Кульчицької,  Сергій Іванов — вже учень Чаришнікова. Така спадкоємність. Але всі ці школи (Краків, Відень, Варшава) — це все склалося, як то кажуть, в одному інституті».

 

Екатерина Пидгайна: «Мирон Яцив. Это из первого поколения, если мы говорим о второй половине 20 века. Он тоже был преподавателем во Львовской академии. Роман Яцив, который написал вступительное слово для каталога, сейчас проректор по научной работе — это его сын. Он очень много о нем рассказывал. Меня больше всего поразили истории о том, как советская власть обращалась с художниками, и как им в этом всем удавалось выживать. Кому удавалось. Роман рассказывал, что если какая-то выставка собиралась, то художники на полу выкладывали свои работы, в частности, и его отец, и комиссия, которая принимала решение, какие работы будут, какие нет, они подходили и просто ногой откидывали работы, которых на выставке не будет. Примерно в этом всем отношение СССР к тому, что происходило. Я поражаюсь и еще раз снимаю шляпу перед теми из львовских мастеров, кто продолжал все это делать вопреки всему. Здесь две работы Мирона: одна — цветная линогравюра, и единственная работа вообще из все экспозиции — аппликация. Честно сказать, конечно же, это не совсем графическая техника. Мы ее сюда взяли в качестве исключения. Во-первых, они между собой очень перекликаются. Во-вторых, она просто очень понравилась, и мы ее сюда включили, в том числе из уважения к вкладу Мирона Яцива.

 

Работы из всех самые старые — 1975 год, и меня в этих работах поражает современность в образах и виртуозное владение техниками. Никогда бы не сказала, что это 75-й год. Остафийчук — это 70-е годы, и это единственные работы, которые представлены на нашей выставке в технике меццо-тинто и линорит, то есть такой комплекс. Опять же, подвергался советским репрессиям, уезжал из страны, возвращался. Сначала в Хорватии жил, потом в США, а сейчас опять работает во Львове.

 

Олександр: «Мецетінта — це коли вигранюється пластина, котра потім вигладжується — світлі частини».

Ірина: «І вона дуже складна, мало хто хоче їй займатися».

Олександр: «І вона найдорожча, тому що відбитків отримуємо не більш 10-15, а в літографії 300 і більше».

 

Ірина: «Тому літографія була така популярна. Для масовості користувалися нею, тому що вона дає ефект гарний, не треба царапати іглою, а дає багато відбитків. А взагалі треба сказати, що якщо майстри, художники роблять якусь серію — ну, скільки вони роблять?»

Олександр: «Якщо екслібрис, то це у нас 50 штук, а графічні роботи, знов таки, 100. Якщо вона користується попитом, чому б не зробити?»

 

Екатерина: «Кто не знает — можно на каждой работе увидеть, какая копия. Чем меньше копий и чем копия ближе к первому оттиску, тем она, соответственно, дороже и ценнее. Это знаковая работа для всей выставки, потому что она называется «Середмістя Львова», и эта работа Богдана Сороки, с которого мы начали. Кто-то подошел и сказал: «Если бы не было масонов, как бы выглядел Львов сейчас?». В этой работе действительно видно, как выглядит Львов. Он и сам по себе самобытный, и самобытная графика»

Ірина: «Це Михай Тимошенко, до речі, друг Андрія Крицуна, який карикатурну біблійну тему зробив. Вони вчились разом у Пікулицького і у Сороки в Львівський академії мистецтв. Зараз Тимошенко дуже успішний графічний дизайнер. Створює концепцію персонажів для комп'ютерних ігор. Тут його роботи початку 2000-х — студентські або випускні. Він є дуже талановитою людиною, але зараз немає у нього можливості займатися графікою, хоча хотів би. Румун українського походження. Так сталося, що він не вступив до Художнього інституту в Бухаресті і приїхав в Україну, тому що це просто було дешевше. Він вступив, вивчив українську мову, одружився, зараз у них двоє дітей.

Богдана Федорович. Їй 23. Нещодавно закінчила Львівську академію мистецтв. У неї своє бачення. І також, як багато вже згаданих майстрів, вона сьогодні дизайнер графічний. Сподіваємося, що це якимось чином зміниться, оскільки якщо вся молодь піде в графічний дизайн, то у нас через 20-30 років не залишиться станкової графіки взагалі.

Ми сподіваємось, що щось зміниться.

Одна з ідей цього проекту — привернути увагу, допомогти авторам вийти на загал, а також допомогти й загалу, адже ви поїдете у Львів і не зможете подивитися ці роботи ніде, тому що вони знаходяться у майстрів вдома чи в майстернях.  Метрів можна десь у галереї побачити і купити, і то не всіх. Того ж Іванова, Чаришнікова ви ніде не знайдете»

 

Екатерина Пидгайна: «Владимир Пинигин. У нас здесь представлено 4 его работы. Владимира Пинигина уже год, как нет. Буквально недавно была годовщина со дня его смерти. За его работами следит его внук, который открыл сейчас во Львове 'Vladimir Pinigin Art Gallery', где можно увидеть его работы.

Вообще Пинигина называют автором-пророком, потому что в свое время он своими работами напророчил то, что произошло в Чернобыле. Потом у него за 2 года до событий в Крыму появилась серия «Остров Крым», и как раз эти 2 работы из этой серии. Особенно после Крыма у многих даже мороз по коже был — как человек мог предвидеть этот этап катастроф на этой территории. Вообще, начинал он с иллюстраций. В 70-е годы большую часть своих работ он создавал как иллюстрации к книгам. В основном, фантастическим. Потом это были отдельные работы, но если на них посмотреть, то можно и сейчас сказать, что они очень сильно похожи на иллюстрации к книгам. Очень тонкая работа — литография, почти все работы созданы в этой технике, хотя есть у него и живописные работы. Коллеги и друзья вспоминают, что он никого из мастерской не отпускал хотя бы без маленького подарочка, без маленькой гравюры.

4 ноября выставка официально объявлена закрытой.

Организаторы выставки подвели итог: первоочередная задача по ликбезу, которая перед ними стояла, выполнена. И речь не о том, что некоторые из посетителей могли не отличить высокой печати от глубокой. Нет, речь идет о другом — «ГРАФИКА Львов XX/XXI» открыла киевлянам и гостям города невиданный доселе мир профессиональной львовской графики, которую знают и любят за рубежом, но не знают в 500 км к востоку на Родине.

Девушки пообещали не останавливаться и продолжить серию познавательных выставок «Украинская современная графика XX/XXI». Весной ждем Харьков, Днепр, Киев.

Екатерина и Ирина получили большое количество благодарных отзывов. И не только от посетителей и коллекционеров (да-да!), Но и от авторов. Ведь если их работами интересуются, это только придает им сил творить дальше.

Мы в свою очередь также благодарим за выставку такого уровня. Ждем продолжения весной.

Читайте также: